Батьківський всеобуч "Поради батькам"

Опис документу:
Часто у батьків учнів виникають питання щодо правильного виховання своїх дітей. Кажуть, діти - дорогоцінність, а ще більша дорогоцінність їх виховати. Дійсно, великий дар природи - продовжити себе в дітях.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей

Правило 1. : заспокойтесь. Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні - все одно, що включити в автомобілі „газ” і натиснути на гальма.

Правило 2. Не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини все і зараз. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрилкою і ненавидить учіння, школу, а може й ... вас.

Правило 3. Безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи у школі. Вона відчуває вашу любов і це допомагає їй бути впевненою в собі і подолати невдачі.

Правило 4. : не бийте лежачого. Двійка, а для когось і сімка – достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні і ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5. : щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один – той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6. : вибирайте найголовніше, порадьтеся із дитиною, почніть з ліквідації тих шкільних труднощів, котрі найзначущіші для неї самої.

Правило 7. : головне : хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8. – найважче : оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її власними вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та неуспіхами сусідського Івана.

Правило 9. : не скупіться на похвалу; будуючи стосунки з власною дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки.

Правило 10 : виділіть у морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися укорінюватися дитяча віра в себе і в успіх своїх навчальних зусиль.

Правило 11 : ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні цілі, і вона спробує їх досягти.

Правило 12 : не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають, щоб до занять улюбленою справою (хобі) дитина виправила свою успішність у навчанні. Якщо ж в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя у навчанні.

Для того, щоб усі правила виявились ефективними, необхідно їх об’єднувати: дитина повинна бути не об’єктом, а співучасником власної оцінки, її слід навчити самостійно оцінювати свої досягнення.

Чи знаєте ви своїх дітей?

Скрізь вас можна замінити іншими працівниками - від сторожа до президента. Справжнього батька ніхто не замінить.

І якщо перед вами стоїть вибір: іти завершувати роботу, за яку (це вам точно відомо) вас представлять до нагороди, чи йти до школи на заняття позакласного батьківського всеобучу, - ідіть тільки до школи (так чинять справжні батьки). І там, на занятті, ви дізнаєтесь, чи знаєте ви своїх дітей, які навчаються вже у 5-6-7-8-му класі. Для дітей цього періоду властиві свої особливості психічного розвитку. Вони переходять від дитинства до початку зрілості, а тому:

змінюються інтереси дитини (у 1-4-х класах був інтерес до навчання, а став домінуючим інтерес до себе, ось причина зниження успішності у 5-8-му класах);

змінюється характер відносин з дорослими (батьки, учителі), якщо в 1-4-х класах на першому місці був учитель, на другому - батьки, на третьому - дорослі, на четвертому - ровесники, то у 5-8-х класах усе помінялось місцями: на першому - ровесники, на другому - дорослі, на третьому - батьки, на четвертому - вчителі;

свідомо зростає самостійність дитини;

кожний ставиться до себе як до члена колективу;

більш різноманітними стають стосунки з ровесниками, дорослими;

зростає бажання виділитись чимось у колективі класу, будь-яким способом зайняти комфортне місце в ньому;

наявне велике прагнення мати вірного друга, якому можна все відкрити;

учитель сприймається тепер через громадську думку класу;

перед дитиною постає запитання: «А хто ж я?»;

перехід від оцінки дорослих до самооцінки;

іде порівняння свого «я» з ровесниками;

поведінка регулюється самооцінкою, а самооцінка формується в ході спілкування з ровесниками (ось чому поведінка немотивована);

велика вразливість до критики на свою адресу й ціла низка немотивованих учинків (93 % самогубств саме в цьому періоді життя дитини);

зростає потяг до інтимно-групового спілкування з ровесниками (за типом тимурівських загонів);

зростає агресивність, жорстокість, підвищується тривожність, виникає замкнутість;

підвищується почуття дорослості (хочуть, щоб до них ставились як до дорослих, а не дітей);

зростає інтерес до протилежної статі;

більше приділяється уваги зовнішньому вигляду;

зростають нездоровий інтерес і потяг до тютюнокуріння, уживання алкоголю й наркотиків, цікавляться проблемами сексу;

виникає диспропорція між потребами та можливостями, потреби йдуть попереду;

зростає намагання позбутись опіки дорослих (учителів, батьків);

ще не розвинений імунітет до поганого.

Що можуть батьки зробити для цього віку.

1. Дотримуватись педагогічного такту (в усьому діяти так, щоби принести найбільше добра й радості дитині, принаймні ніколи не зробити незаслуженої прикрості).

2. Побільше знати про свою дитину (з ким дружить, в якій компанії перебуває, які інтереси має, що любить читати, які телепередачі любить дивитися, чим захоплюється, які природні здібності має, що її цікавить у школі тощо).

3. У чому дитина хоче бути самосійною (підтримати, розвинути, допомогти).

4. Навчити того, що самі добре вмієте (окремо тато, мама, бабуся, дідусь).

5. Розповісти про своє родове дерево (дитину дуже цікавить, з якого вона роду, ось тут і робота для дідусів і бабусь).

6. Показати зразки мужності (батько), ласки (мама), адже діти прагнуть саме до цих рис характеру.

7. Навчити оцінювати себе, свої вчинки, дії, справи (навчити правильної самооцінки, бо вони переходять саме до самооцінки).

8. Увійти в довіру до дитини (спільно читати книги, переглядати телепередачі, розповідати про своє шкільне життя, розвивати інтерес до школи, до вчителів, спільно проводити вихідні дні, колективно відвідувати концерти, здійснювати прогулянки, стати другом дитини).

9. Проявити велику терпимість і толерантність до дитини.

10. Розвивати громадську активність (розповідати про свою громадську роботу).

11. Здійснювати ретельний контроль проявів шкідливих звичок (тютюн, алкоголь, наркотики).

Щоб ваша дитина інтенсивно розвивалась, росла, виховувалась, потрібні ваші належні зусилля. Успіху вам у цій батьківській діяльності!

Автор: С. Дибський

Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання

Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги? Комусь з дітей вистачить тижня-другого, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.

Перший етап. Ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.

Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все спочатку це буде невелика частина , але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. після кожної самостійно та успішно виконаної частини ставте будь-який значок, наприклад, знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви переконаєтеся разом з дитиною, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.

Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує всі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтеся своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо виникне потреба. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу у тому, аби дитина переконалася, що вона вже дуже багато може зробити сама, але ви її завжди підтримаєте.

Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу в тому, що дитина прагне подолати всі труднощі самотужки. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи.

Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?

Як домогтись оптимальної швидкості читання дитини в 1 класі?

1. Важлива не тривалість, а частота тренувальних вправ. Пам'ять людини налаштована так, що запам'ятовується не те, що постійне, а те, що миготить: тобто то є, то немає. Тому всі тренувальні вправи треба проводити короткими порціями, але зі значною частотою. Не можна казати: «Поки не прочитаєш, із-за столу не виходь». Для першокласника достатньо домашнього тренування трьома порціями по п'ять хвилин.

2. Читання, що дзижчить, було основним елементом при навчанні у школі В. Сухомлинського. Це таке читання, коли дитина читає вголос, напівголосно, зі своєю швидкістю протягом п'яти хвилин.

3. Добрі наслідки дає читання перед сном. Останні події дня фіксуються емоційною пам'яттю, й вісім годин сну людина знаходиться під їх впливом. Ще 200 років тому казали: «Студент, науками живучий, учи Псалтир на сон прийдешній».

Часто ми радимо дитині прочитати вірш на ніч і книгу покласти під подушку. Ця рекомендація означає одне: останнє враження дня залишається в пам'яті на всю ніч.

4. Якщо дитина не любить читати, то їй необхідний такий режим читання, що щадить: дитина прочитає 1-2 рядка й одержує короткочасний відпочинок. Таку можливість дають книжки з великими картинками й одним-двома реченнями внизу.

5. Розвиток техніки читання гальмується через слабку оперативну пам'ять. Дочитавши до четвертого слова, учень уже не пам'ятає перше. Професор І. Федоренко рекомендує такі вправи: багаторазове читання, читання будь-якого тексту в темпі скоромовки, виразне читання з переходом на незнайому частину.

6. Вправа «Блискавка» полягає в чергуванні читання в комфортному режимі з читанням на максимально доступній швидкості. За командою «Блискавка» дитина читає із прискоренням протягом 20 сек спочатку, потім тривалість збільшити до двох хвилин.

7. Вправа «Буксир». Дорослий читає зі швидкістю, доступною дітям, а діти намагаються читати про себе, стежити та встигати за дорослим. Перевірку проводити шляхом раптової зупинки.

8. Вправа «Хто швидше?». На столі лежать картки зі статтею. Треба знайти конкретну пропозицію в одній із карток, ковзаючи по тексту.

9. Вправа «Губи» використовується з метою чіткого розмежування дітьми читання про себе та читання вголос, а також активного зовнішнього промовляння при читанні. За командою «Читати про себе» діти прикладають палець лівої руки до щільно стиснутих губ.

Таким чином, батьки можуть вибрати одну з форм або чергувати дані форми та методи роботи, щоби постійно підтримувати читацький інтерес молодшого школяра.

Вихованню любові до читання, розвитку читацьких навичок сприяють конкурси кращих читців, оглядові уроки позакласного читання, колективні відвідування бібліотеки, конкурси ілюстрацій до прочитаних книг, створення «відеофільму» до книги, складання кросвордів, тестів до розповіді, повісті тощо.

Літературні свята, в яких беруть участь усі члени родини, мають велике виховне значення.

Сім батьківських заповідей

1. Не вважайте дитину своєю власністю - вона Божа.

2. Любіть її такою, якою вона є,навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху.

3. Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете. Допоможіть їй стати собою.

4. Запам'ятайте: найголовніший ваш обов'язок - розуміти і втішати. Ви - не суддя, не приклад для наслідування, а людина, на грудях якої можна виплакатись і в п'ять і в п'ятдесят років.

5. Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина та доньки. Найгірше, якщо можете, але не робите.

6. Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.

7. Не очікуйте від дитини вдячності: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.

ЗНАЧЕННЯ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Під час виконання домашніх завдань у деяких родинах більшу частину роботи батьки беруть на себе. Вони намагаються відгородити сина чи дочку від напруження сил і від переживань. Величезної шкоди завдають батьки, купуючи різні книжки з готовими домашніми завданнями. Цим вони гальмують розвиток своїх дітей, їхню пізнавальну активність.

Виконання домашніх завдань – це серйозна праця, це напруження пам'яті, волі, уваги, мислення. І дитина повинна пройти через це сама, хоча й за допомоги батьків.

У чому ж полягає ця допомога? В організації робочого місця, у дотриманні режиму дня школяра, у мудрих порадах.

Наприклад:

- не слід виконувати спочатку всі усні завдання, а потім всі письмові. Завдання слід чергувати;

- починати слід з вивчення правил, законів, теорем, а потім виконувати вправи чи розв'язувати задачі;

- через кожні 30 – 40 хвилин треба робити невеличкі перерви;

- не треба братися за уроки відразу після школи. Спочатку слід пообідати, відпочити, побути на свіжому повітрі;

- важкі завдання слід повторювати перед самим початком уроку;

- починати виконання домашніх завдань бажано кожного разу в той самий час.

Якщо регулярно дотримуватися цих правил, то діти звикають до обов'язку «вчити уроки», а в школі почуваються спокійно й упевнено.

Заповіді родинного виховання

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Духовний вплив батьківського дому на формування особистості дитини здійснюється завдяки щирій материнській ласці, небагатослівній любові батька, домашньому теплу, затишку, захисту, сімейній злагоді

Особливу роль у родинному вихованні відіграє загальний психологічний мікроклімат, настрій, уклад, спрямованість (дотримання родинного виховання). Ось вони, складові на підставі власного досвіду, досвіду батьків нашої школи.

Приймайте дитину такою, якою вона є. Природа створює дитину досить складно, перемішуючи у спадкових генах якості не тільки прямих батьків, а й сотні її предків. Через це в одній сім'ї народжуються різні за здоров'ям, розумом, красою діти. І тільки діяльна батьківська любов допоможе одним розвинути свою красу, розум, здоров'я, а іншим - а в сім'ї українців повинно бути багато дітей - скоректувати свої природні недоліки та перетворити їх на гідність.

Не приймайте рішення поодинці. Приймати рішення треба при спільній домовленості обох батьків. Коли діти пішли у школу, треба і їх включати в обговорення сімейних справ: спочатку на правах дорадчого голосу, а далі й вирішального.

Власна поведінка батьків - головний фактор у вихованні дітей. Особистий приклад батьків - найкращий спосіб пояснення. Дуже важко заборонити хлопчику курити, коли батько сам курить. Найкраще виховання дітей - це самовиховання батьків.

Не бійтеся з ласкою ставитись до дитини. Потреба у спілкуванні тісно пов'язана з потребою в ласці. Якщо дитина не відчуває належної ласки, вона нервує, грубить, не знаходить собі місця. Ласка сприяє контакту та продуктивному спілкуванню. Дитина очікує добрих слів від батьків, радісних поглядів. Будьте щедрі на ласку.

Не допускайте надмірності в подарунках дітям. Це привчає їх до утриманських настроїв і стосовно суспільства. А суспільство не робить подарунків - їх треба заробити. Небажання навчатись приходить до тих, хто в дитинстві одержав максимум споживчого щастя.

Ніколи не карайте із примхи. Безперервно втручатись у життя дитини небезпечно, бо це призведе до того, що вона не відрізнятиме дріб'язкового від серйозного. Дитина сама мусить відчути гіркоту помилки та чуття провини за вчинок при довірливій розмові з батьками.

Не можна тривалий час залишати дитину у стані образи. Запам'ятайте золоте правило: за конфліктом повинна йти радість.

Не бійтесь конфліктувати з дітьми. Не може бути виховання без конфліктів. Конфлікт - це співставлення поглядів, смаків, бажань, уявлень. Конфлікт - це завжди перегляд чогось, необхідність оновлення, у спілкуванні народжується істина.

Тримайте двері вашого дому відкритими. У першу чергу для друзів дитини. Допоможіть дитині самій вибрати собі друзів, і вона не буде нічого приховувати від батьків.

Діти спроможні радіти й одержувати задоволення від виконаної ними роботи. Використайте цю здібність, підготуйте їм радість, а краще, коли доручення по дому будуть постійними, з деякою корекцією.

Дотримуйтесь основного закону сім'ї: усі турбуються про кожного члена сім'ї й кожний турбується про всю сім'ю. Дитина повинна бути членом сім'ї, а не її центром, бо виросте егоїст із завищеною самооцінкою, котрий не турбуватиметься про своїх батьків.

Звісно, цих заповідей набагато більше, і їх кількість залежить від педагогічної культури сім'ї.

Існує три типи сімей:

* ОПС (оптимально педагогізована сім'я), коли батьки завжди приходять до школи, стежать за духовним зростанням дитини, читають педагогічну пресу;

* ППС (проблемно педагогізована сім'я) - ці батьки рідко звертаються до школи, послуг класних керівників, своє виховання дітей базують на етнопедагогіці (користуються тими методами, якими користувались їхні батьки). Вони нічого не читають;

* ПЗС (педагогічно запущена сім'я) - вихованням дітей узагалі не займаються, школу не відвідують, нічого не читають і діють за принципом «Я віддала вам дитину у школу, ось ви й виховуйте».

Рівень вихованості дитини залежить від родинного виховання. Нехай воно принесе вам завтрашню радість і щастя.

Дитина-комп'ютероман. Що робити?

Якщо ваша дитина, не навчившись толком зав'язувати шнурки, як кулемет строчить по клавіатурі; поява нової програми або гри діє на неї, як наркотик; тоді як «нормальні» діти носяться по вулиці, ганяючи м'яча, ваше чадо може годинами висіти за комп'ютером без їжі і сну - ця стаття для вас.

Кожен знає про шкоду впливу комп'ютерної залежності на психічне і фізичне здоров'я дітей. На практиці виглядає це дуже непривабливо: уроки робляться як-небудь, успішність нестримно падає, кращий друг - комп'ютер, відповідно проблеми з комунікабельністю, малорухливість і їжа, що з’їдається за комп'ютером або в поспішках від чого батьки теж не будуть в захваті.

Мінуси можна перераховувати ще довго, вони переважують декілька жалюгідних плюсів, повторюваних папами і мамами для заспокоєння совісті самим собі: «Нехай краще так, чим палити в під'їзді» або «в житті згодиться». Як може згодитися в житті проходження гри Counter Strike, не знає ніхто.

Домовленості, крики, нотації, запаролювання системи, як правило, дають негативнийрезультат. Не поспішайте давати вихід роздратуванню. Ваша дитина-комп'ютероман? Ось декілька порад, як отримати з цього користь. Купуйте ігри і програми на англійській мові і, повірте, незабаром вчителька англійської буде вражена словарним запасом вашого чада.

Якщо немає можливості придбати окремий комп'ютер, виділіть дитині окрему операційну систему у вашому. Урочисто повідомте, що тепер він господар і може робити в ній, що забажає. Хай колупається, обслуговує, пробує програми - і однокласники швидко почнуть його поважати, та запитувати поради.

Порадьте вести щоденник або власні записи в комп'ютері, і ви навіть не встигнете зрозуміти, коли дитя освоїло Office Word.

Підкиньте маленькому комп'ютерному генієві болванок і покажіть, як записувати диски. Повірте, він знайде їм застосування.

Домашнє відео і фото - ось де простір для творчості і фантазії. І нехай першими будуть змонтована батькова голова і тулуб кішки, а відеокліп - з дня народження бабусі. Головне - він знає ЯК це робити.

Але головне - встановіть непорушні правила користування ПК. Невиконання яких карається вищою мірою покарання: відлучення від ПК на день, два, а то і тиждень. Зрозуміло, що Вам буде шкода бачити свою пригнічену дитину. А ще будьте готові, що вона може пустити в хід сльози, істерики і шантаж. Тримайтеся, буде нелегко, але, думаю, не варто пояснювати, чому здаватися не можна. Хочеш місце за комп'ютером, виконуй правила:

Користуватися ПК в умитому, причесаному і одягненому вигляді.

Сідати за комп'ютер лише в разі вивчених уроків і в повністю чистій і охайній кімнаті.

За комп'ютером не приймати їжу, чай, лимонад і т.п.

Список справ, залишених мамою, виконаний на 100%.

Не битися за мишку з сестрою (братом) - вчитися домовлятися.

Не чіпати папки «Папа» і «Сюди не лізь».

Можна при бажанні додати ще пару пунктів, але, впевнені, вистачить навіть і цього. Практика показує, що після виконання вищеперелічених умов, часу на ПК залишається якраз стільки, аби не зашкодити дитячому організму.

Звичайно, не всі наведені тут правила і поради можуть спрацювати, а ще як мінімум один з батьків повинен вміти користуватися і обслуговувати ПК. Але якщо ваш маленький комп’ютероман кмітливий, не має особливих проблем з навчанням в школі, голова знаходиться на потрібному місці, а за зайву годину за комп'ютером він готовий навіть мити посуд, придивіться уважніше до своєї маленької дитини, можливо, це майбутній Біл Гейтс?

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі Blogger»
Левченко Ірина Михайлівна
36 годин
590 грн
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.