Анкета "STOP булінг: твій голос має значення!" була розрахована на респондентів віком від 14 до 35 років. Опитування реалізовано у форматі Google Forms, що забезпечило швидкий і зручний доступ до нього через соціальні мережі та інші цифрові канали. Анкета містила як закриті, так і відкриті запитання, що дозволило зібрати не лише статистичні дані, а й особисті думки, рефлексії та коментарі учасників щодо власного досвіду.
Основною метою анкетування було вивчити рівень проінформованості молоді про явище булінгу, з’ясувати поширеність цього явища в молодіжному середовищі, дослідити реакції на подібні ситуації та виявити рівень знань щодо доступних механізмів захисту й підтримки. Також очікувалось, що результати опитування стануть основою для формування обґрунтованих, практично орієнтованих рекомендацій із профілактики та подолання наслідків булінгу у навчальних та соціальних колективах.
Усього в опитуванні взяли участь 26 осіб. Результати показали, що понад третина опитаних були жертвами булінгу, стільки ж – свідками, а частина зізналася у власній причетності до цькування. Це свідчить про багатогранність і складність цього явища, в межах якого молоді люди можуть змінювати соціальні ролі. Понад 80% респондентів переконані, що булінг може мати серйозні довгострокові наслідки для особистості, зокрема - порушення емоційного стану, зниження самооцінки та соціальної активності.
Найпоширенішою формою цькування молодь назвала словесні образи, приниження та кібербулінг, що підтверджує зростаючу загрозу агресії в цифровому просторі. У відкритих відповідях часто звучали думки про необхідність підвищення інформованості, розвитку навичок емоційного самоконтролю та впровадження програм ненасильницької комунікації. Особливо важливою виявилась роль сім’ї, педагогів, соціальних працівників і психологів у створенні атмосфери довіри та підтримки. Також респонденти наголошували на важливості своєчасної психологічної допомоги, емоційної підтримки та залучення фахівців до роботи з молоддю.
Отримані результати стали підґрунтям для формулювання низки практичних рекомендацій, серед яких: організація просвітницьких кампаній, систематичне проведення тренінгів, залучення батьків до профілактичної роботи, створення безпечного освітнього простору, а також підвищення поінформованості щодо механізмів захисту. Респонденти висловили готовність допомагати жертвам цькування, однак частина з них вказала на недостатній рівень знань про алгоритми дій у таких ситуаціях. Це ще раз підтверджує необхідність постійної інформаційної підтримки.
Отже, проведене дослідження стало не лише важливою складовою професійного становлення, а й засобом соціального впливу – через можливість створення нових підходів до підтримки й захисту молоді в умовах зростаючого тиску та нестабільності.
