Артеріальна гіпертензія (АГ) залишається однією з найважливіших проблем сучасної медицини як провідний модифікований фактор ризику серцево-судинних ускладнень (інсульту, інфаркту міокарда, серцевої недостатності) та передчасної смертності.
Класифікація та діагностика: Згідно з актуальними рекомендаціями, АГ визначається як стійке підвищення офісного систолічного артеріального тиску (САТ) 140 мм рт. ст. та/або діастолічного АТ (ДАТ) 90мм рт. ст. Особлива увага приділяється правилам вимірювання тиску, використанню добового моніторування АТ (ДМАТ) та домашнього самоконтролю для виключення «ефекту білого халату» та прихованої гіпертензії.Оцінка ризику: Стратегія лікування базується не лише на рівні АТ, а й на оцінці загального серцево-судинного ризику за шкалою SCORE2 (або SCORE2-OP для осіб літнього віку), наявності ураження органів-мішеней (гіпертрофія лівого шлуночка, хронічна хвороба нирок, ретинопатія) та супутніх патологій.Терапевтичні цілі: Для більшості пацієнтів цільовим рівнем є АТ < 130/80 мм рт. ст. (за умови доброї переносимості), але не нижче 120/70 мм рт. ст. Для пацієнтів віком понад 70 років цільові показники можуть бути дещо вищими — 130–139 мм рт. ст. систолічного тиску.
Ефективний контроль артеріальної гіпертензії потребує комплексного підходу, що включає ранню діагностику, персоніфіковану фармакотерапію та безперервне навчання пацієнта. Впровадження телемедичних технологій та цифрових щоденників самоконтролю відкриває нові можливості для досягнення цільових рівнів АТ у популяції.
