Українська козацька держава в системі міжнародних відносин

1. Охарактеризуйте релігійну ситуацію в тогочасній Європі.

2. Які європейські країни належали до католицького та протестантського таборів?

3. Якими були особливості міжнародних відносин у Західній Європі на середину XVII ст.?

1. МІСЦЕ ГЕТЬМАНЩИНИ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ ТОГОЧАСНОЇ ЄВРОПИ. Події, які з 1648 р. розгорталися на українських землях у складі Речі Посполитої, не залишили байдужими правителів країн Західної і Центральної Європи. Проте в Європі, де в рік початку Національно-визвольної війни українського народу завершилася перша загальноєвропейська Тридцятилітня війна, визначальним залишався релігійний чинник. Саме тому ставлення до подій у козацькій Україні суттєво відрізнялося залежно від того, до якого табору — католицького або протестантського — належала держава.

Більшість католицьких держав — Франція, Іспанське королівство, австрійські Габсбурги, Папська держава, князівства Південної Німеччини — одразу посіли негативну позицію щодо національно-визвольної боротьби українського народу й підтримали свого союзника — Річ Посполиту. Особливо активно висловлювали своє несхвалення подій на українських землях представники папського Рима. Так, у 1648—1652 рр. представник Папи Римського Іоанн Торрес, доповідаючи про події на українських землях і характеризуючи дії польських військ, писав, що це «наші перемоги» або «наші невдачі», а справу, за яку вів боротьбу на цих землях уряд Речі Посполитої, вважав справою католицької церкви.

Папа Римський Інокентій X закликав католицькі держави надати допомогу Речі Посполитій в боротьбі з українським козацтвом і застерігав польський уряд від найменших поступок йому. Він надіслав королю й сейму Речі Посполитої досить різкий протест проти укладення Зборівського договору, і Ян ІІ Казимир не наважувався подати цей документ до сейму. Папа заспокоївся лише тоді, коли польський уряд пояснив, що Зборівський договір є вимушеним кроком, і дотримуватися його умов Річ Посполита не збирається.

Австрійські Габсбурги, ослаблені Тридцятилітньою війною та протистоянням із протестантською Швецією, не мали можливості надати збройну допомогу Речі Посполитій, але дозволили їй набирати вояків-найманців у своїх володіннях.

Серед католицьких держав позитивно сприйняла події в Українській козацькій державі Венеціанська республіка, яка вбачала в українському козацтві вагому й корисну для себе антитурецьку силу. Після укладення Зборівського договору венеціанці спробували створити союз із козацтвом проти Османської імперії. Влітку 1650 р. із цією пропозицією до Б. Хмельницького прибуло венеціанське посольство на чолі з А. Віміною. Зважаючи на тогочасні події, виступ козаків проти турецького султана був приречений на невдачу, і гетьман відмовився.

Серед держав протестантського табору — Швеції, Англії, Нідерландів та князівств Північної Німеччини — переважало позитивне ставлення до боротьби українців проти Речі Посполитої. Вони були зацікавлені в ослабленні останньої як однієї з найбільших католицьких країн. Швеція в результаті перемоги в Тридцятилітній війні набула значного впливу на європейську політику. Саме її позиція перешкодила австрійським Габсбургам надати збройну допомогу Речі Посполитій. Шведський уряд уважно стежив за подіями в Українській козацькій державі та стягував війська до польського кордону, сподіваючись вторгнутися в ослаблену війною країну. У 1655 р. Швеція розпочала війну з Річчю Посполитою, більшість армії якої брала участь у воєнних діях на українських землях.

Скористатися послабленням Речі Посполитої зумів курфюрст бранденбурзький Фрідріх Вільгельм, який у цей час правив об’єднаною Бранденбург-Прусською державою. Пруссія була васалом Речі Посполитої. Фрідріх Вільгельм відмовився виконувати свої васальні обов’язки й виступати на боці польського короля у війнах. Він домігся звільнення Пруссії з-під польської залежності.

Б. Хмельницький і польські посли. Ескіз. Художник І. Петров

Спираючись на картину, складіть розповідь про переговори гетьмана з послами.

Дари в Чигирині. Художник Т. Шевченко. 1844 р.

Які міжнародні чинники були сприятливими для національно-визвольної боротьби українського народу, а які — ні?

2. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ГЕТЬМАНЩИНИ. Успіхи в роки Національно-визвольної війни були б неможливими без здобутків гетьмана в зовнішній політиці. Початок повстання супроводжувався зваженою зовнішньополітичною підготовкою, пошуком союзників.

Гетьман активно листувався з урядами інших країн, відправляв послів до інших держав, приймав іноземні посольства тощо. Головне завдання зовнішньої політики гетьмана полягало у створенні умов для успішного завершення війни з Річчю Посполитою та зміцненні становища Гетьманщини і її визнання як окремої держави.

Щоб реалізувати мету боротьби — утвердження Української козацької держави — гетьман намагався скористатися геополітичними прагненнями провідних держав у регіоні: Речі Посполитої, Османської імперії, Московського царства, Шведського королівства та Священної Римської імперії. Головною складністю було те, що ці держави самі претендували на українські землі й створення Української держави або заперечувалося, або розглядалося як інструмент дестабілізації противника.

Спочатку гетьман намагався дійти згоди з владою Речі Посполитої, використовуючи союз із Кримським ханством і Молдавським князівством, за якими стояла Османська імперія, як спосіб збільшити свої сили й чинник додаткового тиску на противника. Крім того, Б. Хмельницький намагався легалізувати свою владу через династичний союз із Молдавією, одруживши старшого сина з молдавською княжною. Проте ці напрями дипломатичних зусиль не дали бажаного результату. Союзники Кримське ханство та Молдавське князівство мали власні прагнення, які не завжди збігалися з діями гетьмана, а залежність від Османської імперії робила їх несамостійними в подальшому.

Проте навіть за таких умов Б. Хмельницькому вдалося утвердити Українську козацьку державу як реальність, на яку змушені були зважати великі держави. До того ж Національно-визвольна війна українського народу значно ослабила Річ Посполиту. Це створило передумови для залучення до конфлікту суперників Речі Посполитої в боротьбі за землі Центрально-Східної і Північної Європи. Османська імперія, Московське царство, Шведське королівство, австрійські Габсбурги були не проти розширити свої володіння за рахунок Речі Посполитої. Кожна із цих держав представляла і релігійний напрям у розвитку подій: Османська імперія обстоювала мусульманський світ, Московське царство — православ’я, Швеція була лідером протестантських країн, Габсбурги — традиційною опорою католицтва.

Із початку війни Б. Хмельницький намагався залучити ці потужні сили на свій бік. Так, за його сприяння Московія розірвала Поляновський мирний договір із Річчю Посполитою. Гетьман уклав із султаном Османської імперії угоду, за якою українські купці могли без перешкод плавати Чорним морем і на 100 років звільнялися від сплати мита.

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ ГЕТЬМАНЩИНИ ЗА ЧАСІВ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ЦІКАВІ ФАКТИ

Б. Хмельницький, здійснюючи зовнішню політику, часто приймав іноземні посольства.

Сучасники повідомляли, що в гетьманській резиденції в Чигирині одночасно перебували посли: австрійський, два шведські, два трансільванські, турецький, татарський, три молдавські, три волоські, польського короля, польської королеви, литовський і московський.

Наприкінці 1653 р. Б. Хмельницький опинився в ситуації вибору, який союз є більш вигідним. Ураховуючи складне становище Української козацької держави на той час, умови союзу диктувала могутніша сторона.

3. УКЛАДЕННЯ УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКОГО ДОГОВОРУ 1654 р. Розпочавши війну з Річчю Посполитою, Б. Хмельницький розумів необхідність підтримання добрих відносин із Московським царством. Козаки виступали захисниками православної віри, а Московія на той час була єдиною незалежною православною державою. Одразу після битви під Корсунем у травні 1648 р. гетьман звернувся з листом до московського царя Олексія Михайловича. Б. Хмельницький повідомив про перші перемоги козаків і спробував заручитися його підтримкою у війні з Річчю Посполитою.

На початку повстання на кордоні з Українською козацькою державою були зосереджені московські війська, які могли в разі прохання польського уряду рушити в наступ проти козаків. Після отримання московським урядом листа Б. Хмельницького запланований похід в Україну було скасовано.

30 грудня 1648 р. гетьман відправив до Московської держави посольство, очолюване полковником С. Мужиловським, із пропозицією надати військову допомогу та прийняти Військо Запорозьке у складі Чернігівського, Київського, Брацлавського, Подільського, Волинського воєводств і Мозирського повіту московським царем «під свою руку».

Проте московська влада не давала конкретної відповіді. Її стримувала низка чинників: союзницькі відносини гетьмана з кримським ханом, який був ворогом Московії; страх царя зазнати ще однієї поразки від Речі Посполитої; внутрішня нестабільність у державі тощо. Було заявлено, що лише після того як Б. Хмельницький і козаки самостійно звільняться з-під польської влади, вони можуть за бажанням перейти в підданство до московського царя.

У наступні роки гетьман неодноразово повторював своє бажання прийняти протекторат московського царя, але той не поспішав із відповіддю, хоча уважно спостерігав за ситуацією в Українській козацькій державі. У середині 1650 р. московська влада звинуватила ослаблену війною Річ Посполиту в систематичних порушеннях умов Поляновського мирного договору й розірвала його.

Із серпня 1651 до травня 1653 р. в Москві майже безперервно працювали українські посольства, які за наказом гетьмана вели переговори. У червні 1653 р. Б. Хмельницький попередив московську сторону, що в разі затягування переговорів прийме протекторат турецького султана.

Чи був договір із Московською державою вимушеним кроком для Гетьманщини? Поясніть свою точку зору.

Протекторат — форма залежності однієї держави від іншої, більш могутньої. Держава, що перебуває під протекторатом, користується певною автономією у внутрішніх справах, у той час як питання оборони, зовнішньої політики, а також найважливіші питання внутрішньої політики підлягають контролю з боку сильної сторони.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Після Переяславської ради московські посли вирушили до міст і містечок Гетьманщини, де, за їхніми даними, присягу московському царю склали 127 338 осіб. Водночас деякі представники козацької старшини відмовилися присягати, зокрема І. Богун та І. Сірко. Тривалий час опиралися цьому козаки Запорозької Січі. Невдоволені були й серед козацтва Кропивнянського, Корсунського, Полтавського, Уманського і Брацлавського полків. Із «великою неохотою», небезпідставно побоюючись обмеження своїх прав, складало присягу вище православне духовенство. Відмовлявся присягати Київський митрополит Сильвестр Косів.

Земський собор. Художник С. Іванов. 1908 р.

У жовтні 1653 р. Земський собор у Москві ухвалив рішення: «Військо Запорозьке з містами й землями прийняти під государеву високу руку» та оголосив війну Речі Посполитій. Для цього до Гетьманщини вирушило московське посольство, очолюване боярином Василем Бутурліним.

За розпорядженням Б. Хмельницького в січні 1654 р. в Переяславі для вирішення питання про прийняття протекторату московського царя було скликано військову раду. У ній брали участь старшина та представники всіх полків. Вислухавши промову гетьмана, рада підтримала його пропозицію перейти в підданство одновірного московського царя.

Гетьман, старшина й московські посли рушили до Успенської соборної церкви Переяслава. Б. Хмельницький планував, що там обидві сторони за європейською традицією складуть присягу. Однак московський боярин В. Бутурлін заявив, що цар не має присягати своїм підданим. Б. Хмельницький владнав конфлікт, заявивши, що Військо Запорозьке погоджується скласти присягу в односторонньому порядку.

У березні 1654 р. до Москви прибули українські посли й подали царю «Просительні статті про права всього малоросійського народу». Узгоджений під час переговорів варіант угоди дістав назву «Березневі статті». Український оригінал договору 1654 р. досі не знайдено через втрату всього гетьманського архіву. На сьогодні відомі лише списки-перекази російською мовою.

Згідно з досягнутими домовленостями:

• цар обіцяв зберігати й ніколи не порушувати права та привілеї Війська Запорозького, надані польськими королями й великими князями литовськими;

• козацький реєстр визначався в кількості 60 тис. осіб;

• податки мала збирати козацька старшина й передавати їх до царської скарбниці;

• гетьман і старшина обиралися козаками на раді;

Складіть розгорнутий план за темою «Українська гетьманська держава в системі міжнародних відносин».