1.
Кін. серпня 1253
Тоді ж у Кракові перебували посли папині, що принесли [Данилові] благословення од папи [Іннокентія], і вінець, і сан королівський. Вони хотіли бачити князя Данила, але він сказав їм: «Не подобає мені бачитися з вами в чужій землі, нехай потім».
8.IX 1253
14.IX 1253
Звідти ж пройшов він землю Судомирську і прибув у город Холм із честю і зі славою у храм Пречистої [богородиці]. Упавши, поклонився він і прославив бога за те, що сталося: жоден бо князь руський не воював землі Чеської. І, побачившись із братом своїм [Васильком], він вельми радувався. І перебував він у храмі святого Іоанна в городі Холмі, з веселістю прославляючи бога, і пречистую його матір, і святого Іоанна Златоустого 7.
Вересень 1253
У РІК 6763 [1255].У той же час прислав папа послів достойних, що принесли [Данилові] вінець, і скіпетр, і корону, які означають королівський сан, кажучи: «Сину! Прийми од нас вінець королівства». Він бо перед цим прислав [був] до нього біскупа веронського і каменецького 1 [Якова Браганца], кажучи йому: «Прийми вінець королівства». /413/ Але він, [Данило], у той час не прийняв був [вінця], сказавши: «Рать татарська не перестає. Зле вони живуть із нами. | То як можу я прийняти вінець без підмоги твоєї?»
Тим часом Опізо, [посол папський], прийшов 2, несучи вінець [і] обіцяючи: «Ти матимеш поміч од папи». Але він, [Данило], все одно не хотів, та умовила його мати його [Анна], і [князі лядські] Болеслав [Стидливий] та Сомовит, [син Кондрата], і бояри лядські, кажучи: «Прийняв би ти вінець, а ми [готові] єсмо на підмогу проти поганих».
Грудень 1253
Він, отож, прийняв вінець од бога, од церкви Святих апостолів, від престолу святого Петра, і від отця свого, папи [Ін]нокентія, і від усіх єпископів своїх. [Ін] нокентій же проклинав тих, що хулили віру грецьку православну, і збирався він собор учинити про істинну віру [і] про возз’єднання церкви.
Прийняв же Данило од бога вінець у городі Дорогичині, коли він ішов на війну [проти ятвягів] із сином Львом і з Сомовитом, князем лядським. Брат же його [Василько] вернувся, бо в нього рана була на нозі, але послав він із братом воїв своїх усіх.
2.
Цей документ — 164-й том «Записок Наукового товариства імені Шевченка» (1955 р.), присвячений 700-літтю коронації Данила Романовича. Основна частина дослідження, написана А. Г. Великим, фокусується на науковій проблемі пошуку документальних підтверджень факту коронації у ватиканських архівах.
Ось ключові висновки з дослідження:
Відсутність прямого документа 1253 року: У реєстрах Папи Інокентія IV за 1253 рік не знайдено прямого акта про надання корони Данилу, хоча аналогічний документ про коронацію литовського короля Міндовга (1251 р.) у цих реєстрах зберігся.
Спростування теорій про «маніпуляції»: Автор заперечує припущення, що документи могли бути навмисно вилучені російськими чи польськими вченими. Списки листів Пап, складені ще на початку XVII ст., також не містять акта про коронацію, а оригінальні фоліанти не мають слідів виправлень.
Докази автентичності події: Попри відсутність акта 1253 року, факт коронації підтверджується іншими джерелами:
Лист Папи Олександра IV (1257 р.): У ньому наступник Інокентія прямо дорікає Данилу за порушення присяги, нагадуючи, що Церква «піднесла твою особу до висоти королівської гідності... вкладаючи на твою голову діадем королів».
Галицько-Волинський літопис: Детально описує приїзд послів з вінцем і скіпетром, а також вагання Данила через відсутність реальної військової допомоги проти татар.
Політичний контекст: Коронація була не просто урочистістю, а частиною складних дипломатичних переговорів про військову допомогу Заходу проти монголів. Данило прийняв вінець лише після вмовлянь матері та польських союзників, які обіцяли підтримку.
Цей документ є цінним для практичного заняття, оскільки показує складний процес верифікації історичних фактів, коли дослідникам доводиться зіставляти відсутність одних документів із наявністю інших непрямих доказів.
.png)