У XIV ст. Польща й Литва зазнавали дедалі більшого тиску з боку Тевтонського чернечо-рицарського ордену. Від початку століття тевтонці здійснили на Литву понад сотню воєнних походів.

Щоб убезпечити обидві держави від загрози загарбання, польські можновладці запропонували Ягайлу одружитися з принцесою Ядвігою і стати їхнім королем: «Почали ляхи слати з Кракова... аби прийняв хрещення старого Риму (вихрестився на католика), й узяв за дружину в них королівну Ядвігу, і став би в них королем у Кракові й на всій Лядській землі».

Ягайло погодився, і між Литвою та Польщею в 1385 р. в м. Крево (нині територія Білорусі) було укладено державно-політичний союз, відомий в історії під назвою Кревської унії. Угода між литовською та польською знаттю передбачала перехід у католицтво Ягайла, його родичів і всіх нехрещених литовців, одруження Ягайла з Ядвігою і приєднання Великого князівства Литовського до Польської держави.

Словничок

Політична унія - об’єднання держав, часто під короною єдиного монарха; назва міжнародних політичних союзів.

Король Ягайло (Владислав) Ольгердович. Художник Я. Матейко

Сторінка з текстом Кревської унії

Королева Ядвіга. Художник Я. Матейко

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Вітовт (близько 1350-1430) - великий князь литовський (1392-1430). Син великого литовського князя Кейстута, онук Гедиміна. Після Кревської унії очолив рух за політичну самостійність Великого князівства Литовського, став його правителем. Вдався до централізації управління, зміцнив боярство, створив литовську грошову систему, сприяв заселенню й освоєнню українських земель. У зовнішній політиці маневрував між Польщею, Тевтонським орденом, Московією, Золотою Ордою. Здійснив успішні походи на ординське Приазов’я і Крим, а також на чорноморське узбережжя. Брав участь у переможній Грюнвальдській битві. Литовці вважають його національним героєм.

У лютому 1386 р. Ягайло прийняв католицизм, узявши ім’я Владислав, одружився з Ядвігою і став польським королем. Незабаром до католицизму було прилучено й Литву. Литовських бояр-католиків урівняли в правах із поляками. Щоправда, втілити до кінця угоду, укладену в Крево, аби «навік приєднати всі свої землі, литовські та руські, до Корони Польської», Ягайло не зміг. Йому на заваді став затятий прихильник державного відродження Литви - двоюрідний брат Вітовт Кейстутович. За Острівською угодою 1392 р. Ягайло мав повернути Вітовтові всі батьківські землі (передовсім Тройське князівство) й визнати його пожиттєвим правителем Великого князівства Литовського. Вітовтові мали підкорюватися всі удільні князі. Натомість Вітовт визнав себе васалом польського короля.

• Велике князівство Литовське за правління Вітовта

За правління Вітовта (1392-1430) чимало литовських князів, які мали уділи в Русі-Україні, втратили володіння. Ви вже знаєте, що місцеві князі почувалися в українських землях цілком самостійними володарями. Натомість Вітовт прагнув зосередити владу в своїх руках і підкорити удільних князів й докладав усіх зусиль, щоб ліквідувати найбільші князівства. Протягом 1393-1395 рр. були позбавлені уділів Дмитро Корибут у Новгороді-Сіверському, Федір Коріатович на Поділлі та Володимир Ольгердович у Києві.

Авторитет Вітовта помітно зріс після Грюнвальдської битви 1410 р., у якій польсько-литовсько-руське військо завдало нищівної поразки лицарям Тевтонського ордену.

КРАЩЕ ОДИН РАЗ ПОБАЧИТИ

На картині Яна Матейка, відомого польського художника, зображена Грюнвальдська битва 1410 р. між рицарями Тевтонського ордену та об’єднаним військом Королівства Польського, Великого князівства Литовського, чеських найманців, татар Джелал ад-Діна. Картина ця колосальна: ширина її - 887 см, а висота - 426 см. У центрі полотна художник помістив князя Вітовта - найбільш рухливого й звитяжного воїна. Король Ягайло як головний полководець спостерігав за битвою з пагорба - тож він знаходиться з правого боку картини, неподалік центру. Правіше від Вітовта художник зобразив Яна Жижку (воїн у кольчузі з мечем) - національного чеського героя, який у бою втратив око.

Битва під Грюнвальдом. Художник Я. Матейко. 1878 р.

Словничок

Сейм - найвищий законодавчий орган (парламент) Королівства Польського і Великого князівства Литовського, до якого входили представники різних верств суспільства. До повноважень сейму належало затвердження важливих державно-політичних актів (законів).

У 1413 р. у замку Городло на р. Західний Буг на спільному польсько-литовському сеймі Ягайло та Вітовт уклали чергову унію - Городельську. Угода ще раз підтверджувала польсько-литовське об’єднання в одну державу «на вічні часи», та водночас проголошувала збереження великокнязівського столу в Литві. Вітовта було визнано довічним володарем Литви під зверхністю польського короля. Унія також передбачала уніфікацію адміністративно-територіального устрою Великого князівства Литовського на взірець Королівства Польського. Спеціальні статті унії передбачали призначення на найвищі посади в Литві тільки литовців-католиків

Городельська унія 1413 заклала політико-правові умови для зближення і поступового зрощення Великого князівства Литовського із Польською Короною. Одночасно вона закріплювала привілейоване становище католиків і Римо-католицької церкви, стимулювали процеси полонізації й покатоличення місцевої православної шляхти, стала важливим засобом поширення католицизму на волинські й інші українські землі, підвладні Литві. Це помітно вплинуло на процеси віросповідної диференціації та наступної денаціоналізації частини литовсько-руського суспільства.

Литовська католицька аристократія, наслідуючи польську шляхту, вдалася до дискримінації православних українсько-білоруських дос.

Словничок

Уніфікація - зведення чого-небудь до єдиної форми, системи, єдиних нормативів.

1. Уважно роздивіться картину А. Орльонова «З’їзд європейських монархів у Луцьку у 1429 р.». Як ви гадаєте, де на ілюстрації зображений князь Вітовт? Представники яких верств суспільства присутні на зустрічі з князем? 2. Чому, на вашу думку, з’їзд монархів відбувся у Луцьку? 3. Поміркуйте, які питання мали обговорювати монархи на з’їзді?

З’їзд європейських монархів у Луцьку у 1429 р. Художник А. Орльонов

У січні 1429 р. у Луцьку відбувся з’їзд європейських монархів. До Луцького замку великого князя литовського Вітовта тоді прибули: імператор Священної Римської імперії король Сигізмунд, король польський Ягайло, данський король, великий князь московський, а також посол Папи Римського. На з’їзді було заявлено про коронацію Вітовта, проте корона, яку везли, зникла, а сам володар Литовсько-Руської держави 1430 р. раптово помер.

• Становище українських земель у складі Великого князівства Литовського в 30-70-х роках XV ст.

Після смерті Вітовта 1430 р. великим князем литовським проголосили князя Свидригайла Ольгердовича. Його політика була спрямована на розрив унії з Польщею і здобуття Великим князівством Литовським незалежності. Це викликало невдоволення литовців, і за підтримки Польщі великим князем литовським 1432 р. було проголошено брата Вітовта - Сигізмунда. Усунення Свидригайла від влади обурило прихильників князя. Вони відмовилися визнавати владу Сигізмунда, який відновив унію з Польщею.

Свидригайло. Гравюра з книги О. Гваньїні «Хроніка європейської Сарматії». 1578 р.

За словами літописця, «князі руські й бояри посадили князя Свидригайла на Велике княжіння (князівство) Руське». Протягом кількох наступних років польські, а також литовські можновладці, які орієнтувалися на Польщу, намагалися силою зброї скорити Свидригайла й повернути руські землі під владу великого князя литовського. Подією, що визначила долю повстання, стала битва під Вількомиром (нині м. Укмерге в Литві) у 1435 р. Свидригайло зазнав поразки. Проте литовські можновладці мусили відновити удільні Київське й Волинське князівства. Київським князем став Олелько (Олександр), син усунутого Вітовтом київського князя Володимира Ольгердовича, волинським - Свидригайло.

Однак зміцнення українських князівств заважало Литві й Польщі. Саме тому відновлені князівства незабаром ліквідували (Волинське - 1452 р., по смерті Свидригайла, а Київське - 1470 р., по смерті Семена Олельковича). Землі передали литовським намісникам.

Незначна частина української еліти на чолі з князем Михайлом Глинським у 1508 р. підняла повстання. Вони прагнули відновлення українських удільних князівств, однак зазнали поразки. Відтоді українські князі та бояри дедалі більше стали відходити від політичної діяльності.