Антирелігійна політика влади та її наслідки. Значення «самоліквідації» УАПЦ.

Цей матеріал детально описують репресивну антирелігійну політику радянської влади в Україні протягом 1920–30-х років, фокусуючись на руйнуванні традиційної духовної культури. Перша частина висвітлює ідеологічний наступ на селянство Роменщини, де через пропаганду, Голодомор та заборони релігійних обрядів відбулася примусова трансформація народних звичаїв. Другий блок документів присвячений історії Софії Київської як центру Української автокефальної православної церкви, що опинилася в епіцентрі боротьби за національну ідентичність. Тексти документують процес націоналізації церковного майна, діяльність видатних діячів УАПЦ та поступове витіснення релігійної громади з собору. Завершується виклад ліквідацією парафій у 1934 році та подальшим перетворенням святині на державний заповідник на тлі масового зубожіння та голоду. Загалом матеріали розкривають механізми державного тиску, що призвели до закриття храмів і фактичного знищення незалежних церковних інституцій.