Ансамблеве музичення та його роль в сучасній музичній освіті.

Опис документу:
Методичні рекомендації для виховання учня-музиканта в класі фортепіанного та камерного ансамблю. Про важливу роль колективного музичення в розширенні кругозору учня, його творчого потенціалу та виконавської майстерності.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

КЗПМО «Чернігівська музична школа №1 імені Стефана Вільконського







Методична розробка на тему:

Ансамблеве музичення та його роль в сучасній музичній освіті.





Юдіна Ірина Аркадіївна
викладач фортепіано









«Намагайтесь зачарувати дитину музикою
як цікавою казкою,яка не має кінця»
А.Д.Артоболевська

Сучасна Українська держава переживає переломний етап в становленні соціокультурних процесів. Зараз активно відбувається реформація в музичній освіті та розглядається подальший напрямок розвитку музичних навчальних закладів в контексті гуманізації навчального процесу. Також розглядається вплив ансамблевого музичення на формування та розвиток творчих здібностей особистості. В існуючої системі початкової музичної освіти значення опанування жанру ансамблю було досить другорядне.
Ансамбль(франц.
ensemble-разом) є колективною формою виховання музиканта на основі індивідуально-групового методу навчання. Камерний ансамбль (лат.camera-кімната)- це різновид музичного мистецтва,коріння якого походить із середньовіччя. У давнину камерна музика призначалась виключно для домашнього музичення. Грою в ансамблях займались в усі часи при кожному зручному випадку та на будь-якому рівні володіння інструментом. Любителі музики збирались в невеличкі ансамблі самого різноманітного составу всюди: і в скромних будиночках ремісників,і в аристократичних салонах,і в палацах монархів. Масовість такого спільного музичення,її розквіт припав на епоху Відродження,коли з’явилося перше нотодрукування. В ХІХ ст. камерна музика вийшла з салонів у концертні зали та стала невід’ємною частиною світової культури.У сучасній педагогічній практиці ансамблева гра стає все більш актуальною. Ансамблеве музичення створює максимально сприятливі умови для кристалізації музично-інтелектульних якостей учня,дозволяє з перших кроків навчання включати дітей в творче середовище,посилює пізнавальну функцію,вимагає максимальної зосередженості,швидкого реагування,активного слухання гри партнера,що створює умови для підсвідомого слухового аналізу змісту музики,сприяє розвитку музичного мислення ,поширює світогляд учня,формує досвід колективної творчості,допомагає емоційній чуйності та сценічній розкутості. Ансамблева гра приносить дітям велике задоволення,більшу зацікавленість,надає нові слухові враження та відкриття. Сучасні педагоги розуміють та активно використовують ефективність методу ансамблевого виконавства для активізації засвоєння всіх піаністичних навичок. Практика показує,що при грі в ансамблі більш інтенсивно розвиваються та міцніше закріплюються всі рухові навички,робота над організацією ігрового апарату йде легко і безболісно,учень швидше і краще оволодіває різноманітними прийомами артикуляції,звуковими фарбами,знайомиться з різними типами фактур,набуває досвід колективної творчості. Спільна гра ефективно розвиває почуття ритму гармонічний,поліфонічний, тембро- динамічний слух,а найголовніше,несе потужний позитивний заряд. Принципово важливе значення цей напрям набуває для загальної більшості здобувачів освіти в початкових мистецьких закладах,які не орієнтуються на подальше професійне навчання. Таким учням бажано підбирати доступний матеріал, з урахуванням їх фізичних та інтелектуальних можливостей, який не потребує багато часу,простий та природній. Вони можуть читати його з аркушу, грати на концертах класу,грати з кимось із домашніх. В кожному класі є члени родини,які колись навчались в музичній школі,таким чином треба відроджувати традицію домашнього музичення.
Фортепіанний дует об’єднує виконавців одного й тог ж фаху,який полегшує їх взаєморозуміння. Тому навички спільної гри краще починати з фортепіанного дуету .Цей жанр теж має свою історію. На концертній естраді існувало два види фортепіанного ансамблю-на одному чи на двох роялях. Кожний вид має свою специфіку. В усіх творах є певні задачі,притаманні ансамблевій техниці:
1.Особливості посадки,коли треба ділити клавіатуру з партнером.
2.Особливості педалізації.
3.Синхронність при взятті і знятті звуку.
4.Передача мелодії з руки в руку,від партнера до партнера,не розриваючи музичну тканину.
5.Рівновага звучання мелодії і акомпанементу.
6.Узгодження прийомів звуковидобування.
7.Дотримання спільного ритмічного пульсу.
8.Перевертання сторінок.
9.Єдність творчої думки та емоційних переживань.
10.Інші піаністичні завдання.
При грі на одному інструменті треба ділити клавіатуру з партнером і тримати лікті так,щоб не заважати один одному,особливо при зближуванні та перехресному голосоведінні. Педалізувати повинен виконавець партії
Secondo,тому що вона служить фундаментом фактурної побудови. Партнери повинні вміти слухати один одного,відчувати,як дві партії зливаються в єдине ціле. Гра на двох інструментах має свою специфіку,вона дає виконавцям значно більше свободи,незалежності у використанні регістрів і педалі. Твори на два інструменти мають рівноправні за складністю партії та значно розширюють виконавські можливості двох піаністів. Концертний репертуар для двох інструментів більш технічний та різноманітний у питанні піанізму,він потребує віртуозності,майстерності та виконавського досвіду. Такий репертуар слід доручати сильним учням,які обрали для себе подальше професійне навчання. Набуває популярності гра в шість та вісім рук,але на жаль для таких ансамблів дуже мало репертуару.
В старших класах музичної школи учні починають грати з іншими інструментами та об’єднуватись в камерні ансамблі. Виконавське обєднання в ансамблі кількох учасників сприяє розвитку почуття колективної відповідальності ще більше,ніж в дуетах. Відомий піаніст і викладач А Готліб писав «
"Музичне спілкування активізує творчу волю виконавця, розширює кордони його фантазій. Запропоновані партнером нові ідеї інтерпретації, підказаний ним несподіваний варіант вирішення художнього завдання, пошуки аргументів у суперечці, яка виникає, збагачують репетиційні заняття… Тому й не рідкі випадки найбільш повного та яскравого розкриття індивідуальності артиста саме у спільному з іншими музикантами, а не у сольному виконанні" .Гра в ансамблі гарно розвиває ритміку, формує не тільки технічне, а й звукове мислення,вчить рахувати паузи, "порожні" такти і робити вчасні вступи. Учасникам ансамблю треба навчитись починати гру разом,це не така вже проста річ. Учням треба оволодіти диригентським прийомом – ауфтактом за допомогою одночасного дихання,рухів кисті,кивка голови,щоб початок був природнім і органічним. Велике значення має і синхронне закінчення, «зняття» звуку. Злагодженість сумісної гри в малому і великому ,в окремих прийомах і в загальному задумі-особлива сфера роботи,властива ансамблевим класам. З учнями треба обговорювати всі деталі:загальний характер твору, фразування, темп, метро-ритм, штрихи та динаміку. Динамічний діапазон виконання в ансамблі значно ширше,ніж в сольній грі,тому що ансамбль може грати більш потужним,щільним,соковитим звуком. Необхідно відпрацювати ще і такий прийом елементарної ансамблевої техніки,де учасники повинні навчитись вчасно передавати один одному фразу,вчасно «хапати» її після паузи,не розриваючи музичної думки. Одна з важливіших задач ансамблевих класів-виховання в учнів почуття колективного ритму. Малопомітні ритмічні недоліки в сольній грі в ансамблі можуть порушити цілісність враження. Взаєморозуміння і злагодженість учасників ансамблю досягається не відразу,тому що кожний музикант по своєму відчуває ритм. Починаючі учасники ансамблю дуже часто прискорюють темп,це виникає при стрімких пасажах crescendo,які провокують емоційне збудження та прискорення пульсу. Ще нерідко прискорюється темп в технічно складних місцях,які викликають бажання скоріше проскочити небезпечні такти. В таких випадках треба використовувати метроном чи рахувати за допомогою інших,більш стабільних учнів. Продуктивність ансамблевого виконавства дисциплінують метро-ритмічну природу, сприяють покращенню процесів артикуляції, формують сценічні навички. Справжній ансамбль-це близькість індивідуальностей ,естетичних установок,інтелектуальних рівнів,це духовне єднання та емоційна спорідненість. Учні із великим задоволенням грають в ансамблі,цей колективний творчий процес дає їм відчуття своєї значущості, приносить задоволення і радість. Логічне завершення роботи над твором це концертний виступ, який активізує згуртованість колективу, сприяє підвищенню його емоційного стану, загострює почуття взаємозалежності, активізує увагу. Досить важливо те,що в колективах є змога виступати на сцені дітям з різними музичними здібностями,це робить їх впевненішими у своїх силах та активізують їх подальше творче зростання. Гра в ансамблі значно розширює кругозір учнів,розвиває найкращі людські комунікативні якості,підвищує відповідальність, виховує вміння слухати не тільки власне виконання,а й свого партнера, загострює відчуття тембрового колориту розвиває художньо-естетичний смак, інтелект та ставлення до музичного мистецтва.

Література
1
. Готлиб А. «Основы ансамблевой техники»,вид. Музыка, 1971. – 112 с.
2.
Стурзеску О. «Диференція професійних навичок в ансамблевому музикуванні»,вид. «Нова пед. Думка» – 2004. – № 2. – С. 113–115.
3.
Молчанова Т. Мистецтво піаніста-концертмейстера : навч. посібник, 2007. – 112 с.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.