Тема нашого уроку :«Переміщення по майданчику підготовчі вправи, . Удосконалення техніки виконання прийому-передачі м’яча.
, 
Прийом м’яча знизу двома руками являється основним способом протидій падінню м’яча після атакуючого удару. Нерідко при неякісному прийомі м’яча після подачі чи атакуючого удару (по низькій траєкторії) гравці (частіше розігруючі) змушені використовувати прийом-передачу м’яча, ціль якого - забезпечити сприятливі умови для атакуючих дій при максимальній надійності в важких умовах. Прийом м’яча відрізняється від прийому-передачі м’язовим напруженням в робочій фазі при амортизації м’яча, що летить з великою зустрічною швидкістю, а також значним зниженням швидкості переміщення рук і відсутністю їх зустрічного руху до м’яча у підготовчій і робочій фазах.
Передача:
Передача - прийом гри, з допомогою якого створюються найбільш сприятливі умови для завершення взаємодій команди атакуючим ударом. Розрізняють наступні способи передач: двома руками в опорі; двома руками в стрибку; однією рукою в стрибку; двома руками в падінні назад перекидом на спину (стегно і спину). Останній спосіб в сучасному волейболі застосовується гравцями вкрай рідко. За напрямком (відносно передаючого) передачі бувають: вперед, над собою, назад. По довжині: довгі - через зону, короткі - з зони в зону, скорочені - в межах зони. По висоті траєкторії: високі - вище 2м, середні - до 2м, низькі - до їм. Поєднання цих параметрів (довжина і висота) визначається швидкістю польоту м’яча після передач (повільні, прискоренні, швидкісні). Передачі можуть бути направленні близько до сітки - до 0,5м і віддалені від сітки - більше 0,5м. Техніка передачі складається з вихідного положення, зустрічного руху рук до м’яча, амортизації і напрямку м’яча (вильоту). Після переміщення до м’яча у в.п. тулуб волейболіста розміщено вертикально, степінь згинання ніг залежить від висоти траєкторії польоту м’яча, стопи паралельні або одна (протилежна ведучій руці) дещо попереду. Руки виносяться вгору, кисті у вигляді овалу оптимально напружені.
Зустріч рук з м’ячем здійснюється зверху над лицем. Ударний рух при передачі характеризується амортизацією. При цьому великі пальці приймають на себе основне навантаження, а вказівні являються основною ударною частиною, середні в меншій степені, а безіменні і мізинці в основному притримують м’яч в боковому напруженні. Надання м’ячу нового напрямку за певною траєкторією вимагає збільшення м’язових зусиль, що проявляється в узгодженні рухів ніг, тулуба і рук. При цьому ЦВ тіла зміщається дещо вгору-вперед і вага тіла переноситься на носки обох ніг. Руки супроводжують політ м’яча і після передачі майже повністю випрямляються. З ціллю скорочення часових параметрів польоту м’яча, що важливо при побудові складних ігрових взаємодій чи коли м’яч летить високо і напрямлений за гравця, використовується передача двома руками в стрибку. В цьому випадку руки виносяться над головою дещо вище і передача виконується у вищій точці стрибка за рахунок активної роботи рук. Під час передачі в стрибку на коротку відстань після імітації атакуючого удару місце зустрічі рук з м’ячем підвищується ще більше і передача виконується за рахунок короткого руху рук. Під час передачі назад (стоячи спиною до цілі) гравець переміщається під м’яч. При цьому кисті тильною частиною розміщуються над головою. Передача виконується за рахунок розгинання рук в ліктях і руху тулуба назад-вгору з одночасним прогинанням в грудній і поперековій частинах хребта. Техніка руху рук під час передачі назад в стрибку залишається по суті такою ж, як і під час передач з опорного положення.
.png)