Конструктор уроків
1
Тема: Виконання медсестринського процесу при туберкульозі легень та раку легень.
І. Постановка навчальних цілей та їх мотивація
Для ефективного планування медсестринських втручань та їх реалізації необхідно добре засвоїти навички медсестринського обстеження пацієнта на туберкульоз легень, плеврити та рак легень.
Студент повинен знати | Студент повинен вміти |
|
|
ІІ. Практичні навички та професійні вміння
Провести медсестринське обстеження пацієнта на туберкульоз легень.
Провести медсестринське обстеження пацієнта на плеврити та рак легень.
Провести забір харкотиння на мікобактерії туберкульозу, на загальний клінічний аналіз, на атипові клітини.
Провести підготовку пацієнтів до інструментальних методів діагностики.
Провести пробу Манту.
Підрахувати частоту дихальних рухів (ЧДР).
Виміряти температуру тіла, записати результати у температурний листок.
Розвести та ввести протитуберкульозні антибіотики.
Підготувати пацієнтів до діагностичних і лікувальних процедур.
Прийняти участь у проведенні діагностичної та лікувальної плевральної пункції.
Виконати ін’єкції (внутрішньошкірні, підшкірні, внутрішньом’язові, внутрішньовенні).
Проводення профілактичних заходів для забезпечення інфекційної безпеки пацієнта і медичної сестри.
Дотримання правил техніки безпеки, охорони праці, професійної безпеки. Заходи безпеки при роботі з балонами з газом.
2
Туберкульоз — хронічне інфекційне захворювання, яке спричинюється мікобактеріями туберкульозу, характеризуйся розвитком специфічних змін у різних органах і тканинах, насамперед у легенях.
Етіологія. Зараження на туберкульоз виникає внаслідок потрапляння в організм людини мікобактерій туберкульозу. Незважаючи на певні досягнення в боротьбі з туберкульозом ця проблема залишається актуальною. За даними ВООЗ, у світі нараховують 15-20 млн хворих на туберкульоз. Щорічно з'являється 7 млн нових хворих, а помирає 600-700 тис.
Найчастішими шляхами передачі інфекції при туберкульозі є аерогенний (90%), аліментарний (1-2 %), контактний (5-6 %), внутрішньоутробний (дуже рідко). Доведено спадкову чутливість чи опірність організму до туберкульозу.
Перебіг туберкульозного процесу може бути різним - первинні туберкульозні вогнища розсмоктуються або петрифікуються, проте за несприятливих умов хвороба прогресує, утворюючи різні форми туберкульозу (туберкульозна інтоксикація, первинний туберкульозний комплекс, туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів). Вторинні форми туберкульозу виникають унаслідок загострення старих вогнищ первинної інфекції або повторного зараження.
Класифікація туберкульозу легень
Нині в Україні діє класифікація туберкульозу, рекомендована II з'їздом фтизіатрів і пульмонологів України.
А. Клінічні форми
Туберкульоз органів дихання | Туберкульоз інших органів і систем |
Первинний туберкульозний комплекс | Туберкульоз мозкових оболон і ЦНС |
Туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів | Туберкульоз кишок, очеревини, брижових, тонкої і товстої кишок, лімфатичних вузлів |
Дисемінований туберкульоз легенів | Туберкульоз кісток і суглобів |
Вогнищевий туберкульоз легенів | Туберкульоз сечових і статевих органів |
Інфільтративний туберкульоз легенів | Туберкульоз шкіри і підшкірної жирової клітковини |
Казеозна пневмонія | Туберкульоз периферійних лімфатичних вузлів |
Туберкулома легенів | Туберкульоз ока |
Фіброзно-кавернозний туберкульоз легенів | Туберкульоз інших органів (не зазначених вище) |
Циротичний туберкульоз легенів | |
Туберкульоз органів дихання у поєднанні з пиловими професійними захворюваннями легенів (коніотуберкульоз) |
Б. Характеристика туберкульозного процесу
1. Локалізація і поширеність: у легенях за номерами (назвами) сегментів, назвами часток легені, а в інших органах і системах — за анатомічними назвами локалізації місця ураження.
2. Фаза:
інфільтрація, розпад, обсіменіння;
розсмоктування, ущільнення, рубцювання, звапніння.
3. Метод підтвердження:
(МБТ+) - підтверджений бактеріологічне;
(МБТ-) - не підтверджений бактеріологічне;
(ГІСТ+) - підтверджений гістологічне;
(ГІСТ-) - не підтверджений гістологічне.
4. Етап туберкульозного процесу:
1. Уперше діагностовний туберкульоз.
2. Загострення туберкульозу.
3. Рецидив туберкульозу.
4. Хронічний туберкульоз.
В Ускладнення туберкульозу легень: кровохаркання, легенева кровотеча, спонтанний пневмоторакс, легенева недостатність, хронічне легеневе серце, ателектаз, амілоїдоз
Основні клінічні ознаки. Температура тіла 37,2-37,5 °С, холодний нічний піт. Проявами інтоксикації є втома, слабість, загальне виснаження, погіршення апетиту, схуднення. Розвиваються пневмосклероз і емфізема, кровохаркання легенева кровотеча. З'являються задишка, незначний сухий постійний кашель з виділенням слизисто-гнійного харкотиння з прожилками крові.
Первинний туберкульоз характеризується поступовим або гострим початком і перебігом, параспецифічними реакціями, позитивними туберкуліновими пробами, втягненням у патологічний процес лімфатичних вузлів. Розрізняють такі форми первинного туберкульозу: ранню і хронічну туберкульозну інтоксикацію у дітей і підлітків, первинний туберкульозний комплекс, бронхаденіт (туберкульоз лімфатичних вузлів), дисемінований туберкульоз легенів (рідко).
Туберкульозна інтоксикація є окремою формою туберкульозу без певної локалізації. Туберкульозна інтоксикація може бути гострою і хронічною. Виявляється підвищенням температури тіла до субфебрильної, підвищеною пітливістю, болем голови, запамороченням, загальною слабістю, погіршенням апетиту, емоційною лабільністю.
Під час огляду виявляють блідість шкіри, пальпаторно можна виявити збільшені периферійні лімфатичні вузли. Слід пам'ятати, що симптоми ранньої туберкульозної інтоксикації слабо виражені.
Під час дослідження периферичної крові виявляють лімфоцитоз та збільшену ШОЕ. У діагностиці туберкульозної інтоксикації важливе місце належить вивченню анамнезу: контакт із хворим на туберкульоз, спадковість, віраж туберкулінових проб, ефективність пробної протитуберкульозної терапії, виключення захворювань, які спричинюють симптоми інтоксикації.
Рання туберкульозна інтоксикація - це початкові прояви туберкульозної інфекції. Якщо її своєчасно виявити і лікувати, настає одужання. За відсутності лікування і несприятливих умов рання туберкульозна інтоксикація стає хронічною або спричинює утворення локальних форм первинного туберкульозу.
Первинний туберкульозний комплекс - первинне вогнищеве ушкодження легеневої тканини у поєднанні з лімфаденітом. Явища бронхаденіту можуть виникати одночасно з ураженням легеневої тканини. Первинний туберкульозний комплекс здебільшого починається гостро, з підвищення температури тіла до 38-39°С, появи симптомів туберкульозної інтоксикації. Іноді первинний комплекс розвивається поступово, з нерізко вираженою клінічною картиною або навіть непомітно для хворого. У частини хворих з'являється кашель із виділенням незначної кількості харкотиння. Перкуторно над ураженою ділянкою легені - приглушений перкуторний звук, аускультативно -ослаблене або жорстке дихання, сухі та вологі хрипи. У периферичній крові лейкоцитоз зі зсувом формули вліво, збільшена ШОЕ. На рентгенограмі видно тінь у легені і тінь збільшених бронхолегеневих лімфатичних вузлів, так зване біполярне ураження.
За несприятливих умов перебіг захворювання ускладнюється: з'являються нові вогнища ураження легеневої тканини, дисемінується процес.
Бронхаденіт - ураження внутрішньогрудних лімфатичних вузлів. Виникає переважно при первинному туберкульозі.
Клінічна картина. Підвищення температури тіла до 38-39 °С, яка тривалий час може залишатися субфебрильною. Окрім цього підвищена пітливість, знижена працездатність, погіршений апетит, коклюшоподібний кашель. Перкуторно - інколи приглушений звук у паравертебральній ділянці, частіше з одного боку, часом зміни в легенях відсутні. Аускультативно сухі або вологі хрипи. У крові - помітний лейкоцитоз, збільшена ШОЕ. Велике значення у діагностиці туберкульозного бронхаденіту має рентгенологічне дослідження, особливо томографія. При цьому у третини хворих туберкулінові проби слабопозитивні, гіперергічних реакцій не спостерігають.
Вторинний туберкульоз. Дисеміновий туберкульоз виникає як ускладнення первинних форм туберкульозу внаслідок реінфекції. Розрізняють гострий (міліарну форму), підгострий і хронічний дисемінований туберкульоз.
Міліарний туберкульоз — гематогенно-дисемінова форма туберкульозу, характеризується гострим перебігом та появою туберкульозних горбиків у легенях. Захворювання починається і перебігає гостро, з високою гектичною температурою тіла та вираженою інтоксикацією. З'являються значна задишка, ціаноз, у деяких хворих симптоми менінгіту: біль голови, блювання, ригідність м'язів потилиці. При легеневій формі у легенях вислуховують розсіяні сухі та вологі хрипи. Печінка і селезінка збільшені. На рентгенограмі рівномірно розсіяні по легеневих полях дрібні, округлої форми, густо розташовані вогнища.Туберкулінові проби не різко виражені, у разі прогресування процесу стають негативними.
Підгострий дисемінований туберкульоз характеризується патологічними змінами не тільки інтерстиціальної тканини, а й ураженням бронхів, альвеол. Унаслідок цього виникають пневмонічні інфільтрати, які за несприятливих умов можуть розпадатися, утворюючи каверни. Окрім змін у легенях можуть уражуватися нирки, кишки, суглоби тощо. Туберкульоз цієї форми починається гостро, з підвищення температури тіла до 38-39 °С. Хворий скаржиться на підвищену пітливість, слабість, біль голови, кашель, погіршений апетит. Перкуторно виявляють ділянки приглушення. Аускультативно - ослаблене дихання. При ураженні бронхів вислуховують сухі й вологі хрипи над відповідною ділянкою легені. У периферичній крові - помірний лейкоцитоз, збільшена ШОЕ. На рентгенограмі - вогнища з нерівними контурами у вигляді снігової бурі, які локалізуються переважно у верхніх і середніх частках.
Вогнищевий туберкульоз — одна з ранніх і частих форм туберкульозу. Вогнищеві зміни локалізуються в одному-двох сегментах легені. Патологічні зміни виявляють як поодинокі вогнища інфільтрації діаметром 1 см, які локалізуються переважно в ділянці верхівок легенів. У хворих загальна слабість, субфебрильна температура тіла, погіршення апетиту, зниження працездатності, скарги на кашель із виділенням слизисто-гнійного харкотиння, в якому можна виявити мікобактерії туберкульозу. Під час перкусії над верхівками легенів - приглушений звук, а під час аускультації -вологі хрипи.
У крові - лімфоцитоз, ШОЕ незначно збільшена. Під час рентгенографії органів грудної клітки в ділянці верхівок легенів, рідше в іншому місці виявляють вогнища неправильної округлої або подовженої форми.
Казеозна пневмонія останнім часом трапляється рідко. Захворювання починається гостро і швидко прогресує. Патологічний процес може охоплювати навіть цілу частку легені. При цьому інфільтративно-пневмонічна фаза швидко змінюється на казеозно-деструктивну з утворенням каверн. Казеозна пневмонія виникає часто як ускладнення дисемінової, фіброзно-кавернозної та інших форм туберкульозу, іноді - на тлі аспіраційного запалення легенів. Казеозна пневмонія характеризується гострим початком, високою температурою тіла. Спостерігають задишку, кашель з виділенням харкотиння, погіршується загальний стан хворого. Під час перкусії над ураженою ділянкою виявляють приглушений звук, під час аускультації - сухі і вологі, різного калібру хрипи. У крові - лейкоцитоз, ШОЕ збільшена до 40-60 мм на годину.
Інфільтративна форма туберкульозу характеризується утворенням одного або кількох казеозних вогнищ, оточених зоною неспецифічного запалення. При цій формі туберкульозу частіше уражуються верхні ділянки легенів.
Клінічна картина цієї форми туберкульозу часто нагадує пневмонію, грип, ГРЗ. Знижується працездатність, погіршується апетит, наростає загальна слабість, поступово з'являється вологий кашель. Під час огляду хворого на початку хвороби особливих змін не виявляють. Перкуторний звук змінюється тільки тоді, коли діаметр інфільтрату понад 4 см. Аускультація легенів різна - на тлі ослабленого дихання виявляють ділянки із сухими і вологими хрипами.
Унаслідок специфічного лікування інфільтрат може розсмоктатися, зарубцюватися. Часом казеозні маси інкапсулюються. За несприятливих умов казеозний інфільтрат розріджується і його вміст виділяється через бронх, утворюючи на цьому місці каверну.
Інфільтративний туберкульоз, який перебігає під маскою частих застудних захворювань, може завершитися утворенням каверн; Тому при так званих грипозних станах потрібна рентгенографія органів грудної клітки.
Туберкульоми - поодинокі або численні, округлої форми інкапсульовані казеозні вогнища діаметром понад 1 см. Виникають не тільки в легенях, а й в інших органах і системах - мозку, печінці, нирках, надниркових залозах, лімфатичних вузлах, середостінні тощо. Симптоми туберкульозної інтоксикації виражені слабо або зовсім відсутні.
Кавернозний туберкульоз характеризується наявністю ізольованих каверн без вираженого перифокального запалення та вогнищ фіброзу. На внутрішній поверхні каверни часом є казеозні маси, які після тривалої терапії відходять, і на їхньому місці утворюється грануляційна тканина. Завдяки своєчасному й адекватному лікуванню каверна спадається і рубцюється. У разі несистематичного лікування, несприятливих умов грануляційна тканина трансформується у фіброзну, що спричинює ригідність кавернозної стінки. При кавернозній формі туберкульозу застосовують антибактеріальне лікування протягом 10-12 міс., а за відсутності ефекту - хірургічне втручання.
Фіброзно-кавернозний туберкульоз розвивається з кавернозних, вогнищевих, інфільтративних та дисемінованих форм туберкульозу, рідше - з первинного туберкульозного комплексу, казеозної пневмонії та бронхаденіту. Каверна оточена фіброзною капсулою, в ній є вогнища бронхо- та лімфогенної дисемінації У період загострення туберкульозного процесу навколо каверни з'являється зона перифокального запалення. Каверна може сполучатися з бронхом, завдяки чому відходить харкотиння. Якщо дренажна функція бронха порушується, у каверні нагромаджується рідина. Симптоми інтоксикації характеризуються підвищенням температури тіла, загальною слабістю, пітливістю, задишкою, погіршенням апетиту. Часто з'являється кашель, іноді з кровохарканням. Під час огляду грудної клітки можна виявити її сплощення на боці ураження та відставання цієї половини в акті дихання. Голосове тремтіння посилюється внаслідок фіброзу легеневої тканини. Перкуторно над каверною - приглушений легеневий звук. Над великими кавернами може бути тимпанічний звук. Аускультативно - бронхове дихання, вологі хрипи, а над великими кавернами -так зване амфоричне дихання. У крові - анемія, при загостренні процесу - лейкоцитоз, збільшена ШОЕ. На рентгенограмі легенів каверна має вигляд кільцеподібної тіні зі світлою ділянкою посередині, оточеною фіброзними тяжами.
Діагностика. Розпізнавання туберкульозу легенів ґрунтується на всебічному обстеженні хворого з урахуванням анамнезу, фізикальних, рентгенівських, імунологічних та лабораторних результатів дослідження. При цьому важливими є відомості про наявність туберкульозу в сім'ї, контакт із хворими на активну форму туберкульозу, недавній туберкуліновий віраж, кровохаркання, вузлувату еритему, кон'юнктивіт, перенесений плеврит, лімфаденіт, частий і затяжний грип.
Важливим у діагностиці туберкульозу є рентгенологічне обстеження хворого (флюорографія, рентгенографія органів грудної клітки, томографія, бронхографія), дослідження харкотиння, промивних вод із бронхів і легеневих альвеол, шлунка на наявність мікобактерій туберкульозу. Виявлення бацили Коха (БК+) свідчить про активну форму захворювання, а відсутність її (БК-) - про неактивну.
Методами лабораторної діагностики є аналіз крові, туберкулінодіагностика і проба Манту. Аналіз крові не має вирішального значення, оскільки сьогодні лімфоцитоз не трактується як основний симптом туберкульозу. Туберкулінодіагностика є важливим методом своєчасного виявлення туберкульозу. Результат проби Манту оцінюють через 72 год:
- негативна - за відсутності папули на місці введення туберкуліну;
- сумнівна - розмір папули 2—4 мм;
- позитивна - розмір папули 5 мм і більше;
- гіперергічна - розмір папули 17—20 мм.
Лікування. Різноманітність клінічних форм легеневого туберкульозу потребує комплексного лікування. Хворим на туберкульоз призначають консервативну терапію, а за необхідності - хірургічне втручання. Комплексним лікування вважається тоді, коли терапевтичні засоби і методи спрямовані на:
- збудника туберкульозу (туберкулостатики);
- симптоматичне лікування (лікування ускладнень і супутніх захворювань);
- підвищення опірності організму;
- патологічне вогнище (патогенетична терапія, колапсотерапія (метод лікування туберкульозу з допомогою неповного спадання легені і створення їй функціонального спокою), оперативне втручання).
Принципами хіміотерапії туберкульозу є:
- обов'язкова комбінація трьох і більше туберкулостатиків;
- тривалість і безперервність лікування;
- комбінація туберкулостатиків із десенсибілізувальними засобами й антибіотиками.
Важливим елементом лікування хворого на туберкульоз є повноцінне харчування. Енергетична цінність добового раціону має становити 3000-4000 ккал. Харчові продукти мають бути різноманітними за своїм складом, що сприяє підвищенню реактивності організму хворого.
У лікуванні хворих з уперше виявленими формами туберкульозу широко застосовують рифампіцин. Його слід комбінувати з ізоніазидом, етіонамідом або призначати комбінований препарат ріфатер, який містить усі ці три складники, етамбутолом, циклосерином.
Через 3—6 міс. лікування проводять рентгенологічне дослідження для контролю за динамікою туберкульозного процесу, коригують призначену терапію.
Якщо через 10 міс. після лікування значних змін у легенях не виявлено (не зменшуються розміри каверн), таким хворим рекомендують оперативне втручання.
У лікуванні туберкульозу легенів застосовують антигістамінні препарати: димедрол, супрастин; НПЗП: диклофенак натрію, індометацин, німесулід, целекоксиб тощо. При вираженому кашлі призначають препарати, що містять кодеїн або лібексин. У тяжких випадках уводять промедол або омнопон. Для поліпшення дренажної функції бронхів призначають відхаркувальні засоби: настої з кореня алтеї, трави термопсису, листя подорожника, амброксол, ацетилцистеїн, бромгексин, мукалтин. При явищах бронхоспазму застосовують 2,4 % розчин еуфіліну (10 мл внутрішньовенно), теофілін, сальбутамол, солутан.
У разі плеврального болю призначають анальгін, ортофен, баралгін, трамадол, промедол або омнопон. У ділянці грудної клітки роблять сітку з розчину йоду. Ослабленим хворим вводять 40 % розчин глюкози (10-20 мл) у поєднанні з 5 % розчином аскорбінової кислоти (5 мл) внутрішньовенне, 5 % розчин глюкози внутрішньовенне краплинне. Рекомендують переливання плазми, альбуміну, ліпофундину, рефортану. Важливим у лікуванні туберкульозу є використання глюкокортикоїдів, вітамінів, імуномодуляторів.
До хірургічних методів лікування (штучний пневмоторакс, резекція легені або її часток, кавернотомія) вдаються при неефективності консервативного лікування і за невідкладними показаннями (спонтанний пневмоторакс, легенева кровотеча). Часто хірургічні методи комбінують із застосуванням антибактеріальних засобів, що сприяє одужанню більшості хворих на туберкульоз тяжких форм.
При легеневій кровотечі призначають холод (міхур з льодом) на відповідну ділянку грудної клітки, дають ковтати шматочки льоду. Застосовують медикаментозну терапію: 1 % вікасол 2 мл внутрішньовенне, 10 % розчин кальцію хлориду 10 мл внутрішньовенне, 5 % розчин для ін'єкцій аскорбінової кислоти внутрішньовенне краплинне, 5 % розчин для інфузій амінокапронової кислоти 1 мл підшкірне або внутрішньом'язово, 12,5 % розчин дицинону, свіжозаморожену плазму. Призначають також промедол підшкірно для пригнічення кашльового центру.
Догляд за хворими
Поточна дезінфекція у помешканні.
Якщо хворий залишається у помешканні, сам хворий і члени його сім'ї повинні систематично здійснювати поточну дезінфекцію. Медичний працівник повинен навчити хворого та його близьких правильно проводити дезінфекцію та контролювати її проведення. Обробці підлягають передусім мокротиння та плювальниці, виділення хворого. Хворому потрібно пояснити, що він повинен суворо дотримуватись правил відкашлювання мокротиння, не забруднювати мокротинням одяг, постіль, взуття, приміщення, де він перебуває, грунт, водоймища, продукти харчування, предмети загального користування.
Плювальницю потрібно класти у кисет, виготовлений із тканини, що легко переться. Після прання кисет кип'ятять, потім просушують. Для знезараження мокротиння заповнену плювальницю з відкритою кришкою вміщують в емальований посуд і кип'ятять 20 хв у 2 % розчині соди або ж на 6 годин заливають 5 % розчином хлораміну. Потім мокротиння з плювальниці зливають в іншу посудину і заливають хлорним вапном (20 грам сухого хлорного вапна на 100 мл мокротиння). Після цього через годину мокротиння зливають у каналізацію, а плювальниці та посуд, у якому проводилась дезінфекція, миють 2 % розчином соди або теплою водою. Мокротиння і плювальниці дезінфікують у гумових рукавичках, які потім знезаражують і викидають.
На практиці більшість хворих кишеньковими плювальницями не користуються, їм треба рекомендувати мати допоміжні вставні кишені, у які кладуть носові хустки. Ці вставні кишені відстібають, разом з хустками замочують у 5 % розчині хлораміну в емальованій посудині. Через 6 годин розчин зливають у каналізацію, а вставні кишені та хустки перуть у пральному порошку або кип'ятять протягом 15-20 хвилин, потім прасують. У такий спосіб обробляється Посуд, залишки їжі та білизна хворого. Посуд після попереднього механічного очищення слід знезаражувати кип'ятінням у 2 % розчині соди протягом 15-20 хвилин або стерилізувати. Залишки їжі слід залити однаковим з їжею об'ємом 10 % розчину хлорного вапна, ретельно змішати, закрити кришкою і через 4 години злити у каналізацію. Залишки їжі можна знезаражувати кип'ятінням протягом 30 хвилин у посуді з закритою кришкою. Знезаражування натільної і постільної білизни, а також предметів догляду доцільно проводити кип'ятінням з попереднім замочуванням у 2 % розчині соди.
Потрібно стежити за вентиляцією та інсоляцією усіх приміщень, а також широко використовувати бактерицидні лампи, прибирати приміщення кожного дня вологим способом, 2-3 рази на добу. Особливо ретельно належить обробляти місця загального користування, а також ліжко, столик біля ліжка та усі речі, розташовані на відстані 2 метрів від ліжка.
Усе, що використовується для прибирання, потрібно знезаражувати у 5 % розчині хлораміну.
Бактеріовиділяючими вважаються хворі, у яких мікобактерії туберкульозу виявлені хоча б одного разу будь-яким методом дослідження і є клініко-рентгенологічні ознаки активності туберкульозного процесу. Бактеріовиділення поділяють на а) масивне, коли мікобактерії у харкотинні знаходять при звичайній бактеріоскопії або методом посіву (більше 20 колоній); б) мізерне, коли мікобактерії знаходять тільки методом посіву (не більше 20 колоній); в) формальне (умовне), коли бактеріовиділення вже припинилося, але хворий перебуває ще на контролі.
Найнебезпечнішими вважаються хворі з масивним бактеріовиділенням або мізерним, якщо в сім'ї є діти та підлітки і при цьому наявні несприятливі обставини: погані житлові умови, порушення гігієнічних правил, зловживання алкоголем.
Критерії клінічного вилікування хворого на туберкульоз:
- відсутність протягом 1-2 років загальних і локальних ознак тубінтоксикації;
- стійка абацилярність протягом 13 років;
- відсутність рентгенологічних ознак активності туберкульозу легенів;
- відновлення функції органів і систем організму, а також працездатності.
Прогноз туберкульозу легенів залежить від його форми, своєчасності розпізнання хвороби, правильності застосованого лікування, особливостей умов життя і праці. За несприятливих умов, особливо при кавернозній формі туберкульозу, прогноз хвороби менш сприятливий, оскільки при цьому виникають амілоїдоз, серцево-легенева недостатність, легеневі кровотечі тощо.
Профілактика. Одночасне здійснення широких оздоровчих, гігієнічних і спеціальних санітарно-епідеміологічних заходів, спрямованих на запобігання інфікуванню і виникненню хвороби.
Мета профілактики - систематичне підвищення специфічної і неспецифічної опірності населення до туберкульозної інфекції. Завданням профілактики є запобігання зараженню, захворюванню і його рецидиву.
Профілактика туберкульозу поділяється на специфічну і неспецифічну. Остання передбачає соціально-профілактичні, санітарно-гігієнічні заходи, спрямовані на поліпшення умов життя населення і праці на шкідливих підприємствах, боротьбу із забрудненням навколишнього середовища. Санітарно-гігієнічна профілактика включає також оздоровлення вогнищ туберкульозної інфекції, ветеринарний нагляд за домашніми тваринами, санітарно-просвітницьку роботу.
Важливе місце у профілактиці туберкульозу належить своєчасному розпізнаванню захворювання, ізоляції та лікуванню вперше виявлених хворих на туберкульоз, флюорографічному обстеженню населення, яке починають із 12-річного віку.
Специфічна профілактика туберкульозу передбачає вакцинацію, ревакцинацію та хіміопрофілактику.
Хіміопрофілактика потрібна особам, які перебувають у контакті з хворим, людям із підвищеною чутливістю до туберкуліну, а також хворим на туберкульоз неактивної форми. Для цього призначають ізоніазид по 0,3 г 2 рази на добу протягом 3 міс. двічі на рік. Щоб запобігти рецидиву хвороби, призначають ізоніазид у комбінації з ПАСК-натрієм навесні і восени впродовж 1—3 років після клініко-рентгенологічно-го одужання хворого
3
Планування медсестринських втручань при туберкульозі легень та плевритах.
Туберкульоз легень
Проблема хворого | План сестринського втручання | Обгрунтування дій медсестри |
Гарячка(субфебрильна чи помірна 370-380С,380-390С) Підвищена нічна пітливість Вологий кашель Задишка Погіршення апетиту Кровохаркання Легенева кровотеча | 1.Стежити за дотриманням хворим постільного режиму. 2.Регулярно провітрювати палату: взимку – 2-3 рази на день, влітку тримати вікна відчиненими. 3.Регулярно вимірювати температуру тіла і вести температурний листок. 4.Примушувати і допомагати хворому перевертатися в ліжку кожні 2-3 години. 5.Покласти на голову компрес з холодною водою або міхур з льодом. 1.Міняти натільну та постільну білизну в разі необхідності. 2.Контролювати за дотриманням хворим правил особистої гігієни. 3.Проводити щоденно вологі обтирання, гігієнічні ванни. 4.Давати хворому антигістамінні засоби (димедрол, супрастин, тавегіл) згідно призначень лікаря. 1.Дати хворому кишенькову плювальницю із щільно притертою кришкою із налитим на її дно 0,5% розчином хлораміну. 2.Щоденно спорожнювати плювальниці і дезинфікувати їх. 3.Ретельно проводити вологе прибирання палати. 4.Проводити забір харкотиння для дослідження на мікобактерії туберкульозу (за призначенням лікаря). 5.Згідно призначень лікаря регулярно і своєчасно давати хворим протитуберкульозні засоби (ізоніазид, стрептоміцину сульфат, рифампіцин, етамбутол). 6.За призначенням лікаря проводити інгаляції з використанням соснової, евкаліптової олії. 1.Проводити інгаляції зволоженого кисню.
2.За призначенням лікаря своєчасно вводити бронхолітичні засоби. 3.Стежити за змінами частоти і глибини дихання, вести записи в температурний листок. 1.Їжу давати високалорійну із збільшеною кількістю повноцінних білків тваринного походження, вітамінів, вершкового і рослинного масла, молока. 2.За призначенням лікаря проводити переливання плазми, альбуміну, альвезину, ліпофундину. 1.Проінформувати лікаря про появу кровохаркання. 2.Постійно стежити за станом хворого. 3.Дати хворому чистий посуд: скляну баночку, індивідуальну плювальницю. 4.Накласти на уражену половину грудної клітки міхур з льодом. 5.Чітко і ретельно виконати всі призначення лікаря. 1.Негайно повідомити про кровотечу лікаря. 2.Створити хворому напівсидяче положення з нахилом на уражену половину грудної клітки, повернути голову на бік. 3.Забезпечити хворому повний фізичний та психічний спокій, заборонити розмовляти. 4.Прикласти на уражену половину грудної клітки міхур з льодом. 5.Дати ковтати невеличкі (діаметром 0,5-1 см.) грудочки льоду. 6.За призначенням лікаря при інтенсивному кашлю дати хворому протикашльові засоби (кодеїн, промедол). 7.За призначенням лікаря ввести кровозупинні засоби (вікасол, хлористий кальцій, дицинон, адроксон). 8.Постійно спостерігати за станом хворого, визначати пульс, АТ. 9.Викликати лаборанта для визначення гемоглобіну, гематокриту, кількості еритроцитів. | Обмеження фізичних навантажень. Покращання насичення тканин киснем. Контроль динаміки температури тіла, документування результатів термометрії. Покращання вентиляції легень, запобігання появі пролежнів. Зменшення відчуття жару, полегшення головного болю. Попередження переохолодження хворого. Попередження зараження оточуючих, медичного персоналу. Сприятливий вплив на роботу всіх органів і систем. Зменшення інтоксикації. Попередження інфікування інших хворих, медичного персоналу. Виявлення мікобактерій туберкульозу. Досягнення бакріостатичної, бактери-цидної дії. Полегшення відхаркування. Покращання насичення крові киснем. Відновлення прохідності бронхів. Визначення інтенсивності задишки. Підвищення опірності організму до туберкульозної інфекції, посилення живлення організму. Посилення живлення організму. Визначення подальших дій м/с. Стежити за динамікою кровохаркання. Звуження кровоносних судин шкіри і прилеглих тканин, зменшення кровохаркання. Визначення подальших дій м/с. Запобігання розвитку асфіксії. Попередження посилення кровотечі. Звуження кровоносних судин шкіри і прилеглих тканин, зменшення кровотечі. Запобігання посилення кровотечі. Зупинка кровотечі. Контроль динаміки загального стану хворого. Визначення ступеня крововтрати. |
4
Рак легенів — одне з найпоширеніших онкологічних захворювань. В Україні рак легенів у чоловіків посідає 2-е місце після раку шлунка і 3-є - після раку матки та органів травлення у жінок. Щорічно у світі від раку легенів помирає близько 5 млн осіб.
Етіологія досі невідома. Однак найімовірнішим етіологічним чинником є продукт кам'яновугільної смоли - бензпірен, який є в різних видах пального, заводському димі, вихлопних газах автомобілів, входить до складу різних смол і сажі. Він також є в продуктах, що утворюються під час куріння тютюну. Нині доведено, що люди, які викурюють по 20 сигарет і більше за день протягом 20 років і більше, становлять групу ризику щодо розвитку раку легенів. Рак легенів спричинюють запиленість, загазованість атмосфери, дія канцерогенних речовин, радіонуклідів, що потрапляють в атмосферу внаслідок аварій на атомних електростанціях, із сховищ ядерного пального під час вибухів, вірусних інфекцій, хронічних запальних процесів у легенях та їх залишкових явищ, куріння, травми, спадковість тощо.
Клінічна картина різноманітна і залежить від стадії хвороби та локалізації пухлини. Захворювання часто перебігає під маскою пневмонії, бронхіту, ГРЗ, туберкульозу тощо. Розрізняють кілька клінічних форм хвороби.
Центральний рак становить більше ніж половину всіх випадків захворювання на рак легенів. Виникає ця форма раку переважно в сегментарних і великих бронхах. Особливістю її є рання поява симптомів хвороби.
Клінічна картина характеризується кашлем, який виникає вночі або вранці. У хворих на хронічний бронхіт характер кашлю змінюється, збільшується кількість виділеного харкотиння. Кашель частий, надсадний, поступово стає стійким. У більшості хворих спостерігають кровохаркання, можуть виникати легеневі кровотечі. Окрім цього, хворі скаржаться на наростаючу задишку, біль у грудній клітці, підвищення температури тіла до субфебрильної.
Периферійний рак виникає в дрібних бронхах, бронхіолах у третини хворих на рак легенів. Ця форма раку розпізнається переважно на пізніх стадіях захворювання.
Клінічна картина характеризується проростанням пухлини у плевру (симптоматика плевриту) або в грудну клітку (виникає больовий синдром), іноді - розпадом пухлини з розвитком перифокального запалення.
Медіастинальна форма раку характеризується ураженням середостіння, що супроводжується ураженням поворотного, гортанного та діафрагмового нервів (захриплість, дистонія тощо), здавлюванням стравоходу, набряканням вен шиї.
При ураженні верхівки легені внаслідок здавлювання пухлиною шийного та плечового сплетень, залучення у процес ключиці, ребер, хребта виникає біль у руці (синдром Пенкоста). На боці ураження можна спостерігати звуження зіниці, очної щілини (синдром Горнера), птоз повіки.
Міліарна форма раку характеризується проростанням пухлини в судини, що спричинює гематогенне обсіменіння однієї або навіть обох легенів.
Клінічна картина цієї форми раку легенів дуже тяжка, характеризується вираженою задишкою, кашлем, серцевою та легеневою недостатністю. Первинна пухлина невеликих розмірів, розміщена в стінці бронха.
Дані об'єктивного обстеження обмежені. При периферійній формі раку може відзначатися приглушення перкуторного звуку, а під час аускультації - ослаблене дихання. При перифокальній пневмонії, бронхіті, розпаду пухлини вислуховують сухі та вологі хрипи. При центральному раку об'єктивних змін немає. У разі неповної обтурації бронха, що утруднює видих, часто виявляють ділянки емфіземи.
Додаткові методи обстеження і роль медичної сестри в їх проведенні
У крові - гіпохромна анемія, лейкоцитоз 12-16*109/л, збільшена ШОЕ до 50- 60 мм/год. Проводять цитологічне дослідження харкотиння, бронхоальвеолярного змиву на наявність атипових (ракових) клітин.
Велика роль у діагностиці раку легенів належить рентгенологічним методам дослідження (рентгеноскопії, рентгенографії, томографії, бронхографії).
На цей час широко використовують пульмонографію, а за потреби - комп'ютерну томографію. Інструментальні методи обстеження дають змогу визначити наявність пухлини, її локалізацію, особливості росту, метастази. За допомогою бронхоскопії виявляють пухлини в частковому бронху або в усті сегментного бронха. При цьому важливе значення має застосування біопсії.
Лікування. Основним методом лікування хворих на рак є оперативний. Призначають локальне променеве лікування з використанням гамма-установки.
Деяким хворим призначають хіміотерапію як самостійний вид лікування або в комбінації з хірургічною чи променевою терапією. Із хіміотерапевтичних препаратів використовують циклофосфан, тіофосфамід, метотрексат, 5-фторурацил, вінбластин, вінкристин. Часто призначають протипухлинні антибіотики (руброміцин, адріаміцин, брунеоміцин). Хіміотерапія протипоказана пацієнтам із вираженим виснаженням організму, анемією, лейкопенією, захворюваннями печінки, нирок, легеневою кровотечею. При запальних процесах застосовують антибактеріальну терапію. У комплексному лікуванні широко використовують дезінтоксикаційну, загальнозміцнювальну та симптоматичну терапію.
Профілактика. Велике значення має очищення навколишнього середовища, дотримання гігієнічних норм на шкідливих підприємствах, боротьба з курінням, виявлення осіб із чинниками ризику. Необхідні своєчасне лікування і диспансеризація хворих із хронічними захворюваннями органів дихання, дотримання термінів профілактичних оглядів з обов'язковою флюорографією органів грудної клітки.
5
РАК ЛЕГЕНЬ
Проблема хворого | План сестринського втручання | Обгрунтування дій медсестри |
Сухий постійний кашель Приступоподібний, надсадний, гавкаючий кашель Вологий кашель Кровохаркання Легенева кровотеча Біль у грудній клітці Задишка Прогресуюче виснаження хворого Гарячка (помірна380-390С) | 1. Доглядаючи за хворим, медична сестра має виявляти терплячість, особливу чуйність і дбайливість. 2.Створити хворому зручне положення в ліжку (напівсидяче). 3.За призначенням лікаря давати протикашльові засоби ( кодеїн, лібексин ). 1.Своєчасно, за схемою вводити протипухлинні антибіотики згідно призначень лікаря. 2.За призначенням лікаря вводити підшкірно промедол. 1.Декілька разів на день провітрювати палату і проводити вологе прибирання. 2.Давати хворому індивідуальну плювальницю. 3.Щоденно плювальниці спорожнювати, ретельно промивати і дезинфікувати. 4.За призначенням лікаря провести забір харкотиння на атипові ( пухлинні ) клі тини. 1.Проінформувати лікаря про появу кровохаркання. 2.Постійно стежити за станом хворого. 3.Дати хворому чистий посуд : склянну баночку, індивідуальну плювальницю. 4.Накласти на уражену половину груд ної клітки міхур з льодом. 5.Чітко і ретельно виконувати всі призначення лікаря. 1.Негайно повідомити про кровотечу лікаря. 2.Створити хворому напівсидяче положення з нахилом на уражену половину грудної клітки, повернути голову на бік. 3.Забезпечити хворому повний фізичний та психічний спокій, заборонити розмовляти. 4.Прикласти на уражену половину грудної клітки міхур з льодом. 5.Дати ковтати невеличкі (діаметром 0,5-1 см.) грудочки льоду. 6.За призначенням лікаря при інтенсивному кашлю дати хворому протикашльові засоби (кодеїн, промедол). 7.За призначенням лікаря ввести кровозупинні засоби (вікасол, хлористий кальцій, дицинон, адроксон). 8.Постійно спостерігати за станом хворого, контролювати пульс, АТ. 9.Викликати лаборанта для визначення гемоглобіну, гематокриту, кількості еритроцитів. 1.Створити хворому таке положення в ліжку: лежати на хворому боці. 2.Систематично вводити за призначенням лікаря знеболюючі засоби. 1.Проводити інгаляції зволоженого кисню. 2.За призначенням лікаря своєчасно вводити бронхолітичні засоби. 3.Стежити за змінами частоти і глибини дихання, вести записи в температурному листку. 1.Біля хворого створити індивідуальний сестринський пост. 2.Ретельно доглядати за шкірою та слизовими оболонками. 3.Проводити профілактику пролежнів. 4.Їжу давати часто невеликими порціями, високалорійну, вітамінізовану. 5.Надавати допомогу хворому під час їди 6.Після прийому їжі давати прополоскати рот перевареною водою, 1% розчином гідрокарбонату натрію. 7.Важкохворим слизову оболонку рота, язика, ясен, щік протирати зволоже ною серветкою. 8.Слідкувати за фізіологічними відправленнями. 9.Подавати судно та сечоприймач. 10.Полегшувати страждання хворого, підбадьорювати його. 1.Стежити за дотриманням хворим ліжкового режиму. 2.Регулярно провітрювати палату : взимку – 2-3 рази на день, влітку тримати вікна відчиненими. 3.Регулярно вимірювати температуру тіла і вести температурний листок. 4.Покласти на голову компрес з холодною водою або міхур з льодом. | Дотримання принципів медичної деонтології, підтримання віри хворого в успіх лікування. Протикашльовий ефект. Затримання росту пухлин і розвитку метастазів. Пригнічення кашльового центру. Підтримання чистоти в палаті, зменшення бактеріального забруднення повітря. Виявлення пухлинних клітин у харкотинні. Визначення подальших дій м/с. Стежити за інтенсивністю кровохаркання. Звуження кровоносних судин шкіри і прилеглих тканин, зменшення кровохаркання. Попередження загрози для життя хворого, визначення подальших дій м/с. Запобігання розвитку асфіксії. Попередження посилення кровотечі. Звуження кровоносних судин шкіри і прилеглих тканин, зменшення кровотечі. Запобігання посилення кровотечі. Зупинити кровотечу Контроль динаміки загального стану хворого. Визначення ступеня крововтрати. Обмеження рухливості грудної клітки. Полегшення нестерпного болю. Покращання насичення крові киснем. Відновлення прохідності бронхів. Визначення інтенсивності задишки. Необхідність постійно контролювати стан хворого. Здійснення гігієнічних заходів по догляду за важкохворими. Забезпечення легкозасвоюваного харчування. Попередження запалення слизової оболонки порожнини рота із-за харчових залишків. Виявлення та усунення порушень фізіологічних відправлень (закрепи, метеоризм). Дотримання принципів медичної деонтології. Обмеження фізичних навантажень. Покращання насичення тканин киснем. Контроль динаміки температури тіла, документування результатів термометрії. Зменшення відчуття жару, полегшення головного болю. |
6
Спірометрія та визначення життєвої ємкості легень (ЖЄЛ)
Спірометрія – це визначення життєвої ємкості легень (ЖЄЛ). Здійснюється за допомогою водного чи сухого спірометра.
Візьміть спірометр, надягніть на нього стерильний мундштук.
Попросіть пацієнта зробити максимальний глибокий вдих.
Скажіть хворому охопити мундштук спірометра губами і зробити максимальний видих (по тривалості) в спірометр.
За стрілкою спірометра оцініть результат.
Занесіть дані в температурний лист.
Проведіть знезаражування мундштука.
За допомогою спірометра можна визначити дихальний об’єм (ДО), резервний об’єм (РО) вдиху (РОВд) і видиху (РОВид), життєву ємкість легень (ЖЄЛ).
Показники легеневих об’ємів:
Дихальний об’єм – об’єм вдихуваного і видихуваного повітря під час спокійного дихання (в середньому становить 500 мл з коливаннями від 300 до 900 мл).
Резервний об’єм вдиху – (РОВд) – це 1500-2000 мл повітря, яке людина може вдихнути, якщо після звичайного вдиху робить максимальний вдих.
Резервний об’єм видиху – (РОВид) – це 1500-2000 мл повітря, яке людина може видихнути максимально після нормального видиху.
Життєва ємкість легень (ЖЄЛ) – дорівнює сумі резервних об’ємів вдиху і видиху плюс дихальний об’єм (в середньому 3 700 мл, коливання в межах 2000-5500 мл), вона складає те повітря, яке людина здатна видихнути при найглибшому видисі після максимального вдиху.
Алгоритм проведення спірографії
1. Обстеження проводять вранці, натще після 10- 15 хвилин відпочинку.
Пацієнт підключається до робочої системи спірографа за допомогою загубника.
Носове дихання припиняють, накладаючи носовий затискач.
Записують спірограму:
спочатку пацієнт дихає спокійно;
потім, після максимального глибокого вдиху – видих при максимальному зусиллі (ЖЄЛ) ;
Пробу повторюють 2-3 рази і враховують максимальний показник.
Для визначення ФЖЄЛ пацієнт робить максимальний вдих і тут же швидко форсований видих (швидкість руху паперу спірографа при записуванні ФЖЄЛ – 600мм/хв.).
Для визначення МВЛ пацієнта просять дихати з оптимальною частотою (50-60 дихань за 1хвилину) і глибиною на протязі 15-20 секунд.
Після регістрації спірограми в карту обстеження записують вік, ріст і вагу пацієнта.
Алгоритм проведення інгаляції лікарських речовин
Оснащення:
інгаляційний апарат закритого типу;
серветки;
камфорна, обліпихова олія;
ферменти (хімотрипсин, трипсин);
2% розчин натрію гідрокарбонату;
1% розчин димедролу в ампулах;
індивідуальний кишеньковий аерозольний інгалятор;
хлорамін;
ртутно-кварцева лампа;
гумові рукавички.
Показаннями до застосування інгаляцій є; гострі та хронічні захворювання слизової оболонки носа, глотки, зіва, гортані, трахеї, бронхів, а також бронхіальна астма, пневмосклероз.
Протипоказані інгаляції в разі схильності до легеневих кровотеч, гіпертонічної хвороби III стадії.
Види апаратів. Апарати відкритого типу використовуються для камерної інгаляції. За її допомогою насичують повітря у приміщенні препаратами для групового лікування.
Хворі на бронхіальну астму користуються індивідуальним кишеньковим аерозольним інгалятором заводського виробництва.
У стаціонарних умовах для проведення аерозольного лікування часто використовують апарати (інгалятори) закритого типу, одні з яких утворюють високодисперсні аерозолі масел, розчинів, лугів, антибіотиків.
Механізм дії низькодисперсних і викокодисперсних аерозолів та використання лікарських препаратів.Низькодисперсні аерозолі найчастіше застосовують для теплових вологих і олійних інгаляцій.
Теплові вологі інгаляції — це інгаляції водорозчинних лікарських засобів, мінеральних вод, зокрема лужних, температури 38—40°С. Тепло стимулює приплив крові до слизової оболонки. Такі інгаляції мають знеболювальну дію, підвищують секрецію, сприяють розрідженню харкотиння і прискоренню його евакуації.
Для олійних інгаляцій використовують різні олії (камфорну, персикову, соняшникову). Олійні інгаляції зменшують сухість слизових оболонок.
Із високодисперсних аерозольних препаратів найчастіше застосовують ферменти (трипсин, хімотрипсин). Вони розріджують харкотиння, поліпшуючи дренаж бронхів.
Послідовність дій під час виконання процедури
Користування індивідуальним кишеньковим аерозольним інгалятором:
1. Поверніть балончик догори дном і зніміть захисний ковпачок.
2. Балончик з аерозолем добре струсіть.
3. Балончик тримайте рукою, а мундштук затисніть губами.
4. Після глибокого видиху зробіть глибокий вдих і одночасно натисніть на дно балончика: у цю мить видається доза аерозолю. Кількість доз аерозолю визначає лікар.
5. Затримайте дихання на кілька секунд, потім витягніть мундштук з рота і зробіть повільний видих.
6. Після інгаляції захисний ковпачок надягніть на балончик.
Знезараження мундштуків і масок:
1. Після використання мундштуки та маски замочіть в 1% розчині хлораміну на 30 хв.
2. Після олійних інгаляцій мундштуки та маски знежирте в миючому розчині.
3. Промийте мундштуки та маски проточною водою і прокип’ятіть у дистильованій воді протягом 30 хв.
Санітарно-гігієнічний та протиепідемічний режим інгаляторію.
В інгаляторії потрібно двічі на день здійснювати прибирання із застосуванням 1% розчину хлораміну, провітрювати та знезаражувати повітря за допомогою ртутно-кварцової лампи протягом 30 хв.
Виконання проби Манту
Пробу Манту виконує медичний працівник, що має довідку-допуск до проведення туберкулінових проб.
№ | Етапи виконання | Зміст і матеріали забезпечення |
Вибрати необхідний інструментарій | Використовують стандартний туберкулін ППД-Л/ у флаконах/. Стерильні туберкулінові шприци одноразового використання, голки № 0840 для набору туберкуліну з ампули, голки № 0415 для внутрішньошкірної ін’єкції, 700етиловий спирт, стерильні ватні кульки, пінцет, 5 % спиртовий розчин йоду, гумові рукавички, лоток. | |
Надати необхідне положення пацієнту | Пацієнта посадити, підготувати передпліччя (в парний рік – праве, в непарний – ліве). | |
Підготовка рук медичного працівника | Ретельно вимити руки проточною водою з щіткою та милом, обробити руки 700 спиртом, шкіру біля нігтів 5% йодом. Надягнути рукавички. | |
Підготовка ампули | Ампулу з туберкуліном перевірити на цілісність, прозорість, термін придатності. Шийку ампули обробити 700 спиртом, підпилити, знову протерти 700 спиртом і відламати. Примітка: Відкрита ампула з туберкуліном зберігається в асептичних умовах не більше 2 годин. | |
Підготовка шприца | Зібрати стерильний одноразовий шприц. Набрати 0,2 мл туберкуліну. Замінити голку. Перевірити прохідність голки, випускаючи розчин. | |
Підготовка рук пацієнта | Обробити шкіру внутрішньої поверхні середньої третини передпліччя 2 рази ватними кульками, змоченими 700спиртом. Почекати, поки спирт висохне. | |
Фіксація руки | Лівою рукою знизу, утримуючи руку пацієнта, натягують шкіру. | |
Введення голки внутрішньошкірно | Зріз голки повинен бути повернутий доверху, паралельно шкірі, голку вводять до тих пір, поки не сховається отвір. | |
Визначення знаходження голки в шарах шкіри | Кінчик голки має просвічуватися через шкіру. Починають вводити туберкулін, якщо рідина не витікає - то голка знаходиться в шкірі. | |
Введення розчину | Туберкулін вводять суворо по діленню шкали на шприці – 0,1 мілілітр. Біологічна активність 0,1 мл /однієї дози/ цього розчину відповідає 2 ТО /туберкулінових одиниць/. | |
Завершення ін’єкції | При правильній техніці в шкірі утворюється папула білуватого кольору у вигляді “лимонної кірочки”. Голку виймають швидким рухом. Місце ін’єкції дезинфікуючим розчином (спиртом, йодом) не обробляють, пов’язку не накладають. | |
Записати дані про проведення проби | Виконання проби Манту з 2ТО записують в журнал реєстрації туберкулінових проб та в облікові форми № 063 (0), № 112 (0). | |
Поради пацієнту | Захищати місце проби від механічних подразнень, не зволожувати. Запросити для оцінки реакції Манту через 72 години. | |
Оцінка результатів проби Манту | Пробу Манту оцінюють через 72 год. шляхом вимірювання інфільтрату (папули) в мм прозорою безбарвною лінійкою з пластмаси. Негативна реакція – відсутність інфільтрату (гіперемії). Сумнівна реакція –інфільтрат (папула) 2-4 мм чи гіперемія любого розміру. Позитивна – інфільтрат (папула) 5 мм і більше. Гіперергічна реакція – папула 17-20 мм. |
Рефлексія від 0 учнів
Сподобався:
Так: 0
Ні: 0
Зрозумілий:
Так: 0
Ні: 0
Потрібні роз'яснення:
Ні: 0
Так: 0