"ЗВІЛЬНИЛИСЯ ВІД МАРЕННЯ СЕРЦЯ"

Тема: Жіночі образи західноєвропейської драматургії і поем Т. Шевченка.

Мета: шляхом компаративного аналізу трагедій В. Шекспіра ”Гамлет”, Й. В. Гете ”Фауст” та поем Т. Шевченка “Наймичка” і “Катерина” проаналізувати жіночі образи цих творів, враховуючи психологічні та набуті риси характеру; визначити, в чому сенс життя цих жінок; удосконалювати уміння та навички зіставляти і порівнювати героїв твору; виховувати в учнів розуміння мотивів поведінки героїнь, гуманізм, високі духовні цінності, толерантне ставлення до особистості.

Тип уроку: урок компаративного аналізу літературного твору.

Обладнання: виставка творів, ілюстрації до трагедій і поем.

Епіграф:

Відтепер це легке дихання знову розсіялося

в світі, в цьому хмарному небі, в цьому холодному вітрі.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

Вступне слово вчителя.

Ви познайомились з найвизначнішими творами зарубіжної драматургії: трагедіями Шекспіра “Гамлет” і Гете “Фауст”, маєте уявлення про жіночі образи цих трагедій: Офелію і Маргариту. Доля цих жінок, як ми бачимо, трагічна: вони гинуть. У чому ж причина їхньої трагічної загибелі? Які життєві обставини призвели до божевілля Офелію, а потім і до її загибелі?

ІІІ. Навчальні ситуації.

Бесіда за питаннями.

Перш за все, хто така Офелія?

Учні згадують, що це дочка придворного Полонія, цілком відданого королю Клавдію.

В І же дії трагедії Офелія каже батькові, що Гамлет освідчувався їй у коханні: “Він клявся мені у коханні своєму”. Полоній забороняє їй говорити і навіть думати про кохання принца. Забути про кохання Гамлета їй наказує і брат Лаерт.Таким чином, бідна Офелія одразу ж опиняється між двома вогнями: коханням принца і забороною на це кохання її рідних.

У ІІ дії бачимо, як Полоній жорстоко, незважаючи на почуття дочки, втягує в інтригу проти Гамлета, “випускаючи” для зустрічі з ним і підслуховуючи, що він каже Афелії (учні знаходять підтвердження цьому в тексті: ”Ми сховаємось тут, підслухаємо...”).

У ІІІ дії полоній з Клавдієм продовжують використовувати Офелію проти Гамлета: “Гуляй тут, доню, Ви ж, мій володарю, зі мною звольте бути. Вдай, немов читаєш щось із книжки, і тому на самоті”.

Тут же, в ІІІ дії, Гамлет відмовляється від Офелії, прощається з нею назавжди. Він каже їй: “Я кохав тебе раніше” і трохи нижче: “Я не любив тебе”. На перше освідчення Офелія відповідає відверто: “Я вірила цьому, принц”. На друге – з гідністю: “Я помилилася...”

Слід звернути увагу на те, що питання Гамлета під час прощання з Офелією: “Де твій батько?” – останній шанс Офелії, що стала жертвою Полонія і Клавдія, виправдати себе. Після відповіді: “Вдома, принце,” - вона стає ворогом в очах Гамлета. Полоній і Клавдій ховалися, підслуховуючи їхню розмову, і принц, звичайно знав про це: “Хай за ним замкнуть двері, щоб він удавав блазня тільки в своїй хаті. Прощавайте!”

Працюючи далі з текстом трагедії, учні доходять висновку, що Офелія добре знає і цінує Гамлета, але не розуміє його стану, його розчарування в людях, заклик: “Геть від людей!”- приймає за безумство.

Бідній Офелії так і не довелося дізнатися, як насправді кохав її данський принц. У V дії у сутичці з Лаертом Гамлет вимовляє своє знамените зізнання: “Я так любив її, що й сорок тисяч братів, з’єднавши всю свою любов, мою не здужали б...” І Офелія кохала принца. Відкинута ним, нічого не розуміючи, вона божеволіє, а потім гине.

Проблемне завдання.

Ключ до розуміння головної причини безумства Офелії дає сцена 5-та яви ІV дії. На зауваження короля Клавдія до Офелії: “Наздогад про батька,” – Офелія відповідає: “Про це, будь ласка, ні слівця...”, а далі співає: “...юнак...до себе дівчину пускав, а жінку проводжав...” Можливо, мова йде про Гамлета і про те, що відбулося між ним і Офелією?

Отже, які ж риси характеру притаманні Офелії?

Учні відмічають її душевну чистоту, довірливість, готовність вічно кохати і в той же час покірність і слабкість. Вона підкоряється батьку і Клавдію, ворогам Гамлета, хоча щиро кохає принца, підкоряється сильним. І в цьому її слабкість, неспроможність протистояти злу. Тому Офелія гине.

Давайте порівняємо Офелію з героїнею трагедії “Фауст” Гете – Маргаритою. Знайдіть в тексті слова, якими Фауст характеризує Маргариту після того, як зустрів її і покохав (“Ах, свята невінність, простота...”).

Отже, в Маргариті Фауст побачив душевну чистоту і щиросердечність. Ці риси характеру Маргарити поріднюють її з Офелією (Учні згадуюють, що Маргарита цілком довірилася Фаусту – прекрасному незнайомцю, покохала його всім серцем. Він підкорив її своєю вченістю, на тлі якої Маргарита здається собі негідною його: “Ах, Боже мій, який він вчений...”

Порівнюючи Маргариту з Офелією, учні називають й інші спільні риси характеру цих героїнь: довірливість, здатність кохати всім серцем, неспроможність протистояти злу. Маргарита, зустрічаючись зі злом, лише молиться Богу, вважаючи, що тільки Бог може побороти зло. Вона всім серцем покохала Фауста, однак він покинув її. Пізніше Фауст усвідомлює свою провину перед дівчиною, хоче врятувати її, але вже пізно. Маргарита в розпачі. Адже через її гріховне кохання до Фауста гинуть її мати, брат Валентин, вона вбиває своє немовля, Маргарита божеволіє. У тюрмі вона чекає кари за свій злочин, але кається, кличе Бога, і Бог обіцяє їй порятунок. Душу Маргарити (як і душу Фауста) врятовує Господь, її забирають на небо ангели. Так Маргарита, яка стала жертвою гріховної пристрасті, підноситься у німбі святості.

У долях Маргарити і Катерини з поеми Т. Шевченка багато спільного. Давайте згадаємо, що трапилось з Катериною, спробуємо порівняти її долю з долею Маргарити. Що трапилось з Катериною?

(Учні згадують сюжетну лінію поеми).

Катерина всім серцем покохала молодого панича-офіцера, вишневий садок став романтичним місцем їхніх зустрічей. Але раптом “в похід затрубили”, а Катерина згодом стала матір’ю, народивши позашлюбного сина. Батьки Катерини не можуть простити дочці гріха і виганяють її з дому. Катерина з немовлям на руках покидає рідний дім. Безпритульна, переборюючи злигодні і втому, вона блукає, шукаючи милого, і зустрічає свого “любого” Івана. Але спокусник-офіцер від неї одвернувся, утік. Доведена до відчаю, Катерина залишає сина серед шляху і топиться в ополонці. У заключній частині поеми показана зустріч батька з сином. Коли Івась підріс, він став поводирем старців-кобзарів. На шляху до Києва його перестрів пан, що їхав із сім’єю в розкішній кареті. Жебракам пані дала милостиню, а рідний батько, впізнавши свого сина, одвернувся від нього.

Що ж спільного у характерах і долях Катерини і Маргарити?

Катерина і Маргарита – жінки кришталево чистої душі, безкорисливі. Тільки одному вони довірили свої почуття, і обидві загинули через свою довірливість. І Катерина, і Маргарита – це жінки, що віддалися “гріховному” коханню, народили “незаконну” дитину, матері-покритки. Катерина у відчаї залишає свою дитину на дорозі і кидається в ополонку, а Маргарита, збожеволівши від сорому і горя, вбиває своє дитя, а потім помирає сама.

Кобзар – один із найніжніших і найщиріших співців жіночої долі. Ми говоримо вже про образ Катерини, що безмірно хвилює автора. У своїх ліричних відступах Шевченко роздумує, застерігає, повчає, заперечує, хвилюється. Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері. Жінка у творчості Кобзаря виступає високоморальною, готовою на подвиг заради найдорожчого, що в неї є, - дитини. Так, Ганна в поемі “Наймичка” ціною надлюдських зусиль оберігає синове щастя. Катерина – натура проста, палка, у своїм горі вона думає тільки про себе, покидає дитину на шляху, а сама шукає забуття – у воді під льодом. Наймичка – натура безмірно глибша, чуття в неї не тільки живе, але й сильне та високе, любов до дитини така могутня, що перемагає все інше, заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя для довгої жертви на користь дитини.

Котра з Шевченкових героїнь – Катерина чи Ганна – наділені глибшим, сильнішим характером?

Безумовно, Ганна. Ганна – не покірна жертва, а жінка, що шукає і знаходить вихід з важкого становища. Вона підкидає дитину чужим заможнім і добрим людям, а сама йде до них у найми. Адже бідна покритка – вигнана, чи, може, пішла з дому, куди їй вже не повернутися. Новенька свитина – єдиний її одяг на зиму. Але й той вона віддає дитині.

Чи добре зробила Ганна, що підкинула свою дитину?

Відповіді на це будуть, може, пролежні за оцінкою вчинку героїні. Учні можуть осуджувати Ганну, мовляв, дитинку люди могли б не побачити, і вона б загинула. Та й Трохим з Настею могли не взяти собі наймички. Тоді б Ганна втратила б можливість бачити і доглядати свою дитину. Ганні поталанило, що все склалося саме так, як вона задумала. Інші учні, навпаки, можуть схвалювати вчинок матері-покритки. Порівнюючи становище Івася (“Катерина”) і Марка (“Наймичка”), учні підтверджують передбачливість Ганни і пояснюють, що не мала вона іншого виходу, крім того єдиного, який вибрала. Виховувати дитину сама б не змогла б, бо люди навіки таврували таких жінок покритками. А їхніх дітей – незаконнонародженими. І майбутнє сина було б перекреслене.

Які риси характеру притаманні Ганні?

Перш за все палка материнська любов до своєї дитини, готовність на самопожертву заради сина, невтомність у праці, чуйність і делікатність. Ганна з недосвідченої, розгубленої жінки стає розумною і розважливою матір’ю, здатною заплатити найдорожчою ціною за щастя сина. Наймичка свято береже таємницю, бо від цього залежить доля Марка. Вона, напевне, і думати не сміє, що своїм благополуччям син має завдячувати їй.

Чому Ганна тільки перед смертю признається синові, що вона його мати?

Ганні соромно за свою провину, вона боїться осуду сина, і навіть перед смертю їй нелегко зізнатися. Та не хочеться брати “гріх” із собою в могилу. Ганна відкривається синові і просить зняти з неї тяжкий гріх.

(Учні під керівництвом учителя порівнюють образи Катерини і Ганни, роблячи при цьому висновки).

Ганна – перш за все мати для свого сина з усіма притаманними матерям рисами характеру: безмежною любов’ю до своєї дитини, готовністю забути про себе і навіть жертвувати собою заради сина.

Хіба ж Катерина не любила свого сина?

Самотня, беззахисна Катерина, “як тополя, стала в полі при битій дорозі, за сльозами не бачила світу, та все цілувала й голубила свого сина, ”покинь мене, забудь мене, та не видай сина”. Як бачимо, Катерина, як і Ганна, любить свого сина. Готова пожертвувати собою (учні згадують текст: Катерина глянула на дитину, а воно на морозі “червоніє, як квіточка вранці під росою”, “усміхнулась Катерина, тяжко усміхнулась”). Але й ця гірка радість одразу зводиться нанівець усвідомленням безвихідного становища.

Висновки учнів.

Учні, порівнюючи долі Катерини і Ганни, доходять висновку, що Ганна змогла знайти вихід, а Катерина – ні, але звинувачувати її ми не можемо: надто сильним був її відчай, від неї відмовився не тільки її коханий, але й батьки: одинока, обманута, кинута всіма, замерзла і тілом, і душею, Катерина знайшла притулок лише в смерті.

Шевченко готовий молитися перед матір’ю, мов перед образом, нехай та матір і покритка. Він поруч з Гете підніс покритку на вершини небесної чистоти.

Дійсно, і Маргарита, і Катерина, і Ганна – це жінки чистої душі і найвідданішого кохання. Але коханням не можна бавитись, до нього не можна ставитись лише як до розваги, втіхи, не думаючи про наслідки. Це завжди веде за собою зламані людські долі, трагедії.

ІV. Підсумки уроку.

Слово вчителя

Чому ж страждають прекрасні жінки – Офелія, Маргарита, Катерина, Ганна? Чому Бог допускає зло в світі?

Бог дає людині право вибору – як жити, як чинити в кожній конкретній життєвій ситуації.

Філософське питання: “Бути чи не бути?” – означає: “Як і заради чого жити в цьому світі?” Образи прекрасних жінок, створені геніальною думкою Шекспіра, Гете, Шевченка, відмічені стражданням, і в стражданнях цих жінок винні інші люди, що стояли перед вибором: “Як жити?” Діями Фауста керував диявол, диявольська підступність була властива Полонію і Клавдію, винуватцям загибелі Офелії, диявольський обман і байдужість знищили Катерину. Така ж доля чекала і на Ганну, якби не її сила волі, мужність і неймовірна наполегливість у досягненні своєї мети.

Серед усіх цих чотирьох героїнь саме Ганна була сильною особистістю, вона знала, як жити і в їм’я чого жити. Вона вірила у доленосне світло для своєї дитини і робила все можливе і неможливе, щоб воно освітлювало життєву путь її сина.

V. Домашнє завдання.

Написати твір-роздум “Нерозкриті таємниці прекрасних жінок” (за трагедіями В. Шекспіра і Гете, поемами Т. Шевченка).