Володимир Шинкарук "Музика серця".

Література рідного краю. Вечір пам’яті Володимира Шинкарука «Музика серця».

Демонстрація презентації Володимира Федоровича Шинкарука, де він розказує про своє життя.

Ведуча: І справді, за мить на цій сцені звучатимуть твори

Володимира Федоровича Шинкарука - поета, прозаїка, композитора, барда-виконавця, найкращого конферансьє, великого патріота, заслуженого працівника культури, члена Національної спілки письменників,почесного громадянина міста Житомира, учителя й нашого великого друга. Дочка Ірина-народна артистка України, Федір – син, який зараз стоїть на захисті нашої країни. Сьогодні на вечорі присутня Людмила Василівна-дружина Володимира Федровича,вірна, добра, красива , віддана і єдина любов. Неймовірна майстриня, у березні 2023 року в Житомирській обласній бібліотеці для дітей та юнацтва відбулося урочисте відкриття виставки Людмили Шинкарук “Стояли поруч”. На виставці були представлені прикраси і картини, виготовлені зі шкіри.

Сьогодні літературний вечір Володимира Федоровича. Найбільшим його бажанням було залишатися в пам’яті людей, він завжди хотів, щоб його поезії та пісні жили. Ми спробуємо сьогодні показати усю багатогранність творчості цієї легендарної людини, я впевнена, що він усе це бачить з висоти,і тому підтримає нас. Не хочеться багато говорити, бо творчість митця має звучати зі сцени. Спробуємо з дітьми показати різноманіття творчості : від суму до радості. Отже, починаємо.

I БЛОК ДИТЯЧИЙ

1 учень (учениця):

Лишився там мій перший сміх,
І перший плач, і перший крок.
Там я щоночі уві сні
Літав серед рясних зірок.

Там небо марилось вітрам,

Текла в річках жива вода,

І мама залишилась там

Така красива й молода.

Там день був довгий наче вік,
Ховався вечір серед трав.
Там Дід Мороз на Новий Рік
В торбинці щастя дарував

Там досі небом пахне сніг,
Злітають зорі до вікна.
Виходить звідти сто доріг,
Та не вертає ні одна.

2 учень(учениця):

В зоопарку, весною утішений,

На веселій галяві при свідках

Слон слонисі сказав: "Моя кішечка",

Слон слонисі сказав: "Моя квітка"...

В океані бурхливому, глибоко,

Під проникливі звуки ноктюрна

Кит китисі сказав: "Моя рибонька,

Ну до чого ж ви мініатюрна!"

А в хатинці без світла й віконечка,

Так по-лицарськи ніжно і мило

Кріт кротисі сказав: "Моє сонечко...

Ви – голубка моя сизокрила!"

До весняних беріз вітер лащився

У далекому, синьому лісі, –

– Підійдіть-но сюди, моя ластівко, –

Стиха хрюкнув кабан кабанисі.

Хай серця завжди будуть гарячими,

Ну а мрії, як вітер крилаті!

Та як часто бувають незрячими,

Хто належить до сильної статі.

А весна умивалася зливами,

Й зрузумів я цієї хвилини:

Не бувають жінки некрасивими,

То мужчини бувають сліпими!

3 учень (учениця): Вві сні я й досі літаю часто

Туди,де завжди зелене літо.

Моє веселе дитяче щастя

Крізь хмари літ,наче сонце,світить

Там вітер зорі у трави струсить,

І білий ранок проллється в чашку.

А прийде вечір,і знов бабуся

Мене запросить зайти на казку

Гортаю дні і холодні ночі

І за край світу лечу з вітрами.

Та сняться батька суворі очі

І теплі-теплі долоні мами.

4 учень (учениця):

Снів дитячих моїх кольорове кіно

Я ще й досі забути не в силах

У старому дворі все змінилось давно, тільки гойдалка наша лишилась.

Відлетіло дитинство моє за межу,

Світлий спогад лишивши про себе, я до гойдалки знову увечері йду, щоб руками торкнутися неба.

Не спинити нікому зникаючу мить,

Знову літо-від краю й до краю...

Хтось на гойдалці нашій у небо летить і дитинство мені повертає!

Ведуча:

Поезії Володимира Шинкарука неймовірно прочитали напам’ять …(представлення учнів).

Його пісні постійно звучать у програмах Національного радіо і телебачення як в авторському виконанні, так і у виконанні популярних українських співаків. «Свіча» була визнана кращою піснею Міжнародного конкурсу молодих виконавців української естрадної пісні ім. В. Івасюка в Чернівцях, авторитетне міжнародне журі визнало кращою піснею Міжнародного фестивалю «Голос Азії» в м. Алмати ще одну пісню композитора «Місячний оберіг». І зараз ми пропонуємо вашій увазі поезії,написані саме для жіночого виконання.

Відьма в церкві

Намотала на ноги онучі дороги,

Що лягла повз хрести і розкриті могили…

І у церкву прийшла , щоб звернутись до Бога,

Але люди набожні мене не впустили.

Але люди забули про Божі закони,

Кляли й плювали в очі зелені…

І печально дивилася Божа Матір з ікони,

Божа Матір, що дивно так схожа на мене…

Відьма! – летіли грудки і каміння…

Відьма! – розлючені люди сичали услід

Відьма! – я втікала до лісу, під тепле гіллясте склепіння

Щоб не чули плачу мого, щоб не бачили сліз.

Не хочу, не можу, не знаю, не чую!

Помру і відроджусь у сивій імлі…

Наче танцюю, танцюю, танцюю

Босоніж на битому склі…

***

На мене ти навіть не подививсь,

Байдуже пройшов повз дівочу вроду.

Тепер бережись,мене бережись,

Бо тиждень русалчин находить.

Поряд поставлю дві тонкі свічі,

Дві долі з'єднаю колом вогненним.

Ти будеш думати і вдень,і в ночі,

Про очі мої зелені.

Якщо ти раптом захочеш колись,

Що між нами було,із пам'яті стерти,

Тоді бережись,мене бережись—

Тебе зацілую до смерті.

Розпущу свої коси червневої ночі,

Приворотне чар-зілля тобі приготую…

Русалки людей до смерті лоскочуть,

А я тебе—на смерть зацілую.

Неймовірне декламування продемонстрували …(представлення учнів).

IIБЛОК

Ведуча:

Усе життя Володимира Федоровича-то була дорога, на ній він зустрічав друзів і ворогів, пізнав любов, дружбу, але була й зрада. Наступний блок філософський, про те, що життя дається один раз, треба цінувати кожну його мить.

1 учень (учениця):

Вчора зустріч – тепер прощання,
Вчора зимно – сьогодні спека,
Той був першим, тепер – останній,
Той був близько, тепер – далеко.
Той долав найстрімкіші підйоми,
Та його залишили сили,
Той був другом, а став знайомим,
Той літав, а тепер – безкрилий.
2 учень (учениця):

Той у невід піймав удачу,
А назавтра став знову босим,
Той сміявся, а нині плаче,
Той давав, а сьогодні просить.
Той до щастя наміряв кроки,
Ну а вийшло, що – до могили,
Той світив, та погас до строку,
Той палав, а того спалили.
3 учень (учениця):

А літа, на жаль, не вертають,
Як не сумно і як не гірко,
Я міняюсь, мене міняють,
То у кращий бік, а то – в гірший.
Я міняюсь разом зі світом,
І сміюсь, і плачу досхочу,
П’ю прозорий весняний вітер,
Гублю дні, а знаходжу ночі.
Ще далеко мені до краю –
Я у неба прошу несміло:
Хай душа моя не помирає
Раніш, ніж помре моє тіло…

"ФІЛОСОФІЗМИ" (учні по черзі декламують)

1. Два рази прожити життя
нікому не вдасться.
А світ наш – настільки складний, настільки ж прекрасний.
Як мало потрібно мені для щастя.
Як багато потрібно мені, щоб не бути нещасним.

2. Я витерплю все, все на світі зумію,
Натура у мене уперта.
Останньою, справді, вмирає надія,
А дурість – вона безсмертна.

3. Прожиті роки я збираю докупи,
Рахую прибутки й витрати.
Це правда, що справжніх друзів не купиш,
Їх можна лише продати!


4. Іти, летіти, рватись до мети
Крізь темні ночі й ранки променисті!
А хто народжений лише повзти,
Мабуть, ніколи той не буде чистим…

5. Той крутий, а той не вищий табуретки,
Той стоїть, а той летить на всіх парах.
Найважчу роботу виконують шкарпетки,
Тому що все життя проводять на ногах.

6. Самотність має свої чіткі закони.
У кожного в житті така буває мить,
Коли ти чекаєш, що хтось тобі подзвонить,
Діждався, але це… будильник твій дзвенить.

7. Той -слабкий, а цей-міцний, мов криця,

У того повно слів, а в цього-справ.

А хтось у серці викопав криницю,

А хтось каміння в неї накидав.

Поезія «Друзі»

Всіх, кого я любив і знав,
Всіх, хто завжди у мене вірив,
Я покличу у світлий зал,
І доземно вклонюся щиро.

Я вклонюсь за сердець тепло,
За даровані щастя й сили,
За повагу і за добро,
Що життя моє освятили.

Я до літа свого дожив,
І мене проводжають в осінь
Ті, кого я колись любив,
І кого я люблю ще й досі.

Хай спливають за днями дні
У тривозі і у напрузі,
Хай лиш в радості, а не в журбі
Пізнаються друзі.

Ці прекрасні рядки на сцені представили …

III БЛОК ГРОМАДЯНСЬКА

Ведуча: Громадянська позиція Володимира Федоровича завжди була незмінною-Великий патріот своєї країни. Таким виріс і син Федір, який зараз захищає наше з вами життя. На сцену запрошуються учні 11 класу.

1. Завмирає душа в тривозі.

Мертві села і мертві дороги.

Чорний день на моїм порозі,

Чорна ніч-за порогом.

Чорний ранок летить на трави,

І схиляють дерева віття.

Вся земля одягає траур

По собі і по рідних дітях.

2.Усьому свій час,усьому свій строк-

Іти і вертатись до рідного дому,

По кому ж дзвенить цей останній дзвінок

І плачуть берези по кому?

Тут падають вниз на ліси і поля

Дощі ,наче сльози,гіркі і пекучі,

Тут криком кричить наша грішна земля,

А в небо летять наші душі.

3. "НЕБЕСНА СОТНЯ"

Їх нелюд-снайпер
відіслав на небо…
Всі, як один,
вони тепер у Бога.
Ні почестей, ні слави їм
не треба,
Вони життя поклали
не для цього.

Їх очі дивляться на нас
з пітьми безодні,
Що там попереду –
чи щастя, чи руїна?..
Найкращий пам’ятник Небесній сотні –
Єдина і щаслива Україна! (

4. І совість болить, І тривожить сумління,

Штормить і розхитує долю мою...

Ну ось, уже вийшло моє покоління

На першу лінію вогню.

Здавалось, Ще рано нам бити на сполох,

Життя, як дорога, не має кінця,

Та посеред пісні зривається голос

І рвуться струни й серця.

Учусь не брехати ні в думці, ні в слові,

Іду, спотикаючись, до каяття.

Завжди треба бути до смерті готовим

Та свято вірити в життя!

Звучить пісня «Недаремно»

https://www.youtube.com/watch?v=NZOSAIHPReQ

Поезії представили учні 11 класу…

IV БЛОК

Ведуча: Я навіть не порахую, скільки разів Володимир Федорович був у нашій школі; він вів мій перший «Горицвіт» , допомагав і був ведучим виставки Віри Смоляр( якій ми всі разом дали дорогу у світ професійної фотографії), був ведучим 50-річчя школи і безліч разів давав авторські концерти для учнів у 27 аудиторії. Останні роки життя принесли багато фізичного болю, але разом з тим і моменти, які він проживав із найріднішими й чужими, віддаючи частинку свого серця. Зараз прозвучить вірш нашої випускниці Шарандак Валерії «Добре серце», присвячений Володимиру Федоровичу.

«Добре серце»

На жаль, не кожному дано характер мати

Чудовий, бездоганний, ідеальний.

На жаль, не кожен може упіймати

Краплинку щастя… Тінь його звичайну.

Та жив раніше добрий чоловік,

Що цілий глечик радості знайшов.

Шкода, щасливців зараз ось таких

Маленька кількість… Ех, якби прийшов

До царства, де грайливий водоспад

Всім сипле іскри радості і втіхи.

Тебе б обсипав ніжний, тихий град

Любові й сміху… Це найкращі ліки!

Від всіх хвороб, недуг й розчарувань.

Душа б зцілилась на літа, навіки!

І чоловік цей був сміливий, сильний.

І лагідний, і ніжний водночас.

І його серце билося невпинно,

Бо ніс його він у своїх руках.

І кожному, кого би не зустрів,

Він дарував ласкаві почуття.

Всім на землі шмат серця відділив.

Віддав з останнім і своє життя…

Він впав на землю, й покотились буби,

Що випали із горщечка добра.

І небо плакало, й тужили гірко люди,

Що чоловіка вже взяла земля.

Та раптом схаменулись всі істоти!

«Він нам віддав свій найцінніший скарб.

І будемо тваринами ми доти,

Доки не зробим щось людське» - і ґвалт!

Всі віддали шматочок свого серця,

І ожила людина мила знов.

Вона відкрила всім маленькі дверці

У світ, де править всім одна любов!

V БЛОК

Ведуча: Володимир Федорович Шинкарук- це завжди посмішка та анекдоти.

В. Шинкарук — постійний ведучий найбільших культурно-масових заходів не лише в Житомирській області, а й в Україні загалом. Він був режисером і ведучим великого гастрольного турне лауреатів Всеукраїнського фестивалю «Червона рута» по містах Німеччини, Польщі, Словаччини, Угорщини, Франції, вів концерти учасників культурно-мистецької акції «Лишається надія», яка проходила в дев’яти обласних центрах України. Був неодноразовим ведучим Всеукраїнського фестивалю сатири і гумору «Вишневі усмішки» . Мистецьким кредо Володимира Шинкарука було переконання, що талант повинен бути відкритим до людей.

Я запрошую на сцену …(прізвище та ім’я учня) з усмішкою Шинкарука Володимира Федоровича

Познайомились ми у школі,

Переходили з класу в клас…

Непомітно так і поволі

Почуття захопило нас.

Моя мрія, моя розрада!

Вірив я, що ніколи й ніде

Не обдурить вона і не зрадить,

I, як важко, не підведе.

Почуття набирало сили,

Проявлялось і там, і тут.

Разом з нею ми поступили

На філфак у педінститут.

Я любив її світанково,

Наче мавпа банани, любив,

Та доцент із кафедри мови

Враз моє щастя розбив.

Той доцент був лисий, як бубон,

I носив окуляри доцент.

Випадково мою він помітив любу,

I у мене відбив у момент

Я кохав її щиро і палко,

Як самого себе кохав.

А доцент мою вірну…

Шпаргалку

Відібрав і на клапті порвав.

Він збезчестив мене настільки,

Що в мені закипіла кров.

У відомість поставив двійку…

Ось і все. Ось така любов.

На екрані «КОЛОМИЙКИ» у виконанні автора https://www.youtube.com/watch?v=VrL6l3Xzpv4

VI БЛОК ЛЮБОВ

Ведуча: Григорій Сковорода говорив : «Все починається з любові…Коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю». Цикл інтимної лірики, зворушливої, тієї, що проникає в саме серце, представлять наші старшокласники-випускники

1 учениця:

Стояли поруч. День спливав осінній,

Світило сонце з жовтої імли.

І раптом поєднались наші тіні,

А душі поєднатись не змогли..

Стояли поруч на краю розлуки

І на порозі довгої зими.

І раптом поєднались наші руки,

А душі поєднатись не змогли…

У диво вірить тільки той, хто любить,

Невже усе на світі - до пори?

І знову поєднались наші губи,

А душі поєднатись не змогли..

Гірка образа стала поміж нами -

Згасає час, мов полумʼя свічі..

Як легко поєднатися тілами,

Як важко поєднати дві душі.

1 учень:

ОСТАННІЙ ЛИСТ

Я серце руками

щосили стис...

Ти викинь, мабуть,

на сміття

Або спали цей останній лист,

Який спізнився

на пів життя.

І більше не треба

даремних розмов,

В яких ні початку нема,

ні кінця...

Я довго-довго до тебе йшов,

Але спізнився

на все життя...

Дует (хлопець і дівчина)

Був цей день, наче сон щасливий,

Та чомусь на порозі ночі

Ти пішов, і холодні зливи

Затуманили мої очі.

Ти пішла, і не стало літа,

Відлетіли у вирій птиці.

Ти пішла, і зів‘яли квіти…

Заклинаю тебе, вернися!

Я чекаю тебе, чекаю

В теплі дні і в холодні ночі.

Серед осені і розмаю

Я чекаю тебе, чекаю.

Ти пішла, і замовкла пісня,

В синім небі зоря згоріла.

Ти пішла, і пожовклим листям

Тиха осінь твій слід накрила.

Ти пішов, відлунали кроки,

Та ще й досі твій погляд сниться.

Ти пішов, і забрав мій спокій…

Заклинаю тебе, вернися!

2 учениця:

Злетіла ніч на землю, наче птиця,

Я знову бачу у тривожнім сні

Усміхнене твоє обличчя,

Але-

не у моїм вікні.

Тривожить сон передчуття розлуки,

Сльози солоний присмак на губах.

Твої я знову відчуваю руки,

Але -

не на моїх плечах.

Кружляють тіні по розкритім ліжку,

Малює ніч твій профіль на стіні.

І знов свою даруєш ти усмішку,

Але -

даруєш не мені.

Душа ятриться, як відкрита рана,

Чогось чекаю і боюсь чогось.

Скінчився сон.

Прийшов в кімнату ранок

Усе, що снилось, -

те й збулось.

3 учениця:

ДІМ НА СЕМИ ВІТРАХ

Ти покидаєш країну моїх очей

І від’їжджаєш за кордон моїх рук.

Я залишаюсь серед сліпих ночей

І серед розлук.

Часто сумує наш дім на семи вітрах,

В гості до мене приходять лише дощі.

В’ється печаль наді мною, неначе птах,

І вдень, і вночі.

Зоряний вечір втому зніме з плечей,

Тихо розпустить волосся моє.

А сон витікає сльозами з сухих очей

І росою стає.

Знову плету павутиння своїх думок,

Ніч, наче всесвіт, не має меж,

Як вітер задує жарини нічних зірок –

Ти раптом прийдеш!

Дует (хлопець і дівчина)

ТИ І Я

Плач твій мене обпік,

Наче траву морози.

Ти - мій веселий сміх,

Я - твої тихі сльози.

Сонце було - й нема...

Тільки печаль над світом.

Я - твоя сива зима,

Ти - моє тепле літо.

Тиша в моїх очах.

Спомин тремтить на вітрі..

я - у сумних дощах,

Ти - у сонячнім світлі.

Хочу дзвінких пісень, Та часто собі перечу.

Ти - мій найкращий день,

Я - твій холодний вечір.

Скалки розбитих мрій Сиплються під повіки..

Знай: я - навіки твій,

Ти - не моя

навіки...

4 учениця:

Мене розбудила тиша.

Від неї боліли очі.

Чорніло небо у вікнах,

І вітер вставав з колін.

Я рвалась туди, де світло,

Ламала і руки, і крила, -

Билась об ніч безсило,

Зриваючи тіні зі стін.

Розбила гроза ранкова

Небо на гострі скалки,

Я чую у хмарах сонце

І наших сердець биття.

Так хочеться бути відвертою

І смуток з обличчя стерти.

Не страшно боятись смерті,

Страшно боятись життя.

Я сонце візьму на руки,

В душі заховаю літо,

Мою заколише памʼять

Вітру сумне виття…

Час зупинить неможливо,

Так хочеться вірити в диво,

Так хочеться бути щасливою

І не боятись життя!

Ведуча: Занурили нас у світ любові …

Учень виконує пісню Володимира Шинкарука «Іду до вас»

Ведуча: Людмило Василівно, ці квіти ВАМ.

Не може не прозвучати сьогодні голос Ірини Шинкарук-дочки Володимира Федоровича, народної артистки України, яка заснувала фестиваль творчості «Пісенний Спас» у пам’ять про свого батька. Улюблена пісня https://www.youtube.com/watch?v=Z3sharjU52c

Діти виконують гімн школи, написаний Володимиром Шинкаруком.