Усна народна творчість. Процес виникнення фольклору.

Гра "Так-ні"

1. "Фольклор" від латинського folklore — усна творчість.

2. Записувати фольклорні твори почали лише у XVIII—XIX ст.

3. Для фольклору властива усна форма поширення.

4. Головною ознакою фольклору є відсутність варіантів твору.

5. Кобзарі, лірники, казкарі є найбільш активними співтворцями фольклору.

6. До народної драми належать думи, легенди, весілля.

7. Прислів’я, приказки, загадки належать до окремого виду фольклору.

8. Родинно-побутові пісні поділяються на три групи.

9. "Кину кужіль на полицю..." – соціально-побутова пісня.

10. "А я візьму кріслечко, Сяду край віконця…" – пісня про кохання.

11. Хміль – символ розумного хлопця.

12. Терен - символ перешкод, страждання.

Чи не найвідомішими і найпопулярнішими з українських народних пісень є пісні родинно-побутові, що відображають почуття, переживання, думки людини, пов'язані з її особистим життям, подіями в сім'ї, родинними стосунками. За тематикою вони поділяються на три групи: пісні про кохання; пісні про сімейне життя (родинні стосунки), пісні про трагічні сімейні обставини (вдовині, сирітські і т.п.).

Є ще одна група пісень, які всі родинно-побутові проблеми висвітлюють гумористично, — це жартівливі пісні. У таких піснях з гумором згадуються залицяння хлопця до дівчини, залицяння самих дівчат до хлопців тощо. Відомими жартівливими піснями є "Із сиром пироги...", "Дівка в сінях стояла...", "Кину кужіль на полицю..." та чимало інших.

Пісні про сімейне життя охоплюють родинні стосунки, сімейні конфлікти, побут тощо.

Найпоширеніша тема — нелегка жіноча доля. Недоброзичливе ставлення свекрухи, жорстокість чоловіка, його пияцтво — проблеми, що постають перед дівчиною, яка виходить заміж. І. Франко називав такі пісні "жіночими невольничими псалмами".

Пісні про трагічні сімейні обставини пов'язані з втратою членів сім'ї. Це насамперед сирітські пісні, у яких український народ оплакував нелегку долю сироти:

Та немає гірш нікому,

Як тій сиротині,

Що ніхто не пригорне

При лихій годині.

У цих піснях часто постає образ билини в полі, яку вітер ламає; тоненької очеретини, що гнеться від життєвої бурі. Пестливі слова "матусенька", "батенько", "горенько" вживається з метою викликати у слухачів співчуття. Такою ж образною структурою характеризуються і вдовині пісні, в яких змальовується важка доля жінки, що залишилася без чоловіка.

Центральне місце в українській народній поезії займають пісні про кохання. Вони відображають людські почуття — від ніжної прихильності до ненависті, відтворюють ставлення до закоханих, їхніх батьків та інших людей. У цих піснях постає кохання — вірне чи зрадливе, взаємне чи нерозділене, щасливе чи нещасне.

Для пісень про кохання характерні:

• романтичний характер зображення дійсності, якому властиві ідеалізація почуттів ліричного героя (наприклад, закохана дівчина ні про що більш не думає, крім свого коханого, — не їсть, не спить, чекаючи на побачення з ним):

А я візьму кріслечко,

Сяду край віконця.

Я ще й очі не зімкнула,

А вже сходить сонце.

• гіперболізація духовних драм (утрата коханої сприймається як кінець життя):

Ой не хочу, дівчинонько,

На твій посаг дивитись.

Краще піду в синє море,

В бистру річку топитись.

• сентиментальність — надмірна чутливість героїв (вони плачуть, зітхають під час побачень, козак ридає, коли втрачає дівчину):

Гиля, гиля, сиві гуси.

Гиля, гиля, до води.

Посватали дівчиноньку —

Плаче козак молодий.

Або:

А у гаю край Дунаю з тою самотою,

Плачу, тужу ще й ридаю,

Мила, за тобою...

Пісням про кохання притаманна традиційна символіка. Найпоширеніші символи:

• пара голубів — закохані:

Коло млина, коло броду

Два голуби пили воду.

• зірка — дівчина, місяць — хлопець:

Котилася зоря з неба

Та й упала додолу.

"Та й хто мене, молоду дівчину,

Проведе додому?"

• зозуля — дівчина, сокіл — хлопець:

Кувала зозуля в стодолі на розі,

Заплакала дівчинонька

В батька на порозі:

"Козаче-соколе, візьми мене з собою

На Вкраїну далеку".

• хміль — символ невірного хлопця:

Ой хмелю мій, хмелю,

Хмелю зелененький,

Де ж ти, хмелю, зиму зимував,

Що й не розвивався?

З художньо-поетичних засобів у піснях про кохання найчастіше використовуються епітети (біле личко, ясні очі, уста малинові); порівняння (чорні очка, як терен); паралелізм ("Не всі тії та й сади цвітуть, Що весною розпускаються. Не всі тії побираються, що любляться й кохаються").

Часто в ліричних піснях інтимна задушевна атмосфера створюється за допомогою пейзажів. Усе відбувається на тлі майже казкової природи — квітучого вишневого садка: "Ой у вишневому садочку там соловейко щебетав"; вечірнього гаю: "Ой у гаю при Дунаю соловей щебече"; зоряної місячної ночі: "Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе".

Зробити таблицю "Відмінне між фольклором і книжною літературою"