Історія написання вірша “Любіть Україну”
Поетична спадщина Сосюри багата патріотичними мотивами. Вірш Любіть Україну він написав у 1944 році – році остаточного визволення України від нацистських загарбників. Твір є великим проявом безмежної любові поета до рідної Батьківщини і її культури.
Імпульсом для написання поезії стали факти цинічного, брутального ставлення компартійних чиновників, шовіністів до української культури.
Вірш уперше був опублікований у «Київській правді» та «Літературній газеті».
Патріотичний вірш «Любіть Україну!» у 1951 р. став причиною найгостріших звинувачень поета в націоналізмі. В.Сосюру знову перестають друкувати, він живе під прямою загрозою арешту, яка зникає тільки зі смертю Сталіна 1953 року.
Паспорт твору
Автор – Володимир Сосюра
Рік написання – 1944
Збірка – «Щоб сади шуміли»
Жанр: вірш-посилання
Літературний рід — лірика.
Вид лірики — громадянська (патріотична).
Тема: зображення поетичного образу України, її краси її величі.
Ідея: возвеличення палкого кохання українців до рідного краю, Батьківщини.
Основна думка: любов до України є едністю з невід’ємних частин духовності людини
Віршований розмір “Любіть Україну”: амфібрахій.
Римування: перехресне.
Ідейно-художній аналіз
«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі. В. Сосюра створив ліричний образ «вишневої України», який оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця. Сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет, зокрема, до кожного з нас і до всього народу:
Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Поет змальовує Україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами, сяють вогні електростанцій. Ми всотуємо українську пісню, думу, красу українських національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці в неозорих степах, сердечно любимо Україну «у сні й наяву, любимо і красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну».
Український народ «своїми ділами» завоював пошану й повагу інших народів, і ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запорізького, тих безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду.
Поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема. Анафора «Любіть Україну» робить вірш струнким і композиційно завершеним.
.png)
.png)
