Жанрово-стильове розмаїття прози. Нові теми, проблеми. Життєвий і творчий шлях Миколи Хвильового (М.Фітільова). Провідна роль у літературно-мистецькому житті 1920-х років. Романтичність світобачення. Участь у ВАПЛІТЕ, дискусія 1925-1928 рр

Микола Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов) народився 13 грудня 1893 р. в селищі Тростянці, що на Харківщині (нині Сумська область) у родині вчителів. Батьки розлучилися, коли Миколі було десять років. Мати, залишившись з п’ятьма дітьми, учителювала.

Микола успадкував від батька невсипущий потяг до мандрів. Він залишив Богодухівську гімназію (у майбутньому довелося складати іспити екстерном) і почав шукати роботу. Працював писарем у поміщика в економії, мандрував по селах, підробляв на заводах, цегельнях і шахтах Донбасу. Потім помандрував на південь. Працював і вантажником, і різноробочим, і слюсарем. 1914 р. був мобілізований на фронти Першої світової війни: Галичина, Польща, Буковина, Румунія... М. Хвильовий характеризував цей період як час повного духовного занепаду. У кінці 1917 р., повернувшись після госпіталю додому, брав участь у боротьбі з Білою армією А. Денікіна.

1921 р. М. Хвильовий оселився в Харкові, одружився з Юлією Уманцевою, яка мала дочку Любу від першого шлюбу, прийняв її як рідну й з ніжністю називав Любистком.

Цього ж року з’явилися збірка поезій «Молодість» і поема «В електричний вік», 1922 р. — збірка «Досвітні симфонії». Ці видання ще не були художньо довершеними, тому й не стали помітним явищем у літературі.

З часом М. Хвильовий дедалі більше захоплюється прозовими жанрами, 1923 р. виходить у світ збірка новел та оповідань «Сині етюди», яка означила якісно новий етап у розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні горизонти. У новелах М. Хвильового виражальність відчутно переважала над зображальністю, це була проза музична, ритмізована, з потужним ліричним струменем. Роль сюжету в ранніх творах була не дуже значною, а композиція — хаотичною, проте вона врівноважувалася ритмічною організацією тексту, уведенням наскрізних лейтмотивів, виразних символічних деталей. Письменник був неперевершеним майстром у відтворенні безпосередніх вражень, миттєвих настроїв через пейзажні деталі й ланцюг асоціацій. Своїм учителем М. Хвильовий вважав М. Коцюбинського. Справді, у прозовій творчості митця потужно відчувається імпресіоністична манера у творенні художньої дійсності.

1925 р. М. Хвильовий разом з М. Яловим та Олесем Досвітнім створили літературну організацію ВАПЛІТЕ. У цей час була опублікована стаття «Про “сатану в бочці”, або Про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», якою митець започаткував знамениту літературну дискусію 1925–1928 рр. Талант письменника притягував сучасників: до нього дослухалися, йому вірили. Під керівництвом М. Хвильового видавали часописи «Червоний шлях», «Вапліте». У розпалі літературної дискусії виходять друком цикли памфлетів1 «Камо грядеши», «Думки проти течії», стаття «Україна чи Малоросія?» та ін. Ці твори були спрямовані проти масовізму й «червоної просвіти» у літературі, проти провінційності й засилля графоманства. Звичайно ж, влада не могла не відреагувати на таке зухвальство: Й. Сталін у відкритому листі членам політбюро ЦК КП(б)У засудив позицію М. Хвильового й діяльність ваплітян. ВАПЛІТЕ була самоліквідована, і 1928 р. утворено «Пролітфронт».

Голод 1932–1933 рр., масові репресії інтелігенції відкрили митцеві справжні наміри Сталіна та його прислужників. Тому М. Хвильовий висловив свій протест самогубством. Він зібрав у себе друзів, вийшов до сусідньої кімнати — і зробив постріл у скроню...