Європейська балада, зародившись як літературний жанр ще під кінець першого тисячоліття нашої ери, пройшла складний шлях розвитку. Так, середньовічні провансальські, італійські та старофранцузькі балади тісно пов’язані з весняними хороводними піснями любовного змісту.
Провансальське слово balada означає «танцювальна пісня» (від balar – «танцювати»), італійське ballata – лірична танцювальна пісня (від ballare –«танцювати»), французьке ballade або ballette (буквально – «танцювальна пісня») – всі ці значення походять з піздньолатинського ballаre – «танцювати» (що розвинулося з грецького – «танець»)
У баладі, як правило, розповідається про щось незвичайне, виняткове, героїчне; реальнее часто поєднується з фантастичним.
За тематикою літературні балади бувають фантастичними, історико-героїчними, соціально-побутовими. В основі сюжету балад надзвичайний випадок, протистояння між людьми або між людиною та природою, людиною та фантастичними істотами, наявність містики. Зло нерідко перемагає.
Жанрові особливості балад:
* оповідний характер;
* напружений сюжет;
* наявність героя;
* елементи фантастики;
* драматична, гостра, несподівана розв'язка.
Народна балада надихнула митців різних часів та народів на створення власних творів — літературних балад. Серед них такі славні імена, як Франсуа Війон (Франція), Роберт Бернс (Англія),Фрідріх Шиллер, Йоганн Вольфганг Гете(Німеччина), Адам Міцкевич (Польща), Петро Гулак-Артемовський, Тарас Шевченко (Україна).
