Види декоративно-прикладного мистецтва. Класифікація галузей декоративно-прикладного мистецтв за призначенням предмета, матеріалом та технікою виконання.

Види декоративно-прикладного мистецтва

Людина з давніх-давен захоплювалася красивими речами і намагалася зробити середовище навколо себе гарним і комфортним. Саме це й дало початок розвитку одного з найдавніших видів мистецтв — декоративно-ужиткового мистецтва. Воно забезпечує практичні потреби людини і водночас задовольняє її прагнення до краси. Декоративно-ужиткове мистецтво виникло на ранніх стадіях розвитку людського суспільства і завжди було найважливішою ланкою художньої творчості.

Сьогодні декоративно-ужиткове мистецтво — це галузь декоративного мистецтва зі створення художніх виробів, що мають практичне застосування, а також художнє оброблення (оздоблення) побутових предметів (меблів, тканини, знарядь праці, одягу, посуду, прикрас, іграшок та інших виробів). «Декоративне» — означає «прикрашати», а «ужиткове» — те, що речі мають практичне застосування (ужиток), а не лише є предметом естетичної насолоди.

Переглянути відеоматеріал

https://www.youtube.com/watch?v=-h4QwHyn8B4&t=198s

Особливості декоративно-прикладного мистецтва

Витвори декоративно-ужиткового мистецтва є частиною навколишнього предметного середовища. Вони мають не лише функціональне, а й художнє навантаження. Часто вони є складовою єдиного ансамблю в інтер’єрі, екстер’єрі, ландшафтних композиціях тощо.

Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється

• за призначенням предмета — меблі, одяг, посуд тощо,

• за технікою виконання — різьблення, ткацтво, розпис,

• за матеріалом — дерево, кераміка, текстиль, камінь, лоза, тобто використання природних матеріалів; метали та їх сплави, пластмаси, скло, порцеляна, папір та ін., тобто використання штучних, винайдених людиною матеріалів.

  Сьогодні декоративно-ужиткове мистецтво перебуває в безперервному розвитку, а унікальні вироби, виготовлені майстрами або власноруч, надзвичайно популярні. Також поступово відроджуються забуті традиційні технології виготовлення виробів та виникають і поширюються нові сучасні техніки.

Приклади різних технік та технологій виготовлення виробів

декоративно-ужиткового мистецтва

Приклади українського декоративно-прикладного мистецтва

Українське декоративно-ужиткове мистецтво має яскраво виражений національний колорит. Воно відображає національні особливості: у різних предметах побуту відтворено життєвий уклад, історію, культуру і навіть економіку нашого народу. Українське народне декоративно-ужиткове мистецтво різноманітне й багатогранне.

Кожен вид декоративно-ужиткового мистецтва тісно пов’язаний з історією, національними традиціями певних регіонів і свідчить про мистецьку обдарованість народних майстрів. Основними осередками художніх народних промислів в Україні є: Опішня (Полтавська область) — художня кераміка; Решетилівка (Полтавська область) — килимарство; Дігтярі (Чернігівська область) — килимарство, рушники, плахтові тканини; Петриківка (Дніпропетровська область) — петриківський розпис; Кролевець (Сумська область) — кролевецькі рушники; Бубнівка (Вінницька область) — центр традиційного гончарства; Клембівка (Вінницька область) — художня вишивка; Косів (Івано-Франківська область) — килими, художні вироби з дерева, кераміка, шкіра; Вижниця (Чернівецька область) — вироби з деревини, оздоблені різьбленням та випалюванням, та багато-багато інших.

1) Черкаський музей

https://www.youtube.com/watch?v=NI3ewhJkHiY&t=172s

2) Вінницький обласний центр народної творчості

16 лютого 2024 року у Світлиці ОЦНТ відбулося урочисте відкриття виставки ткацтва та килимарства «У тканих оберегах – традиції Буші». Традиція ткацтва Ямпільщини, зокрема на території села Буші сягає часів Трипільської доби. Підтвердженням цього є керамічні прясла до веретена часів трипільської культури, знайдені у Буші під час розкопок.

Понад 30 тканих виробів з колекції музею Державного історико-культурного заповідника "Буша", а це - верети, рушники, килими та підвіконниці, презентували у центрі народної творчості. Кожен з виробів передає традиції села Буша та Дорошівка. Серед експозицій килими, яким уже століття. На виготовлення одного майстрині витрачали 20 років. Щоб виткати лише один рушник, майстру потрібен місяць. Ці традиції продовжують ткалі з Буші. Жінки свої вироби не продають, а передають до музею або залишають у себе. Також приємно бачити в експозиції виставки ткані вироби (доріжки, пояси, килимки) сучасних майстринь села Буші Собко Світлани та Собко Інни.