
Народився Валерій Шевчук у селі Барашах на Житомирщині в сім’ї селянина у перший рік Другої світової війни. Ще з дитинства мав здатність фантазувати. Одна з учительок зауважила, що з хлопчика вийде щось особливе. «Як так вона щось відчула — я ж у п’ятому класі був! Ну чим я відрізнявся від інших дітей? Через це я судить себе сам не можу», — згадував згодом письменник.
І був другий випадок. Після школи Валерій працював на бетонному заводі, на якому одного разу старий майстер зауважив: «Хлопче! Послухай мене. Я вже старий чоловік, уже ось на пенсію піду. Тобі тут не місце. Іди вчись». Із особливими трепетом та повагою згадує письменник і матір, яка й сформувала українську свідомість синів (Валерія й Анатолія). Писати Валерій почав ще в десятому класі, а згодом навчався в технічному училищі та на історико-філософському факультеті в Києві. Батько Валерія був шевцем. Увечері часто засиджувався за роботою, а мама сиділа поруч і читала. Слухали її сини — Анатолій та Валерій, можливо, тому й захопилися літературою. Навіть повість написали: старший брат тоді вчився в сьомому класі, а Валерій — у п’ятому. Згодом, як казав сам Шевчук, ідеалом для нього стали Іван Франко і Григорій Сковорода. Це не просто автори, а дороговкази. Сьогодні Валерій Шевчук не лише письменник, а й перекладач і науковець. 66 Справді, передбачення, про які згадує Валерій Шевчук, здійснилися. Він став письменником, із-під пера якого народжуються не зовсім звичні твори. Частина їхнього змісту лежить на поверхні — це основні події. Але ще більша частина захована між рядками. Валерій Шевчук спонукає свого читача мислити, аналізувати й шукати скарби думок.
Хто запалив полум'я любові до літератури Валерію ?
