Уявіть, що ваш клас залучили до складання Декларації про права людини, тобто права всього людства: дітей, дорослих, людей похилого віку, чоловіків і жінок, бідних і багатих, здорових і хворих, людей різних рас, релігій і культур.

1. Проведіть мозковий штурм і запишіть кілька таких прав.
2. Порівняйте те, що у вас вийшло, з деякими правами, що містяться у Загальній декларації про права людини і Декларації ООН про права дитини (мал. 60).

Мал. 61. Робота учениці 10-го класу Марини Удод, м. Дніпродзержинськ

Будь-які соціальні потрясіння (війни, епідемії, економічні кризи) ускладнюють реалізацію прав людини. Під час епідемії ВІЛ/СНІДу найбільше потерпають ті, хто через бідність чи соціальний стан не має змоги вберегтися від зараження.

У деяких країнах (наприклад, в Індії) - це молоді дівчата, яких видають заміж за старших чоловіків і які нічого не знають про небезпеку зараження ВІЛ. Нерідко вони не здатні захистити себе внаслідок нерівноправного становища в родині.В Україні найбільшого поширення ВІЛ/ СНІД набув у промислових регіонах. Через бідність і високий рівень безробіття багато молодих людей тут не впевнені у своєму майбутньому. Вони легко потрапляють у тенета алкогольної і наркотичної залежності, секс-бізнесу й інфікуються ВІЛ.

Більшість людей, які живуть з ВІЛ, та члени їхніх родин стають жертвами стигми і дискримінації.

1. Прочитайте інформацію про стигму і дискримінацію ВІЛ-позитивних (с. 184—185).

2*. На мал. 61 наведено деякі висловлювання на адресу ВІЛ-позитивної жінки та її дитини. Проаналізуйте їх за планом:

Що це — прояв стигми чи дискримінації?
Чи є ці висловлювання справедливими?
Чи допоможуть вони подолати епідемію?

3. Поміркуйте:*

Чому одні люди дискримінують інших (їм бракує достовірної інформації, вони беруть приклад з інших...)?
Чому важливо цього не робити (це несправедливо, це ображає людей, ми не хотіли б, щоб так ставилися до нас...)?
Як би ви вчинили, почувши дискримінаційні висловлювання на адресу ВІЛ-позитивної людини?

Стигма і дискримінація ВІЛ-позитивних

Стигма (тавро) — уявлення, що існує в суспільстві, згідно з яким певні якості людей або їхня поведінка є ганебними й аморальними. Так, про СНІД склалося уявлення, що це хвороба тих, хто вживає ін’єкційні наркотики, жінок секс-бізнесу і розпусників. Тому коли дізнаються, що хтось ВІЛ-інфікований, до нього починають ставитися з відразою.

Насправді таке ставлення не має реальних підстав. Адже частину людей, особливо на початку епідемії, було інфіковано під час переливання крові або в лікарні. Діти інфікуються здебільшого ще до свого народження. Багато людей заразилися, перебуваючи в шлюбі й зберігаючи подружню вірність.

Найбільша небезпека стигми в тому, що людина може подумати: «Я не вживаю наркотиків і не причетна до секс-бізнесу. Мене це не стосується, мені нічого не треба знати про СНІД». Але це не так! Найбільше ризикують саме ті, хто не обізнаний зі шляхами передання ВІЛ і методами захисту від нього або не хоче застосовувати ці знання на практиці.

Дискримінація — несправедливе ставлення до людини, порушення її прав через національність, релігію, колір шкіри або стан здоров’я.

Дискримінацію ще називають стигмою у дії, адже вона ґрунтується на стереотипах і упередженому ставленні. Дискримінація ВІЛ-позитивних людей та членів їхніх родин має різні форми і прояви: від вимог ізолювати їх від суспільства до звільнень з роботи, неприйняття до школи, погроз і образ на їхню адресу. Від дискримінації потерпають переважна більшість тих, хто живе з ВІЛ, їхні дружини і чоловіки, батьки і діти, родичі і друзі.

Тим, хто жорстоко ставиться до ВІЛ-позитивних, уникає їх або зневажливо висловлюється на їхню адресу, доцільно нагадати заповідь: «Стався до інших так, як ти хочеш, щоб вони ставилися до тебе». Адже може статися так, що й ти потрапиш у скруту і ніхто не подасть тобі руки.

Законодавство України у сфері протидії епідемії ВІЛ/СНІДу

У деяких країнах, охоплених епідемією ВІЛ/СНІДу, ця проблема замовчується. Там не проводять тестування на ВІЛ-інфекцію, не лікують ВІЛ-позитивних, а профілактика серед молоді проголошується навчанням розпусти. У цих країнах люди інфікуються в лікарнях, молодь не має змоги захистити себе.

Ефективні заходи боротьби з епідемією ґрунтуються на визнанні й захисті прав людини на рівні держави. Країни, які забезпечують громадянам можливості реалізації їхніх прав на отримання інформації, високоякісну освіту та охорону здоров’я, захист від дискримінації, є менш уразливими до епідемії.

Загальновизнано, що коли захист прав людини здійснюється на належному рівні, інфікується менша кількість людей, а інфіковані ВІЛ та їхні родини успішно долають труднощі, пов’язані з хворобою.

Україна має прогресивне законодавство у сфері протидії епідемії. Воно гарантує право на добровільне і конфіденційне тестування на ВІЛ-інфекцію, збереження лікарської таємниці, соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ. Передбачено також заходи для забезпечення профілактичної освіти молоді.Проблема полягає в тому, що іноді положення цього законодавства порушуються або бракує коштів для їх реалізації.

Червона стрічка

Ти, напевно, вже бачив і, можливо, носив червону стрічку. А чи знаєш історію її появи?

У 1991 році Сполучені Штати Америки переживали втрату 79 вояків, які зникли безвісти під час війни у Перській затоці. На знак підтримки учасників бойових дій патріотично налаштовані американці пов’язували на шиї жовті хустинки. Але проблему СНІДу, який до того часу забрав 140 тисяч життів, продовжували замовчувати.

На знак протесту проти скорочення асигнувань на боротьбу зі СНІДом у квітні 1991 року художник Франк Мур створив червону стрічку (мал. 62). У листопаді того ж року на концерті, присвяченому пам’яті легендарного співака Фредді Мерк’юрі, червоні стрічки почепили 70 тисяч його прихильників. А на церемонії нагородження «Оскар» у 1992 році понад дві третини присутніх були з червоними стрічками.

Сьогодні в усьому світі червона стрічка символізує:

усвідомлення серйозності проблеми ВІЛ/СНІДу;
надію на те, що буде знайдено вакцину проти ВІЛ і ліки від СНІДу;
солідарність із людьми, які живуть з ВІЛ, їхніми близькими, рідними і друзями;
пам’ять про мільйони людей, життя яких забрала ця недуга;
протест проти істерії й невігластва, дискримінації та суспільної ізоляції людей, які живуть з ВІЛ.

Мал. 62

Що більше людей носитимуть червону стрічку, то гучніше лунатимуть голоси тих, хто вимагає уваги до цієї проблеми та до людей, які живуть з ВІЛ.

Якщо й ти хочеш долучити до них свій голос, можеш виготовити червону стрічку і носити її щодня або тоді, коли прагнеш висловити свою позицію. Для цього тобі знадобиться атласна стрічка червоного кольору завширшки 1 см і безпечна шпилька.

відріж 15 см стрічки, кінці зріж під кутом 45°;
склади стрічку у формі петлі й пришпили до одягу.

Почепити червону стрічку — це лише перший крок. Наступний — твої конкретні дії.

Якщо у вашому населеному пункті діють ВІЛ-сервісні організації, проведіть зустріч з їх представниками. Більшість таких організацій потребують допомоги волонтерів для влаштування акцій, поширення інформаційних матеріалів тощо. Наприклад, учні шкіл м. Івано-Франківська спільно із Західноукраїнським ресурсним центром з профілактики ВІЛ/СНІДу виготовили і розстелили на центральній вулиці міста квілт — покривало на знак солідарності з людьми, які живуть з ВІЛ, і як пам’ять про тих, хто помер від СНІДу.

Мал. 63. Акція до Дня пам’яті жертв СНІДу (Івано-Франківськ)

Життя з надією

Діагноз ВІЛ-інфекція — нелегке випробування для людини та її близьких. Фізично вона ще довго може почуватися добре, але її психологічний стан багато в чому залежить від розуміння і підтримки тих, хто її оточує. Саме в такі моменти люди розуміють, хто їх справді любить, є їхніми друзями.

Що можна зробити для тих, хто живе з ВІЛ? Як полегшити долю людей, які страждають не так від хвороби, як від того, що опинилися наодинці зі своїм лихом?