Українське військо княжих часів. Частина 3

Подключиться к конференции Zoom
https://us05web.zoom.us/j/87270435876?pwd=lWDsdLXjvUwZB9NwJCOaftwbM2Vaoc.1

Идентификатор конференции: 872 7043 5876
Код доступа: 5YY4pP

Слава Україні!

Тема уроку: Козацька доба. Козацтво до Хмельниччини (синхронно)

Мета уроку: Ознайомити ліцеїстів з історією виникнення козацтва та Запорозької Січі, про побут і звичаї козаків, про причини Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького та утворення Української козацької держави.

Козацтво розвинулося протягом XV — XVI ст. на пограниччі із степом (на Київщині, Переяславщині). Початок військової організації козацтва зв’язаний із діяльністю князя Д. Вишневецького, що заснував на о. Хортиці в пол. XVI ст. укріплений городок — Січ. У другій пол. XVI ст. починаються спроби польського уряду взяти козацтво під свій контроль, залучивши до оборони південного кордону Польської держави й приймаючи частину його на держ. службу. 1578 р. король С. Баторій зорганізував козацький відділ із 500 людей на зразок найманої угорської піхоти. Цим козакам надано »вольності« (власне судівництво, власного »гетьмана«, виключення з-під влади старост, право »відумерщини«, шпиталь для поранених і арсенал у Терехтемирові). Заведений таким чином реєстр дав початок реєстровому козацтву, що діставало плату, одяг і зброю. Кільканадцять тисяч нереєстрових жило на низу, наймаючись у походи на Волощину, в Московщину чи провадячи боротьбу проти татар і морські походи проти турків. Твердої організації реєстровому війську надав П. Конашевич-Сагайдачний; за нього 1619 р. число реєстрових козаків становило 10 600, у походи довербовував він удвоє і вчетверо більше нереґулярного війська. В 1625 — 48 pp. урядовий реєстр козаків зменшено до 6 — 8 000, а в договорах Хмельницького з Польщею його усталено на 20-40 000.

Козацтво за доби відродження Української Держави.

Із постанням держави Б. Хмельницького козацтво несло увесь тягар військ. служби в цій державі. Запорізьке козацтво зберегло своє окреме становище і військову організацію, а козацтво »на волості« (городовики) і його військова система зазнали окремого розвитку.

Організація.

Козацьке військо поділялося на полки, сотні й курені, — що були одночасно й адміністративними одиницями. Число полків мінялося: в 1620 — 30 pp. реєстрових полків було 6 (у Білій Церкві, Каневі, Корсуні, Переяславі, Черкасах, Чигирині й недовго в Миргороді та Лубнях), за Хмельницького — 17, у XVIII ст. на Лівобережжі — 10. Величина полків постійно зростала: в XVI — XVII полк налічував бльше 500 козаків, у 1620 — 30 pp. — 1 000. В часи Хмельниччини — 5-20 000 (але в реєстр після Зборівської угоди вносили лише 2-3 000). У XVIII ст. полк налічував пересічно близько 5 000 (ніженський навіть 10 000). У 1782 р. виборних козаків було в полках 10-40 000. Полк поділявся на різне число сотень. За Хмельницького сотня зросла до 200-300 козаків, у XVIII ст. пересічно до 400, а в 1782 р. і понад 1 000. Сотню ділили спершу на десятки, згодом — на курені (1581 р. у реєстровому війську десяток складався з отамана й 9 »чорних« козаків).

Влада над козацьким військом належала гетьманові, якого обирала військова рада. Вона розглядала всі важливі організаційні й політичні справи козацького війська. На загальну військову (генеральну, зуполну) раду, скликувану спершу в міру потреби, а далі реґулярно, з’являлися всі козаки. На Січі у XVIII ст. її скликали тричі на рік (на Новий Рік, Великдень і Покрову). Раду скликав гетьман (на Січі — кошовий), а за його відсутности — старшина. Для вирішення місцевих справ скликалися полкові й сотенні (на Січі — курінні й паланкові) ради. Від кінця XVII ст. генеральну раду скликали тільки для найважливіших справ (обрання гетьмана, затвердження договірних статтей); інші справи в гетьманській державі й війську перебрала рада старшини (складена з генеральної, полковників, інколи і з представників полкової й сотенної рад), скликувана двічі на рік (Різдво й Великдень), а в XVIII ст. — неперіодично. Крім політично-державних, вона вирішувала й військово-оргорганізаційні справи (пляни походів, утримування окремих формацій, будова фортифікацій). Виборного гетьмана, що мав найвищу владу у війську, під час походу заступав призначуваний ним з-поміж генеральної старшини чи полковників наказний гетьман. Функції військ. штабу при гетьмані виконувала військова генеральна старшина: генеральний обозний, два генеральні судді, генеральний підскарбій, писар, два осавули, хорунжий, бунчучний (або бунчужний). Генеральний обозний уставляв у походах оборонний табір, командував ним, керував генеральною старшиною у відсутності гетьмана, командував також військовою артилерією. У половині XVIII ст. зорганізовано при генеральному обозному артилерійську канцелярію, що мала нагляд над полковою й сотенною артилерією, виробництвом гармат, пороху, добуванням салітри та над будовою фортифікаційних валів і фортець.

Генеральні осавули перебирали під час походу провід над окремими частинами армії, провадили перегляд війська, командували охотничими полками і приймали чужоземних послів. Генеральний хорунжий доглядав військових коругов і командував відділом надвірного гетьманського війська. Генеральний бунчужний носив перед гетьманом бунчук і згодом керував бунчуковими товаришами, прибічним відділом синів старшини при гетьмані.

Як генеральна, так і полкова та сотенна старшина сполучала в своїх руках штабні й адміністративні функції. До складу полкової старшини входили: полковник, обозний, два полкові осавули, полковий хорунжий (інколи 2), суддя та писар. Полковому обозному підлягали далі полкові артилерійський осавул, писар, хорунжий і отамани. До сотенної старшини належали сотник і сотенні: осавул, хорунжий і писар. Частиною сотні — куренем командував курінний отаман; якщо він мав ще й адміністративну владу в своєму місті, то звався городовим отаманом. По селах бували сільські отамани. Гетьмана завжди, генеральну старшину інколи обирала генеральна рада; полкову і сотєнну старшину — полкова чи сотенна рада. Згодом генеральну старшину обирала рада старшин. Деякі гетьмани (Хмельницький, Дорошенко, Многогрішний, Самойлович) полковників призначували самі.

Запорізька Січ поділялася у XVIII ст. на 38 куренів під курінними отаманами, а »Вольності Запорізького Війська« — на 8 паланок із старшиною: полковником, осавулом, писарем, підосавулієм і підписарієм. У проводі всього Запорізького Війська стояли: кошовий отаман, військ. суддя, осавул та писар. 1739 р. рядові козаки були поділені на виборних, що мали бути завжди готові до походу, і підпомічників, які постачали їм спорядження та харчі.

Повноправні козаки звалися товаришами, військовими товаришами — козаки, що мали старшинські уряди. На Січі новий козак, перш ніж набути повні права в товаристві, бував до 3 років новаком (у XVIII ст. — хлопцем, чурою, молодиком — до 20 років життя). Звичайно десятник, крім 9 повноправних козаків, мав іще 30-50 молодиків. Нар. військо, що ішло в похід із самими палицями, в пол. XVII ст. звалося дейнеками.

Крім реєстрового козацького війська, окремі гетьмани, щоб збільшити сили й створити надійне, віддане їм військо, вербували відділи охотників (затяжне, охотне військо) за відповідну річну плату. За Хмельницького так були зорганізовані на нім. зразок кінні драгуни, відділи нім. піхоти і волоської, сербської й татарської кінноти. Дорошенко утримував найманих турецьких сейменів і завербованих з-поміж молдаван і українців — серденят, сердюків, згодом використаних на Лівобережжі як піша протитатарська прикордонна сторожа. Для утримування публічної безпеки Многогрішний 1668 р. утворив охочекомонний полк компанійців. За Мазепи було таких найманих 5 кінних і 5 піших (охочепіхотних) полків, по 500-600 козаків кожен. Сотні цих охочих полків були приділені до різних полків, але підлягали безпосередньо гетьманові. При гетьмані у XVIII ст. була надвірна корогва, а при генеральній канцелярії — жолдацька рота під проводом капітана.

В кінці XVI ст., коли козацтво почало виступати як окреме зорганізоване військо, його було 2-10 000, в першій пол. XVII ст. — 12-40 000; армія Хмельницького під Зборовом налічувала до 360 000 людей, але козаків у ній була лише невеличка частина: реєстр їх у пол. XVII ст. не переходив, мабуть, 60 000. 1783 р. перед скасуванням козацького війська виборних козаків налічено 176 886, козаків-підпомічників — 198 295. Число війська на Січі в XVIII ст. налічували 10-15 000. Реєстрове військо, як і наймані частини, діставало за Польщі плату з державного скарбу (юрґельт, жолд). У козацькій державі козаки служили безплатно за »займанщини«, власні господарства на королівщинах і панських маєтках. Окремі »ранґові маєтності« діставала вища старшина. Під час далеких походів козаки діставали інколи плату.

До озброєння козака належали: рушниця, шабля, короткий спис (рогатина), лук і зрідка чекан чи кедеп. Найважливішою зброєю була рушниця (тому їх звали »рушничним військом«), яка називалася ще: самопал, мушкет, фузія. З ін. їх родів козаки уживали ще: яничарок, булдинок (гульдинок). У XVIII ст. носили ще пістолети й пістолі — за поясом, або в шкіряних кобурах. Кулі носили в чересі або в ладівниці (лядунці), порох у розі або в порошниці. Запорожці ще до XVIII ст. славилися як чудові стрільці-лучники. Однаково поширеною, як і рушниця, була шабля. Панцерів чи шоломів дуже зрідка вживала лише старшина.

Звістки про перші гармати в козацькому війську походять із 1580 р. Артилерію козаки здобули в походах на турецькі замки і як подарунки від Австрії за участь у боротьбі проти турків (1590-их pp.), а також у прикордонних поль. замках. У козацькому таборі під Берестечком було бл. 100 гармат. Чимале число гармат було по полкових замках. Для оборони артилерії існував відділ із 200-300 козаків. До 1648 р. головним осідком козацької артилерії було Запоріжжя. Від Хмельницького осідком став спершу Переяслав, згодом Лохвиця, Ромен і, нарешті, Короп. Після полтавського бою козацьку артилерію сконфіскував цар Петро I.

До пол. XVII ст. козацький одяг не різнився від звичайного селянського. Одностайний одяг заведено спочатку в реєстрових козаків, що діставали від держави однорідне сукно на одяг. У XVIII ст. військ. одяг козаків складався з коротшого спіднього каптана, барвою однорідного у рядових різних частин (у виборних — червоний, згодом білий, у компанійців — червоний, у пушкарів і жолдаків — жовтий) та довшої верхньої черкески. Старшина й вищі урядовці носили довгі жупани довільної барви, а зверху довгий кунтуш із розрізаними рукавами (»вильотами«). докладні приписи про одяг у війську видав Розумовський 1763 р. Виборні козаки стали носити суконний темносиній із червоними вилогами і поясом каптан, під ним білий піджупанок і білі штани, шапку з чорною смушевою околицею та низьким дном — у кожному полку іншої барви, синій плащ і різної барви чоботи. Компанійці носили зелену черкеску з червоними вилогами, під нею — червоний жупан, вузькі шаравари або галанці, короткі чоботи й круглі шапки.

Відзнаки козацького війська звалися клейноти. Клейнотами всього війська вважали: гетьманську булаву, бунчук, печать, корогви, бубни, сурми, а інколи ще й військову артилерію (»гармату«). Нижча старшина мала свої відзнаки: полковник — пірнач (шестопер), корогву й значок, сотник — корогву. Перед Хмельниччиною ознакою гетьманської влади бувала ще й комишина — паличка з комишу. Ознакою суддівської влади була ліска — ціпок, оправлюваний з обох боків сріблом. Свої печатки мали й окремі військові уряди (канцелярія, суд), полки, сотні чи запорізькі паланки. Значок — це була менша корогва на кожний день. Корогви й значки довгий час були різнорідні. Тільки у XVIII ст. прийнявся одностайний знак — герб: козак із шаблею й самопалом.

Про систематичну муштру в козацькому війську є звістки з 1619 р. У походах »реґулярний порядок« (по 4 людей в шеренгах) перейнято на поч. XVIII ст. від рос. війська.

У похід гетьман скликав військо універсалом. Звичайно вимагалося, щоб козак з’являвся з 2 добрими кіньми (одвуконь), рушницею, порохом (2 — 5 фунтів) та кулями (бл. 300 штук) до неї й харчами. Із знаряддя брали з собою сокири, коси, лопати, мотуззя. В ближчий похід ішли тільки з юками й саквами. В поході йшли полки й сотні з своїми обозами та артилерією. На ворожій території перед колоною ішли сторожі або чати. Коли де затримувалися довше, будували намети або курені. На десяток козаків брали звичайно 1 віз. У поході військо мало своїх священиків-капелянів, а деколи й похідну церкву. Принагідно у війську бували цирюльники й лікарі. Раненими опікувалися церковні братства, притулок для інвалідів був у першій пол. XVII ст. в Терехтемирові.

Тактика. Війну чи похід вирішував головний бій. Базою для війська, що виходило в бій, був укріплений кількома рядами возів (інколи й шанцями) табір. По боках табір був укріплений 4 — 5 рядами возів, спереду і ззаду — возами й артилерією. Таким рухомим табором козаки нерідко підступали під ворожі сили (напр., у кримському поході 1628 p., під Берестечком 1651, під Дрижиполем 1655 p.). Бій розпочинала кіннота: перед ворожі становища виїздили відділи герцівників. Коли на поле бою між обома таборами виступали більші ворожі сили, козацька кіннота рушала лавою (впорядкованими відділами). Спершу вона стріляла на ворога по-татарському з луків (згодом із пістоль чи рушниць), а потім зблизька вдаряла списами і шаблями. На відміну від тогочасних евр. армій у козацькому війську головна роля припадала в бою піхоті. Під час герців вершників піхота намагалася непомітно вийти з табору й якнайближче підповзти під ворожі становища, вдертися до них чи окопатися на найближчій відстані і з шанців почати рушничний вогонь по ворогові. Шанці охороняли її від наступу ворожої кінноти. Для копання таких стрілецьких ям піхотинці носили причеплену до пояса лопату й мотику.

На заході укр. козацької території для оборони від поляків і на півдні для оборони від татар була розбудована система замків, дерев’яних і земляних фортифікацій.

Відомі такі оборонні лінії укріплень і на Слобожанщині.

Козацька фльота появилася в пол. XVI ст. і до найбільшого розквіту дійшла в 1600 — 20 pp. Виправлялися козаки в морські походи на татарські міста кримського побережжя та турецькі зах. й півд.-чорноморського на човнах (чайках). Човен був 20 м завдовжки, 3 — 4 м завширшки, отже наполовину менший від тогочасних морських суден. Вітрила й весла приводили його в рух. Швидкість доходила 15 км на год. Залогу човна складали 50-70 козаків, кожен із них озброєний шаблею й двома рушницями. Крім цього, човен мав 4 — 6 легких гармат — фальконетів. У поході брало участь 200-400 човнів. Морські походи й козацька фльота занепали у зв’язку із війнами з Польщею та укр.-татарським союзом. Наново пробували відродити запорізьку фльоту під час воєн Росії з татарами й турками Самойлович і Мазепа. Широко користувався козацькою фльотою під проводом А. Головатого рос. уряд у війнах із Туреччиною у XVIII ст. Не ставлячи завдань опанувати побережжя Чорного моря, козацькі морські походи мали характер грабіжницько — непокоячий і відплатний. Боїв на морі козаки намагалися не зводити. Зате старалися підстерегти ворожі судна поодинці й тоді нападали на них, по змозі вночі. В одвертому бою з галерами половина залоги човна вела рушничний вогонь, а половина набивала рушниці. Бій кінчали, намагаючись вдертися на галеру. Здобуті ворожі судна затоплювали.

Дякую за урок!

Дати відповідь на питання:

1. Які вимоги перед походом висувались до козаків?

2. Опишіть організацію козацького війська.