Урок позакласного читання "Трактування образу Дон Жуана"

Тема уроку: Трактування образу Дон Жуана в історичній легенді та французькій („Дон Жуан, або Кам’яний гість” Мольєра), англійській („Дон Жуан” Дж. Байрона) і українській літературах („Кам’яний господар” Лесі Українки).

Мета уроку: виявити спільне та відмінне у трактуванні легендарного образу залежно від часу і літературного напряму.

Тип уроку: урок компаративного аналізу тексту.

Оформлення: портрети письменників, їхні книги, ілюстрації, музика Моцарта до опери „Дон Жуан”.

Попередні завдання: учні-літературознавці знайомляться з критичною літературою; учні-дослідники вивчають листування Лесі Українки; учні-історики дають оцінку історичним умовам, суспільним явищам, на тлі яких писалися ці твори.

Хід уроку

І. Оголошення теми і мети уроку

1. Вступне слово вчителя.

Образ Дон Жуана розглядався різними авторами у різні часи, а тому він постає перед нами щоразу новим, по-різному оцінюється і його пристрасть до жінок. Сьогодні ми спробуємо простежити розвиток образу Дон Жуана у світовій літературі.

ІІ. Застосування набутих знань, умінь, навичок

Історик.

Образ Дон Жуана був створений в Іспанії. Легенда склалась навколо історичної особи, придворного короля Педро VI (XIV ст.) — Дон Хуана Теноріо, який згадується в хроніках у списку лицарів ордена Підв’язки. За переказами, Дон Жуан, який довго вів розпусний спосіб життя, убив командора ордена, котрий захищав честь дочки. Монахи-францісканці заманили Дон Жуана в монастирський сад і вбили, поширивши чутку, що він був кинутий у пекло статуєю командора. Образ всевладного феодала, який присвятив своє життя спокусам жінок і поєдинкам, виявився настільки типовим для своєї епохи, що невдовзі став одним із найпоширеніших в європейській літературі. За доби Середньовіччя він сприймався як зухвалий порушник моральних і релігійних норм, шукач чуттєвих насолод, що засуджувалися церквою.

Літературознавець.

У п’єсі іспанського драматурга Тирсо де Моліна (1571-1648) „Севільський пустун, або Кам’яний гість” Дон Жуан запрошує убитого ним батька Анни на вечерю жартома, але потиск кам’яної руки вселяє в нього жах і каяття, пустун, який переступив етичні норми, провалюється в пекло.

Образ же, який склався на межі Середньовіччя і Відродження, набуває дещо інших рис. Він стає втіленням гуманістичного протесту проти церковних догм про гріховність усього земного. Дон Жуан постає вільнодумцем, героєм, який розриває пута середньовічної аскетичної моралі.

— Чим відрізняється ставлення до моралі діячів доби Відродження та класицистів?

Літературознавці.

• Якщо Відродження стверджувало право людини на щастя вже тут, на землі, вона розкріпачувалась від середньовічного аскетизму, проголошувалась відповідальною за свої вчинки, отримувала простір для активної самореалізації, то класицисти ставили її, людину, у вузькі рамки обов’язку, норм суспільної моралі, і якщо вона не відповідала цим вимогам, то однозначно засуджувалась.

• У 1665 році Мольєр написав першу прозову комедій „Дон Жуан, або Кам’яний гість”, використавши широко відомий сюжет про іспанського гульвісу Дона Хуана. Ось яким постає цей образ у Мольєра.

• Сганарель: „...господар мій Дон Жуан — це найлютіший лиходій з усіх лиходіїв, яких носила на собі земля, скажений собака, диявол, турок, єретик, що не вірить ні в небо, ні в святих, ні в Бога, ні в чорта, що ціле життя своє живе, як паскудна тварюка, як епікурейський кабан, як справжній Сарданапал, що затуляє собі вуха, аби не слухати християнських напучень, і вважає дурницею все те, у що ми віримо... Взяти шлюб - для нього суща дрібниця!”

• Характеризуючи Дон Жуана, його слуга згадує Епікура, давньогрецького філософа, якого католицька церква звинувачувала в розбещеності, та ассирійського царя, котрий прославився своїми оргіями та схильністю до чуттєвих насолод. Дон Жуан не тільки спокушає жінок, він щоразу бере з ними шлюб, порушуючи чи не найважливіший закон християнської моралі про перелюб, відповідальність чоловіка за дружину. Це цинізм, святотатство у найвищому прояві.

• А ось як Дон Жуан пояснює свою поведінку, свій спосіб життя: „...Вірність у коханні пасує лише дивакам; усі красуні мають право принаджувати нас... ... мої очі не зраджують мене, і принади всіх інших красунь притягають мою увагу, — кожній-бо з них віддаю я належну данину пошани й прихильності, до яких нас зобов’язує природа, ...вся насолода кохання саме у змінах. Яка величезна втіха — поступово скоряти собі серце молодої красуні найрізноманітнішими знаками уваги, бачити, як день у день ти потроху наближаєшся до жаданої мети, перемагати бурхливими пориваннями свого почуття, сльозами та зітханнями... Але коли ти нарешті свого досяг, — більше немає чого ні сказати, ані побажати; чарівний пал пристрасті прохолов ... Зрештою, це найсолодша річ — подолати красуню, що намагається чинити опір”...

• У цьому увесь мольєрівський Дон Жуан: цинічний розпусник, лицемір, безсоромний зухвалець, позбавлений усяких моральних принципів та ідеалів. Його не турбують скалічені долі та життя жінок, які стали жертвами, принесеними його ідолу — Насолоді. Він не жаліє, не жалкує, не соромиться. Він не має совісті. Дон Жуан Мольєра — це вже не вільнодумець і герой, який утверджує право на щастя і насолоду життям, це образ французького аристократа-хижака.

П’єса була заборонена майже сто років: таким небезпечним здавалось викривальне значення мольєрівського героя.

Мистецтвознавець.

Зовсім по-іншому сприйняв образ Дон Жуана Моцарт, втіливши його в опері „Дон Жуан” у 1787 р. Музика підкреслила гуманістичні риси цього персонажа - людини, яка шалено віддається радощам життя. Характерний для попередніх інтерпретацій конфлікт (особистість — суспільство) композитор замінив трагічним конфліктом приреченості суб’єктивістської, хоча і сміливої сваволі перед лицем об’єктивної необхідності та смерті. Він бунтар, шукач ідеалу вічної молодості та жіночності.

Учитель.

До образу Дон Жуана звертається і поет-романтик Дж. Г. Байрон.

— Чи відповідає байронівський Дон Жуан усталеним характеристикам романтичного героя?

Літературознавці.

• Романтичний герой — це сильна особистість, невдоволена суспільством, самітник, який страждає від неможливості змінити світ. Гарний собою, має високі ідеали, і його вчинки відповідають цим ідеалам, задля них він жертвує собою, своїм щастям.

• Дж. Г. Байрон створив перший у європейській літературі роман у віршах „Дон Жуан” (1819-1824). Твір лишився незакінчений. Байрон не тільки зображає Дон Жуана у вирі бурхливих подій життя, а й створює сатиру на тогочасне життя, руйнує авторитети, викриває фальш, лицемірство.

Критик.

Байрон звертається до образу Дон Жуана не випадково. Чайльд Гарольд, зображений в однойменній поемі, не відповідав уяві поета-романтика про ідеал. До того ж його самого ототожнювали з Чайльд Гарольдом. Байрону набрид „траурний одяг” - Гарольдів плащ, бо насправді Дон Жуан не мізантроп, а „веселий співрозмовник”. Таким він і постає у романі.

Це романтичний юнак, якого жінки, вражені його молодістю, чистотою і вродою, спокушають самі. Першою була донна Юлія, яка мала старого чоловіка і була розчарована у подружньому житті. З якою іронією автор пише про народження в її душі пристрасті, про лицемірство жінок, про їхню підступність!

Ставши мимовільною причиною розлучення донни Юлії з її чоловіком, Дон Жуан вирушає у морську подорож подалі від гріха. Нападу морської хвороби у бурхливому морі було достатньо, щоб вилікуватись від першого кохання. Єдиний, хто врятувався під час катастрофи корабля, він опиняється на острові, де його доглядає красуня Гайде, дочка пірата. Вона покохала його, ще непритомного.

Чутка про смерть батька Гайде підштовхнула молодих до весілля, під час якого несподівано з’являється лихий пірат. Гніву його не було меж, він вирішує продати Жуана в рабство.

Так у романі Дж. Г. Байрона чергуються щасливі і трагічні моменти. Дон Жуан змушений коритися примхливому Випадку, вияви його власної волі, спроби захистити себе чи кохану щоразу обертаються поразкою.

Черговим „замахом” на Дон Жуана була пристрасть Гюльбеї, дружини султана, в гарем якого був проданий Жуан (підступна Гюльбея склала план захвату привабливого юнака, купила його собі під виглядом дівчини). На відміну від попередніх Жуанів, байронівський герой цінує вірність у коханні, засуджує гульвіс, готовий пожертвувати життям, не терпить грубого насильства над собою. Але без посмішки не можна читати цю патетичну промову, переймаючись авторською іронією:

Красавица! - воскликнул он. — В неволе

Не брачуются орлы, — а я тем более!

Спросила ты — умею ль я любить?

Умею, но, прости меня, — другую!

Мне стыдно платье женское носить!

Под крышею твоей едва дышу я!

Любовь — удел свободных! Подчинить

Султанской власти чувство не могу я!

Сгибаются колени, взоры льстят,

И руки служат, — но сердца молчат.

Випадок приводить його до росіян, які напали на Ізмаїл, чим врятували Жуана від султанші. Він ризикує, виявляє чудеса героїзму. З донесенням Суворова потрапляє до Петербурга, де постає перед очима імператриці Катерини II. Молодість і врода не залишились непоміченими, але ми так і не дізнались про подальші пригоди героя, бо на цьому роман уривається.

На відміну від Мольєра, Байрон зображає свого Дон Жуана піднесеним, чистим юнаком, який має ідеали, принципи і по можливості не відступає від них. Він здатен на глибоке почуття і не шукає плотських утіх, живе жадібно, незважаючи на те, що постійно стає жертвою Випадку. Сміливого, відчайдушного героя не лякають трагічні ситуації. Мова роману іскриться всіма гранями іронії, сатири каламбурів, асоціацій з античними, шекспірівськими обрізами. Читач поринає у вир справжньої поезії.

Учитель.

А тепер переносимося у XX століття. Яке ж місце відвело воно цьому традиційному спокуснику жінок, якого символу набуває цей образ? У квітні 1912 р. українську версію світової теми подає Леся Українка, написавши один із кращих своїх драматичних творів — „Камінний господар”.

Літературознавці.

• У листі до Людмили Старицької-Черняхівської Леся Українка писала: „Єсть се не більше не менше, як українська версія світової теми про Дон Жуана. „До чого дерзость хохлацкая доходит”, — скаже Струве і вся чесна компанія наших „старших братів”. Що се є справді дерзость з мого боку, се я й сама тямлю, але вже, певне, „то в высшем суждено совете”, щоб я ... кидалась в дебрі тем ... куди мої земляки, виїмком двох-трьох одважних, воліють не вступати”.

• 3 листа до Агатангела Кримського: „Боже, прости мене і помилуй! Я написала „Дон Жуана”! Отого-таки самого, „всесвітнього і світового”, не давши йому навіть ніякого псевдоніма. Правда, драма — знов-таки драма! — зветься „Камінний господар”, бо ідея її — перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї і над Дон Жуаном, „лицарем волі”. Не знаю, звісно, як воно в мене вийшло, добре чи зле, але скажу вам, що в сій темі є щось диявольське, містичне, недарма вона уже хутко 300 літ мучить собою людей... Так чи інакше, але от уже і в нашій літературі є „Дон Жуан” власний, не перекладений, оригінальний тим, що написала його жінка (се, здається, вперше трапилось сій темі)”.

• 3 листа до сестри Ольги Косач-Кривинюк: „Камінний господар” мені здався першою справжньою драмою з-під мого пера, об’єктивною, сконцентрованою, не затопленою лірикою, зовсім супроти моєї звичайної манери”.

• 3 листа до Ольги Кобилянської: „...працюю, щоб зробити її (драму) короткою, щоб сконцентрувати її стиль наче якусь сильну есенцію, зробити його лаконічним, як напис на базальті, увільнити його від ліричної млявості та розволіклості ... уняти сюжет в короткі енергійні риси, дати йому щось „камінного”.

Учитель.

Подумаймо, чому Леся Українка назвала драму „Камінний господар”? Зверніть увагу і на те, що вона чи не перша в європейській літературі висловила власне жіноче ставлення до образу Дон Жуана.

Літературознавець.

На думку П. Антокольського, „Леся Українка полемізує з усією традицією донжуанізму, викликає на змагання Пушкіна, Байрона, Моцарта і багатьох інших ....”. В усіх критичних статтях, які я переглянув, твір Лесі Українки, який відрізняється від творів попередників і сучасників, називають найвищим втіленням донжуанівської теми у світовій літературі.

Учитель.

Що ж, спробуємо довести цю тезу. Але спочатку нагадаємо, що образ Дон Жуана створювався невіддільно від нового творчого напряму — неоромантизму. Літературознавці нагадають нам значення цього терміна.

Літературознавець.

Неоромантизм прагнув до визволення особистості, гармонії ідеалу із життєвою правдою. „Старий романтизм” намагався визволити виняткову особистість з-під гніту натовпу, неоромантизм прагне визволити особистість у самому натовпі, поширити її права, піднести до свого рівня інших.

Леся Українка переконана, що „кожна особистість суверенна, кожна людина, хоч якою б вона була, є героєм для самого себе і частиною середовища стосовно інших”.

Учитель.

У „Камінному господарі” всі персонажі активні, кожен з них сприяє розкриттю суспільно важливих явищ. Поза образами донни Анни, Долорес, Командора, а також інших дійових осіб не можна зрозуміти не лише складну й суперечливу постать Дон Жуана, а й усю проблематику твору. Тому не слід вважати образ Дон Жуана головним. І все ж у його трактуванні виявилась найбільша творча сміливість Лесі Українки-драматурга.

- Яким ми уявляємо Дон Жуана з розмови Анни і Долорес, ще не бачивши Дон Жуана?

(Перед нами постає нібито традиційний спокусник. Інфанта, циганка, дочка рабина, абатиса... — жодна з них не змогла встояти перед відчайдушним, красномовним спокусником. Кожна дорого заплатила за хвилини кохання: „циганка покинула свій табір і за море з ним утекла, та там десь і пропала”, мореска „струїла брата... пішла в черниці”, дочка рабина „віри зреклася”, потім утопилась, абатиса задля нього кинула батьківщину, потім „держала таверну для контрабандистів”).

Ми бачимо, що Дон Жуан не слабкодухий, він сміливий, навіть відчайдушний. У розмові з жінками дотепний, демонстративно незалежний, хизується своєю волею.

Вірте, донно Анно:

той тільки вільний гід громадських пут,

кого громада кине геть від себе,

а я її до того сам примусив.

Ви бачили такого, хто, йдучи

за щирим голосом свойого серця,

Ніколи б не спитав: „Що скажуть люди?”

Дивіться - я такий.

Учитель.

І все ж кохання з донною Анною стало для нього трагічним і останнім. Один із творчих принципів Лесі Українки — поглиблення психологічної характеристики персонажа.

— Як на наших очах протягом шести картин розкривається показане „волелюбство” Дон Жуана? Які перші вчинки на шляху зради волі, ідеалів, якими він так хизується?

(Герой змушений дотримуватися слова честі, яке колись дав батькам Долорес: носить обручку як знак заручин, знаючи, що не одружиться з дівчиною. І він, „лицар волі”, -з радістю приймає з рук Долорес королівський декрет про повернення дворянського звання і папську буллу, якою йому прощаються „злочини і всі гріхи”. Він, що зневажає громадські пута, не відмовляться від привілеїв, хоча знає, якою страшною ціною — своєю честю — заплатила за це Долорес).

— Далі самовпевненість героя поступово згасає, занепадає його воля, зростає прагнення кар’єри, влади над людьми; але „камінна одіж” підкоряє душу. Чи робить Дон Жуан спробу вирватися?

(Спочатку він вірить, що вирве Анну з „кам’яної змори силою любові”.

... Сяя постать

була мов буйна хвиля, а тепера

подібна до тії каріатиди,

що держить на собі тягар камінний.

Кохана, скинь же з себе той тягар!

Розбий камінну одіж!

І після смерті командора він знову звертається до Анни, пропонуючи втікати з ним.

Дивую,

для чого вам сі пута добровільні!

Я думав — от уже розбився камінь,

тягар упав, людина ожила!

Та ні, ще наче ствердла та камінна

одежа ваша...

Але Анна не хоче поривати із суспільством, вона прагне досягти успіху, слави і влада, змушуючи інших служити її інтересам. Воля і влада. Для Анни без влади немає свободи.

... Для гордої і владної душі

життя і воля — на горі високій).

(Спочатку командора, на якого можна спертися, як на камінну гору, завоювати високе місце у суспільстві; честолюбні мрії про трон, владу, панування над людьми).

— Як характеризує Дон Жуан таке бажання Анни? („Камінне щастя”, від якого треба відмовитись).

— Чому ж Анна врешті-решт перемагає? Тому тільки, що Дон Жуан любить її?

(І тому, що любить її. Вона натура енергійніша, дієвіше, ніж Дон Жуан. Обоє прагнуть влади над людьми, і Анна спокушає Дон Жуана владою — він не може встояти перед такою спокусою).

— Дон Жуан переможений, у Лесі Українки він стає жертвою не так жінки, як кар’єри, жадоба якої призводить його до закам’яніння. Прихильник „вільного Духа” перетворюється під впливом жінки на Камінного господаря. Як зрозуміти останні слова Дон Жуана „Де я? Мене нема... се він... камінний!” і останню ремарку Лесі Українки?

(За кар’єру, за плащ командора він проміняв свого волю, зрадив ідеалам, він кам’яніє, стає духовно мертвою людиною).

— У листі до О. Кобилянської Леся Українка наголошує, що Дон Жуан — „більше символ, ніж жива людина „. Що ж він символізує?

(Усе камінне, мертве вбиває живі сили, прагнення до волі, до краси, до повноцінного життя. Це про нього сказано - камінний господар, точніше, не господар, а жертва, бо пішов на угоду із совістю, зрадив своїм принципам).

Учні-історики.

• Твір Лесі Українки з’явився за часів післяреволюційної реакції, коли різного роду відступники, ренегати, колишні „лицарі волі” після поразки революції 1905 року зраджували ідеали, відступалися від своїх переконань, ставали слугами „камінного” суспільства, йшли на компроміс із совістю.

• У 1911 р. В петербурзькому журналі „Русская мысль” з’явилася стаття П. Струве „На разные темы”, де автор з шовіністичних позицій заперечував потребу розвитку, навіть самого існування національних літератур, зокрема українською і білоруською мовами перекладів Овідія, Гете, Верлена, використання українськими письменниками світових образів приводить його у відчай (парадоксальним було те, що Струве в 90 - х роках виявляв особливе зацікавлення і підтримку культурного руху в Україні).

• Політичне донжуанство Струве обурило Лесю Українку, вона вважала, що у відповідь треба негайно видати низку українських перекладів саме тих зарубіжних авторів, яких він називає, треба звернутися до найпопулярніших світових образів, бо „се буде значити більше, ніж усяка публіцистична полеміка”. От після цього Леся Українка і написала свого Дон Жуана. Її „Камінний господар” — надбання нашої рідної літератури і водночас цілком оригінальне явище в світовій літературі. Вона створила не традиційну драму про кохання, а складний філософський твір, що порушує одвічні проблеми духовної свободи, влади, вірності і зради ідеалів.

ІІІ. Підсумки уроку

1. Слово вчителя.

Ми тільки торкнулись образу Дон Жуана, а скількох авторів навіть не згадали! Та вже це знайомство переконало, що звернення до легендарних образів ніколи не може бути копіюванням. Щоразу письменники інтерпретують їх, спираючись на головну рису героя (у даному разі — непостійність у почуттях), висвітлюють проблеми свого часу. „Новонароджений” Дон Жуан був гульвісою, який шукав плотських насолод, потім — ідеалу краси, а врешті-решт постав таким, що здатний зрадити жінку, може легко відступитись від ідеалів.

ІV. Домашнє завдання: написати твір-роздум на тему “Чи можна побачити очима найголовніше?” (на основі творів Мольєра, Байрона, Лесі Українки про Дон Жуана).