Т.Шевченко.Перші поетичні твори баладного та елегійного жанрів ("Причинна","Думи мої,думи мої...")

Життя в Петербурзі сприяло розвитку таланту Т. Шевченка, причому не тільки малярського, а й літературного. Перші спроби Шевченка, які належали в основному до баладного й елегійного жанрів, високо оцінив Є. Гребінка.

 Ранній, романтичний період поетичної творчості характеризується тематичним розмаїттям. Шевченко розглянув такі теми:

1. Місія митця — бути народним сумлінням; важливість ролі мистецтва в громадському житті, у збереженні історичної національної пам’яті. Зображення поета як постаті виняткової, невід’ємної від народу («Думи мої, думи мої…», «На вічну пам’ять Котляревському», «До Основ’яненка»).

2. Уславлення козацького минулого України, героя-борця за волю Вітчизни, народного ватажка-месника. Відтворення героїки визвольних змагань українського народу; хвала волелюбності й завзяттю. Відображення духовної сутності історії («Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гайдамаки»).

3. Елегійні роздуми про трагічну самотність знедолених (сироти, покинутої дівчини, козака на чужині). Неприкаяність особистості, що прагне знайти долю, щастя. Зв’язок із мотивами й символами народної пісні, балади («Причинна», «Тополя», «Тяжко-важко в світі жити…», «Нащо мені чорні брови…»).

4. Тема зневаженої жінки-покритки («Катерина»).

5. Аналіз соціальної дійсності: несправедливість людських взаємин і порядків, антигуманність законів суспільства («Катерина», «Гайдамаки»).

2. Теорія літератури

Елегія — один із жанрів лірики медитативного (філософського), меланхолічного, почасти журливого змісту (наприклад, «Думи мої...» Т. Шевченка).

Лірика — 1. Один із трьох родів художньої літератури, у якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. 2. Певний віршований твір або сукупність творів.

Ліро-епічний твір — це літературний твір, у якому гармонійно поєднуються зображувально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого з’являються якісно нові твори (балада, співомовка, поема, роман у віршах).

ПЕРЕПИСАТИ (Елегія,лірика,ліро-епічний твір).

1. Опрацювання твору Т. Шевченка «Причинна»

3.1.Прослуховування поезії в аудіозаписі.

https://youtu.be/3iaB-7rnDJQ

3.2. Історія написання та джерела.

Поетичний твір належить до раннього періоду творчості Т. Шевченка. Баладу було написано у 1837 році, надруковано в альманасі «Ластівка» (1840).

Автор влучно застосовував у творі елементи фольклору (наявність фантастичного, народних звичаїв та повір’їв, пісень, мовних засобів фольклорної поетики).

Використав традиції написання балад своїх попередників у цьому напрямі як в російській (В. Жуковського «Людмила», «Кассандра», «Світлана»), так і в українській літературі (П. Гулак-Артемовський «Рибалка», Л. Боровиковського «Маруся», твори А. Метлинського).

3.3. Тема: розповідь про вірне кохання, розлуку і трагічну смерть закоханих.

3.4. Ідея: возвеличення щирого почуття кохання і водночас засудження жорстокого і злого світу, де неможливо зберегти сильні, чисті, справжні почуття.

3.5. Жанр: романтична балада.

Автор, реформуючи цей жанр, змінює традиційну ідейно-тематичну структуру твору: поряд із елементами фантастичного зображено реальних людей, їх реальні дії. Значно розширені межі поетики твору, більше використано засобів художньої виразності. Тому припускають, що «Причинна» за жанровою специфікою дуже близька до соціально-побутової поеми.

3.6. Особливості назви твору.

Причинна — жінка, яка втратила психічну рівновагу внаслідок того, що їй, за давніми народними уявленнями, «щось пороблено», в даному разі — ворожкою.

         3.8.Композиція.

Експозиція: пролог, знайомство з дівчиною, яка під впливом ворожіння стала причинною.

Зав’язка: очікування героїнею коханого козака, що обіцяв по¬вернутися до неї з походу.

Кульмінація: смерть героїв.

Розв’язка: епілог (поховання закоханих).

         3.9. Художні особливості твору.

У баладі виявилося багатство поетичної мови Т. Шевченка, різноманітність художніх засобів, зокрема ритміки вірша. Для зображення у творі явищ дійсності автор широко використав народнопісенні засоби, зокрема епітети фольклорного походження: «синє море», «біле тіло», «козаченько молоденький», «біле личко», «гай темний», «Дніпро широкий», «чисте поле», «дуб кучерявий» та ін. Зустрічаються також фольклорного походження пестливі назви: «козаченько», «русалонька», «слізоньки», «дівчинонька» та порівняння: «з уст — ні пари», «кругом, як в усі, все мовчить». Все це свідчить про те, що поет широко і творчо використав скарби живої розмовної української мови.

         3.11. Фантастичне поруч із реальним.

У баладі «Причинна» є явища реальні та фантастичні. Твір споріднюється не з фантастикою поетів-романтиків, відірваною від життя, а з фантастикою фольклорною, народною, яку так майстерно ще до Шевченка використовував у своїй творчості М. Гоголь.

Так, з води серед ночі виходять русалки — і тут потрібна не вітряна ніч, а навпаки, спокійна, місячна, така, яка буває в «русалчин тиждень», коли літо вступає у свої права, а земля і вода набувають найбільшої сили і все навкруги — гаї, луки, поля — буйно зеленіє.

За народною уявою, русалки — це дівчата або молоді жінки, котрі під час купання втопилися. Утоплениці-русалки на віки вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що чудом збудовані з прозорого кришталю.

1. Опрацювання поезії „Думи мої, думи мої…” 

   1. Прослуховування поезії.

   2. https://youtu.be/absDB8yWVvc

   3. Історія написання.

«Думи мої, думи мої...» стали заспівом у творчості Т. Шевченка, відкрили перше видання «Кобзаря» 1840 р. У ньому було лише 8 творів. Свої поетичні твори Шевченко називав по-народному «думами», присвячуючи їх рідному краю. Ці думи невеселі, проте щирі і правдиві, вони «стали на папері сумними рядами», бо їх породило лихо. Поет плекав свої твори, ніби дітей, як квіти, і тепер віддає на суд читачів. Надалі Т. Шевченко хотів перевидати «Кобзар», об’єднати його з поемою «Гайдамаки». Проте книжку було дозволено друкувати під попередньою назвою «Кобзар». Вона побачила світ 23 січня 1860 р. у друкарні П. Куліша. При цьому цензура так обчистила твори поета, що в тексті збірки він «ледве пізнав своїх діточок». І все ж таки Т. Шевченко радів, що «діточки» нарешті пішли в Україну. Після багаторічного мовчання поет заговорив зі своїм народом, заспівав віщим голосом у другому виданні «Кобзаря».

Після арешту Т. Шевченка за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві його ув’язнено в казематах Третього відділу. Незабаром було виголошено вирок — призначити солдатом в Оренбурзький окремий корпус, пізніше він стає рядовим в Орській фортеці, продовжує писати в «захалявні книжечки» (1847-1850). Солдатчина для поета була гірше від тюрми, бо ненависним був сам дух солдафонства, що чавунною печаттю лягав на живу душу. Тому Шевченко писав, ховаючись від унтерів та офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, за вали, на берег моря. До теми дум Тарас Григорович звертався неодноразово, поезія «Думи мої, думи мої...» була написана 1847 року під час його перебування в Орській кріпості. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України, власну самотність та безправність.

1. Тема: звернення Т. Шевченка до своїх дум зі сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників.

Колективне обґрунтування тез рядками вірша:

· Поет говорить, що думи є єдиною розрадою для нього на чужині.

· Т. Шевченко кличе думи, щоб прилетіли до нього із-за Дніпра.

· Поет розуміє, що через самотність не має з ким розділити власні болі і страждання.

1. Ідея: тільки віра у щасливе майбутнє, наполегливість, упевненість допоможе змінити життя народу і людини зокрема; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.

Улітку 1859 р. член Головного управління цензури О. Тройницький запропонував не допускати до друку поезію «Думи мої, думи мої...», бо в ній, на його бюрократично- угодницьке мислення, «надто гірко висловлюється скорбота автора про знищення козацької вольності і скорбота його на чужині за батьківщиною його, за Україною». На думку цензора О. Тройницького: «Саме за поетичну свою довершеність «ця пісня» осяде в пам’яті кожного малоросіянина, схильного до сприйняття минувшини української старовини, а цього навряд чи варто бажати для блага самої України».

1. Жанр: філософська лірика.

   Прослухати поезії,переписати теми.ідеї,жанри та історію написання поезій.