Урок позакласного читання. Вертеп як вид лялькового театрального дійства.

• У XVІІ-XVІІІ ст. значного поширення в Україні набуло театральне мистецтво. Авторами драматичних творів були викладачі та учні навчальних закладів. Тогочасним глядачам показували твори «високого» стилю — великодні, різдвяні, історичні, житійні та повчальні драми. У перерві між діями ставили драматичні твори «низького» стилю — короткі вистави з народного побуту. Їх називали інтермедіями та інтерлюдіями. Якщо драми були написані церковнослов’янською мовою зі значними домішками українізмів, то герої інтермедій та інтерлюдій розмовляли живою розмовною мовою.

• Із XVII ст. на українських землях починає набувати популярності вертеп — ляльковий театр, який показували на різдвяні свята. Школярі, мандрівні дяки та міщани носили вертепи від хати до хати й розігрували лялькові вистави.

• У перекладі зі старослов’янської вертеп означає «печера». За зовнішнім виглядом це була дерев’яна або картонна скринька з метр завдовжки й майже в людський зріст заввишки, у якій вистави розігрували за допомогою ляльок на паличках. Для їхнього пересування в дні скриньки робили прорізи. Вертепник тримався за палички, «водив» ляльок по сцені, а також озвучував героїв, змінюючи голоси. Ляльок виготовляли зазвичай із фарфору, дерева або картону, гарно розписували. Часто вони були справжніми витворами народного мистецтва і справляли велике емоційне враження на глядачів. З розвитком техніки ляльок у рух приводив прихований від глядачів спеціальний механізм. Деякі з вертепів були оснащені пристроями, що приводили в рух частини їхніх тіл. Наприклад, Смерть махала косою, Запорожець танцював навприсядки тощо.

• Сама скринька була поділена на дві частини, що відображали уявлення українців про світоустрій. У горішній розігрували різдвяну драму про народження Ісуса Христа. Вона символізувала собою небесний, духовний світ, святість. У долішній вертепники представляли комічні сценки національно-побутового змісту. Нижній поверх уособлював земний, реальний світ людей.

• Вертепники для верхнього поверху не створювали різдвяну виставу самостійно, а користувалися усталеними варіантами, написаними викладачами колегіумів чи академій. Між сюжетами різних авторів відмінності були несуттєвими, тому що в усіх їх було спільне джерело — Євангелія від Матвія та Луки. У виставі горішнього ярусу розповідалося, що цар Ірод дізнався від волхвів про народження Ісуса Христа й наказав знищити всіх дітей, тому що Ісус міг забрати його престол. Жінка Рахіль не дає воїнам убити свою дитину. За злочин перед людьми Смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його до пекла. Театралізоване дійство супроводжувалося виконанням колядок і творів релігійного змісту. Мова героїв різдвяної драми була церковнослов’янською.

• Значно цікавішими й різноманітнішими були вистави на нижньому поверсі вертепу. Їхній зміст залежав від таланту й фантазії ляльковода, який сам був автором інтермедійної частини. Її сюжет — завжди пов’язаний із різдвяною частиною дійства. Герої раділи народженню Ісуса та смерті царя Ірода, співали колядки й танцювали. Ляльки відображали представників різних національностей і стосунки між ними. Головного персонажа — Запорожця — зображено хоробрим і відчайдушним, захисником інтересів народу, який не боїться навіть смерті. У п’єсі він виступає проти Шляхтича, Попа-уніата, Єврея- шинкаря, свариться та б’ється з Москалем. Єврея-шинкаря зображено шахраєм та здирником, а Шляхтича — неробою, що пишається своїм заможним становищем. З гумором у вертепі представлено Цигана, який краде коня, та українське подружжя Діда й Бабу. Дія світської частини була динамічною, герої співали й танцювали, жартували та з’ясовували між собою стосунки тощо.

• Костюми відповідним чином характеризували героїв: у різдвяній драмі ляльок одягали, як мешканців Віфлеєму часів Ісуса Христа, а вбрання персонажів інтермедійної частини вказувало на їхній соціальний стан або національну належність. Індивідуалізованою була також їхня мова: Запорожець та Дід з Бабою розмовляли українською, Шляхтич — польською; Москаль — російською, дяк — пародійною книжною мовою, а мова Цигана рясніла специфічними словами. Поєднанням кількох мов вертепники досягали комедійного ефекту.

• Вертеп на тривалий час став традиційною різдвяною розвагою українського народу. Крім лялькового театру, існував ще так званий «живий» вертеп, який розігрували люди. Вони одягали костюми й маски та із зіркою ходили від хати до хати колядувати. У наш час відроджується ця стародавня народна традиція, а вертепне дійство набуває сучасного, часто викривального, змісту.

Сокиринський вертеп із експозиції Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України

• Вертепні драми, поширені в Україні в ХVII-ХVIIІ ст., справили великий вплив на становлення й розвиток театрального мистецтва ХІХ ст. Це помітно у використанні драматургами нового часу сюжетів, способів творення образів, засобів гумористичного й комічного зображення.

• Перегляньте відео.

• Перегляньте презентацію Вертеп.pptx

Дайте відповіді на запитання:

1. Опишіть будиночок, у якому відбувалося вертепне дійство.

2. Якою мовою розігрувалася вистава у верхній частині вертепу, а якою — у нижній? Чим це зумовлено?

3. Розкажіть про українську вертепну драму. Коли вона зародилася? У чому її особливості? Яке значення вона мала для розвитку українського театру ХІХ ст.?