і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
Взяти участь
  • Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Я – не те, що зі мною сталося, я – те, чим я вирішив стати” (К. Г. Юнг): Україна у проектах і мріях перших поколінь національної інтелігенції XIX ст.

Я – не те, що зі мною сталося, я – те, чим я вирішив стати” (К. Г. Юнг): Україна у проектах і мріях перших поколінь національної інтелігенції XIX ст.

Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі WordPress»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
1200 грн
360 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №SB627187
За публікацію цієї методичної розробки Вахнянин Анна Сергіївна отримав(ла) свідоцтво №SB627187
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Історичний факультет

кафедра новітньої

історії України

ім. Михайла Грушевського

План-конспект уроку

на тему:

Я – не те, що зі мною сталося, я – те, чим я вирішив стати”.

Виконала

студентка Іст31 групи

Вахнянин Анна Сергіївна.

Перевірив

доцент

Мудрий М. М.

Львів

2017

Тема уроку: Я – не те, що зі мною сталося, я – те, чим я вирішив стати” (К. Г. Юнг): Україна у проектах і мріях перших поколінь національної інтелігенції XIX ст.

Тип уроку: комбінований ( з елементами аналізу учнями історичних документів).

Мета уроку: учень має –

знати: Події: 1805 р. – заснування Харківського університету; 1816 р. – заснування Галицького товариства священників греко-католицького обряду; 1817 р. – відкриття Рішельєвського ліцею в Одесі; 1819 р. – початок діяльності Крем’янецького ліцею; 1820 р. – заснування Ніжинського ліцею; 1833 – 1843 рр. – діяльність “Руської трійці”; 1834 р. – початок діяльності Київського університету; 1837 р. – вихід альманаху “Русалка Дністрова”; 1845 – 1847 рр. – діяльність Кирило-Мефодіївського товариства; 1848 р. – революція в Галичині.

Терміни: інтелігенція, українське національне відродження, “буддителі”, панславізм, “азбучна війна”.

Особи: Йоган Гердер, Іван Котляревський, Грмгорій Квітка-Основ’яненко, Іван Могильницький, Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич, Петро Гулак-Артемовський, Ізмаїл Срезневський, Амвросій Метлинський, Михайло Максимович, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров.

розуміти: вплив загальноєвропейських тенденцій ( Велика Французька революція, Просвітництво, Романизм) на процес самоусвідомлення себе українцем; роль освітніх закладів у процесі формування української інтелігенції; які суспільні верстви створили підґрунтя, на якому постала українська інтелігенція та в яких умовах вона зароджувалася; роль українців у міжетнічних процесах імперіїй; еволюцію поглядів українських культурних діячів щодо України: від культурницьких до політичних.

вміти: проводити паралелі між процесом формування української інтелігенції на землях у складі Російської та Австрійської імперій; виокремлювати чинники, які сприяли процесу становлення української інтелектуальної еліти; проаналізувати національне відродження як самозахист проти полонізації та русифікації; порівняти ставлення влади Австрійської та Російської імперій до українського національного руху.

Література : Возняк М. Кирило-Мефодіївське братство / М. Возняк – Львів, 1921. – 238 с.; Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX-XX століття: навчальний посібник / Ярослав Грицак. - К.: Генеза, 1996. - 356 с.; Крип’якевич I. Історія української культури / І. Крип’якевич – Львiв, 1990. – 656 с.; Лисяк-Рудницький І. Інтелектуальні початки нової України // І. Лисяк-Рудницький. Історичні есе: У 2 т. / Відп. ред. Ф. Сисин; упоряд. Я. Грицак. – Київ, 1994. – Т.1. – С. 173-191.; Мозер М. Причинки до історії української мови. // Режим доступу: https://books.google.com.ua/books/about/%D0%9C%D1%96%D1%85%D0%B0%D0%B5%D0%BB%D1%8C_%D0%9C%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%80_%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%BA.html?id=XdQACgAAQBAJ&redir_esc=y [27.05.2017].; Пахолків С. Українська інтелігенція у Ґабсбурзькій Галичині: освічена верства й емансипація нації / Пер. з нім. Х. Николин. – Львів, 2014.; Попович М. В. Нарис історії української культури / М. В. Попович. – К.: “АртЕК”, 1998. – 728 с.; Салтовський О. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки / О. Салтовський. – К.: Парапан, 2002. – 396 с.; Сірополко С . Історія освіти в Україні. / С. Сірополко – Київ: Наук, думка, 2001. – 912 с.;  Федченко, П. М. Петро Гулак-Артемовський // П.П. Гулак-Артемовський. Поетичні твори, повімті та оповідання. – К. : Наукова думка, 1984. – С. 5 – 16.; Хавкіна Л.М. Харківська альманахова журналістика 30–40-х років ХІХ ст.: соціокомунікаційні параметри / Л.М. Хавкіна // Вiсник Харкiвського нацiонального унiверситету iм. В.Н. Каразiна. – 2012. – № 989. Сер.: Філологія. – Вип. 63. – С. 10 – 16.

Перебіг уроку

І. Актуалізація попередніх знань.
Опитування учнів.

1. В складі яких двох держав перебували українські землі?

Австрійської монархії та Російської імперії.

2. Охарактеризуйте основні ідеї Просвітництва та Романтизму.

Епоха Просвітництва або “Вік розуму розпочалася на зламі XVII - XVIII ст., найважливіші її характеристики: культ розуму; культ науки; культ людини; ідея прогресу, вперше осмислена в цю епоху; ідея загальної рівності; ідея освіти народних мас і надія на освічених правителів; боротьба з релігією і метафізичними вченнями, що обґрунтовують буття Бога; проблеми найкращого суспільного устрою; історичний оптимізм, віра в прогрес людства; підхід до історизму як типу мислення. Саме ідеї Просвітництва були покладені в ідеологію Великої Французької революції, наслідком якої стало формування поняття нації, нівелювання станових привілеїв і феодальних пережитків, вивищення ролі індивіда.

Романтизм змінив Просвітництво на зламі XVIIIXIX ст., йому притаманні апеляція до почуттів, повернення до релігійних цінностей, історизм в оцінці культурних явищ, національна самобутність літератури кожного народу, підвищена увага до народної творчості, культ індивідуальності у творчості, тісний зв’язок з націоналізмом.

3. Як ці культурно-просвітницькі течії поширилися на українські землі у складі Російської імперії?

Україна безпосередньо зазнала французького впливу під час наполеонівських воєн, адже українські офіцери брали участь у закордонному поході російської армії 1812 -1814 рр., де мали можливість з ними ознайомитися.

4. Охарактеризуйте вплив реформ Марії-Терезії та Франца - Йосипа на західноукраїнське суспільство.

Реформи цих монархів проводилися під гаслом освіченого абсолютизму”, які грунтувалися на ідеології Просвітництва.

1773 р. – вигнання Ордену Єзуїтів, освіта починає набувати світського характеру.

1774 - 1784 р. – діяльність у Відні “Барбареуму”, греко-католицької семінарії.

1777 р. – наказ про початкову освіту, створення мережі шкіл.

1781 р. – греко-католицьке духовенство були зрівняне у правах з представниками інших конфесій, одержало статус державних службовців, їх парафіяни одержали можливість безперешкодно навчатися в університеті, продавати та купувати землю, обіймати державні посади.

1782 р. – звільнення селян від особистої залежності, чітка регламентація розміру панщини.

1784 р. – відкриття Львівського університету, при якому у 1787 – 1809 рр. діяв Руський інститут, де на філософському та богословському факультетах навчалися русини.  

Українців в той період сприймали як селянську націю, та й справді більшість із них була селянами. Наслідком цих реформ було отримання ширшого доступу до освіти, початок обіймання українцями бюрократичних посад, вивищення ролі греко-католицького духовенства.

Проблемне питання: чи було поширення ідей Просвітництва та Романтизму та вплив Великої Французької революції рушійним чинником українського національного відродження та як в цих умовах зароджувалася українська інтелігенція?

II. Вивчення нового матеріалу.

План уроку:

  1. Епоха Романтизму як наріжний камінь у формуванні української інтелігенції на українських землях у складі Російської імперії.

  2. Особливості зародження інтелектуальної еліти в Галичині та її діяльність.

  3. Освітні заклади як центри об’єднання українських інтелектуалів.

  4. Політизація української ідеї.

1. Епоха Романтизму як наріжний камінь у формуванні української інтелігенції

Термін:

Інтелігенція – соціальна верства, суспільною функцією якої є творення і зберігання духовних цінностей. Зазвичай це вчителі, науковці, літератори, юристи, митці, журналісти, лікарі та духовенство.

Нині в історіографії побутує теза про те, що українська інтелігенція сформувалася у XIX ст., а наслідком її діяльності стало українське національне відродження. Українська народність на зламі XVIII  XIX ст. втратила історичні провідні верстви, які були або винищені, або денаціоналізовані. У Галичині про українців говорила як про націю “хлопа і попа”, адже руська шляхта була полонізованою, а в Російській імперії нащадки давньої козацької старшини сповідували подвійну лояльність і боролися за свої права та автономію, а не за українську ідею.

Істотний вплив на початок українського національного відродження справила революція у Франції, яка проголосила права народів”, що стимулювало інтерес до неповторних рис своєї етнічної культури. Також було ліквідовано старі пережитки, що зумовило більшу мобільність при переході із однієї суспільної верстви в іншу. Національному відродженню сприяло й поширення романтизму, який зруйнував зверхнє ставлення до народної культури, доводив тезу, що саме з народного джерела інтелектуальна еліта може черпати кращі зразки для своєї творчості.

Один із провідних ідеологів романтичного руху Йоганн Ґотфрід Гердер (див. додаток №1) прогнозував: “Україна стане колись новою Елладою. Чудовий клімат цієї країни, гідна вдача народу, його музичний хист, плодюча земля – колись пробудяться. Із малих племен, якими були колись греки, постане велика культурна нація. ЇЇ межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген у широкий світ”.

До 30-х рр. XIX ст. розвиток української культури розвивалася у руслі романтизму та був у руках українського дворянства та нащадків козацької старшини. До прикладу, Іван Котляревський – виходець із сім’ї дрібних дворян, став творцем української нової літературної мови, описував у своїх творах життя пересічних українських міщан та селян, позитивні персонажі розмовляли чистою українською мовою, а негативні канцеляризмами. Григорій Квітка-Основ’яненко походив із старшинської козацької родини. Він започаткував сентименталізм в українській літературі, детально описував звичаї та побут селян, ідеалізував їх моральні якості. Микола Цертелєв ,син грузинського князя, опублікував “Опыт собрания старинных малороссийских песен”(див. додаток №2), у передмові до яких писав: “Якщо ці вірші не можуть служити поясненням української історії, то принаймі в них видно поетичний геній народу, його дух, звичаї старих часів і, нарешті, ту чисту моральність, якою завжди відзначались українці й яку вони старанно зберігають і сьогодні, як одиноку спадщину по предках, що врятувалася від жадності сусідніх народів .

Внесок в українську культуру цих митців є вагомим, саме вони привернули увагу до української народної мови, фольклору, історії, довели її багатство та самобутність. Їх діяльність була одним із наріжних каменів формування української інтелігенції, яка в майбутньому сформувала українську ідею і відстоювала її.

Важливим для самоусвідомлення себе українцем було й історіописання, яке хоч і розвивалося у руслі ідеї автономізму, лояльності до династії Романових, не відстоювало ідеї самостійності України, але водночас наголошувало на окремішності українського народу. Зацікавлення до власного історичного минулого з боку дворянства було зумовлене видачею 1785 р. “Жалуваної грамоти”, яка зобов’язувала дворян доводити своє шляхетне походження на основі родинних документів, однак наданням дворянських титулів з 1797 р. почала займатися спеціально створена створена комісія – Герольдія, котра відмовилася визнавати колишню службу в гетьманських інституціях як достатню підставу. Безперечно таке рішення не задовольняло представників козацько-старшинських родів, сформувалася група патріотів рідного краю”, котрі збирали документи, які доводили їх шляхетство.

Робота Герольдії тривала до 1935 р. і збудила сильний інтерес до історії серед провідних верств українського населення. Їх діяльність провадилася у руслі локального патріотизму, вони прагнули зберегти старі козацькі привілеї та одержати автономію, тому основним мотивом їх історичних праць було доведення історичних прав на ці речі. Першою такою працею стала История Малой России Дмитра Бантиш-Каменського. Праця Миколи Маркевича “Історія Малоросіії” суперечило офіційній російській історіографії, адже в ній було відстояно право українського народу на самостійний національний розвиток.

Однак найвагоміший вплив на формування української інтелігенції мала История Русов”, яка мала виразно антипольське й антиросійське спрямування, в ній містився заклик до виправлення історичних кривд, заподіяних Росією українцям, але ні на мить не поставлено під сумнів право російського імператора управляти Україною. Як бачимо, ці твори доводили право давнє існування українського народу, право на самовизначення, що й дозволяло бездержавному етносу усвідомлювати себе українською нацією.

Епоха Романтизму пробудила інтерес до історії, народної культури, довела її цінність, дворяни в умовах утвердження своїх привілеїв почали шукати власні витоки, історичні права на автономію, що й зумовило культурницький етап українського національного відродження, який згодом перейшов в руки інтелігенції, а праці їх попередників стали для них дороговказами.

Завдання: Поміркуйте, чи національне відродження на початку XIX ст. було характерним лише для українських земель, чи було загальноєвропейським явищем.

2. Особливості зародження інтелектуальної еліти в західноукраїнських землях та її діяльність.

У Галичині руська аристократія здебільшого була полонізованою, залишився лише прошарок руських шляхетських родин, які відрізнялися від селян хіба лиш вищою самосвідомістю. В таких умовах греко-католицький клір залишився ледь не єдиною освіченою верствою населення, яка могла провадити культурно-просвітницьку діяльність. Одним із наслідків реформ Марії-Терезії та Йосипа II було посилення ролі греко-католицького духовенства у суспільстві, створення умов для того, щоб священники могли здобувати ґрунтовну освіту.

Апогеєм процесу становлення галицьких українців як самостійної, передовсім конфесійно визначеної величини стало заснування Галицько-Львівської греко-католицької митрополії у 1808 році. Призначений Папою Пієм VII у 1807 р. єпископом випускник віденського Барбареуму Антін Ангелович 25 вересня 1808 р. був урочисто інтронізований у Львові як Митрополит Галицький, Архиєпископ Львівський та Єпископ Кам’янецький. Хоча й ці дії з боку австрійської влади мали на меті послаблення польської церкви, можемо стверджувати, що завдяки їм, було створено умови для того, щоб греко-католицька церква стала провідником національного руху українців Галичини.

Наслідком реформ було творення світської освіти, зокрема початкової, де навчання мало відбуватися рідною мовою. Однак поляки всіляко протистояли впровадження руської мови в освіту, тому український клір почав боротьбу за впровадження руської мови у початкову освіту та розширення мережі парафіяльних шкіл. З цією метою у Перемишлі 1816 р. виникло Галицьке товариство священників греко-католицького обряду, а 1818 р. – дяківська школа. Варто зазначити, що їх діяльність була успішною, до 1832 р. під егідою цього гуртка було відкрито 400 шкіл та випущено кілька підручників.

Особа:

Іван Могильницький (1778 – 1831) – греко-католицький священик, культурний діяч, вчений-мовознавець, випускник Львівської духовної семінарії. Співзасновник Товариства греко-католицьких священників у Перемишлі, викладач і директор Інституту дияконів,посол Галицького крайового сейму. Прихильник розвитку української літературної мови на основі народної, одним із перших почав виголошувати промови народною мовою. Автор першої української граматики Граматика языка славено-руского”.

У 20-х рр. XIX ст. центр культурного руху перемістився до Львова, одним із яскравих етапів його розвитку була азбучна війна”. Дискусія полягала у траслітерації української мови – кирилиця чи латина. Захисниками кирилличного варіанту виступили “будителі” Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич, котрі об’єдналися у “Руську трійцю”, яка мала на меті упровадження у літературу народної мови. Однією із ключових праць “азбучної війни була Азбука та Абецадло” Шашкевича, в якій він аргументував доцільність сааме кирилличного варіанту української мови.

Термін:

Будителі ( від чеського слова "buditel" – той, хто пробуджує) – назва видатних громадсько-політичних діячів Австрійської імперії кінця XVII XIX ст., котрі боролися за пробудження національної свідомості, збереження і розвиток рідної мови, літератури, культури, відстоювали ідеї слов’янської єдності й солідарності.

Особа:

Макркіян Шашкевич – західноукраїнський духовний та культурний діяч. Народився 1811 р. на Львівщині у родині священника. Закінчив Бережанську гімназію, деякий час навчався у Львівській духовній семінарії, звідки був виключений, поновився лише 1933  р. Після виключення ознайомвлювався з творами слов’янських та наддніпрянських культурних діячів, наслідком чого стало формування його любові до живої народної мови. Один із засновників Руської трійці, автор альманахів Зоря та Русалка Дністровая”. Один із перших почав оголошувати проповіді народною мовою.

Джерело № 1 Фрагмент статті Азбука і абецадло:

Шановний ксьондз Лозинський запозичив свої погляди 1 з кількох друкованих польськими літерами українських книг, «котрі, здається, належать до дуже давніх часів». Але книги ті належать до часів не пізніших, як XVII або початок XVIII століття, тому що появились вони в часи запопадливого намагання поширити унію на Україні, яка була під польським пануванням; ті часи, знову ж таки, не такі вже й далекі; а втім, з нетерпінням надіємось почерпнути докладніші відомості про ті пам’ятки нашої мови. По-друге, автор статті в своїх переконаннях спирається на українські пісні, видані Вацлавом з Олеська 2, і на ті, що друкувалися польськими літерами у «Пілігримі львівськім» 3 і «Розмаїтостях» 4 львівських. Але скільки ж звідти походить неточностей і недоречностей, через які у тих, /114/ що не знають української мови, може скластися дуже помилкове уявлення про цю мову 5.

Далі в статті читаємо про обвинувачення кирилиці в тому, що вона стає головним чином на перешкоді приєднання слов’янської літератури до європейських літератур.

Насамперед рад би я знати, що саме нам слід розуміти під приєднанням слов’янської літератури до європейських літератур? Чи впровадження чужих зворотів і способів висловлювання до зовсім відмінної слов’янщини, чи також те, аби західний європеєць міг читати слов’янські твори. Щодо першого: література будь-якого народу є відображенням його життя, його способу мислення, його душі; отже, повинна вона зародитись, вирости з власного народу і зацвісти на тій же самій ниві, щоб не була подібна до того райського птаха, про якого розповідають, що він не має ніг, а тому постійно висить у повітрі . Література є постійною потребою усього народу. Основна мета її і завдання — ширити освіту серед всього народу аж до окремих його представників. Отже, якщо будемо впроваджувати до слов’янської літератури чужі звороти і чужий спосіб висловлювання (до чого автор у дев’ятому твердженні своєї статті, здається, схильний), то будемо втручатися в тіло, що має свою душу, іншою, чужою душею, яка не прихилиться до народу, і, таким чином, література належатиме лише декільком так званим європейським літераторам, через що розминеться зі своєю головною метою. А якщо під приєднанням слов’янської літератури до літератур європейських розуміти те, щоб західний європеєць міг вільно читати слов’янські твори, то, хотів би я знати, на літературу якого народу з-поміж стількох європейських слід орієнтуватися? Адже скільки народів, стільки й окремих літератур, стільки ж окремих правописів, — а один і той же самий знак латинського абецадла у різних народів має зовсім різне, а навіть протилежне значення. Що ж тоді говорити про декілька правописів у наших західних братів, які також, як і всі європейські, не узгоджуються між собою? Наприклад:

кирилицькі - ж - с - ш - ц - ч

сербські, латинські - x - s - sc - c - cs

кроатські - s - sz - ss,sh - sz - ch

польські - ż - s - sz - c - cz

карніольські - sh - ∫ - ∫h - z - zh

чеські - ž - s - ∫∫,š - c - č

поминувши решту.

Отже, кожен народ буде читати українське письмо відповідно до свого правопису і буде творити з українських слів незрозумілі нісенітниці, страшні для вуха слов’янина, а звідси виникне не зовсім правильна думка про українську мову. Допустимо й таке: коли б ми навіть хотіли приступити до так званих літератур європейських через посередництво латинського абецадла, то правопис  котрої ж з європейських мов або принаймні із слов’янських оберемо для наших звуків? Візьмемо польський правопис (а цей, вже позичений і прикроєний, знову доведеться для нашої потреби позичати і прикроювати), зробимо нашу літературу дещо доступнішою для поляків, але ж що скажуть чехи, південні слов’яни? Як вони будуть читати sz, cz, ž і т. д., якщо їм ці знаки зовсім чужі? І навпаки, якщо застосуємо правопис якого-небудь з південних слов’янських народів, то поляк і чех скаже, що слов’янська єдність від цього нічого не виграла. Також і європеєць, з свого боку, зробить подібний закид стосовно до себе.( Маркіян Шашкевич. Статті. Азбука і абецадло)

Запитання і завдання до тексту: 1.Чи відповідає нинішнім реаліям теза М. Шашкевича про те, що література є дзеркалом душі народу?2. Ч погоджуєтеся ви з тим, що кожна мова має мати свою особливість і не прагнути наслідувати інші?

Діячі “Руської трійці” займалися ходінням в народ, під час яких записували місцевий фольклор. Крім цього, члени трійці, зокрема І. Вагилевич, займалися агітацією серед селянства, закликаючи боротися за свої права. За що Вагилевич був неодноразово  заарештований австрійською поліцією. Апогеєм діяльності товариства стало видання у Буді 1837 р. “Русалки Дністрової (див. додаток №3)”. Хоча й вона не відзначалася високим літературним рівнем, вона була революційною, адже розірвала зі старою традицією літератури церковнослов’янською мовою, а ввела мову галицьких русинів у літературу та довела, що між нею та мовою українців з Наддніпрянщини не має значних відмінностей. Гурток припинив свою діяльність 1943 р. зі смертю М. Шашкевича.

Отож, як бачимо духовенство стало поколінням першої інтелігенції на західноукраїнських тернах, для них було важливим довести самобутність українського народу, його чільне місце серед слов’янський народів та єдність із українцями Наддніпрянщини.

Завдання: поміркуйте, чи захист кириличної транслітерації української мови став ідентифікаційним чинником для українців в Галичині.

3. Освітні заклади як центри об’єднання українських інтелектуалів.

На початку XIX ст. у Російській імперії також було проведено ряд реформ, серед них і освітню. Було створено Міністерство освіти, яке очолив П. Завадовський, при ньому було утворено Головне управління школами очолене В. Каразін. Одним із завдань новоствореного міністерства було замінити іноземні освітні кадри вітчизняними, адже у тодішніх навчальних закладах домінували іноземці, зокрема поляки та німці. Це управління створило нову систему середньої освіти, зокрема було створено гімназії (губерніальні міста), повітові школи (губерніальні та повітові міста), парафіяльні школи (по селах).

Проміжне становище між гімназіями та університетами займали ліцеї, яких на Україні було три: Рішельєвський в Одесі (1817 р.), Крем’янецький (1819 р.), Ніжинський (1820 р.). Також діяли професіні навчальні заклади: кадетські корпуси у Полтаві та Києві, які виховували офіцерів, медична у Єлисаветграді, фельдшерське училище у Києві, артилерійське і штурманське у Миколаєві, морська школа у Севастополі.

Хоча у цих навчальних закладах виховання мало русифікаторське спрямування, все ж вони давали ґрунтовні знання, на основі яких і суспільно-політичних тенденцій й формувалася українська інтелігенція, у тому числі й технічна.

Однак справжніми осередками інтелігенції були університети, перший з яких виник у Харкові 1805 р. з ініціативи Василя Каразіна (див. додаток №4). Зважаючи на те, що більшість професорів було іноземцями, сюди проникли всі загальноєвропейські тенденції, зокрема романтизм та націоналізм. Однак згодом іноземних професорів починають заміщати їх учні, серед них і українці. Зокрема з Харківським університетом пов’язана діяльність збирачів українського фольклору Ізмаїла Срезневського та Амвросія Метлинського, історика Миколи Костомарова, поета Левка Боровиковського, байкаря Петра Гулака-Артемовського, які разом створили Харківську школу романтиків.

20 – 40 рр. – це посилення цензури, скорочення кількості видань, однак потреба висловлювати свої думки не зникла, тому у Харкові, де тоді довкола університету зосередилася талановита молодь, починає виходити ряд видань – “Запорожская старина”, “Український вісник”, “Український альманах”, “Український журнал”, “Український збірник”. Основною метою тодішніх діячів був розвиток української мови, з’ясування ментальних рис своєї нації, типів її історичного буття. Для них важливим було пробудити самосвідомість народу, довести історичне право України на самовизначення.

Особа:

Петро Петрович Гулак-Артемовський (1790 – 1865) – український вчений, поет, байкар. Він народився 27 січня 1790 р. в Городищі на Київщині в сім’ї священика. Освіту здобув у Київській академії та Харківському університеті, у якому згодом здобув посаду професора історії, декана словесного факультету, ректора. Один із засновників першого громадсько-наукового і літературного журналу «Украинский вестник. Найвідоміші байки: “Пан та Собака”, “Солопій та Хівря”, “Тюхтій та Чванько”, “Дурень і Розумний” і т.д.

Метлинський Амвросій Лук’янович (1814 – 1870) – український поет та фольклорист. Народився у родині дрібного поміщика на Полтавщині, освіту Гадяцькому повітому училищі та Харківському університеті, був професором Харківського та Київського університетів. Основна збірка поезій - “Думки та пісні та ще дещо”, вірші з цієї збірки була перекладені на чеську мову поетом Ф. Челаковським, з яким Метлинський підтримував дружні взаємини. У 1848 р. опублікував пять випусків Южного руского сборника, куди твори багатьох українських письменників, а також його власні.

Срезневський Ізмаїл Іванович (1812 – 1880) – філолог, фольклорист, етнограф, палеограф. Народився у сімї російського професора, закінчив Харківський університет, деякий час служив у різних установах Харкова. Протягом усього життя С. виявляв інтерес до України, зокрема її мови, погляди на яку було неоднозначними – від відстоювання її самостійності до розгляду її як наріччя російської.

Після польського повстання 1831 р. російська влада вирішила створити на Правобережжі осередки русифікації краю, одним із яких мав стати і Київський університет, який був відкритий 1834 р., а першим ректором став українець Михайло Максимович (див. додаток №5).

Особа:

Михайло Максимович (1804 – 1873) – ботанік, історик, фольклорист. Виходець із дворянської родині, брати його матері були професорами Московського та Харківського університетів та займалися його освітою, яку він здобув у Новогород-Сіверській гімназії та Московському університеті. Працюючи у царині ботаніки, учений не полишав свого зацікавлення російською та українською словесністю. 1827 р. він видрукував відому фольклористичну працю "Малороссийские песни". 1834 p. був переломним для Максимовича. Побачила світ його третя фольклорна збірка "Украинские народные песни", а також новаторська студія "Голоса украинских песен", до тогго ж він мав повернувся до Києва і обійняв посаду ректора у новоствореному університеті. Один із активних учасників Тимчасової комісії для розгляду давніх актів. Велика заслуга М. Максимовича як історика полягає в тому, що він одним із перших піддав сумніву норманське походження Русі, доводив, що Русь-Україна - це пряма спадкоємиця Давньої, Київської Русі, що козацтво - категорія історична і соціальна. Воно є частиною українського народу, а розвинулося козацтво з народного елементу.

Хоча основну масу студентів і викладачів Київського університету св. Володимира складали вихідці з російського дворянства та правобережної польської шляхти, ті з них, хто не забув свого українського походження, чию пам’ять розбудила "Історія Русів", і чия свідомість формувалась під впливом "Енеїди" І. Котляревського та творів харківських романтиків, стали творити нову українську національно-політичну думку.

Отож, освітні заклади сприяли консолідації української інтелігенції, при них діяли різноманітні гуртки, де розвивали українську ідею, видавалися журнали, які ознайомлювали загал із їх дослідженням, популяризували українську мову та культуру.

Завдання:

Пригадайте та продовжте наступні твердження:

  1. На території підросійської України діяли …. університети (Харківський і Київський).

  2. Київський університет було створено з метою …(“обрусіннякраю).

  3. До Харківської школи романтиків належали…( Л. Боровиковський, М. Костомаров, А. Метлинський, П. Гулак-Артемовський).

  4. Першим ректором Київського університету був…. М. Максимович)

4. Політизація української ідеї.

На українських теренах існували масонські ложі, які були каталізаторами національних рухів, зокрема й Великої Французької революції, однак 1819 р. їх було заборонено, проте їх ідеологію перейняли згодом діячі Кирило-Мефодіївського братства. Ідея створення товариства належала трьом товаришам – Миколі Костомарову, Василю Білозерському та Миколі Гулаку, згодом до них приєдналися студенти Київського університету - Навроцький, О. Маркович, І. Посяда, Г. Андрузький і О. Тулуб, поміщик М. Савич, вчителі п. Куліш і Д. Пильчиков, відомий поет Т. Шевченко.

Особа:

Микола Костомаров (1817 - 1885) – історик, ідеолог українського національного відродження. Був позашлюбним сином поміщика та української селянки-кріпачки, деякий час перебував у кріпацькій залежності, що зумовило значний вплив на становлення його особистості. Освіту здобув у воронезькій гімназії та Харківському університеті, де згодом і викладав. Один із творців Кирило-Мефодіївського братства. Історичні зацікавлення Костомарова – доба Козаччини, якій він присвятив праці “Богдан Хмельницький”, “Гетьманство Юрія Хмельницього”, “Павло Полуботок”, “Мазепинці”.

Микола Гулак (1821 -1899) – вчений-орієнталіст, філософ,юрист громадсько-політичний діяч. Народився у сімї поміщика, здобував ступінь кандидата права. З 1845 р. працював у Київській археографічній комісії, а згодом приєднався до Кирило-Мефодіївського товариства, був одним із авторів його програмних документів.

Василь Білозерський (1825 -1899) – український громадський діяч, журналіст. Народився у дворянській родин, здобув освіту у київському університеті, був одним із розробників програмних документів Кирило-Мефодіївського братства.

Братчики стояли на ідеях панславізму, прагнули створити демократичну федерацію словянських народів на принципах рівності і суверенності на чолі з Україною, знищити царат, кріпосну залежність, встановити демократичні права і свободи для громадян. Проте серед братчиків не було згоди щодо методів досягнення цілі, існувало два крила: ліберально-помірковане (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) та революційне (Т. Шевченко, В. Гулак).

Термін:

Панславізм - політично-ідеологічна доктрина, в основу якої покладена ідея політичного об'єднання усіх слов'ян у формі федерації.

Особа:

Пантелеймон Куліш (1819 -1897) – український письменник. Походив із селянської сім’ї, освіту здобував у Новгород-Сіверській гімназії та Київському університеті, звідки був виключний, оскільки не довів своє шляхетне походження. Безпосередньої участі у діяльніості товариства не брав, бо вчителював у Петербурзі в час його діяльності, з братчиками лише листувався. Автор першого українського історичного роману Чорна рада.

Тарас Шевченко (1814 -1861) – видатний український поет, художник, громадсько-політичний діяч. Народився у селянській кріпацькій родині на Черкащині, початкову освіту здобував у місцевого дяка, згодом наймитував у панському дворі, де його талант художника оцінив пан Енгергальдт та віддав його в науку до Василя Ширяєва. Був викуплений із кріпацтва 1838 р. зусиллями Василя Жуковського та Карла Брюлова, счтав слухачем Академії мистецтв у Петербурзі. 1840 р. – опубліковано збірку його поезій Кобзар, який отримала широкий резонанс і стала символом українського відродження. Прославився гостросатиричними тврами, зокрема поемою Сон, чим потрапив в опалу до царя. У квітні 1846 р. став долучився до Кирило-Мефодіївського братства, хоча офіційне слідство не довело цього, однак отримав найбільш суворе покарання серед усіх братчиків.

Джерело №2. Уривок поеми CонТараса Шевченка.

...Так от де рай! Уже нащо

Золотом облиті

Блюдолизи; аж ось і сам,

Високий, сердитий,

Виступає; обок його

Цариця-небога,

Мов опеньок засушений,

Тонка, двонога…

Запитання до тексту:1. Поміркуйте про вплив цього вірша на ідеологію самодержавства і який резонанс він викликав?

Свою політичну програму братчики виклали у Книзі буття українського народу” (див. додаток №6) та “Cтатуті словянського товариства святих Кирила та Мефодія”. Кирило-Мефодіївське товариство, фактично, не встигло розпочати активної роботи, підготувавши лише ряд програмних документів і визначити основні цілі і завдання своєї діяльності, оскільки було викрите внаслідок доносу студента Київського університету Петрова. Його учасники були заарештовані і після слідства, що велось в Києві та Санкт-Петербурзі, засуджено на різні терміни ув’язнення і заслано до різних міст Росії. Найважчий вирок отримав Т. Шевченко (див. додаток №7) — його було віддано в солдати і відправлено в оренбурзькі степи із суворою забороною писати і малювати.

Джерело №3. Уривки із Книги буття українського народу.

6. Немає другого царя, тільки один цар небесний утішитель, хочь люде і поробили собі царів в постаті своїх братів-людей со страстями і похотями, а то не були царі правдиві, бо цар єсть то такий, що править над усіма, повинен бути розумніший і найсправедливіший над усіх, а розумніший і найсправедливіший єсть бог, а ті царі со страстями і похотями і правив над людьми отець страстей і похотей чоловікоубийця диавол.

40. А сьому ще гірша неправда, бутсім установлено од бога, щоб одні пановали і багатились, а другі були у неволі і нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали щире євангеліє; пани повинні свободити своїх невольників і зробитись їм братами, а багаті повинні наділяти нищих, і нищі стали б также багаті; якби була на світі любов християнська в серцях, то так було б, бо хто любить к[о]го, той хоче, щоб тому було также хороше, як і йому.

52. І французи короля свого забили, панів прогнали, а самі почали різатися і дорізались до того, що пішли у гіршую неволю.

53. Бо на їх господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без христової віри.

61. І поприймали слов’яне од німців королів і князів, і бояр, і панів, а преж того королі були в їх вибрані урядники і не чванились перед народом, а обідали с самим простим чоловіком за рівню, і самі землю орали, а то вже у їх стала і пиха, і помпа, і гвардія, і двор.

62. І панів у слов’ян не було, а були старшини; хто старший літами і до того розумніший, того на раді слухають, а то вже стали пани, а у їх неволники.

100. Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

108. Бо голос України не затих. І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар.

Завдання і запитання до тексту: 1. Наслідком чого у джерелі пояснюють Велику Французьку революцію?2.Хто, на думку братчиків, є істинним царем?3. Яким був суспільний лад слов’ян і чому він зазнав змін?Чи були ці зміни позитивними?4. Яке майбутнє пророкують для України?Чи були їх мрії виправданими?

В Галичині політична думка еволюціонувала під впливом революційних подій 1848 р., було створено власний представницький орган Головну Руську Раду, котра поставила вимогу поділу Галичини на Західну та Східну

Отож, як бачимо, у 30-40 рр. ХІХ ст. на основі діяльності українських культурних діячів у галузі історії, фольклору, мовознавства та літератури було витворено прошарок української інтелігенції, котра зуміла довести окремішність українського народу і її право на політичну само визначеність.

Завдання: Поміркуйте про вплив ідеології Кирило-Мефодіївського братства на становлення ідеології українців під час Весни народів”.

III. Закріплення вивченого матеріалу.

Запитання і завдання для учнів:

  1. На Вашу думку, в якій частині України умови становлення української інтелігенції та розвитку української культури були більш сприятливими? Відповідь аргументуйте.

  2. Виокреміть основні чинники, які були вирішальними у творенні нової суспільної верстви – інтелігенції.

  3. Пояність власне судження фрази Я – не те, що зі мною сталося, я – те, чим я вирішив статиКарла Юнга у контексті формування української інтелігенції.

  4. На Вашу думку, полонізація та русифікація стали гальмом чи каталізатором українського культурного відродження?

  5. Чи була ідеологія Кирило-Мефодіївського братства утопією, чи мала шанси на реалізацію? Наведіть аргументи до вибраної тези.

  6. Охарактеризуйте постать Тараса Шевченка в контексті українського культурного та політичного відродження, символізм його постаті для сучасності.

. IV. Домашнє завдання

  1. Ознайомтеся з поезією Тараса Шевченка, знайдіть вірші, у яких автор висловлює свої погляди на історію України та її майбутнє.

  2. Ознайомтеся із національним відродженням у слов’янській країні (на вибір) та порівняйте його з українським.

  3. Визначте рівень обізнаності українських селян із ідеями української інтелігенції.

Додатки

Додаток №1. Портрет Йогана Фрідріха Гередера.

Додаток №2. Обкладинка першодруку “Опыт собрания старинных малороссийских песенМ. Цертелєва.

Додаток №3. Першодрук альманаху Русалки Дністрової.

Додаток №4. Палац губернатора – перше приміщення Харківського університету.

Додаток №5. Поштова марка України, присвячена до 200-річчя народження Михайла Максимовича.

Додаток №6. Перша сторінка рукопису Книга буття українського народу”.

Додаток №7. Фото Тараса Шевченка після заслання 1859 р.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Ця методична розробка має на меті допомогти вчителю провести нетиповий урок з культурно-інтелектуальної історії України. Українська інтелігенція стала рушійною силою в культурних та державотворчих процесах, тому важливим є простежити особливості її формування, проаналізувати її внесок в українську історію та екстраполювати на сучасний лад. На цьому уроці учні закріплять уміння аналізу та дедукції, уміння працювати різними видами джерел.
  • Додано
    28.02.2018
  • Розділ
    Історія України
  • Клас
    10 Клас
  • Тип
    Конспект
  • Переглядів
    152
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    SB627187
  • Вподобань
    0
Курс:«Активізація творчого потенціалу вчителів шляхом використання ігрових форм організації учнів на уроці»
Черниш Олена Степанівна
36 годин
1800 грн
540 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №SB627187
За публікацію цієї методичної розробки Вахнянин Анна Сергіївна отримав(ла) свідоцтво №SB627187
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Осінь – 2018»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти