Українська народна казка "Солом’яний бичок"

Прочитай казку
Солом'яний бичок

Були собі дід та баба. І такі вони були бідні, що аж жах.

От баба й каже діду:

— Зроби мені, діду, будь ласка, солом’яного бичка й осмоли його смолою.

— Та навіщо тобі той бичок здався?

— Зроби, кажу! Я вже знаю навіщо.

Робити нічого. Зробив дід солом’яного бичка й осмолив його смолою. От, наранок баба набрала мичок і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла під кущем,
пряде кужіль і приказує:

— Пасись-пасись, бичку, на травиці, поки
я мички попряду!

Пряла, пряла, поки й задрімала.

Коли це з темного лісу, з великого бору, біжить ведмідь:

— Ти хто такий?

— Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмолений, — відповідає бичок.

Ведмідь і каже:

— Коли ти смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!

Бичок мовчить. Тоді ведмідь схопив його за бік і давай смолу віддирати. Віддирав-віддирав, та й зав’яз. Сіпав, сіпав, ні! Затяг того бичка бозна-куди.

От баба прокидається, а бичка й нема:

— Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся?
Мабуть, він уже додому пішов.

Коли дивиться, ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда:

— Діду, діду, бичок наш ведмедя привів, іди його вбий!

Дід вискочив, віддер ведмедя, узяв і закинув його в льох. От, на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже набрала кужілю і погнала на толоку бичка пасти.
Сама сіла під кущем, пряде кужіль і приказує:

— Пасись-пасись, бичку, на травиці, поки я
мички попряду!

Пряла, пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, вибігає сірий вовк та до бичка:

— Ти хто такий?

— Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмолений, — відповів бичок.

Вовк і каже:

— Коли ти смолою засмолений, дай і мені смоли засмолити бік, бо кляті собаки обідрали.

— Бери! — каже бичок.

Вовк відразу за бичка, хотів смолу віддерти. Драв-драв і застряв, що ніяк уже не відлипне.

Прокидається баба, аж бичка вже й не видно:

— Мабуть, мій бичок додому пішов.

Коли ж дивиться, а вовк бичка тягає. Побігла вона діда кликати. Дід і вовчика в погріб укинув. Погнала баба й на третій день бичка пасти. Сіла під кущем та й заснула.

Коли біжить лисичка:

— Ти хто такий?

— Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмолений.

— Коли так, то дай мені смоли прикласти до боку, бо ті кляті хорти трохи шкуру не зняли!

— Бери! — каже бичок.

Схопила лисиця бичка зубами, та й зав’язла. Побачила це баба, і давай діда гукати. Прибіг дід та й кинув у льох лисичку. А наступного дня і
зайчика-побігайчика піймали.

Сів дід над лядою, та давай ніж гострити.

А ведмідь його й питає:

— Діду, навіщо ти ніж гостриш?

— Щоб із тебе шкуру зняти та зробити собі
й бабі кожухи.

— Ох, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю, а я за це багато меду принесу.

— Ну, гляди! — відповів дід.

Узяв і випустив ведмедика. А сам сів і знов ножа
гострить. Вовк його й питає:

— Діду, навіщо ти ножа гостриш?

— Щоб із тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.

— Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу
отару овечок прижену.

— Ну, гляди! — відповів дід і випустив вовка.

Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку та й питає:

— Скажи мені, будь ласкавий, дідусю,
навіщо ти ножа гостриш?

— У лисички, — каже дід, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу знять.— Ой, не здіймай із мене, дідусю, шкуру, я тобі й гусей, і курей принесу!

— Ну, гляди!

І лисичку відпустив дід. Залишився один зайчик. Дід і на того ножа сів гострити. Зайчик його питає,
а старий і каже:

— У зайчика шкура м’якенька, тепленька, будуть мені на зиму рукавички й капелюх.

— Ох, не ріж мене, дідусю, я тобі намиста доброго нанесу, тільки відпусти на волю!

Відпустив і того.

Настала ніч. Коли наранок, ще ні світ ні зоря, аж дер-дер! Щось до діда у двері. Баба прокинулась:

— Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить.
Піди, мабуть, подивись.

Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду приніс.

Узяв дід мед, та тільки що ліг, аж у двері знову дер-дер! Коли вийшов, а вовк повний двір овець понагонив.

От, незабаром, лисичка принесла гусей,
курей, всякої птиці.

Зайчик понаносив стьожок,
серег, намиста доброго…

І дід радий, і баба рада. Узяли, попродали овечок та накупили волів, та став дід ходити тими волами в дорогу, та так розбагатіли, що не треба краще.

Цікавинка про рибу бичок

Бички - це маленькі рибки, які мешкають у морях і річках. Найцікавіше про них те, що у них є присоска на череві, яка допомагає їм прикріплюватися до каміння та утримуватися на місці навіть під час сильної течії або шторму. Деякі бички також можуть
зариватися у пісок, щоб сховатися.

Ось ще кілька цікавих фактів про бичків для дітей:

Вони бувають різних кольорів, від світло-пісочного до майже чорного.
У деяких регіонах їх називають "бичок-кругляк", "бичок-бабка", "бичок-зеленчак", "бичок-пісковик".
Вони харчуються дрібними рачками, молюсками та іншими безхребетними.
Деякі бички можуть змінювати колір, щоб краще маскуватися на дні.
У місті Бердянськ є пам'ятник бичку-годувальнику, який, за легендою, врятував місто від голоду.
Бички - це цінна промислова риба, їх їдять смаженими, в'яленими, а також консервують.