Українські землі у складі Чехословаччини та Румунії

• — Діяльність «Просвіт».

• — Створення українських театральних осередків, хорів тощо.

  Негативним було:

• — Невиконання чеським урядом зобов’язання надати автономні права українцям.

• — Відсутність суто українських політичних партій.

  Проголошення Карпатської України

  30 вересня 1938 р. — Мюнхенська змова Німеччини з іншими європейськими державами (Франції, Великобританії), яка поклала початок розчленуванню Чехословаччини.  Чехословаччина перестає існувати як незалежна держава.

  

  11 жовтня 1938 р. — надання автономії Підкарпатській Русі (офіційна назва Закарпаття). Голова автономного уряду — А. Волошин.

  Августин Волошин (1874-1945)

  Греко-католицький священик, педагог, «батько українського відродження» в Закарпатті. У міжвоєнний період дотримувався прочехословацької орієнтації. Був організатором і керівником Народно-християнської партії (1922-1939), обирався від неї послом чехословацького парламенту (1925-1929). У жовтні 1938 р. чехословацький уряд призначив його прем’єр-міністром автономного уряду Карпатської України. Під час виборів до Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 р. обраний послом. 14 березня 1939 р. проголосив незалежність Карпатської України, що була ратифікована Соймом 15 березня 1939 р. На одному із засідань Сойму його обрано президентом. Помер у Бутирській в’язниці (Москва).

  2 листопада 1938 р. — Віденський арбітраж, за рішенням якого частина території Закарпаття передавалася Угорщині. Український уряд переїхав до Хусту.

  30 грудня 1938 р. — зміна назви «Підкарпатська Русь» на «Карпатська Україна». Проведення низки реформ (українізація адміністративної влади та освіти, початок створення збройних сил — «Карпатської Січі», вибори до Сейму тощо).

  14 березня 1939 р. — початок окупації Закарпаття угорськими військами.Угорська армія почала просочуватися через кордон невеликими загонами ще в ніч на 14 березня. Безпосередньо на кордоні в цей час уже було зосереджено 12 дивізій. 15 березня вони одночасно перетнули його в усіх напрямках. Через два дні останні захисники Карпатської України залишили її територію або перейшли до партизанської боротьби.

  15 березня 1939 р. — проголошення незалежності Карпатської України, обрання президентом А. Волошина (столиця — Хуст, прапор — синьо-жовтий, армія — Карпатська Січ).

  Кінець березня 1939 р. — остаточна окупація території Закарпаття угорськими військами.

  З ухвали Сойму Карпатської України (15 березня 1939 р.): «§ 1. Карпатська Україна є незалежна Держава. § 2. Назва Держави є: КАРПАТСЬКА УКРАЇНА. 

  ЦІКАВО ТА ПІЗНАВАЛЬНО!

  Після війни анексовані землі повернули Чехословаччині (окрім Закарпаття, яке відійшло до СРСР). Доля судетських німців виявилася сумною. Чехи прагнули помститися їм за розвал своєї країни. Понад три мільйони осіб депортували до Німеччини і Австрії, 15-20 тисяч із них при цьому загинули. Відбувалися масові розстріли, зґвалтування, пограбування цивільного населення. Траплялися навіть випадки вбивства немовлят.

• — Найгірше становище українських земель.

• — Переселення румунських колоністів на землі Північної Буковини.

• — Запровадження воєнного стану на окупованих українських територіях (1918—1928 рр.).

• — Політика румунізації.

• — Закриття українських шкіл, ліквідація української кафедри в Чернівецькому університеті, заборона на ввезення українських книжок тощо.

  В освітніх заходах 1924 р., скерованих на румунізацію шкіл, українців називали громадянами румунського походження, котрі забули власну мову. Отже, влада здійснювала курс на асиміляцію представників інших національностей жорсткими методами. За будь-який супротив цій політиці карали.

  Мовою документу: Із Закону «Про рідну мову» від 24 липня 1924 р.:

  «Громадяни румунського походження, що забули свою матірну мову, зобов’язані давати своїм дітям освіту тільки в державних або приватних школах з румунською мовою викладання».

  Український тижневик у Парижі «Українське слово» від 22 травня 1938 р.:

  «Наступ румунщини на все, що українське, досягнув нині свого вершка. В усіх школах Буковини, Бессарабії й Мармарощини заборонено навіть вивчення релігії українською мовою. Православні священики не мають права відправляти похорони або вінчати по-українськи. В урядових установах висять вивіски: українець, якщо скаже українською, буде негайно видалений зі служби... Не можна носити вишиваних сорочок».

  Відбувається асиміляція українців у складі Румунії.

• — Переслідування Української церкви.

• — Антирумунські повстання українців (Хотинське 1919 р., Татарбунарське 1924 р.).

  В селі Татарбунари, що у Бессарабії, мешканці захопили владу й утримували її кілька днів. До повстанців приєдналися селяни Аккерманського, Ізмаїльського й частково Бендерського і Кагульського повітів. Загалом у повстанні взяли участь близько 6 тис. осіб. Однак протистояти регулярним частинам румунської армії вони не змогли.

  Над заарештованими було організовано «процес 500», який набув широкого міжнародного розголосу. Напередодні суду і під час судового процесу в Королівстві Румунія та за його межами розгорнулася широка кампанія підтримки учасників повстання. На їхній захист виступили відомі західноєвропейські діячі культури і науки — Анрі Барбюс, Альберт Ейнштейн, Томас Манн, Бернард Шоу, Луї Арагон тощо. Тому заарештованим винесли порівняно ліберальні вироки. Зокрема, 85 осіб покарали різними термінами тюремного ув’язнення і каторжними роботами, решту відпустили.

• — Відсутність умов для легальної політичної діяльності.

• — Діяльність (із 1918 р.) Комуністичної партії Буковини, лідерами якої були С. Канюк, В. Гаврилюк (нелегальна діяльність, злиття з Комуністичною партією Румунії у 1926 р.).

• — Діяльність із 1927 р. єдиної легальної партії Українська національна партія (УНП) на чолі з В. Залозецьким (шукали компроміс із урядом Румунії, здобули декілька місць у румунському парламенті).

• — Виділення з УНП радикального крила на чолі з О. Зибачинським (нелегальна діяльність конспіративних груп за зразком оунівських).

• -1938 р. — установлення в Румунії військової диктатури, заборона всіх політичних партій.

Скрізь, а особливо в Польщі та Румунії, українці були об’єктом переслідувань. Стосунки між українською більшістю й новою польською адміністрацією у Східній Галичині протягом 1919-1923 pp. найкраще характеризує вираз «взаємне невизнання».

На закріплення матеріалу передивіться навчальне відео.

Отже, прийшов час перевірити свої знання та пройти тестування.