Вимова наголошених і ненаголошених голосних. Ненаголошені голосні [е], [и],[ о] в коренях слів

Що означає цей термін? Запиши його визначення.

1. Шість звуків української мови, які утворюються за допомогою тільки голосу.

2. Розділ науки про мову, який вивчає правопис і систему правил написання слів.

3. Сукупність букв мови, які розміщені в певному порядку.

4. Розділ науки про мову, який вивчає звуки.

5. Розділ науки про мову, що вивчає правила нормативної літературної вимови.

6. Найменша неподільна одиниця, яку ми вимовляємо та чуємо.

7. Графічне відображення звука.

Говори правильно! Мовленнєвий практикум.

«ДА» ЧИ «ТАК»?

Поза будь-яким сумнівом універсальною ствердною формою є слово «так». Наприклад: «Підеш сьогодні на тренування?» — «Так». Тільки не кажи: «Да». Це рідковживана розмовна форма, та й від неї тягне суржиком. Засобів вираження ствердної відповіді в українській мові багато: так, авжеж, аякже, атож. Зверни увагу: ці слова треба писати разом. Також в окремих випадках у розмові можна використовувати ствердні слова, що мають різні емоційні відтінки: ага, еге, угу, ато, ну-ну. А ще, висловлюючи згоду, уживай слова точно, так точно, звичайно, звісно. Але тільки не вірно, оскільки вірно можна кохати чи служити (тобто не зраджувати). Уникай слова «канєшно», оскільки це росіянізм. Отже, універсальні стверджувальні форми такі: так, авжеж, аякже.

Викона вправу в робочому зошиті.

Письм..нник Марк Аврелій говорив, що л..сточки — це діти пр..роди. І не тільки. Усе, до чого ми прив’язуємося, що так цінуємо, усе подібне до л..сточка, що нав..сні народжується, а потім — зн..кає з вітром, із подувом часу. «Саме листочок найгл..бше єднає люд..ну зі світом пр..роди», — ств..рджує письменник. Від незапам’ятних часів людина дослухалася до д..р..в. Людина була п..р..конана, що д..р..ва справді ш..епочуть. У кожного д..р..ва, у кожного л..сточка свій голос, своя казка, як про це казав Богдан Лепкий:

Що птах — то спів. Що лист — то шум,

Кожне дерево казку шепоче…

Л..сток нашіптував — люд..на прагнула здогадатися, про що той ш..піт. Поставала казка, пісня. Завдяки л..сточкові. Він поч..нав. Люд..на продовжувала. Допомагав л..сточок і в поважніших справах: до ш..л..сту дубового л..стя дослухалися жінки, аби з того ш..л..сту віщувати майбутнє. В..л..т..нської прадавньої л..пи, п..рш ніж в..ступати п..р..д громадою, торкався Захар Беркут. Скільки таких народних рад відбувалося чи то під стар..зним дубом, чи під л..пою — мовби для того, аби була змога звіряти свою мову з мовою пр..дків! Бо листя — то наче людські покоління (А. Содомора).

Одна з особливостей української орфоепії — це чітка вимова голосних звуків: вчи́нок — [вчи́нок], потре́би — [потре́би], ота́ман — [ота́ман], закордо́нний — [закордо́н:ией]. Наголошені голосні вимовляють завжди чітко: бере́за, щи́рість, по́ле.

У ненаголошеній позиції голосні [е], [и], [о] звучать невиразно. Ненаголошений [Е] у вимові наближається до [И], так само ненаголошений [И] наближається до [Е]: весе́лка — [ве и се́лка], зима́ — [зи ема́]. Ненаголошений [Е] після [Й] наближається до [І]: окраєць — [окра́йеіц′]. Щоб перевірити ненаголошені [е], [и], [о], треба змінити слова так, щоб ненаголошений голосний став наголошеним: весна́ — ве́сни, колиско́ва — коли́ска, розу́мний — ро́зум. Ненаголошений [О] перед складом із наголошеними [у], [і] у вимові наближається до [У]: зозу́ля — [зоу зу́л′а], голу́бка — [гоулу́бка], погру́ддя — [поу гру́д′:а], ході́мо — [хоуд′і́мо], Полі́на — [поул′і́на].

Вивчи правила . Умій пояснити.

Швидкий тест. Усі підкреслені літери позначають один і той самий звук у всіх словах у рядку

А голова, козацький, сопілка

Б повернути, предмет, екран

В столичний, сяйво, голубка

Г перемога, герой, поетичний

Д намисто, жито, блакитний