З криниці пам'яті

Заздалегідь творча група готувала матеріали про дитинство поета, яке припало на окупаційні роки, а також матеріал про звільнення Нікопольщини від фашистських загарбників.

У зливах із свинцю і сталі

Під безперервний гул гармат,

Гнав звіра лютого все далі

Безсмертний, доблесний солдат

                                                                                         Г. Біленко «Солдат війни»

Мета: ознайомити учнів із творами Г. Біленко, що присвячені Великій Вітчизняній війні, формувати громадянську відданість і національну самосвідомість;

розвивати образне мислення, зацікавленість поезією, збагачувати та вдосконалювати мовлення учнів, виробляти вміння зіставляти факти і робити висновки;

виховувати повагу до особистості та творчості до митця, вміння співпереживати, плекати високу духовність, почуття патріотизму, національної гідності

Хід уроку

І. Вступне слово вчителя

Притишено звучить у грамзапису пісня «Журавлі». Вчитель читає вірш Григорія Біленко «Так є і буде»

Червнева ніч… А небо!.. Наче килим,

Оздоблений мільярдами зірок…

Старезних верб опущені вітрила,

І сріблом зір прикрашений ставок…

А над водою музика лунає –

То відзначає молодь «випускні»…

Щасливі, юні… Ще ніхто не знає,

Які страшні судилися ці дні…

Усе це є. Усе було і буде,

Аж поки світ існує для людей…

Та виплодяться божевільні люди

І божевільних носії ідей.

Тоді розірве тишу на світанку

Вогонь гармат і гуркіт літаків,

І тисячі зміїно – сірих танків

Посунуть вглиб нескорених країв.

І зазвучить чужа гортанна мова…

І пройдуть орди вояків СС…

Проллються ріки праведної крові,

І спалахнуть пожежі до небес…

І буде бій чотири довгих роки…

Стіною там стоятиме народ…

І вистоїть!.. А потім – крок за кроком –

І день, і ніч тіснитиме заброд.

Як хробака, розтопче хижу зграю,

Як звіра, в лігво знову зажене.

І там доб’є… над світом пролунає

Клич перемоги, й морок промине…

… І новий день. І небо, наче килим…

Цвіте салют гірляндами зірок…

І майорять розгорнуті вітрила,

І знову тихо плещеться ставок.

Над краєм пісня крила розгортає –

День Перемоги, славний ювілей.

Так є і буде… без кінця і краю,

Аж поки світ існує для людей…

• А яка ваша думка, діти, чи актуальна нині воєнна тема? (Узагальнюю роздуми школярів)

2)  Так, війна – це історія життя, враженого незагоїними  ранами втрат. Це – обірвані на самому початку мрії про майбутнє, сподівання на довге і щасливе життя, останній потиск руки, останній поцілунок, останній погляд найдорожчої людини, втрачене дитинство… Війна увірвалася в наше життя. Немов чорний смерч затьмарила сонячне небо димом пожеж, боляче поранила серце трикутними осколками похоронками.

• Зваживши на те, що ми уже знайомі з автобіографією Г.Біленко не станемо переповідати життєвий шлях поета, а зупинимося лише на події, присвяченій Великій Вітчизняній війні.

• Що ви, діти, знаєте про дитинство Г. М., яке припало на окупаційні роки.

Г. Біленко розповідає про своє дитинство так:

І учень. Дитинство припало на окупаційні роки. З тієї пори особливо врізалися в пам'ять два дні:  перший, коли через моє село проходила колона німецької техніки під бравурні мелодії губних гармоній, і другий – день визволення села від фашистських загарбників, коли знову сунула величезна ворожа колона, але вже добряче поколошкана радянськими військами. Вона грузла в українських чорноземах, і німцям довелося її спалити, а самим, під натиском наших військ, поспішно втікати.

ІІ учень. Під час війни жилося не просто нелегко, а зовсім нестерпно. Батько – на фронті, а мати з усіх сил намагалася дати раду нам – дітям.

     Бачати скруту, ми намагалися прийти на поміч і матері, і самим собі. Міцна дружба з юних літ поєднувала мене із сестрою Галиною та братом Олександром. Найменші та найближчі за віком, ми завжди трималися гурту і були, як нерозлийвода. Разом гралися, разом допомагали мамі або вирушали на «промисли» в степ (ловити ховрахів) і, звичайно, гуртом боронилися у вуличних «баталіях» ,коли вони траплялися.

ІІІ учень. Як тільки вигнали ворогів з нашого села, дітей віком від одного до десяти років прийняв дитячий садок, який утримувався на кошти колгоспу, і нас там годували безоплатно молочною затіркою і кашею, щоб ми не потерпали від недоїдання. Так у найважчі роки, коли на заході ще гриміли бої, і в час післявоєнної розрухи та неврожайних років народна влада піклувалася про своє підростаюче покоління, рятуючи його від голоду. Той період ніколи не зітреться з моєї пам’яті.

Учитель. Час не  стоїть на місці. Його стрімкий потік усе  далі й далі віддаляє нас від страшних подій воєнної пори. Та не забуваємо ми про ті страхіття, бо не маємо на те ні морального, ні людського права. Бойовий і трудовий подвиг нашого народу, його надлюдські муки і терпіння – приклад для нас, зобовязання і заповіт берегти мир, зміцнювати злагоду, дружбу народів, не допустити зневіри. До цього кличе нас пам'ять про людей, які загинули у полум’ї війни, забов'язують рани ветеранів, усіх учасників та  свідків нелюдських випробувань  цією страшною війною. Не забувати все це -  завжди сучасно.

• Послухайте, як це говорить поет у своєму вірші «Будь проклята вічно, війна!»

Я солдатом не був, але я її бачив,

В моїм ріднім краю лютувала вона.

Світ роздерла навпіл. Світ воює і плаче…

Будь же проклята вічно,

Ненаситна війна!

В морі крові і сліз Батьківщина конала,

В нескінченному вирі страждань і тривог.

Та мільйони людей вже мета окриляла:

Перемога – за нами!

З нами – Правда і Бог!

Усе життя Григорій  Матвієнко жив за велінням совісті – за себе і за тих, хто не повернувся з війни. Він пам’ятав незабутні імена…

Виразне читання поезії та їх аналіз

Ні, не забуті ваші імена!

Уже давно закінчилась війна,

Та ще ятряться спогади, як рани…

Ваш не померкне подвиг, партизани…

І не забуті ваші імена…

Стояли на невидимих фронтах,

Вітчизни захищаючи свободу.

За долю українського народу

Життя не шкодували у боях.

Фашистські підривалися склади,

Із рейок сходили ворожі ешелони –

То партизанські діяли загони,

Боронячи Вітчизну від біди.

Пізнали вашу силу вороги:

У них земля горіла під ногами…

Квитались партизани з ворогами –

Ніхто не знав такої ще снаги.

Терзали вас запроданці колись –

ОУН УПА – ганьба для України –

Із засідок стріляли вам у спини…

Тепер вони в герої потяглись.

Віками пам’ятатиме народ,

Що в них по лікті руки в братній крові…

Не діждуться народної любові,

Адже служили псами у заброд…

2) опалена юність

Дітям війни   

Замітають вітри ті дороги, де юність ходила, -

Їй нема вороття: не пускають буремні роки…

У далекій імлі білосніжні не мріють вітрила,

Не приходять у сни легкокрилі човни – байдаки…

Там гриміла війна і дрижала земля під ногами,

Розривалося небо і вили свинцеві дощі –

То Вітчизна мою піднялася на бій з ворогами

І, стікаючи кров’ю, боролася вдень і вночі.

Опалила війна світлу молодість в жерлі вулкана,

Та надія на краще в серцях непогасно жила…

В сорок п’ятім прийшла Перемога така довгождана,

Аби порость нова знов до сонця з руїн проросла.

В повоєнні роки працювали і вчились наукам.

Будували дороги і сіяли хліб на полях.

І щоб краще жилося прийдешнім і дітям, і внукам,

Віддали їм у спадок свій важко торований шлях…

Замітають вітри ті дороги, де юність ходила, -

Їй нема вороття: не пускають буремні роки…

Лиш вриваються в сни обеліски на братських могилах,

Та не сняться ніколи веселі човни – байдаки…

3) вам не буде прощення

Історикам – фальсифікаторам

Зупиніться – то пам’ять. Її оскверняти не треба.

Наче міна піхотна – ножищами не наступіть.

Бо у відповідь вибухне так, що засвітиться небо:

Світла пам'ять ніколи зневаги й брехні не терпить…

Вам не буде прощення за дику, цинічну наругу,

Бо повстануть полеглі з могил, із боліт і води

І мовчазно ітимуть, зникаючи десь аж за пругом,

На вустах не лишаючи докір німий назавжди.

Не принижуйте доблесть і славу звитяжця – народу:

То не ви заступили Вітчизну у пеклі війни,

А мільйони солдат, що ніколи не вернуть з походу,

Бо життя віддали, аби вільно росли їх сини.

Вам прощення нема від прийдешніх і нині живущих,

Від полеглих солдат і живих ветеранів війни:

Їхній подвиг, як стяг, він у наших серцях невмирущий –

Боронили від рабства свою Батьківщину вони…

Зупиніться – то пам'ять. Її оскверняти не треба.

Наче міна піхотна – ножищами не наступіть,

Бо у відповідь вибухне так, що засвітиться небо:

Світла пам'ять ніколи зневаги й брехні не терпить…

1. Які думки викликала у вас ця поезія?

2. Що хотів сказати митець у своїх творах?

3. Визначити тему подій

4. Яке ваше враження від віршів?

5. Продовжить фразу «Мене вразив вірш…», тому що…

Підготувати повідомлення про рідних чи близьких, які були свідками тих страшних часів.