і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
! В а ж л и в о
Предмети »

Адаптивна функція освіти в суспільстві, що змінюється

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Навчально-науковий інститут педагогічної освіти, соціальної роботи і

мистецтва

Кафедра дошкільної і початкової освіти

Адаптивна функція освіти в суспільстві,

що змінюється

Підготувала:

Студентка 2 курсу

Групи ДО(2)

Луценко Ірина

Черкаси – 2015

На сучасному етапі розвитку суспільства освіту дорослих можна розглядати як складову системи неперервної освіти, що має свою специфіку, як складну функціональну систему, спрямовану на задоволення фундаментальних потреб в освіті, культурі, саморозвитку, самореалізації особистості.

Самоосвітня діяльність служить рішенню завдань інтелектуального розвитку особистості, сприяє поглибленому вивченню тієї або іншої галузі знань, усебічному розвитку людини, її соціальному становленню, вибору професії, формуванню життєвих пріоритетів [3, c. 55].

Людині важливо не просто підготувати себе до певної професії чи виду праці, передбачити можливості адаптації до ймовірних нововведень, але необхідно постійно спостерігати за змінами професійної діяльності, більш того, розвивати здатність передбачати намічувані модифікації й самому прагнути до перетворень, що відповідають свідомо поставленим цілям самовдосконалення. Саме цьому й сприяє самоосвіта, що розглядається не тільки як підготовка людини до певної сфери, галузі праці й конкретної роботи, але і як умова підйому її загальної культури [3, c. 55].

Самоосвіта залишається ефективним засобом адаптації людини до навколишнього соціального й природного світу. Швидкий темп, а найчастіше неконтрольований характер змін соціального середовища, негативні наслідки антропогенної діяльності нерідко породжують в людині почуття фрустрації, підсилюють деперсоналізацію й анонімність сучасного світу, викликають почуття зростаючого занепокоєння й сум'яття. Адаптивна функція самоосвіти спрямована на подолання цих станів, дозволяє людині психологічно підготуватися до змін, оптимально адаптуватися до них або протистояти їм. Л. П. Буєва пише: «Хотя человек выбирает то, что отвечает запросам и условиям его бытия, все же выбор его может быть альтернативным – принять или отвергнуть» [2, с. 32]. Навіть у несприятливих умовах, у кризовій ситуації людина, що зробила внутрішнім надбанням значне й різноманітне культурне поле, має можливість протистояти ударам долі, відійти від несприятливих форм життя у внутрішній духовний контекст іншого культурно-історичного зрізу. Якщо ця втеча від реальності, то в ряді ситуацій вона може бути не менш рятівною, чим відкрита конфронтація. Зрозуміло, розлад духовного буття з реаліями повсякденності завжди драматичний, але він також є умовою виходу за межі наявного буття, знаходження волі й спонукання до зміни обставин або свого відношення до них [3, c. 59-60].

Адаптація (від лат. аdapto – пристосовую) – це пристосування органів чуття і цілком організму до нових змінених умов існування.

У ряді робіт підкреслюється адаптивна функція професійної ідентичності в умовах нестабільного соціального простору [4, c. 80-87].

Адаптивна функція полягає у забезпеченні адаптації (пристосування) людини до зовнішнього середовища. Процеси адаптації, що відбуваються в процесі еволюції, у людей та інших тварин проходять по-різному. Для того, щоб вижити, людина створює культурне середовище. За допомогою багатьох своїх винаходів та пристосувань людина збільшила свої можливості.

Феномен адаптації особистості у світових концепціях розвитку людини, які є визначальними у гуманітарній сфері знання розглядається як всебічний, безупинний процес, що охоплює всі сфери життя людини – від внутрішньої, психічної до зовнішньої, соціальної – і передбачає єдність процесів активної зміни особистістю навколишнього середовища та зміни свого внутрішнього світу з метою встановлення рівноваги, гармонії між ними.

Власне професійна адаптація відображає взаємодію майбутнього фахівця та професійного середовища на рівні змісту професійної діяльності у всіх її видах і формах та складається з адаптації до навчальної, методичної, наукової й організаційно-виховної діяльності [5, с. 132-135].

Зазначаємо, що базовим етапом професійної адаптації вчителя є етап професійної підготовки, на якому відбувається психологічна перебудова особистості з професійного самовизначення до самореалізації в навчально-професійній діяльності, формується готовність до професійної діяльності, відбудовуються професійні адаптивні стратегії, розвивається професійний адаптаційний потенціал. Це зумовлює ефективність подальшої професійно-педагогічної діяльності вчителя, зокрема вчителя, гармонійність його професійного розвитку. Відповідно, професійна підготовка та розвиток вчителя має передбачати його успішну професійну адаптацію на всіх її рівнях: психофізіологічному, власне професійному, соціально-психологічному та особистісному.

Соціально-психологічна адаптація не обмежується спілкуванням, а передбачає його активну взаємодію у всіх формах та на всіх рівнях:

  • обмін досвідом з колегами, адміністрацією закладів, товариствами нацменшин, волонтерами та носіями мов;

  • знайомства з країнами, мову якої викладає вчитель;

  • участь у тренінгах, майстер-класах, науково-тематичних обговореннях;

  • партнерство з іншомовними освітніми закладами;

  • спілкування в Інтернеті;

  • представлення політичних новин, позиції держави щодо взаємодії з іншомовними країнами тощо.

Соціально-психологічна адаптація передбачає активну взаємодію вчителя з соціальною реалізацією в освітньому просторі, його орієнтації на формування та розвиток педагогічної (професійної) компетентності вчителя, педагогічного супроводу професійної адаптації вчителя.

Особистісна адаптація забезпечує входження особистості у професійну роль, становлення професійної Я-концепції, професійного образу Я, ставлення до себе як до викладача, відчуття власної професійної цінності.

Зазначено, що механізмом професійної адаптації вчителя є професійна ідентифікація – ототожнення фахівцем власного професійного Я з особливостями, вимогами, нормами професійної діяльності науково-педагогічного колективу.

Психофізіологічна адаптація передбачає входження фахівця до умов професійної діяльності, пов'язаних з емоційними, психічними труднощами – психофізіологічними ускладненнями викладацької діяльності у закладі [5, c.  132-135].

Одним із видів адаптаційних процесів особистості, що забезпечує входження особистості до професійного середовища, є професійна адаптація – складний процес врегулювання та гармонізації взаємодії фахівця і професійного середовища, під час якого формуються професійні знання, вміння, професійні якості особистості, необхідні для її подальшого професійного розвитку [6, c. 29].

Професійна адаптація вчителя має багатофункціональний характер, вона є необхідною умовою, етапом професійного становлення та розвитку вчителя, на якому відбувається прийняття ним професійних цінностей, оволодіння професійною діяльністю, формування готовності до її успішної реалізації та постійного розвитку як власної особистості, так і у професійному значенні. Вона сприяє всебічному розвитку особистості, оскільки її результатом є формування професійного Я як невід'ємної складової самосвідомості; забезпечує входження вчителя до професійної групи, зближує її цінності з цінностями особистості, тим самим виступає складовою соціалізації.

Вихід із "кризи" можливий через пошук нових джерел інформації та розширення усвідомлення реальності, а також зниження впливу негативних показників адаптованості вчителів.

Відтак, адаптаційні заходи, форми, показники та умови мають забезпечити позитивну динаміку всіх складових професійної адаптованості вчителів освітніх закладів, а сутність професійної адаптації дає підстави розуміти під цим феноменом складний, системний, неперервний процес активної взаємодії особистості та професійного середовища, що забезпечує ефективність професійної педагогічної діяльності та є основою професійного саморозвитку й самовдосконалення вчителя, зокрема вчителя [5, с. 132-135].

Роль освіти дорослих у соціально-економічному розвитку суспільства полягає в забезпеченні позитивних результатів соціальних змін та випливає із її соціальних функцій, серед яких головними дослідники називають адаптивну, компенсаційну, соціокультурну (розвиваючу), аналітичну, перетворювальну, прогностичну, комунікативну, заохочувальну, соціально-терапевтичну, ресоціалізації, гуманістичну, урбаністичну, демографічну, функцію історичного спадкоємництва та наслідування соціального досвіду.

Адаптивна освіта – це освіта для всіх людей з різними рівнями здібностей:

  • враховує можливості всіх учнів, орієнтована на задоволення їх різноманітних пізнавальних потреб та інтересів;

  • забезпечує умови для їхнього життєвого самовизначення і самореалізації.

Мета адаптивної освіти – створення умов для самостійного усвідомленого вибору кожною особистістю своєї стратегії поведінки, способу існування, напрямів самореалізації та самовдосконалення в контексті людської культури.

Так, адаптивна функція освіти дорослих спрямована на регулювання відносин у швидкозмінному зовнішньому середовищі: перша альтернатива – основна маса громадян потребує «адаптації», «підготовки до життя», «соціально і життєво важливих навичок», тощо; друга альтернатива – демократична – підвищення освітнього і культурного рівня всього дорослого населення країни [1, c. 53].

Адаптивність освіти – це її здатність забезпечити для кожної людини:

  • відкритість і дружній характер інформаційного, пізнавального, соціального середовища;

  • розмаїтість освітніх програм та узгоджених з ними освітніх технологій ( з урахуванням індивідуальних особливостей та інтересів дитини);

  • повноцінність емоційно-морального, інтелектуального, фізичного розвитку.

Досягнення мети можливе за умови реалізації п'яти функцій адаптивної освіти: орієнтаційної, корекційної, реабілітаційної, функцій стимулювання і попереджень труднощів учнів в освітньому процесі.

Функції адаптивної освіти:

      • Орієнтаційна функція (виявляється в допомозі студентові в його життєвому, особистісному і професійному самовизначенні)

      • Реабілітаційна функція (орієнтує на відновлення впевненості студентів у своїх можливостях за допомогою забезпечення задоволення ними змістом і процесом освітньої діяльності)

      • Корекційна функція (подолання відставання студентів, неуспішності, а також різноманітних відхилень у поведінці)

      • Стимулююча функція (Спонукає учнів до різноманітних видів діяльності, на які їх орієнтує педагог. Стимулювання - використання різних стимулів для мотивації учнів)

      • Попереджувальна функція (реалізація попереджувальної функції пов’язана із здійсненням педагогічної підтримки в освітньому процесі, створення умов попередження відставання учнів у навчанні)

Для ефективної адаптації учнів до навчального процесу необхідно створити такі умови:

  • індивідуальний підхід;

  • розвиток і реалізація здібностей;

  • формування пізнавальної мотивації;

  • формування цінностей та ідеалів.

Адаптивне утворення зумовлене соціальними змінами, диктують необхідність нових підходів до навчання дорослих, що мають глобальні стійкі тенденції, властиві не тільки нашій країні, а й усій світовій спільноті. Серед них слід відзначити насамперед:

  • становлення комп'ютерного інформаційного суспільства;

  • розширення спектру видів діяльності людини;

  • швидке старіння багажу знань, що скоротилися терміни їх придатності для професійної діяльності.

В якості найважливішої мети розвитку системи адаптивної освіти дорослих виступає проектування системи випереджаючої освіти як специфічної навчального середовища життєдіяльності дорослого, визначальною можливостю його розвитку як людини мобільної, компетентної, самореалізуючої, творчої, здатної орієнтуватися в ситуації, що змінюється, ефективно вирішувати практичні завдання і домагатися запланованого результату.

Розглядаються такі принципи адаптивної випереджаючої освіти і розвитку дорослих у XXI столітті:

  • нове розуміння загальної культури дорослого в інформаційному суспільстві як поєднання гуманістичної, наукової та технологічної складових, як бази для організації особистості, соціального та професійного життя (принцип соціального та особистісного розвитку);

  • інтеграція культурно-історичного та ціннісно-аксіологічного феноменів, освоєння яких дозволить осмислити такі істини і цінності, як пізнання природи, суспільства, людини і мистецтва (принцип культурно-історичного та ціннісного розвитку);

  • реалізація інтегративно-модульних технологій освіти, заснованих на єдності нормативного (соціального) та індивідуального, що дозволяє особистості конструювати індивідуальні освітні маршрути (принцип індивідуального просування);

  • забезпечення грамотності і компетентності, розвитку загальної інтелектуальної культури, створення наукової бази в професійній сфері (принцип компетентнісного підходу).

Сьогодення вимагає від нас підготовки конкурентоспроможних випускників. Адаптованих до швидкозмінних вимог суспільства, особистості, котра оволодіває певною системою цінностей, людини з високими розумовими здібностями. Випускник ВНЗ повинен володіти комплексом різноманітних знань, навичок і особистісних якостей, що дадуть йому змогу стати висококваліфікованим фахівцем, самостійно приймати рішення, бути ініціативним, брати на себе відповідальність та ефективно взаємодіяти з оточенням.

Список використаної літератури:

  1. Архипова С. П. Основи андрагогіки : навч.посібник / С. П. Архипова. – Черкаси – Ужгород, 2002. – 184 с.

  2. Буева Л. П. Культура и образование. Проблемы взаимодействия. Материалы круглого стола / Л. П. Буева // Вопр. философии. – 1997. – № 2. – С. 3 – 37.

  3. Бурлака О. В. Важливість самоосвіти особистості в контексті євроінтеграції України / О.В. Бурлука, кандидат філософських наук, доцент // Вісник. Серія «Філософія». – Харків: ХНПУ, 2014. – Вип.43 – С. 52-64.

  4. Ермолаева Е. П. Преобразующие и идентификационные аспекты профессиогенеза / Е. П. Ермолаева // Психологический журнал. – 1998. – Т. 19. – № 4. – С. 80–87.

  5. Запорожцева Ю. С. Саморозвиток вчителів іноземних мов та їх адаптація до сучасних умов / Ю. С. Запорожцева // Вісник. Педагогічні науки. – Житомир, 2011. – Вип. 59. – С. 132-135.

  6. Облєс І. І. Педагогічні умови професійної адаптації викладача вищого навчального закладу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук. : спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / І. І. Облєс. – Запоріжжя, 2008. – 29 с.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
освіта дорослих в країнах ЄС

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розвиток і саморозвиток професійної креативності вчителя »
Ілляхова Марина Володимирівна
36 години
590 грн
295 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти