Урок з елементами медіаграмотності"Дискурс особистих стосунків Лесі Українки та Ольги Кобилянської"

УРОК №                                                       10 клас

Тема: « Дискурс особистих стосунків О.Кобилянської та Лесі Українки( з елементами медіаграмотності)» 

Мета: пригадати  життєпис  Ольги Кобилянської та Лесі Українки; розкрити тему особистих стосунків письменниць; розвивати творче  та критичне мислення учнів; виховувати повагу до українських письменників та прищеплювати естетичний смак у здобувачів освіти; продовжувати розвивати навички та уміння з медіаграмотності, що дозволяють  аналізувати, критично оцінювати та створювати різноманітні повідомлення для різних типів медіа. Окрім того, аналізувати, як медіа функціонують у суспільстві та який вплив мають  на людську свідомість,бути здатним оптимально використовувати відповідну інформацію, зберігаючи її розумно, й ділитися нею з іншими.

Обладнання: портрет письменниць;  уривки статей; документальний фільм про письменниць, відеоролик «Медіаграмотність»

ХІД УРОКУ

«…я знаю, що Ви не тільки поважали її як талановиту письменницю, а й любили її особисто. Вона теж любила Вас дуже, між Вами була справді якась духовна спорідненість…»

Олена Пчілка

1. Організаційний момент

 11.         Евокація

1. Метод «Прес»

–Хто з митців,після вивчення творів , запам ятався ? Чому?

ІІІ.Оголошення теми та мети уроку.

1. Вступне слово вчителя.

Що насправді ми про  знаємо про особисті стосунки Лесі та Ольги? Направду, дуже мало, особливо, що стосується її особистого життя. Леся Українка не була кремезною та чоловікоподібною як про це нам розповідали радянські підручники. Стереотипний образ вічнохворої та втомленої Лесі заклався в наших головах .

Аналізуючи життєві сторінки Лесиного особистого, відомо, що у її життя фігурували два чоловіки:  Сергій Мержинський, друг, що  не відповідав взаємністю та Климентій Квітка. Леся одружилася з ним за 6 років до смерті у віці 36 років.

Епістолярій Лесі дає змогу поринути й відслідкувати лінії життя поетеси. Щодо її дружби з Кобилянською, то й справді нині голосно заявляють про те, що поетеси були не лиш подругами, щось у їхній розмові було сповнене тепла та доброзичливості, зрештою, чимось таким, що часто звуть “любов”. Таких висновків доходять прихильники теорії про нетрадиційну сексуальну орієнтацію .

До теперішнього часу, на жаль, збереглися тільки листи Лесі Українки до Ольги Кобилянської й лише один лист Ольги Кобилянської до Лесі Українки. Досі невідомо чому ці листи зникли з особистого архіву Кобилянської. Поетеси були дуже близькі духом, Ольга захоплювалася внутрішньою силою Лесі, а та в свою чергу знайшла в подрузі підтримку та прагнення самостійності. Вони обоє захоплювалися фольклором, музикою, етнографією.

Жінки зблизилися 1901 року на грунті трагедій. Тоді Ольга Кобилянська саме розлучилася з Осипом Маковеєм, якого кохала багато років. А Леся доглядала близького друга, в якого теж була закохана, Сергія Мержинського. Коли Леся освідчилася йому в своїх почуттях, почула у відповіь лише “Ні”, адже кохав іншу.В останні дні Леся була з ним, він був смертельно хворим, і зрештою помер на її руках. У той же рік Ольга та Леся зустрілися у Карпатах, і як каже дослідниця Соломія Павличко “між ними відбулося емоційне зближення”.

Леся Українка листувалася з Кобилянською впродовж 14 років. І саме в листах до неї вона ділиться найінтимнішими подробицями свого життя. В останньому листі Лесі Українки до Ольги, написаному  в Єгипті наприкінці 1912 p., були слова: «…хтось та ще й хтось die gehoren zusammen. Хтось когось любить». Ця фраза закінчувала їх листи безліч разів. Можливо, це був своєрідний прихований код з оригінальним словами замість стандартних.

Леся в своїх листах часто називала подругу пестливими словами “хтосічка”, “киця”, “мила пані Ольга”, екзотично “Libe, ferne Lotos blume!” (мила далека квітка Лотосу) і “Libe, Libste Wunderblume” (Мила, дуже мила, чарівна квітка). Їх листи еволюціонували: якщо на початку спілкування лист завершувався фразою:”Ваша подруга Леся Українка”, то потім це була фраза “хтось”. Доводять, що Леся писали про одностатеве кохання у драмі “Блакитна троянда” (в першій редакції назва “Нічні метелики”).

Що то було, любов людська чи жіноча, залишається лиш здогадка. Обоє були старими дівами на той час, після 30 не мали ані чоловіків, а ні дітей, прагнули любові, жили з розбитим серцем та страждали від нерозділеного кохання. Можливо, вони знайшли відраду одна в одній. Фактично, Кобилянська була єдиною подругою Лесі. Відтак дві найпрогресивніші жінки свого часу мали славу в літературі, але не мали щастя в особистому житті.

 Тож сьогодні на уроці ми заглибимося за допомогою медіатекстів в особисті стосунки буковинської та волинської письменниць.

1. Метод «Дерево очікувань»

Наклейте листочки, відповідно до очікувань від уроку:

Зелений-найкращі сподівання.

Жовтий-хочу, щоб все зрозумів(ла), але сумніваюся.

Червоний-я не налаштований(а) на щось нове.

І\/.Побудова знань

1.Перегляд документального фільму «Гра долі»

2. Бесіда з учнями.
1) Якою була родина О. Кобилянської?,

2) Як пройшли дитячі роки Лесі Українки?
3) 3 ким із письменників зв’язували О. Кобилянську дружні стосунки?

3. Завдання з медіаграмотності.

Дискурс особистих стосунків О.Кобилянської та Лесі Українки.

1. Огляд відеоролика «Медіаграмотність сучасного українця»

2. Обговорення побаченого.

3. Опрацювання статей з інтернету( на вибір учителя, можна онлайн або роздрукувати  відповідно до кількості груп , які  будуть  їх опрацьовувати і доносити до решти здобувачів освіти).

Статті  взято з мережі інтернет

Стаття№1

Біографічний відступ

Оповідання «Valse m'elancolique» було написане за три роки до зустрічі Ольги Кобилянської з Лесею Українкою, однак з листів можна реконструювати майже аналогічні за взаємною симпатією, духовною близькістю й емоційною напруженістю стосунки двох жінок-письменниць. На жаль, збереглися тільки листи Лесі Українки до Ольги Кобилянської й лише один лист Ольги Кобилянської до Лесі Українки.

Як уже згадувалося, їхнє листування почалося в травні 1899 р. Перші листи, написані в типовій для Лесі Українки гострій манері, присвячувалися літературним справам і подіям. Ця манера різко змінилася після їхньої зустрічі 1901 р. в Карпатах. Тоді діловий і дружній тон став емоційним, навіть інтимним, що контрастувало з попередніми листами Лесі Українки до Кобилянської, не кажучи вже про листи до інших кореспондентів. Тоді ж з’явилася езотерична, своєрідна мова, яка змушує говорити про ці листи як про один із найзагадковіших її творів.

Сексуальна анархія, або відхід від традиційної сексуальності, приводить до анархії текстуальної. Всі листи написані не під першої, а від третьої особи й виключно в чоловічому роді. Чоловічий рід пов’язаний передовсім із граматичною формою тих імен, якими називали себе кореспондентки: «хтось» і «хтось», або «хтось білий» (Леся Українка) і «хтось чорненький» (Ольга Кобилянська).

Третя особа й загальний стиль замасковували дуже сміливі заяви та пасажі. Наприклад, фразою «хтось когось любить», що є парафразом «я тебе люблю», закінчуються майже всі листи. Не менш часто вживається й інше кліше-звертання: «Liebe, liebste Wunderblume!»

З одного боку, дві жінки-артистки почуваються спільницями в естетичних питаннях, і ця спільність рівнозначна з опозицією до того, що пропаґується Франком, Маковеєм, Павликом etc. З іншого боку, обидві — що зближує ще більше — вже встигли пережити свої особисті драми в стосунках з чоловіками.

Листи Лесі Українки дають можливість ідентифікувати двох чоловіків, які були в її житті. Це — Сергій Мержинський і Климентій Квітка. Отже, вона приїхала в Чернівці 1901 р. саме після смерті Сергія Мержинського. Її стосунки з Климентієм Квіткою тільки зав’язуються. Вона ставиться до нього як до доброго знайомого й пише про нього до Ольги Кобилянської: «…хоч хтось з п. Квіткою тепер великий приятель і відноситься до нього по-братерськи, а таки не на всі теми може з ним говорити, бо декотрі, може, п. Квітку, як чоловіка нервового, могли би занадто зіритувати, а декотрі може зрозуміти тільки жінка, і то такого віку, як хтось та й ще хтось, бо дуже молоденькі ще (на своє щастя) не все розуміють»^[160]. У майбутньому, долаючи опір сім’ї, особливо матері, вона деякий час житиме з ним у неформальному шлюбі. Типова історія серед європейських соціалісток. Можна згадати Елеонору Маркс, Олів Шрайнер та інших відомих жінок цього часу, про життя і долі яких багато написано. Повстання Лесі Українки, а потім і її сестри Ольги проти церковного шлюбу, тяжка боротьба з матір’ю не знайшли відображення ні в культурному дискурсі часу, ні в біографіях, написаних і переписаних «цнотливою» чоловічою народницькою рукою.

Ольга Кобилянська, у свою чергу, 1901 р. розірвала стосунки з Осипом Маковеєм^[161].

Отже, влітку 1901 р. в Карпатах між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською відбулося емоційне зближення, про яке недвозначно дають зрозуміти уривки з листів, які наведемо далі.

2 серпня 1901 р. з Буркута: «А якби тепер тут був хтось та ще й хтось, вони пішли б разом над Черемош, от таки зараз у сю темну-темну ніч, і слухали б, як вода шумить, і дивились би, як зорі пробиваються крізь темні хмари, і згадали б мовчки, не говорячи слова, все найгірше і все найкраще з свого життя, погляди й руки стрівались би в темряві, і було б так тихо-тихо, дарма, що річка шуміла б… а потім хтось вернув би до хати вже менш смутний…»^[162]

24 серпня 1901 p.: «…хтось в Буркуті був подлий і лінивий і не хотів листів нікому писати, хоч дуже часто про когось думав і хотів з кимсь говорити, найбільше так, щоб сісти напіврозібраним на чиєсь ліжко, як хтось в хусточці під ковдрою і трошки хоче спати, а трошки не хоче, і має чорні очі з золотими іскорками. Аби хтось знав, що і комусь (білому) треба, щоб хтось його душу підтримав, бо чиясь душа часто буває дуже прибита, хоч і не тим, чим була раніше, а чимось ширшим, та зате й важчим»^[163].

5 листопада (продовження листа від 20 жовтня) 1901 p.: «Хтось тепер і завжди однаково когось любить і хоче комусь „неба прихилити“, але часом він не вміє писати так, як хотів би; розкис, голова болить, різні зайві думки заважають, от хтось і пише так якось блідо, апатично, зовсім не так, як думає про когось, як любить когось. А якби був тепер при комусь, то не потребував би сидіти та мазати пером по папері, а ліг би собі коло когось, наводив би на когось паси, може б, мало що говорив, а проте більше б сказав, ніж в сьому недотепному листі»^[164].

19 грудня 1901 p. (1 січня 1902 р. за новим стилем): «Хтось когось хотів би поцілувати, і погладити, і багато чогось сказати, і багато подивитися, і багато подумати…»^[165]

20 березня 1902 p.: «…хтось когось любить (то найновіше)»^[166].

3 жовтня 1902 р. з Києва: «І хтось когось любить і ніколи ні на кого не гнівається, і не гнівався, і не буде гніватись, …когось цілує і гладить і так, і так… і ще так…»^[167]

З часом листи стали стриманішими, однак зберігся унікальний стиль, у якому цілком органічно звучали фрази в дусі «О ти, моя жрице краси й чистоти», поєднані з натяками на «розбрат у власній душі», точного змісту яких нам не дано розгадати.

В одному з останніх листів Лесі Українки до товаришки, написаному в Єгипті наприкінці 1912 p., були слова: «…хтось та ще й хтось die gehoren zusammen. Хтось когось любить»^[168].

Коли Леся Українка померла, Олена Пчілка написала до Ольги Кобилянської: «…я знаю, що Ви не тільки поважали її як талановиту письменницю, а й любили її особисто. Вона теж любила Вас дуже, між Вами була справді якась духовна спорідненість…»^[169]

Стаття№2

Міф. У Лесі Українки був роман з іншою видатною жінкою того часу — Ольгою Кобилянською.

Натяк про близькі стосунки письменниць вперше зробила Соломія Павличко, пізніше їх активно розвинув й надрукував у бульварній пресі Лесь Бузина. Проте більшість літературознавців вважають ці висновки хибними — даниною модерновим віянням та невдалим поясненням тривалої самотності письменниць. У листах Леся називає подругу пестливими словами, зокрема «хтосічкою». Ростислав Чопик пояснює тісну дружбу письменниць однаковим періодом у житті — обидві тяжко переживали любовні драми. Леся Українка саме поховала коханого Мержинського, а знаменитій ловеласці та скандалістці Ользі Кобилянській відмовив Осип Маковей, за якого літераторка збиралась заміж.

Обидві на ті часи вважались «старими дівками» (Кобилянській було 38, Лесі — 30 років) без дітей та чоловіків, обидві висували революційні ідеї, що мали на меті розширити поле діяльності жінок за межі дітей, церкви та кухні. Фактично Кобилянська була єдиною подругою Лесі, що не входила у родинне коло й розуміла її переживання. Ще до знайомства з Ольгою Леся написала драму «Блакитна троянда», де виклала позицію платонічних стосунків між чоловіком та жінкою. Проте цей твір багато літературознавців називають «фальстартом», «не Лесиним рівнем» — переконливості у творі бракує, схоже, ігнорування почуттів письменниці Мержинським заводили її в глухий кут.

Стаття№3.

«…А жінці хто потрібен, коли вона поет?»

Слід згадати і про стереотипи у літературі, до яких повернулись шістдесятники у ХХ столітті – чоловіки мають писати про щось серйозне, а жінки – про кохання, родину, чайні церемонії.

Найцікавішим в цьому сенсі є феномен Ліни Костенко. В якийсь момент письменниця задумалась над взаєминами між творцем (зазвичай – чоловіком) і музою, що його надихає (зазвичай – жінкою). Очевидно, що найчастіше такі стосунки мають певне еротичне забарвлення. І Ліна Костенко наважується визначити, які стосунки є у жінки-авторки з тим феноменом, який представлений, як муза. З тривожним подивом вона запитує: «Поетам всіх віків була потрібна муза. А жінці хто потрібен, коли вона поет?»

Мабуть, найважливіше, що зробила українська радянська поезія для фемінізму – і є це запитання. Випадок Ліни Костенко цікавий тим, що вона приходить до цього без жодних теоретичних настанов, а лише від поетичної практики. При цьому вона ніколи не позиціонує себе як феміністку, радше – як жінку, яка вимушено іде на барикади і бере на себе чоловічу функцію, тому що чоловіки слабкі й нікчемні. А насправді ж письменниця хотіла б залишитися при традиційній жіночності.

Стаття №4

РОЖЕВІ ДІВИ ЧИ НАЙКРАЩІ ПОДРУГИ?

Posted on Травень 1, 2017 By vonagovoryt in Психологія

Історія стосунків Ольги Кобилянської та Лесі Українки

Навіть люди, які мало цікавляться літературою (чи й узагалі не цікавляться нею), щось таки й чули про стосунки Ольги Кобилянської і Лесі Українки. Чимало про це написано, а між літературознавцями і до сьогодні точаться запеклі словесні баталії. То чи мало місце «рожеве кохання»? І чи варто взагалі порпатися у спідній білизні наших класиків? Відповіді – далі.

Спершу – заочне знайомство

Михайло Павлик у 1891 році надіслав Лесі Українці ранній варіант повісті «Царівна». Тоді вона називалася «Льореляй». Письменниця високо оцінила цей твір: «…щось є у ній свіже, молоде та оригінальне, в сій повісті я бачу правдивий літературний талант…». Тоді жінки не були особисто знайомі, тому відгук від Лесі Павлик передав Ользі дослівно. Для неї така оцінка була дуже важливою, бо у той час Кобилянська лише ставала на літературний ґрунт.

Наступний етап заочного зближення – це прочитання Лесею збірки Ольги «Покора та інші оповідання». У листі до Володимира Гнатюка перша писала, що ця книжка «окраса нашої літератури».

Початок листування

Після того, як Павлик відрекомендував у листі Кобилянській Ларису Косач, між ними почалося листування. Згодом Леся запросила подругу до себе погостювати на хутір Зелений Гай, що біля Гадяча на Полтавщині. Привід – участь «гірської орлиці» в ХІ Археологічному з’їзді, який відбувався у Києві. Ольга після цих мандрів із захватом згадувала оглядини Києва, Києво-Печерської лаври, поїздку до Канева, на могилу Шевченка.Що ж до перебування на хуторі, то Кобилянську вразили хліборобські простори і нужденне життя тамтешніх селян. Вона щиро дивувалася еміграції, адже, здавалося, землі мало б вистарчити на всіх. Немає точних відомостей про еволюцію взаємин двох письменниць у цей час. Але з розвитку подій можемо бачити, що дружба стала набагато щирішою.

           Гостини у Чернівцях

Якщо ми їдемо в інше місто до колежанки/товариша, то асоціюємо цю мандрівку із приємними, навіть яскравими емоціями, класними подіями, новими знайомствами. Але в Лесі та Олі було геть не так. Донька Прометея приїхала на Буковину після смерті свого коханого, Сергія Мержинського. Вона було убита горем, тому мало кого хотіла бачити, мало з ким бажала розмовляти. Тут варто віддати належне Ользі Кобилянській та її сім’ї. Вони допомогли гості впоратися з її особистою драмою, але водночас і не були занадто настирливими, не лізли в душу.

У своїх листах до сестри Лариса Косач згадує про особливо суворий режим дня: підйом, сніданок, час для писання (часто любила писати у саду), обід, після нього – обов’язково лежати, хоча можна і не спати, час для написання листів, прогулянка, вечеря. Особливу Лесю дивував ранній «відбій» – об 11 вечора.

Ольга дуже опікувалася своєю подругою, прагнула максимально обмежити її спілкування зі сторонніми людьми, щодня витягувала її на прогулянку у парк. У листах до сестри ніжно і з турботою відгукувалася про гостю. Після вечері вони часто вели щирі та душевні розмови. Лише Леся знала про особисту драму Кобилянської, її складні стосунки з Маковеєм. Вона, як і Кобилянська, називала Осипа «медведем».

«Хтось» і «хтосічок»: історія виникнення

Коли говорять про стосунки цих двох письменниць у дискурсі одностатевої любові, то обов’язково посилаються на докторську дисертацію Соломії Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі». Зокрема, на розділ у цій праці «Дискурс особистих стосунків. Біографічний відступ». Дослідниця, у свою чергу, спирається на певні слова та вирази, які вживають жінки у своєму листуванні. Мова йде про перифрази: «хтось біленький» – це про Лесю, «хтось чорненький» – це про Ольгу. Також трапляються «хтось» і «хтосічок». Тобто зникає займенник «я», про себе говорять у третій особі.    Чому так? Що за таємничості-дивакуватості? Тут літературознавці розходяться у твердженнях. Одна думка, апологетом якої є уже згадувана Соломія Павличко: Леся Українка і Ольга Кобилянська були – коханками. Так-так, вони були лесбіянками. Інші дослідники притримуються погляду, що між письменницями був особливий духовний зв’язок, платонічна любов, і до фізіології там діло не доходило. А дивакуваті шифри пояснюють просто: жінки надсилали одна одній листівки, а не листи. Бо останні йшли до адресата 3 дні, а відкритки – один день. З іншого боку, листівку міг будь-хто прочитати, тому вони були змушені шифрувати свої послання.                                Ще одна тема, оповита таємницями, це весілля Лесі Українки та Климентія Квітки. А саме реакція на нього Ольги Кобилянської. Побутує твердження, що після заміжжя Лесі припиняється її листування з подругою. Але насправді жінки листувалися до кінця життя. Щодо реакції гірської орлиці на весілля Квітки-Косач, то зберігся її лист до подруги: «Не знає він (тобто Кобилянська), чи хтось любенький одержав від нього картку, котру вислав він біленькому хтосічкові, довідавшись, що він злучився з паном Квіткою. Се комусь чорненькому так страшне подобалось, і він був такий гордий на когось біленького, що той поставив своїм вчинком правдивій любові монумент, що був би не знає, що зробив».

Творчий висновок

Якого погляду дотримуватися – вибір за тобою, але вчися критично мислити!

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Запитання до учнів.

   1)Чому творчість О. Кобилянської  та Лесі Українки посідають особливе місце в нашій літературі?
   2) Розкрити зміст епіграфа до уроку?

   3)Перегляньте , чи справдилися  ваші очікування з теперішніми відчуттями від уроку.
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Підручник, опрацювати теоретичний матеріал,  повторити біографію письменниці;прочитати повість О. Кобилянської «Меланхолійний вальс».