Воєнні дії в другій половині 1942—1943 рр.

Завдання на повторення:

1. Коли Німеччина здійснила напад на СРСР, а Японія — на США?

2. Чому стратегічна ініціатива в 1939—1942 рр. належала Німеччині та їі союзникам?

1. Сталінградська битва.

Однією з найбільших і найважливіших операцій Другої світової війни була Сталінградська битва. Умовно її можна поділити на дві частини. Перша — це наступ німецьких військ влітку 1942 р. і вихід їх до Волги й на Північний Кавказ. Друга — контрнаступ радянських військ і розгром угруповання німецьких, італійських, румунських та угорських частин на Волзі.

25 серпня 1942 р. 6-та німецька армія досягла західних околиць міста на Волзі. Крім неї, на Сталінград наступала ще 4-та танкова армія.

Їм протистояли ослаблені удвічі менші сили. 14 жовтня 1942 р. німецькі війська після потужної авіаційної та артилерійської підготовки пішли на штурм міста. Спалахнули жорстокі вуличні бої. Обидві сторони зазнали тяжких втрат. 14 листопада 1942 р. німецькі війська розпочали останній штурм міста, на окремих ділянках їм вдалося прорватися до Волги, але це був їх останній успіх.

На той час воєнно-стратегічна ситуація змінилася на користь СРСР. За короткий час за Уралом було налагоджено роботу потужного військово-промислового комплексу. Літні люди, жінки, діти, що замінили біля верстатів мобілізованих на фронт робітників, самовіддано працювали. Саме їхніми зусиллями в другій половині 1942 р. було випущено 15,8 тис. бойових літаків, 13,6 тис. танків, 15,6 тис. гармат.

Згідно з планом «Уран» 19 листопада 1942 р. радянські війська силами трьох фронтів — Південно-Західного, Сталінградського і Донського — перейшли в контрнаступ, завдавши флангових ударів.

23 листопада 1942 р. радянські війська замкнули кільце навколо 330-тисячного угруповання німецьких військ (командувач фельдмаршал Ф. Паулюс). Усі спроби німецького командування деблокувати оточених не мали успіху. 30 січня 1943 р. Ф. Паулюс був змушений підписати акт про капітуляцію. Загальні втрати німецьких військ під Сталінградом становили 1,5 млн осіб, майже 3,5 тис. танків і штурмових гармат, 12 тис. гармат і мінометів, 3 тис. літаків. Від такої поразки німецька армія вже не змогла отямитися. Ініціатива на Східному фронті перейшла до СРСР.

Із 1 січня 1943 р. в Червоній армії були введені погони для солдатів, сержантів, офіцерів, генералів, маршалів. Червону армію згодом почали називати Радянською армією.

https://youtu.be/edoGQ_ajkLU

2. Курська битва.

У січні 1943 р. було знято блокаду Ленінграда, а на Заході Радянська армія підійшла до Смоленська. Розвиваючи успіх Сталінградської битви, 12 січня 1943 р. радянські війська перейшли в наступ із-під Воронежа в загальному напрямку на Харків. 7 лютого було звільнено Курськ, а 9 лютого — Бєлгород. 16 лютого радянські війська оволоділи Харковом і рушили на Дніпропетровськ (Дніпро), Запоріжжя, відрізаючи німецькі війська, що відступали з Кавказу.

Невдовзі ситуація змінилася. Побоюючись загрози оточення, німецькі війська завдали потужного контрудару. Харків, Бєлгород та інші міста знову були захоплені. Утворився величезний вигин у фронті, що отримав назву Орловсько-Курська дуга.

Навесні 1943 р. німецьке командування вирішило знову перебрати на себе ініціативу. Відповідно до плану «Цитадель» воно ставило завдання розгромити радянські війська на Орловсько-Курській дузі й розгорнути наступ на Москву. Були створені нові зразки зброї (танки — «Тигр», «Пантера», самохідні гармати — «Фердінанд» тощо), які мали забезпечити німецьким військам технічну перевагу.

Радянське командування дістало точні дані про підготовку Німеччини до наступу. І хоч на цей час сили Радянської армії кількісно переважали сили вермахту, було прийнято рішення про «навмисну оборону» з метою знекровити військовий потенціал німецьких військ і завдати їм контрудару.

Наступ німецьких армій з-під Бєлгорода та від Орла в напрямку на Курськ розпочався 5 липня 1943 р. їм протистояло потужне угруповання Радянської армії. Коли німецькі війська, долаючи радянську оборону, були знесилені, у наступ рушили війська Брянського, Степового й Південно-Західного фронтів, потім Центральний та Воронезький фронти.

12 липня 1943 р. поблизу селища Прохорівка відбулася грандіозна зустрічна танкова битва. Хоча радянські втрати були більшими, німецьке командування усвідомило безперспективність подальшого наступу. Цього ж дня змінився характер усієї Курської битви, радянські війська перейшли в рішучий наступ. 5 серпня 1943 р. вони звільнили Орел (операція «Кутузов») і Бєлгород, 23 серпня — Харків (операція «Рум’янцев»).

Курська битва засвідчила, що ініціатива повністю належить СРСР та ознаменувала завершення корінного перелому в Другій світовій війні.

https://youtu.be/J0BWz4xZoSo3. Битва за Дніпро.

Розвиваючи наступ, радянські війська до кінця вересня 1943 р. вийшли до Дніпра. Тут німецьке командування вздовж правого висого берега річки створило систему укріплень так званий «Східний вал». Воно намагалося використати повноводну річку з високим правим берегом як природне укріплення.

Перевага радянських військ була незначною. У планах осінніх операцій 1943 р. першочерговим завданням було захоплення плацдармів на правому березі Дніпра, закріплення там і початок наступальних операцій на Правобережжі. Битва за Дніпро розгорнулася від Лоєва до Запоріжжя. Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 р. в дуже складних умовах форсували Дніпро й створили плацдарми на північ та південь від Києва (загалом 23). Основний прорив передбачалося здійснити з Букринського плацдарму.

Прагнучи піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів, Ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно в Перший, Другий, Третій та Четвертий Українські фронти.

Після невдалих спроб прорватися під Букрином (загинуло 250 тис. радянських солдатів) головні сили радянських військ були зосереджені на Лютізькому плацдармі (150 тис. осіб, 1,5 тис. гармат і мінометів, близько 800 танків), із якого й почався вирішальний наступ на Київ. 6 листопада 1943 р. столицю України було визволено.

У результаті героїчного форсування Дніпра ціною значних втрат (за різними оцінками, від 417 тис. до 1 млн осіб) радянські війська завершили корінний перелом на радянсько-німецькому фронті. Вони вийшли на правий берег Дніпра, закріпилися там, відбили контрнаступ німецьких військ у районі Житомира й підготували умови для подальшого наступу.

https://youtu.be/-k5UMetHZyw4. Корінний перелом у бойових діях у Північній Африці. Капітуляція Італії.

У жовтні-листопаді 1942 р. у Північній Африці також стався корінний перелом на користь англо-американських союзників. Вирішальна битва відбулась у районі містечка Ель-Аламейн (Єгипет). У жовтні 1942 р. британські війська завдали поразки італо-німецьким військам, які змушені були спішно відійти на захід. У листопаді 1942 р. з протилежного боку Північної Африки (Марокко, Алжир) почалася висадка американських військ під командуванням Д. Ейзенхауера (операція «Торч»). Італо-німецькі війська потрапили в пастку на морському узбережжі в Тунісі. 13 травня 1943 р. вони були змушені капітулювати.

Значні втрати в людській силі та техніці, яких зазнали держави «осі» в Тунісі (лише близько 130 тис. полонених), сприяли успішному десанту союзних військ на острові Сицилія та його захопленню.

25 липня 1943 р. в Італії відбувся державний переворот за участю короля Віктора Еммануїла й маршала П. Бадольйо. Б. Муссоліні було заарештовано. 8 вересня 1943 р. новий уряд підписав перемир’я із союзниками.

Проте скористатися цим англо-американське командування не змогло.

А. Гітлер віддав наказ своїм військам рушити на південь та окупувати Апеннінський півострів. Також було звільнено з ув’язнення Б. Муссоліні, який знову очолив окуповану нацистами Італію (Держава Сало). Союзним військам довелося долати сильний опір Німеччини в районі Салерно, Неаполя та інших південноіталійських міст («лінія Густава»). Операції тут набули затяжного характеру. Лише 4 червня 1944 р. союзні війська взяли Рим, а у квітні 1945 р. здолали німецьку оборону («готська лінія») стратегічного чотирикутника Італії Турин—Мілан—Генуя—Болонья.

5. Тегеранська конференція.

28 листопада — 1 грудня 1943 р. у столиці Ірану Тегерані відбулася перша зустріч на вищому рівні «великої трійки» — Й. Сталіна, Ф. Рузвельта і В. Черчилля, яка увійшла в історію під назвою Тегеранська конференція. На ній обговорювалися питання про подальше ведення війни й післявоєнне облаштування світу.

Під час вирішення проблеми післявоєнного облаштування світу згоди досягти не вдалося, і обговорення було відкладено.

Незважаючи на те, що з деяких ключових питань між сторонами були виявлені розбіжності й не було досягнуто домовленостей, сам факт проведення конференції лідерів країн СРСР, США й Великої Британії зміцнив антигітлерівську коаліцію. Конференція засвідчила рішучість сторін покінчити з нацизмом у Європі

Тегеранська конференція (28 листопада — 1 грудня 1943 р.)

Запитання і завдання

1. Де під час Курської битви відбулась одна з найбільших танкових битв

2.Якою була роль Сталінградської і Курської битв у розгромі Німеччини?

3. Яким було історичне значення битви за Дніпро?

4. Охарактеризуйте бойові дії на півночі Африки в 1942—1943 рр.

5. Чи можна назвати Тегеранську конференцію лідерів держав антигітлерівської коаліції успішною? Розкрийте її історичне значення у вигляді есе.