Тема: Води суходолу Південної Америки. Озера. Практична робота (продовження роботи №8).

Любі друзі! Сьогодні на уроці ми здійснемо уявну подорож по озерах Південної Америки. Подолаємо скелясті береги високогірних озер, побуваємо в гостях у індіанців уру, спробуємо відчути радість туристичної подорожі, переживемо всі труднощі  першовідкривачів. А щоб мрія здійснилася ми відправляємо до Південної Америки експедицію«Озера». (До складу експедицій входять фахівці різних професій. Звіт кожної експедиції супроводжується демонстрацією презентації з відповідними назвами)

Вчитель. Найвологіша з усіх материків Південна Америка має густу мережу внутрішніх вод, що зумовлено особливостями рельєфу та клімату. Води материка представлені великою кількістю  не тільки річок, підземних вод, а й озер.

Отже, давайте зараз отримаємо більш детальну інформацію про озера із  звітів учасників експедицій, які перебували на материку. Прошу ознайомити присутніх із зібраною інформацією.

Звіт експедиції «Озера»

1.Озеро із золотим дном

Історик. В історії є відкриття, які пов’язані з пошуками таємничої країни Ельдорадо.   Поштовхом до пошуків було золото, саме це магічне слово гнало іспанців через Атлантичний океан до Америки. Та пошуки були марними, а ось географічна наука мала величезну користь. З карти зникло безліч білих плям, були відкриті великі річки Південної Америки, озера Тітікака і Поопо.

В Андах розташоване одне з найбільших найвисокогірніших озер світу — Тітікака. Назва Тітікака з мови індіанців кечуа означає «Скеля біля місця видобування руди». А колишні іспанські завойовники називали його «озером із золотим дном». Є й інші назви: Свинцева гора, Ягуарова гора, Порожниста гора. Озеро Тітікака інки вважали священним. За легендами, на його дні стоять затоплені храми, в яких поховано золото. Це спонукало відомого французького океанолога Жака – Іва Кусто за допомогою підводного апарата  дослідити дно. Дослідження тривали два місяці. Проте ні храмів, ні золота він не знайшов. Натомість виявив понад 1 млн жаб, які живуть під водою і дихають усією шкірою.

Гідролог. В усіх випадках у назві беруть участь гори, бо озеро лежить на висоті 3812 м. Це велике сховище прісної води, його площа 8300 км², з усіх боків оточене горами, що пояснює його назву – «свинцева гора».  У темно -  синіх водах озера, подібно гігантському дзеркалу,  відображаються вершини Анд. Колір води в ньому змінюється тричі на день: уранці воно яскраво – блакитне, удень сіро – сталеве, увечері – темно – багряне. На озері трапляються справжні бурі, коли хвилі перевертають човни. Максимальна глибина озера – 304 м. В нього впадає багато річок, а витікає тільки одна, тому вода в озері прісна.  Береги круті і порізані. Озеро досить глибоке,   з постійною температурою +11ْ С, ніколи не замерзає. Має стік у залишкове озеро Поопо.

2. Залишок Баллів’яна

Гідролог. Поопо – це унікальне безстічне солоне озеро. Воно є частиною льодовикового озера Баллів’ян, яке існувало 13 тис. років тому в Андах, під час льодовикового періоду. До  складу цього озера входили солонці та озеро Тітікака. Площа цього озера непостійна і складає 1.5 тис. км². Озеро знаходиться на висоті 3686 м. Його глибина біля трьох метрів. Тому сухий клімат і сильне випаровування, незначна глибина  і незначні зміни в кількості опадів можуть дуже впливати  на рівень води солоного озера Поопо. Останнім часом рівень води в озері постійно падає. Саме це ставить озеро Поопо  в число самих солоних озер всієї Південної Америки. В озеро Поопо впадає річка, назва якої  Десагуадеро, це єдина річка, що  витікає з озера Тітікака. Річка протікає через гірські породи насичені сіллю, тому в озеро приносить солону воду. З озера витікає єдине джерело, що тече на захід. Поопо - місце відпочинку багатьох перелітних птахів, в тому числі фламінго. Береги озера заболочені, зарощі очеретом тотора.

Історик. Подорожуючи берегами озера Поопо нам пощастило зустрітися з жителями цього мальовничого краю – індіанцями уру. Чоловіки і жінки одягнені у білі, так звані, сорочки, що складаються з двох полотен та скріплені голками кактуса. Відрізнити чоловіків від жінок можна було  по орнаментах на тканині. А ще  нашу увагу привернули зачіски жінок. У незаміжніх дівчат заплетено 70 косичок, а заміжні заплітали тільки дві. Мова нам була незрозуміла, уру говорили на діалектах мови урукил’я, але пізніше з’ясувалося, що вони розуміють і іспанську мову. Завдяки перекладачеві нам вдалося поспілкуватися з індіанцями уру.

                                       Зустріч  на озері Поопо

Мандрівник 1. Не знаю як вам (звертається до учасників експедиції), а мене це озеро зацікавило. Погляньте, що це за споруди плавають по озеру? А біля них темношкірі люди? А ще погляньте, вони щось кричать і махають руками.

Уру 1. Вітаємо Вас у наших краях. Ласкаво просимо до нашого вігваму(житло індіанців уру)

Мандрівник 2. Дякуємо. Але ж до вас дістатися незручно. Ця рослина (показує на зарості тотору) ніби стіна відокремлює нас, та й заболоченість яка!

Уру 2. Не переймайтеся. Я зараз вам підгоню човна.

Мандрівник 3. Ой! Погляньте (звертається до співвітчизників), мені здається , що цей човен виготовлений з нашого очерету!

Уру 3. То ні! Ось по всьому узбережжю озера Поопо та долині річки Десагуадеро  росте американський очерет – тотор. З нього ми і виготовляємо човни. (Мандрівники влаштовуються на човні і підпливають до незвичайної трав’яної споруди овальної форми з куполоподібним дахом).

Мандрівник. 1. Такі створіння я бачу вперше. Як такі будівлі можуть триматися на болоті?

Уру 3. Погляньте, на озерних мілководдях росте тростина. Ця рослина має високе стебло, широке листя, та міцний корінь. Рослини зростаючись кореневою системою утворюють щось схоже на пружну платформу. Поступово утворюються тростинові острови, на яких ми будуємо свої житла. Іноді вітри і хвилі відривають такий острів від дна, і він стає плаваючим.  Ми  додаємо на поверхню нові шари свіжонарізаної тростини, підтримуючи таким чином плавучість острова.

Мандрівник 2. Так можна залишитися і без житла?! А чи не краще жити на узбережжі озера?

Уру 2. Так колись і було. Наш народ довгий час проживав на узбережжях та в долинах озера. Та коли у ці місця завітали прибульці – народ індійців аймара,  ми втратили свої родючі землі, переселились на тростинні острови що знаходилися на озері Поопо. Тут ми відчули себе в небезпеці. А залишилося нас дуже мало – близько тисячі.

Мандрівник 1. Щоб жити потрібно працювати. Мені здається, що у вас такої можливості немає, адже навколо вас лише вода?

Уру 1. Я не дуже з вами погоджуюсь. Основним нашим заняттям є риболовля, мисливство на водоплаваючих птахів, збір пташиних яєць і, навіть, землеробство. А кожна сім’я  біля свого земельного наділу має ще одне житло, створене з дернини та соломи.

Мандрівник 3. Ціково, цікаво. Як добре, що ми з вами зустрілися і познайомилися з вашим життям, мовою, традиціями. Дякуємо за гостинність, за чудову екскурсію по озеру. А на згадку про нашу зустріч візьміть наш український рушничок, і нехай він вам нагадує про нашу зустріч.

3. Озеро – лагуна

Гідролог. Вздовж берегів Атлантичного океану розташовані великі озера - лагуни. Найбільше з них – озеро Маракайбо. Маракайбо – земля Мари,  ім’я вождя який правив у XVI ст. Озеро розташоване на півночі материка, на узбережжі Карибського моря і сполучене з ним Венесуельською затокою. Під час припливів в озеро можуть заходити морські судна. Вода в озері прісна, лише під час припливів дещо осолонюється. Береги низькі, заболочені. Його площа 16300 км², а максимальна глибина 250 м.

Маракайбо – унікальне за запасами нафти. 

Прийом «Географічна лабораторія»

Вчитель. Як і всьому приходить кінець, так і наше знайомство з водами суходолу Південної Америки добігає кінця. Учасники експедицій ознайомили нас з озерами материка, їх особливостями, практичним використанням та  екологічними проблемами. Тому зараз я пропоную продовжити подорож по атласу, вже маючи  теоретичні знання, спробуємо їх застосувати  на практиці, виконуючи практичну роботу №8 «Позначення на контурній карті основних географічних об’єктів материка» зокрема, озер, Південної Америки.

Домашнє завдання: вивчити параграф відповідно до теми.