Зразки пластики класицизму.

Класицизм відродив античний ідеал зображення людини, що спричинило інтерес митців до мистецтва скульптури.

Мистецтву скульптури класицизму характерно наслідування античності, але майстри використовували лише її зовнішню форму. Скульптори класицизму ніколи не сприймали античність як холодний і неживий канон. 

Зразком класичної пластики вважається пам’ятник Дюку Арману де Рішельє на славнозвісних Потьомкінських сходах в Одесі. Автор твору — видатний скульптор, уродженець Чернігівщини Іван Мартос (1754—1835), якого сучасники називали Фідієм ХІХ століття. П’єдестал пам’ятника прикрашений барельєфами, які розкривають зміст діяльності одеського градоначальника.

Інший приклад класицизму — пам’ятник князю Володимиру Великому в Києві (заввишки 20,4 м). Автори — скульптори Василь Демут-Малиновський (1778—1864) і Петро Клодт (1805—1867), архітектор Олександр Тон (1790—1858). Бронзова статуя Володимира розміщена на високому постаменті, який має обриси восьмигранної каплиці.

Неперевершеним майстром меморіальної скульптури доби класицизму є митець австрійського походження Гартман Вітвер (1774—1825). На будинках Львова збереглися численні рельєфи митця, що зображують античних богів і героїв, путті*-ремісників.

Також він створив чотири фонтани на площі Ринок у Львові з персонажами давньогрецьких міфів Нептуна, Діани, Амфітрити й Адоніса. Фонтани на площі Ринок не є фонтанами у прямому значенні слова. Насправді, це криниці. Вода з них не б'є, а повільно стікає у чашу двома струменями.

Оцінити їх змогли львів’яни у 1814 році. До цього на головній площі Львова були лише чотири криниці, до яких підвели воду 1793 року. Подейкують, що скульптури в цих місцях установили з нагоди повернення імператора Франца І до Відня та перемоги над Наполеоном. Фонтани є парними та уособлюють елементи води й землі. У радянський час в Нептуна забрали тризуб, щоб не виникало асоціацій з українською національною символікою. У наш час верхівку повернули на попереднє місце.

Для української скульптури кінця ХІХ ст. характерні еклектичні тенденції. Пластика класицизму відходила в минуле, на зміну йшов реалізм, що прагнув віддзеркалювати явища життя без помпезності та урочистості.

Монументальна скульптура відгукувалася на демократичні запити суспільства. На громадські кошти в містах України були встановлені пам’ятники І. Котляревському, М. Гоголю, А. Міцкевичу,

Погрудні портрети Т. Шевченка, М. Кропивницького, І. Котляревського, М. Лисенка та ін. створив Федір Балавенський (1865—1943).

Символом столиці став кінний пам’ятник Б. Хмельницькому на Софійській площі, автор якого Михайло Микешин (1835—1896).

У станковій скульптурі митці звернулися до побутового та історичного жанрів. Основоположник української жанрової скульптури Леонід Позен (1849 —1921) у своїх творах втілював образи людей із народу. До кращих творів митця в історичному жанрі належать «Скіф» і «Запорожець у розвідці». Л. Позен також автор пам’ятників І. Котляревському та М. Гоголю в Полтаві.

Меморіальний комплекс родини меценатів Харитоненків із двох мармурових статуй «Ангел з дитиною» та «Розп’яття» створив французький скульптор Арістід Круазі (1840—1899), автор багатьох статуй у Парижі. Скульптурам притаманне реалістичне зображення людських почуттів. Свого часу їх вважали найкращим надгробком у світі (копії містяться в Луврі).

Архітектурі України притаманна монументальна декоративна пластика, скульптурні оздоблення фасадів та інтер’єрів. Наприклад, три скульптурні групи прикрашають фасад будинку Львівської національної опери.

На вершині розташована «Слава» — крилата жінка з пальмовою гілкою, поряд — «Комедія і драма» та «Музика». Їх автор — скульптор Петро Війтович (1862—1936). Рельєф фронтону і скульптури в інтер’єрі — «Любов цілує Амура», «Заздрість, зневажена Любов’ю», «Материнство» виконав за ескізами П. Війтовича Антон Попель (1865—1910).

«Запитання — відповідь»

Підготуйте 6 запитань однокласникам по даній темі і запишіть .