Творчість Євгена Маланюка

Прочитай про Євгена Маланюка, запиши короткий конспект, використовуючи ключові слова й словосполучення (дата, подія).

2 лютого 1897 – народився в Ново-Архангельську на Херсонщині у родині українських інтелігентів.

Навчався у Єлисаветградському реальному училищі (найповніше розкрилися здібності у точних науках (математиці), виявив інтерес і до літератури), по закінчення вступає до Петербурзького політехнічного інституту та почалася війна…

1914 – добровільно подав документи до Київської військової школи, яку закінчив, отримавши звання офіцера, і став начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-Західному фронті

1917 – перейшов у розпорядження полковника Мішковського, котрий встановлював гетьманську владу в Україні.

1920 – разом з армією УНР емігрував, спочатку жив у Каліші в таборі для інтернованих українських частин.

1922 – разом з Юієм Дарагоном заснував журнал «Веселка»

1923 – збірник віршів «Озимина. Альманах трьох – Євгена Маланюка, Михайла Селегія, Михайла Осики» - включено 9 віршів поета - умовно можна назвати першою книгою Є.Маланюка.

1923 – закінчив Подєбрадську академію в Чехословаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі

1925 – у Подєбрадах виходить збірка «Стилет чи стилос». 12 серпня у Празі відбулося вінчання із студенткою Зоєю Равич. Їхнє спільне життя не було довгим, але назавжди залишалися друзями.

1926 – у Гамбурзі - збірка «Гербарій»

1929 – очолює літературне угрупування «Танк» (Варшава). Одружився вдруге із чешкою Богумилою Савицькою. Від цього шлюбу народився син.

1930 – у Парижі – збірка «Земля й залізо». Рукопис декілька років пролежав у редакції паризького тижневика «тризуб», аж поки не потрапив на очі Олександру Недільку. Він підготував машинопис та переконав редактора видати збірку.

1934 – у Львові – збірка «Земна Мадонна». Було висунуто на здобуття премії, але не отримав, оскільки, на думку журі, «…остання збірка… не робить жодного кроку наперед у порівнянні з попередніми, хоч поодинокі вірші є гарними».

1939 – у Львові – збірка «Перстень Полікрата»

1945 – у Західній Німеччині, працює вчителем математики, входить до складу МУРу

1949 – переїхав до США

1951 – 1966 – вийшли твори: збірки «Влада» (Філадельфія, 1951), «Поезії в одному томі» (Нью-Йорк, 1954), «Остання весна (Нью-Йорк, 1959), «Серпень» (Нью-Йорк, 1964), поема «П’ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953)

1958 – став почесним головою об'єднання українських письменників «Слово»

6 лютого 1968 – помер у своїй квартирі у передмісті Нью-Йорка

Лютий місяцю, справді – лютий.

Зачаївся, пантруєш і ждеш:

Хай-но нерви заву злить до скрути

Хай-но серце доб’ється до меж… («Лютий», 28.02.1964)

Прочитай!

• Вірші Євгена Маланюка "Стилет чи стилос", "Сучасники", "Варязька балада", "Напис на книзі віршів".

Напис на книзі віршів

Напружений, незломно-гордий,
Залізних імператор строф —
Веду ці вірші, як когорти,
В обличчя творчих катастроф.

Позаду — збурений Батурин
В похмурих загравах облуд, —
Вони ж металом — morіturі —
Сурмлять майбутньому салют,

Важкі та мускулясті стопи
Пруживий одбивають ямб —
Це дійсности, а не утопій
Звучить громовий дифірамб.

Ось — блиском — булаву гранчасту
Скеровую лише вперед:
Це ще не лет, але вже наступ,
Та він завісу роздере.

Шматками розпадеться морок,
І ти, нащадче мій, збагнеш,
Як крізь тисячолітній порох
Розгорнеться простір без меж.

Збагнеш оце, чим серце билось,
Яких цей зір нагледів мет,
Чому стилетом був мій стилос
І стилосом бував стилет.

Вірш «Напис на книзі віршів»

Ідея: Ліричний роздум про призначення поезії, важливість місії поета закарбувати свій час для нащадків.

СУЧАСНИКИ

Максимові Рильському

Ще молитесь, далекий брате,
Серед Звенигородських піль.
Ще не стомились карбувати
В коштовних ямбах вічний біль.

Краси веселий кондотьєре,
Несете хрест свій там, ген-ген,
Серед похмуро-рідних прерій;
Ви — еллін, схимник і Гоген!

Навколо — хащі й печеніги,
А в кельї — тиші ніжний спів,
Реторти, циркуль, колби, книги,
І Ви — алхімік мудрих слів.

Павлові Тичині
На межі двох епох, староруського золота повен,
Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр —
І під сурму архангела рушив воскреснувший човен,
Й над мощами народу хитнувсь кам'яний його хрест.

І на древнім, на скитськім1[1], на кров'ю залитім просторі
Говорили могили, співали козацькі вітри.
І у літери тайн степовії складалися зорі,
Щоб пломінним пророцтвом означить початок пори.

Так зродився ти з хвиль злото-синіх космічних вібрацій"
Метеором огнистим ударив в дніпровські степи
І, здавалося,— вріс. І над плугом схилився до праці,
І вже мріяло серце про сонцем налиті снопи...

Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне.
О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о ні! —
Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне,
Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні.

Раптом... брязнуло враз! І ридально навік розірвалось...
І бездонним проваллям дихнула порожня луна.
...від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась.
...в скривавлений Жовтень— ясна обернулась Весна.

І по синіх степах дикий вітер повіяв примару,
Щоб журить і жахать... Замогильний доноситься спів.
І вночі мертвий місяць освітлить з-за сірої хмари
Божевільну Офелію — знов половецьких степів.

Вірш «Сучасники»

Ідея:

• Маланюк захоплюється вишуканою неокласикою Рильського (збірка «Синя далечінь»).

Називає його «еліном», «схимником» та «алхіміком мудрих слів», що творить у затишній келії серед ворожої доби («хащі й печеніги»)

• Переймається трагічною долею Павла Тичини, від кларнета якого «пофарбована дудка зосталась».

Відомо, що поет захоплювався ранньою творчістю тичини, але у пізніших творах Тичина «віддав хвалу тиранам», а Маланюк нікому не прощав роздвоєності. У вірші не названо прізвища поета, бо автор звертається до сучасників. Розповідають, що Тичина, прочитавши вірша, сказав: «…він єдиний мене зрозумів, він єдиний сказав мені правду…»