Василь Стус і держава смерті: екзистенціальний вибір поета.

Тема: Василь Стус і держава смерті: екзистенціальний вибір поета.

Предметні компетентності

Студент / студентка: знає трагічну долю поета, уміє схарактеризувати його творчість; розуміє суть екзистенціалізму в поезіях, визначає провідні мотиви, ідеї, аналізує образи-символи, удосконалює навички порівняльного аналізу; самостійно аналізує вірші поета, висловлює власні роздуми з приводу порушених у них проблем (Поезії «Мені зоря сіяла нині вранці...», «Господи, гніву пречистого…» , «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...», «О земле втрачена, явися...», «Як добре те, що смерті не боюсь я…»).

Ключові компетентності

Студент / студентка: осмислює естетичну вартість художнього твору; формує уявлення про поезію як чинник власного світогляду; визначає ціннісні пріоритети життя на засадах громадянського суспільства; висловлює міркування, проводячи аналогії з сучасним життям.

НЛ - 2,3,4

Вивчає напам’ять: «Як добре те, що смерті не боюсь я…».

Емоційно-ціннісне ставлення: ствердження рис «стоїцизму», активної життєвої позиції. Усвідомлення понять честі, людської гідності, мужності, сили духу на прикладі життя і творчості В. Стуса.

Хід заняття

1. Актуалізація чуттєвого досвіду студентів (бесіда):

- Чи може людина почуватися затишно у сучасному світі?

- Що, на вашу думку, порушує її внутрішню рівновагу?

- Сьогодні в нашій країні війна, ми переживаємо сильний страх, загрозу для власного життя, перебуваємо у стані відчаю та зневіри. Що зміцнює наші внутрішні сили в такі непрості моменти?

2. Мотивація діяльності, оголошення теми і мети.

- У тривалу життєву кризу потрапив і відомий український поет Василь Стус. Його довго переслідували, безпідставно посадили в тюрму, піддавали фізичному та психологічному терору. Проте письменник не зламався, залишився вірним своїм ідеалам. Що допомогло йому вистояти? Не останню роль відіграла тут філософія екзистенціалізму, яку сповідував митець. Розвинувшись у 19-20 ст, вона стала внутрішньою опорою для багатьох письменників. Сьогодні ми ознайомимося з її головними постулатами. Сподіваюся, що знання екзистенціалізму допоможе і вам вирішувати складні проблеми.

3. Сприймання та осмислення нового матеріалу.

- Утвердженню екзистенціалізму сприяли суспільні процеси, які проходили на європейському континенті на межі 19-20 ст.. Багато народів були втягнуті у дві світові війни, в безліч конфліктів, революцій, переворотів, люди опинялися під впливом тоталітарних режимів, віч-на-віч стикалися їз загрозою смерті, насиллям, голодом. Перед ними поставала проблема виживання, збереження психологічної повноцінності, віднайдення себе в екстремальних ситуаціях. Питання внутрішнього буття, які тривожили багатьох, і пробував вирішувати екзистенціалізм. Ця філософська течія присвячена виявленню шляхів духовного зростання людини у потворному, агресивному середовищі, учить, як зберегти своє моральне обличчя.

Стоїцизм — стійкість, мужність у життєвих випробуваннях, а також напрям в античній філософії, що вимагав свідомого приборкання людиною своїх пристрастей.

Тих, хто не зламався під натиском нещасть, хто проявляє силу волі, твердість, стійкість у життєвих випробуваннях, протистоїть злу і здатен пожертвувати собою заради інших, називають "людьми-стоїками". Такою людиною був Василь Стус....

Життя і творчість В. Стуса

! Опрацюйте біографію В. Стуса, перегляньте відео і виділіть та законспектуйте дані про:

а) межові ситуації, які переживав поет або близькі йому люди;

б) вчинки В. Стуса, які засвідчують його громадянський вибір, стоїчність характеру.

Родина та її роль у становленні Василя Стуса

Селянська родина Семена Дем'яновича та Їлини Яківни Стусів мала кількох синів та дочок. Василь був четвертою дитиною. Народився він 6 січня 1938 року в селі Рахнівці Гайсинського району Вінницької області. Сестра Василя Ярина померла від менін­гіту, брат Іван підірвався на міні в роки Другої світової війни. "Пам'ятаю, як поранило брата Івана. Як він лежав — з відбитою ніжкою лівою і вирваною осколком лівою щокою. Пам'ятаю, як мене підвели на цвинтарі до тіла — востаннє поцілувати. А я бачив ли­ше родимку на правій щічці його і не хотів, геть-геть не хотів — ні цілувати, ні прощатися — з Іваном і його родимкою", - писав пізніше письменник. Втрата дітей була не єдиним випробуван­ням для родини. Вона переживала величезні нестатки, спричинені війною та голодом 1947 року. "Коли мені було 9 літ, ми будували хату. І помирав тато — з голоду спухлий. А ми пхали тачку, місили глину, виводили стіни. Голодний я був, як пес. Пам'ятаю коржі зі жмиху, які пекла мама, а мені від них геть боліла голова. То був мій 3-4 клас".

Важкі умови існування формували в хлопчика співчутливість, внутрішню силу, прагнення допомага­ти іншим. Він став наполегливо вчитися, намагаючись дорівнятися до дорослих. У нього виробилася навіть дитяча філософія "Мамі — тяжко, татові — тяжко. То й мені має бути тяжко — аж доти, поки й татові, й мамі не стане легше, аж доти, поки всім людям на світі не стане легше жити".

Однак залишилися і світлі враження з дитинства. Вони пов'язані з атмосферою у сім'ї. Стусові батьки були дуже релігійними і жили по-Божому між собою і між людьми. Висока моральність та культ особистої свободи передалися від синові від матері, стали основою його громадянської позиції. Материні пісні зробили душу хлопчика чутливою до поезії.

Здібності, уподобання, нахили

Уже в юному віці Василь виявив неабия­кий потяг до навчання. За твердженням родичів, він ще до 6 років став школярем, навіть серед старших дітей виділявся ерудицією. У юності Стус також довгий час мріяв стати музикантом. "Музикою я марив. У 7 класі за похвальну грамоту тато купив мені гітару. Я спочатку навчився грати «Взяв би я бандуру», потім кілька старих романсів, маршів. Але все було не те. І тоді я брав гітару — і грав — на одній струні — своєї. Все, що я чув, за чим тужив, чого прагнув — усе ви­гравав. Так міг програти 2-3 години". У старших класах Василь серйозно за­хопився літературою. Любив декламувати вірші, знав напам'ять майже весь «Кобзар» Т. Шевченка.

Студентські роки Василя Стуса

У 1954 році В.Стус подав документи на історико-філологічний факультет Сталінського (Донецького) педа­гогічного інституту. Хоча в студентській групі Василь виявився наймолодшим, серйознішого студента, ма­буть, не було у всьому вузі. Серед своїх однокурсників Василь виділя­вся неабиякою ерудицією та гостротою мислення. Бібліотека — це постійне місце, де можна було зустріти Василя. Самотужки вивчив латинську. А німецькою володів на такому рівні, що вільно читав без словника.

На студентські роки В.Стуса припав непростий момент в житті Радянського Союзу. По всій країні проводилися збори, на яких зачитували постанову Центрального комітету комуністичної партії "Про подолання культу особи Сталіна". І Василь один із перших наблизився до належного осмислення тодішніх суспільних явищ. На фоні загального захоплення "широтою ідей і мудрістю Сталіна" він вже тоді висловлював досить критичні судження про "наукові" праці вождя.

Літературне об'єднання «Обрій»

Суспільне оновлення кінця 50-х років сприяло пробудженню творчих сил народу. На цій хвилі в Донецьку утворилося літературне об'єднання «Обрій», куди ввійшли письменники-початківці. Одним із найактивніших «обрійців» був Василь Стус. Його виступи відзначалися гостротою, пристрасністю та актуальністю. Він читав свої вірші, котрі не вписувалися у звичні стандарти лозунгової поезії, яка домінувала тоді. Пропагував творчість українських шістдесятників І. Драча, М.Вінграновського, Ліни Костенко, І. Світличного, Є. Сверстюка. Уміння володіти ауди­торією, полонити її своїми думками, переконати за­пам'яталося тоді багатьом. Тут чи не вперше В.Стус відверто почав виступати і проти національної дискримінації народу. Представляючи в клубі невелику частину україномо­вних письменників (більшість писала російською), він і творчістю, і громадською діяльністю захищав рідне слово, його вражав той духовний занепад, який панував у зросійщеному Донбасі ("казані", як називав його поет, де переправляються і втрачають національне обличчя представники багатьох народів).

1962 року В. Стус пише листа до А.Малишка (голови Спілки письменників УРСР), у якому викриває всю фальш національної політики в СРСР, підкреслює підступний характер русифікації українців і закликає не миритися з тим.

У колі друзів-шістдесятників

У 1961-1963 рр. Василь працює літредактором у газеті «Соціалістичний Донбас», а тоді вступає до аспірантури Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка. Починається ера плідної праці Стуса-літературознавця, перекладача, поета. На сторінках провідних українських журналів з'являються добірки його віршів, у видавництві «Молодь» готують до виходу збірку «Круговерть» (1965). В. Стус пише літературознавчі розвідки, перекладає твори Й.-В. Ґете, Р. М. Рільке, Ґ. Лорки. Він органічно вливається в рух «шістдесятників» - відвідує Клуб творчої молоді, спілкується з багатьма із тих «неблагонадійних», які вже перебувають під наглядом спецслужб. (Л. Костенко, І. Драч, І. Світличний, Є. Сверстюк, М. Вінграновський, М. Ко­цюбинська, І. Дзюба, А. Горська та ін.).

Життя і боротьба В. Стуса в умовах переслідувань

Із середини 60-х знову почався наступ реакції. У 1965 році КДБ провів масові арешти шістде­сятників. Багато друзів В.Стуса опинилися за ґрата­ми. У країні переслідувався розвиток вільної думки. За таких обставин багатьом здавалося, що подальша діяльність, спрямована на демократизацію, неможлива. Прозвучали заклики «згортатися». Для В.Стуса така позиція була неприй­нятною. Він не зміг лицемірити, стати лояльним гро­мадянином тоталітарної держави. Поет постійно виражає солідарність ув'язненим друзям, виступає проти арештів інтелігенції, що покотилися Україною.

4 вересня 1965 року. У столичному кінотеатрі «Україна» відбулася прем'єра кінофільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Схопився з місця Стус. Він не повинен був виступати, це не готувалося. "Хто проти тиранії, встаньте! Зараз я звертаюся не до українців, а до тих людей інших народів, які тут сидять, — до росіян, євреїв... Учора схопили українців — завтра прийде ваша черга. Досвід історії вчить усіх, тому допомагайте боронити українців, цим ви виступите не тільки за діло правди, але й захисти­те своє власне завтра, свою свободу!"

Присутні знали, що в Києві вже заарештовано близько двадцяти представників творчої інте­лігенції, проведено арешти у Львові, Івано-Франків­ську, Луцьку... Тому й підвівся увесь зал, що не на жарт налякало владу.

А 20 вересня 1965 року Стуса відрахували з аспірантури, інкримінуючи йому «систематичне пору­шення норм поведінки аспірантів». Тепер і за ним ведуть нагляд. Стусових поезій не друкують, позбавляють можливості працювати - навіть кочегаром або підсобним працівником на будівництві. Та він стоїчно витримує удари долі. За сприяння друзів переклади з Й.-В. Ґете й Ґ. Лорки вдалося видати під псевдонімом Василь Петрик. В. Стус передруковує свої вірші в саморобні збірочки й дарує друзям. Так його твори опиняються за кордоном. 1970 р. у Брюсселі виходить поетова книжка «Зимові дерева». Поет постійно пише листи -звернення на адресу державних установ України, де викриває антинаціональні репресії, захищає товаришів. Ці листи, а також виступ на похороні Алли Горської (художниці, яку розстріляли на порозі власної хати), значною мірою зумовили подальшу долю письменника. 1972 р. поета арештовують. Серед звинувачень, висунутих йому, - також «ворожі» дослідження про Павла Тичину «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)». Присуджено п'ять років виправних робіт у таборах Мордовії і три - поселення на Колимі. Так розпочинається хресна хода поета на Голгофу. Кожен день, проведений В. Стусом за гратами, - це виклик системі нищення людських доль. Наглядачі забирали написане, нищили, щоб не залишилося й сліду, але друзі-політв'язні переховували Стусові чернетки. Щоб зберегти його поезії, вони навіть учили їх напам'ять.

«Його так званий злочин полягає в тому, що він пише свої поезії по-українськи. Існують давні суперечності між українцями і росіянами, що виявляються також у питаннях мови. Стус пише свідомо по-українськи. Це єдиний закид, що мені відомий».

Генріх Белль, німецький письменник, лауреат Нобелівської премії

Цікаво знати!

Василь Стус не зміг стати щасливим батьком. Він повноцінно спілкувався із сином Дмитром дуже недовго - один рік між двома арештами. Після повернення тата із першого ув'язнення син був уже підлітком і спочатку не йшов на контакт, але згодом між ними виникла щира дружба, про яку Дмитро написав у своїй книзі.

Наприкінці 1979 р. хворий, виснажений фізично, але не зламаний духовно В. Стус повернувся до Києва. Він стає учасником дисидентського руху, продовжує боротьбу в складі переслідуваної брежнєвським режимом Гельсінської спілки.

Особливістю дисидентського руху стає прагнення легалізувати свою діяльність, налагодити зв'язки з міжнародними правозахисними організаціями, пропагувати свої ідеї через самвидав. у листопаді 1976 року в Києві створено Українську гельсінську групу - першу легальну правозахисну організацію в радянській Україні. ЇЇ діяльність ґрунтувалася на Загальній декларації прав людини ООН. Група керувалася у своїй діяльності не політичними, а гуманітарно-правовими мотивами. У відповідь на створення правозахисного руху офіційна влада вдалася до масових репресій.

Тим часом твори, надруковані за кордоном, здобувають високу оцінку. Активна діяльність митця дратувала владу, і скоро його знову заарештовують. Цього разу засудили до 15 років ув'язнення: 10 років таборів особливого режиму й 5 - заслання. Другий термін поет відбував у пермських таборах.

"Я боровся за демократизацію, а це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад, мою любов до рідного народу, занепокоєння кризовим станом української культури закваліфікували як націоналізм, мої вірші, літературно-критичні статті, офіційні звернення до ЦК КП України, Спілки письменників і до інших офіційних органів сприйняли як доказ пропаганди та агітації" (В. Стус).

Табірне життя В. Стуса було пекельним: утиски табірної адміністрації, карцер за сфальшованими звинуваченнями, підселення в камеру кримінальних злочинців, брак медичної допомоги, конфіскація листів, позбавлення побачень з рідними, нищення написаного (рукописна збірка «Птах душі», про яку писав друзям Стус, зникла безслідно). Та все ж у неволі він продовжував писати, перекладати - з німецької, французької, англійської. Тим часом світова громадськість стала на захист поета-політв'язня. Генріх Белль у 1985 р. висунув В. Стуса на здобуття Нобелівської премії. Однак цю високу нагороду присуджують тільки живим. Тож табірна адміністрація зробила все, щоб серце поета перестало битися...

Дата народження ніби запрограмувала його місію: узяти на власні плечі хрест України й пронести крізь колимські табори, аби наблизити її до незалежності.

Це була інтелігентна, м'яка, ніжна людина, але коли йшлося про інтереси народу, принципи - він ставав залізний. Те, що витримав Стус, не вкладається в голові. На таке здатен не кожен.

Пісня «Прощай, Україно!» (також відома як «Пісня на одній струні») — це одна з найбільш знакових композицій дуету «ТЕЛЬНЮК: Сестри», створена на слова видатного українського поета та дисидента Василя Стуса.

Пісня просякнута глибоким трагізмом та болем за долю України. Вона є частиною літературно-музичного проєкту «Стусове коло», присвяченого пам'яті поета.

Василь Стус написав цей вірш як прощання з батьківщиною перед засланням, відображаючи гіркоту відчуження та неминучість майбутніх випробувань. Сестри Тельнюк дбайливо адаптували мелодику Стуса, зберігши автентичну напругу та щирість його слова.

Ще вруняться горді Славутові кручі,
ще синіє річки замріяна гладь,
та вже проминув тебе птахом летючим
твій час, твій останній. Попереду — падь.
Ще сонце високе, ще небо глибоке,
та серце замало грудей не пірве.
Урвались, подались прекрасні мороки,
і щось тебе кличе, і щось тебе зве.
Розкрилені висі твої пронеслися,
попереду прірва. І ока не мруж.
Ти бачиш розхрестя дороги? Молися,
бо ще ти не воїн і ще ти не муж.
Ревуть пароплави, гудуть паровози,
і аероплани прокреслюють слід.
Чіпляйся за кручу, як терен колючий,
чіпляйся за небо, як яблуні цвіт.
Бо вже ослонився безокрай чужинний.
Бо вже чужинецький ощирився край,
прощай, Україно, моя Україно,
чужа Україно, навіки прощай.

2. Аналіз поезії

Василь Стус є автором кількох надзвичайно глибоких у філософському розумінні поетичних збірок: «Круговерть», «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», "Час творчості", «Палімпсести» . Книги "Дорога болю", "Під тягарем хреста", "Вікна в позапростір" складено з уцілілих рукописів В. Стуса, які збереглися в рідних та друзів поета.

Більшість творів мають автобіографічні мотиви та висловлюють особисті переживання автора. Але Василь Стус не схиляється перед обставинами, у яких він опинився з вини радянської влади, підкреслюючи, що свій шлях він обрав свідомо й ніколи не відмовиться від нього. У кожному вірші поета звучить мотив готовності до нових випробувань.

! 26 січня 1972 р., уже після пред'явлення звинувачення, Василь Стус пише вірш "Крізь сотні сумнівів я йду до тебе". Прослухайте його і спробуйте визначити основні мотиви.

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
в буремнім леті держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням. Аж туди,
де не лягали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж поза смертні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні щастя, ні біди.
І врочить порив: не спиняйся, йди,
То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.

Мінісловник:

ПРЕДТЕ́ЧА - особа, що своєю діяльністю підготувала шлях, умови для діяльності інших; попередник.
ХЛАНЬ, діал. Безодня.
ЩОВБ, діал. Шпиль гори; прямовисна скеля.
ДЕРЗАТИ, уроч. Сміливо прагнути до чого-небудь величного, нового; діяти сміливо, рішуче.

Ліричний герой уже побував у стані неспокою, сумнівів, зневіри і зробив свій вибір - добро і правда. До них він і звертається на початку. Небо - ось та символічна висота, до якої тепер підноситься його душа, це та чистота, якої вона прагне. "Стовп високого вогню" - метафора, що символізує горіння душі, прагнення вивищитися над матеріальним світом. "Буремний лет" душі - це шлях до іншого, духовного існування, до екзистенційної свободи. "Щовб" - це шпиль гори, який символізує висоту духовних прагнень героя. І тепер основне для нього - не спинятися у своєму пориві, не зійти з обраного шляху правди.

Отже, поезія є свідченням стоїцизму ліричного героя, що полягає в досягненні душевного спокою під час життєвих випробувань. Тому цей вірш можна вважати своєрідною поетичною декларацією митця.

Усе життя В. Стус прагнув стати тим, ким він є. Ця позиція поета чітко окреслена у вірші «Мені зоря сіяла нині вранці…»: …Жити — то не є долання меж, а навикання і самособоюнаповнення. «Самособоюнаповнення» націлене на самопізнання, самовизначення, самовдосконалення особистості. Протягом життя відбувається безперервний розвиток власного самособоюнаповнення. Стус постійно відкриває себе, ніби самонароджуючись, віднаходить у собі нові можливості людської індивідуальності. «Самособоюнаповненням» В. Стус відмежовувався від довколишнього світу, дозволяючи собі розкошувати у власній царині духу. Адже усвідомлення того, що самота не вимагає зовнішніх борінь, дозволяє зосередитися на внутрішньому самовдосконаленні, що сприяє досягненню гармонії із собою. Таким чином, усамітнившись, Стус здобувається на внутрішню рівновагу. Його енергія долає будь-які життєві перешкоди, дозволяючи ліричному героєві залишатися внутрішньо непереможним. Образ матері як хранительки роду В. Стус пов’язує з вічністю, прагне в собі втримати морально-етичні якості, властиві їй, адже вони не підвладні часові: «Лиш мати — вміє жити, аби світитися, немов зоря».З роками поет збагнув секрет материнської мудрості: у будь- яких життєвих ситуаціях вона залишалася собою.

О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні
і лазурове простелися,
пролийся мертвому мені!
І поверни у дні забуті,
росою згадок окропи,
віддай усеблагій покуті
і тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця клопочуться в озерах,
спадають гуси до води,
в далеких пожиттєвих ерах
мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
над райдугою голосів,
ранкові нашепти молільниць,
де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
і солодавий запах винниць,
як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
твої пшеничні руки білі
над безберегістю полів,
де коси чорні на світанні
і жаром спечені уста,
троянди пуп'янки духмяні
і ти — і грішна, і свята,
де та западиста долина,
той приярок і те кубло,
де тріпалася лебединя,
туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
і бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.

О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні,
і лазурово простелися,
і душу порятуй мені.

Перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: «сонця хлюпочуться в озерах», «світання тіні пелехаті над райдугою голосів», «плескіт крил і хлюпіт хвиль»... Настрій ліричного героя емоційно піднесений, проте до жорстокої реальності читача повертає питання «Де?». Через насильницьку розлуку Батьківщина стала для нього далекою і недосяжною. У героя поезії немає жодних ілюзій щодо того, що за життя він ще хоч раз побачиться з ненькою Україною, проте це не позбавляє його мужності. Він свято вірить, що після смерті обов’язково зіллється з нею навіки, і на нього чекатиме "усеблага покута" й порятунок душі. Україна для поета — надійний притулок для його нескореного духу.

У філософських віршах Стуса проявляється тверде переконання, що саме тюрма зробила його Поетом, що без цих випробувань його талант не досяг би таких вершин. Це можна побачити на прикладі поезії "Господи, гніву пречистого...".

Господи, гніву пречистого
благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Вірою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати родила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене од біди вберегти.

«Заборонений» — український художній повнометражний фільм, який на широкому тлі боротьби українських дисидентів кінця 1960-х — початку 1980-х років розповідає про життя і загадкову смерть Василя Стуса. Режисером фільму виступив Роман Бровко, авторами сценарію — Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов.

У процесі роботи фільм двічі змінював назву з оригінальної — «Птах душі» на «Стус», та врешті решт, «Заборонений». Також у серпні 2018 року розгорівся скандал, стосовно епізоду на судовому процесі над Василем Стусом, коли зі сценарію були видалені усі згадки, зокрема, про тодішнього державного адвоката Віктора Медведчука.

Фільм вийшов в український кінопрокат 5 вересня 2019 року, до Дня пам'яті поета.

Поезія Василя Стуса сьогодні переживає справжній ренесанс, перетворюючись із текстів для читання на потужні музичні маніфести. Те, що раніше було «тихим» словом дисидента, тепер звучить на повний голос у різних жанрах — від інді-року до хіп-хопу.

Музика дає віршам Стуса нове дихання.

«ТЕЛЬНЮК: Сестри» зробили його лірику високою академічною піснею, зберігши кожну інтонацію болю та гідності.Сучасні гурти, як-от «Фолькнери» чи проєкт «Твоя вірша», адаптують ці тексти для молоді, роблячи їх частиною масової культури.

Відомі рядки «Терпи, терпець тебе шліфує» стали не просто віршем, а справжнім гімном незламності, який часто цитують і співають в часи випробувань.

Завдяки пісням Стус перестав бути лише «постаттю з підручника». Він став живим співрозмовником, чиї слова про внутрішню свободу та «вертикальне» стояння перед долею сьогодні актуальні як ніколи.