Утворення Руси - України

882 р. Олег з великим військом пішов на південь, підступно вбив Аскольда (Діра) і став княжити у Києві.

Він узяв собі титул князя руського, об’єднавши при цьому східнослов’янські землі в єдину державу, й обрав столицею своєї держави Київ.

Талановитий правитель і полководець, який мав неабиякий хист політика і дипломата.

У літописах, художніх творах до нас дійшла легенда про смерть Олега від укусу змії, яка виповзла з черепа його бойового коня.

Поховано Олега в Києві на горі Щекавиці, яка згодом стала називатися Олегівкою.

Князь Олег відновив язичницький культ у Києві, за що волхви прозвали його Віщим, жорстоко розправився з населенням Новгорода, що повстало проти приєднання до Києва.Увів оборонне будівництво, залог на кордонах, чого раніше не робилося. Розширив територію Київської держави за рахунок приєднання кривичів, сіверян, радимичів, древлян, дулібів, тиверців. Приборкав сусідів і змусив їх платити данину.Князь будував міста. Здійснював заходи, спрямовані на перетворення Києва на “матір городів руських”. У 907 р. Здійснив вдалий похід проти Візантії на чолі 80-тисячного війська, яке рухалося на 2 тис. човнів (прибив свій щит на його воротах на знак перемоги) та змусив її підписати вигідний для Русі договір, який відкривав широкі можливості для торгівлі руських купців.

Згідно з договором з Візантією 911 p.. який складався з 15 статей, було чітко визичено правові норми в русько-візантійських відносинах: візантійському імператору довелося сплатити велику контрибуцію (48 тисяч гривень золотом); були встановлені правил розв’язання конфліктів; сторони несли рівну відповідальність за вбивства, бійки, крадіжки; зобов’язувалися допомагати один одному у рятуванні торговельних суден;повертати полонених і втікачів, а також визначено порядок викупу полонених.

Здійснював успішні походи проти хазарів, на південно-західне узбережжя Каспійського моря проти Арабського халіфату.Організував опір угорським племенам, які в 893-896 рр. пройшли повз Київ і переселилися в середнє Подунав’я. За князювання Олега посилювалися об’єднавчі процеси, завершився процес утворення Київської держави, який став результатом тривалої політичної, економічної та культурної консолідації східних слов’ян. Зміцнив монархічну форму правління Русі. Київська Русь утвердилася як рівноправний партнер Візантійської імперії.Посилив військову могутність Київської Русі, що сприяло активізації її зовнішньополітичної діяльності.

Дата

подія

Як скласти хронологічну таблицю

1.Уважно читаємо текст, виписуємо дати всіх подій, що згадуються в даному тексті.

1. 2.Розставляємо всі події за хронологічним порядком, тобто, першою ставимо подію, що відбулася раніше за всі, друга подія пізніше і так далі.

2. 3.Останньою у списку має бути зазначена подія, що відбулася пізніше за всі.

Чому  похід Ігоря на Візантію 941 р. був провальним?

Чому для Русі договір з Візантією був важливий ?

Чому деревляни жорстоко помстилися князю?

Печеніги - кочовий тюркомовний народ Прикаспію. У X ст. під тиском кочівників гузів відкочував у причорноморські степи.

«Грецький вогонь» («рідкий вогонь») - горюча суміш, що застосовувалася у військових цілях за середньовіччя. Вперше була вжита візантійцями

Полю́ддя (від «ходіння по людях») — збирання данини у формі натурального оброку з підлеглого населення в Київській Русі, що його провадив кожної осені київський князь або його намісник. На думку деяких дослідників полюддя було формою розплати князя з дружиною, власне ж данина йшла на користь самого князя.

Внутрішня політика – політика , що проводиться в межах держави

Зо́внішня полі́тика — сукупність відносин держави з іншими державами світу та міжнародними організаціями. Найважливіший засіб ведення зовнішньої політики — дипломатія.

Імперія — це велика монархічна держава, на чолі якої стоїть імператор або імператриця.

Князь (жіночий рід княги́ня) — титул голови феодальної монархії, або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у 8—20 століттях.

Дружина -  збройний загін, що становив постійну військову силу князя і брав участь в управлінні князівством. 

Київська держави за правління княгині Ольги (945-964)

Після загибелі князя Ігоря державу очолила його дружина Ольга, адже їхній син Святослав був іще зовсім малий. Вчені вважають, що деревляни убили Ігоря не лише через непомірну данину, а й тому, що прагнули захопити владу в Києві. За свідченням літописця, бунтівники навіть відрядили до Києва послів, які запропонували Ользі одружитися з їхнім князем Малом.

Ольга мусила упокорити бунтівні племена. За наказом княгині було спалено місто Іскоростень - центр племінного княжіння. Приборкавши деревлян, Ольга впорядкувала збір данини, аби запобігти спалахам невдоволень через надмірні побори. Було встановлено фіксовані розміри данини - уроки. Визначено спеціальні місця, де представники князя регулярно збирали данину, - погости. Так Ользі вдалося забезпечити постійне поповнення державної скарбниці, а це сприяло посиленню князівської влади. Здійснила першу державну реформу на Русі: чітко визначила землі, із яких збирала данину.Улаштувала «становища» і княжі «погости» – місця зберігання зібраної данини і осередки центральної влади.Закріпила за княжою казною «ловища» – землі, багаті на хутрового звіра, що забезпечувало постійний прибуток. Розбудовувала, прикрашала й зміцнювала свій стольний град. У Києві було збудовано нову князівську резиденцію – Ольжин двір із «теремом кам’яним», дерев’яну християнську церкву і систему укріплень

Найважливішим зовнішньополітичним партнером Руської держави за часів Ольги залишалася Візантія. Про це свідчить візит київської княгині до Царгорода. Історики вважають, що подорож Ольги до Константинополя відбулася 957 р., хоча літописець називає інший рік. У літописі розповідається, що, прибувши до Константинополя, княгиня стала християнкою і що її хрещеним батьком був сам імператор. Щоправда, Константин Багрянородний про хрещення Ольги у спогадах не згадав жодним словом.

Вирушаючи до Царгорода, княгиня Ольга мала на меті поновлення мирного договору між Руссю та Візантією - адже за звичаями тих часів угода діяла доти, доки живими були володарі, що її уклали. Смерть князя Ігоря й спонукала Ольгу вирушити до Константинополя по новий договір. Та, очевидно, укладено його не було. А відносини Русі й Візантії стали прохолоднішими.

Деяке погіршення відносин із Візантією змусило Ольгу шукати іншого сильного союзника. У західноєвропейських джерелах є свідчення про посольство княгині Ольги до майбутнього імператора Священної Римської імперії Оттона І у 959 р. Руські посли просили надіслати до Києва єпископів для поширення християнства, а також шукали «миру і дружби» у міждержавних відносинах. Оттон І задовольнив прохання княгині й 961 р. надіслав до Києва кількох священників на чолі з єпископом Адальбертом. Та розгорнути діяльність у руських землях вони не змогли, ймовірно, через спротив язичницького населення Русі. Німецьке посольство було навіть змушене рятуватися втечею.

Надавала перевагу дипломатії перед війною. Відповідно до русько-візантійської угоди надсилала свої дружини допомагати Візантії у війні з арабами в 967 р. та боротьбі з норманами й болгарами

Становища  -  це окремі місця збирання данини

Погости – це місце зупинки князя  та його  дружин  під час збору  урока

Ловища- землі   багаті хутровим звіром, були закріплені  за княгинею, що     забезпечувало її постійним прибутком.

Причина

Подія

Наслідок

957 рік -дипломатична місія Ольги до Константинополя

Святослав Ігорович (бл. 939 – 972 рр.) – великий князь київський (945–972 рр.). Всі державні заходи Святослава Ігоревича ніби заперечували Ольжині: княгиня була ревною християнкою, а Святослав уперто тримався язичництва; за часів Ольги не сталося жодного протистояння із сусідами, Святослав же постійно воював; Ольга дбала про внутрішні справи держави, а Святослав нехтував ними, за що дорікали йому кияни: «Ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш про неї, а свою полишив…» Та попри це літописець оповідав про Святослава із надзвичайною симпатією, схиляючись перед його полководницьким хистом, мужністю, лицарською звитяжністю й щирістю: «Сам був хоробрий і легкий. Ходячи, яко пардус, багато воєн він чинив. Возів же за собою він не возив, ні казана не брав, ні м’яса не варив, але, потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину і на вуглях спікши, це він їв. Навіть шатра він не мав, а пітник слав і сідло клав у головах. Такими ж і всі інші вої його були. І посилав він до інших земель послів, кажучи: «Хочу на вас іти». Саме Святославові вкладено в уста вислови, яким судилося стати крилатими: «Мертві сорому не знають», «Не посоромимо землі Руської» тощо.

Року 964, як свідчить літопис, Святослав вирушив у похід на Оку та Волгу, маючи на меті підкорити Хозарський каганат.Похід тривав два роки. Протягом цього часу було подолано волзьких булгар та буртасів (мордву), ясів і касогів.

Перед руськими мечами не встояли й найпотужніші фортеці Хозарії – місто Семендер, розташоване на березі Каспійського моря, місто Саркел, що на Дону, та столиця каганату Ітіль, що у гирлі Волги.

Не менш масштабною й так само мало результативною була кампанія Святослава на Балканах. Розпочата 967 р., вона тривала кілька років і складалася із двох походів. До першого походу проти Болгарії Святослава спонукав візантійський імператор Никифор, який прагнув силою руського війська упокорити свавільних болгарських володарів.

Здійснюючи активну наступальну політику в південному напрямку, він мріяв про нову великокнязівську резиденцію – поближче до територій, на яких воював. Святослав упродовж 968 р. швидко просувався землями Нижнього Подунав’я і невдовзі “взявши вісімдесят городів по Дунаю, і сів, князюючи там, у городі Переяславці, беручи данину…»

Такий розвиток подій аж ніяк не відповідав зовнішньополітичним планам Візантії, яка сама воліла володарювати на Балканах. Тому невдовзі Святославові довелося воювати вже проти військ імператора. Не на користь Святославові складались обставини. Влітку 968 р. до Переяславця надійшла звістка про смертельну небезпеку, яка загрожувала Києву: скориставшись відсутністю великого князя та його дружини, до руської столиці підійшли орди печенігів і оточили її. Святослав змушений був якомога швидше повертатися до Києва. На Дунай він зміг повернутися лише 970 р.

Другий балканський похід. На початку походу Святослав підкорив майже всю Болгарію, перейшов через Балканські гори і вдерся до Фракії. Одначе у битві під Аркадіополем Святослав зазнав поразки – першої в житті. Навесні 971 р. сюди підійшли війська візантійського імператора, русічі опинився в облозі та погодилися на переговори.

Дійшовши згоди зі Святославом, візантійський володар таємно повідомив ханові печенігів Курі, що виснажені тривалим походом русичі повертаються із великою здобиччю додому.У районі дніпрових порогів печеніги перекрили шлях до Києва.На початку березня 972 р. князь вирушив до Києва. Та біля порогів його атакували печеніги. У бою загинуло багато русичів. Наклав головою і великий князь.

Святослав мало дбав про внутрішньодержавні справи. Попервах він доручав їх матері – княгині Ользі, а після її смерті, року 969, уповноважив здійснювати верховну владу своїх синів, віддавши Київ Ярополкові, Деревлянську землю – Олегові, а Новгород – Володимирові. У такий спосіб було утверджено порядок князівського правління, що надавав право володарювати на всій території Руської держави представникам лише однієї династії – Рюриковичів.

Із незначними змінами цей порядок проіснував кілька століть. Він не був якимсь оригінальним винаходом Святослава – так чинили скрізь у середньовічній Європі.