Афганістан – мій біль, моя пекуча пам’ять

Опис документу:
В роботі надані матеріали які розширяють знання учнів про історичні події афганської війни; виховують повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповідають про славутчан, що служили в Афганістані.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Сценарій уроку - пам’яті :

« Афганістан – мій біль, моя пекуча пам’ять»

Мета: розширити знання учнів про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про славутчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.

Обладнання: «Відлуння кровавих стежок Афганістану» книжкова виставка, презентація.

Ведуча. Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану - навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Ведуча. Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але, слава Богу, вже без участі наших солдат. А тоді ж, йдучи у пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя. Для воїнів-афганців це не просто епізод з їхнього життя, на тій війні вчорашні хлопчаки та студенти пізнали фронтове братство та біль утрат. Це неможливо викреслити із життя…
Ведучий: Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто усіх вертає назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні накази. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичній партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.
Ведуча: Ми повинні розумі трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тис. У цій війні загинуло понад 15 тисяч наших солдат, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч солдат загинуло у цій війні, 35 тисяч було поранено, багато потрапило у полон або пропали безвісти. Ця війна стала усвідомленням того, що гинуло покоління, народжене в 60-х. Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку?

( Фільм « Афганістан 1979-1989»)

Ведучий: Зараз часто знаходяться « історики» , що називають війну « брудною». Але хіба можна назвати вірність присязі брудом? Знаходяться й ті, хто називає наших солдат окупантами. Але що вони там захопили? Що придбали? Хвороби від гепатиту до холери, поранення, контузії, інвалідності. Що звідти вивезли? « Вантаж 200 з товаришами» та поранених з поля бою.

Ведуча: Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за все. А ціною було життя. Летіли в Україну „чорні тюльпани” з цинковими гробами. І несли чорні птахи смерті похоронки в Україну. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починається життя.

Читець: Ховали інтернаціоналіста,

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті обмацує труну:

„Чи ж там він є?!”

стоять, відводять очі вбік солдати

і шепотить сержанти ледве чуть:

„Не велено... Не можна відкривати...

Не велено...”

Уже струмки течуть,

Уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання...

Школярики стоять, учителі.

А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ.

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть отвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі –

В селі ховали воїна, солдата,

У мирному вкраїнському селі.

( відео « Война в Афганистане» - пісня « В черном тюльпане»)

Ведучий. Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував , скільки років довелося б нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого.

  Ведучий. Із Республіки Афганістан не повернулося 9 наших земляків: Борис Тетерук та Василь Новак із Улашанівки, Віталій Троцюк з Лисичого, Анатолій Скрипнюк з Перемишля, Петро Комнацький з Кам’янки, Олексій Кмитюк з Крупця, Сергій Петрук з Мухарева, Олег Лавренчук з Манятина, Іван Литвин, який служив у Славуті. На цій війні пропав безвісти Петро Коробчук з Красносілки. Ще троє славутчан-афганців пішли із життя після повернення додому. Це - Форсюк Володимир з Кривина, Конончук Іван з Понори, Ходаківський Володимир із Жукова. Вічна пам’ять їм! Помовчимо хоча б хвилину. За всіх. 

Ведуча.

Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чи він душі зранив і скалічив.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати!

Ведучий: Прошу встати і вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

Читець: Юнкерам
( То, что я должен сказать)

(слова Александр Вертинский)

Я не знаю, зачем и кому это нужно,
Кто послал их на смерть недрожащей рукой?
Только так беспощадно, так зло и ненужно
Опустили их в Вечный Покой!

Осторожные зрители молча кутались в шубы,
И какая-то женщина с искаженным лицом
Целовала покойника в посиневшие губы
И швырнула в священника обручальным кольцом.

Закидали их ёлками, замесили их грязью
И пошли по домам под шумок толковать,
Что пора положить бы уж конец безобразию,
Что и так уже скоро, мол, мы начнем голодать.

И никто не додумался просто стать на колени
И сказать этим мальчикам, что в бездарной стране
Даже светлые подвиги – это только ступени
В бесконечные пропасти, к недоступной Весне! 

Я не знаю, зачем и кому это нужно,
Кто послал их на смерть недрожащей рукой?
Только так беспощадно, так зло и ненужно
Опустили их в Вечный Покой!

Ведучий. На нашій зустрічі присутні Роман Володимирович Бачинський, Олена Миколаївна Рощенюк, Валентина Іванівна Мілішок – люди, у душах яких все ще живе війна Афганістану. ( надається слово)

Ведуча. « У войны не женское лицо». Ця крилата фраза зрозуміла кожному. Я переконана, що це неправильно і несправедливо не згадувати тих жінок, які брали участь в Афганській війні.  Вони нарівні з чоловіками пройшли вогненними дорогами Афганістану , яким на собі довелося відчути весь тягар воєнного лихоліття на чужій землі. Жінки виконували на війні тяжку роботу – були лікарями, медсестрами, лаборантами, друкарями, зв’язківцями, офіціантами, щоб хоч якось полегшити ратну працю чоловіків. І недарма серед тисяч нагороджених орденами і медалями учасників Афганської війни більше двох тисяч жінок.

Читець: Над солдатом склонилась в тревоге сестра,

Он молчит, даже стона нет сутки.

В медсанбат поступил он из боя вчера

Весь изранен, оторваны руки.

У неё на ресницах слезинки дрожат.

Вот сорвутся горячим каскадом.

Шевельнул вдруг губами молчавший солдат

Прошептал ей « сестрёнка, не надо.

Я всё выдержу, только не надо мне слез,

Плачь не плачь, а не вырастут руки.

Я тебе подарю миллион алых роз

З твои сострадания и муки.

Я тебе подарю миллион алых роз.

Но не так, как художник принцессе.

Соберу их в букет, пусть достанет до звезд,

Пусть рождается новая песня».

Медсестра свои слезы смахнула тайком

И к бинтам приложилась губами:

« Поправляйся, родной, ну а розы потом

Вечной песней останутся с нами…»

Ведуча.  Ми пишаємось тим, що на нашій зустрічі присутня шановна Олена Миколаївна Розчинюк. ( надається слово)

Ведучий. Будь ласка, запитання нашім шановним гостям.

  • Які події закарбувались у Вашій пам’яті про той час служби?

  • Військова справа стала Вашою професією. Це – мрія і випадковість, чи все ж таки усвідомлений крок?

  • Війна змінила долі багатьох , у житті тих, хто пройшов « Афган», з’явився поділ «до» і « після». Які враження на Вас , ще юних , справила ця країна?

  • Змінилися Ви особисто за той час, що провели там?

  • Людині, яка ніколи не бачила війну, важко уявити і соту долю того, що там відбувається. Розкажіть щось з подій тих днів, якісь моменти, які найбільше запам’яталися з Вашого бойового досвіду?

Ведучий.   73 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна – остання. Вони не знали, що їх онуків також називатимуть ветеранами.

Ведуча. Ми не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ тільки через те, що не сам керував долею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший. Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли більше на нашій землі.

( відео « До свідания, Афганістан!» - пісня « Мы уходим!»)

Ведучий. Давайте будемо завжди пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі: у спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують

Ведуча:

Не грайте, діти, в війни. Ні!
Війна – це не забава.
Це важка праця день при дні:
І піт, і кров, і слава…
Афганські дочки і сини,
Хай мирні сни вам сняться!
Діти ростуть не для війни,
А для добра і щастя.


Ведучий. Шановні друзі! На цьому наша зустріч закінчується, дякуємо за увагу!

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Сертифікат від «Всеосвіти» відповідає п. 13 постанови КМУ від 21 серпня 2019 року № 800 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 27 грудня 2019 року № 1133)

Обрати Курс або Вебінар.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.