Сучасні досягнення трансплантології
Не завжди вдається відновлювати пошкоджені тканини та органи завдяки процесам регенерації, навіть з використанням стовбурових клітин. Тоді застосовують трансплантацію тканин та органів.
Трансплантація (від лат. трансплантаціо - пересаджування) - пересаджування організму тканин чи органів (зокрема, кришталика ока, нирок, печінки), отриманих від іншого організму або створених штучно.
Розділ медицини, який опікується проблемами пересаджування (трансплантації) органів та тканин, називають трансплантологією.
Ви вже знаєте, що організм, якому пересаджують тканини або органи, називають реципієнтом, а той, від якого їх беруть, - донором. У ролі донора може бути й сам організм, якому здійснюють трансплантацію. Так, шкіру з неушкоджених ділянок пересаджують на ділянки, де її ушкоджено (унаслідок важких опіків). У цих випадках пересаджені тканини та органи приживлюються краще. Високою є ймовірність приживляння трансплантованих органів і тканин, якщо донором є близькі родичі реципієнта, зокрема однояйцеві близнята.
Вороний Юрій Юрійович (Григорович) (1895-1961) - видатний український хірург, доктор медичних наук, професор
Першу у світі трансплантацію органів здійснив наш співвітчизник Ю. Ю. Вороний. У 1933 році у Херсоні він пересадив людині нирку, отриману від загиблого донора. Засновником трансплантології вважають французького хірурга і фізіолога Алексіса Карреля (1873-1944). Він експериментував з трансплантацією життєво важливих органів, зокрема серця, та їх консервацією. За свої дослідження 1912 році удостоєний Нобелівської премії з фізіології та медицини. Першу трансплантацію серця від людини до людини 1967 році здійснив південноафриканський кардіохірург Крістіан Бернард (1922-2001).
Найчастіше трансплантують червоний кістковий мозок, нирки, печінку, серце, останнім часом - ще й тонкий кишечник, легені, трахею, підшлункову залозу. Досить легко здійснюють трансплантацію шкіри. Є методики, які дають змогу навіть з незначної ділянки шкіри отримувати чималу кількість матеріалу для трансплантації.
Під час трансплантування виникають певні проблеми, які потребують свого розв’язування. По-перше, органи, які трансплантують, мають бути життєздатними. Тому їх консервують, а час від моменту вилучення у донора до моменту пересаджування реципієнту має бути мінімальний. Так, середня тривалість життя донорської нирки становить 6-7 год, печінки - 6-24 год, серця - лише 3 год. По-друге, організм донора сприймає трансплантований орган як чужорідний, намагаючись його відторгнути. Для того щоб трансплантовані органи не відторгалися, на певний час штучно пригнічують імунну систему реципієнта.
Правове врегулювання трансплантації
З урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) ухвалено Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини". Він визначає умови та порядок застосування трансплантації як спеціального методу лікування, покликаний забезпечувати додержання в Україні прав людини та захист людської гідності при застосуванні трансплантації та здійсненні іншої, пов’язаної з нею діяльності. Зокрема, законодавча база має унеможливити незаконне вилучення і використання матеріалу для трансплантації.
Також важливо вести просвітницьку роботу серед населення з метою формування позитивної громадської думки щодо важливості операцій з трансплантації органів. Люди мають зрозуміти, що органи померлої людини в разі потреби можуть врятувати чиєсь життя. Отже, розвиток трансплантології має базуватися на досконалій юридичній базі та принципах біоетики (вченні про моральний бік діяльності людини в галузі біології та медицини).
Сучасна трансплантологія досягла значних успіхів, і перед нею відкриваються ще більш вражаючі перспективи. Уже тепер отримують позитивний результат при пересадженні підшлункової залози, нирки або печінки приблизно в 75 % випадків, серця - у 70 %. Рекорд життя із трансплантованим серцем становить 30 років, його встановив американський пацієнт Тоні Х’юсман.
Одним з напрямів розв’язання проблеми отримання достатньої кількості тканин і органів для трансплантації є створення штучних тканин та органів. Зокрема, для відновлення ушкоджених або втрачених органів використовують так звані біоштучні органи, створені з використанням живих клітин або тканин.
Приклад біоштучного органа: штучно створена ділянка трахеї людини, підготовлена для трансплантації
У сучасній медицині для регенерації внутрішніх органів застосовують штучні пористі каркаси, по яких ростуть тканини, що регенерують. Такі тканини проростають через пори каркаса, і цілісність органа відновлюється. Ця методика ефективна під час відновлення кровоносних судин, сечоводів, сечового міхура, стравоходу, трахеї, бронхів тощо. Нині фахівці й фахівчині Ізраїлю завершують роботу над розробленням біоштучної підшлункової залози, яку можна буде трансплантувати особам, що хворіють на цукровий діабет І типу.
Слід пам’ятати, що трансплантація живих органів - складне хірургічне втручання, яке передбачає забезпечення їхнього кровопостачання та іннервації. Тому вона потребує проведення інтенсивної перед- і післяопераційної терапії. Натомість введення культури клітин в організм пацієнта є відносно нескладною хірургічною процедурою, спрощеною здебільшого до звичайної ін’єкції.
У трансплантології також використовують штучні органи, отримані без допомоги живих клітин і тканин, наприклад, замінюючи ушкоджені суглоби на штучні.
.png)
