Тема 1. Базова підтримка життя.

Уважно перегляньте теоретичний матеріал та корисні посилання

Презентація: https://vseosvita.ua/library/prezentacia-bazova-pidtrimka-zitta-73135.html

Базова підтримка життя у дорослих

До базової підтримки життя (BLS) відносять: забезпечення прохідності дихальних шляхів, підтримку зовнішнього дихання та кровообігу без використання спеціального обладнання, окрім пристроїв особистого захисту.

Раптова зупинка кровообігу (РЗК) є основною причиною смерті в Європі від 350 000 до 700 000 осіб на рік. При первинному аналізі серцевого ритму, у 25–30% потерпілих з РЗК виявляється фібриляція шлуночків (ФШ). При реєстрації ритму одразу після втрати свідомості, зазвичай за допомогою AЗД, частка пацієнтів з ФШ може становити від 59% до 65%. Більшість постраждалих можуть бути врятовані у випадку негайної допомоги на місці пригоди, затримка часу приводить до переходу ФШ у асистолію.

Рекомендована допомога при зупинці кровообігу – це негайний початок СЛР свідками (поєднання компресій грудної клітки та штучного дихання) і рання дефібриляція.

1.1. Основні зміни відповідно до стандартів 2010 року

До основних положень сучасних стандартів входять:

- Диспетчери мають бути навчені опитувати осіб, які телефонують, за допомогою чітких протоколів збору інформації. Основна увага має приділятись розпізнаванню втрати свідомості і визначенню якості дихання. При поєднанні відсутності свідомості, відсутності дихання або порушення дихання диспетчер має дотримуватись протоколу дій при підозрі на зупинку кровообігу.

- Першочерговим є виконання високоякісних компресій грудної клітки. Метою є натискання на глибину щонайменше 5 см, з частотою щонайменше 100 компресій за 1хв. Особи, що пройшли навчання повинні проводити штучне дихання зі співвідношенням компресій грудної клітки і вентиляції 30:2. У випадку коли у людей немає навиків з проведення штучного дихання необхідно виконувати тільки компресій грудної клітки.

- При проведенні СЛР можливо використання спеціального обладнання, з метою контролю якості дій рятувальників.

- У випадку використання АЗД СЛР має проводитись з мінімальними перервами до накладання електродів та протягом часу під’єднання дефібрилятора.

- Рекомендується подальший розвиток програм доступної дефібриляції – широкому впровадженні та використанні АЗД у громадських місцях.

Відновлення прохідності дихальних шляхів

Виведення нижньої щелепи не рекомендоване для непрофесійних рятувальників, оскільки цей прийом досить важко вивчити і виконувати, окрім того при його виконанні можливі рухи у ділянці шийного відділу хребта. Отже, непрофесійний рятувальник має відновлювати прохідність дихальних шляхів, використовуючи прийом «запрокинути голову, припідняти підборіддя» при наданні допомоги як травмованим потерпілим, так і нетравмованим.

Розпізнавання зупинки кровообігу та дихання

Перевірка пульсу на сонній артерії (чи пульсу на будь-якій іншій судині) – це неточний метод підтвердження наявності або відсутності кровобігу, як для непрофесійних рятувальників, так і для професіоналів. З іншого боку, немає ніяких доказів, що контроль за наявністю дихальних рухів, дихання або кашлю має вищу діагностичну цінність. Медичні працівники, так само як і непрофесійні рятувальники, мають труднощі у визначенні наявності або відсутності адекватного чи нормального дихання у постраждалих без свідомості. Причиною може бути те, що дихальні шляхи непрохідні або потерпілий робить рідкі (агональні) вдихи. Коли диспетчери швидкої допомоги запитують свідків, які телефонують, чи є дихання у потерпілого, свідки часто плутають агональні вдихи з нормальним диханням. Ця некоректна інформація може призводити до того, що свідки вчасно не розпочинають СЛР у постраждалих із зупинкою кровообігу. Агональні вдихи виникають у майже 40% постражадлих протягом перших кількох хвилини від моменту зупинки серця. Свідки описують агональні вдихи, як слабке дихання, важке або утруднене дихання, чи шумне або судомне дихання.

Початкові штучні вдихи

При неасфіктичній зупинці кровообігу артеріальна кров залишається насиченою киснем впродовж декількох хвилин. Тому на початку надання допомоги вентиляція менш важлива, аніж компресії грудної клітки.

Щоб підкреслити приорітетність компресій грудної клітки, рекомендовано розпочинати СЛР з компресій грудної клітки, а не з вентиляції. Не треба витрачати час на перевірку ротової порожнини на предмет наявності сторонніх тіл. Це треба робити тільки у разі, якщо виконані спроби штучного дихання не призводять до підйому грудної клітки.

Вентиляція

Під час СЛР метою вентиляції є підтримка адекватної оксигенації і виведення CO2. Однак немає достатньої інформації, якими мають бути оптимальний дихальний об’єм, частота дихання, та концентрація кисню у газовій суміші, що вдихається. Поточні рекомендації базуються на наступних доказах:

1. Під час СЛР кровопостачання легень істотно зменшується. Таким чином адекватне вентиляційно-перфузійне співвідношення може підтримуватись меншим дихальним об’ємом вентиляції та частотою дихання у порівнянні з нормою.

2. Гіпервентиляція вважається шкідливою, оскільки збільшує внутрішньогрудний тиск, внаслідок чого зменшується венозне повернення до серця і зменшується серцевий викид. Виживання при цьому менше.

3. Перерви в компресіях грудної клітки (наприклад для перевірки серцевого ритму або пульсу) мають негативний вплив на виживання у постраждалих.

4. При незахищених (негерметизованих) дихальних шляхах дихальний об'єм 1л викликає значно більше роздування шлунку, аніж дихальний об'єм 500 мл.

5. Знижена хвилинна вентиляція (менші ніж в нормі, дихальний об’єм та частота дихання) може підтримувати ефективну оксигенацію та вентиляцію впродовж СЛР. Під час СЛР дорослої особи рекомендовані дихальні об'єми становлять близько 500-600 мл (6-7 мл/кг).

Таким чином, згідно з поточними рекомендаціями, кожен штучний вдих рятувальника має тривати близько 1 сек і мати достатній об'єм, який призводить до підйому грудної клітки постраждалого. Проте слід уникати швидких або форсованих вдихів. Час, необхідний для виконання двох вдихів, не повинен перевищувати 5 с. Ці рекомендації стосуються усіх форм вентиляції впродовж СЛР, включно з диханням «рот в рот» і вентиляцією мішком типу «Амбу» з маскою з або без додаткової подачі кисню.

Вентиляція «рот в ніс» – це альтернатива вентиляції «рот в рот». Її слід розглядати, якщо рот потерпілого серйозно ушкоджений або його не можливо відкрити, якщо рятувальник надає допомогу потерпілому у воді, або у разі, якщо складно досягти щільного прилягання рота рятувальника до рота постраждалого.

Допустимості вентиляції «рот-в-трахеостому», її можна проводити постраждалому з трахеостомічною трубкою або трахеостомою.

Проведення вентиляції мішком типу «Амбу» потребує практики та навичок. Цю методику можуть використовувати досвідчені фахівці.

Компресії грудної клітки.

Компресії грудної клітки створюють умови для кровотоку за рахунок збільшення внутрішньогрудного тиску, а також завдяки безпосередньому стисканню серця. Хоча при правильно виконаних компресіях грудної клітки систолічний АТ може досягати 60-80 мм.рт.ст., діастолічний тиск залишається низьким, а середній АТ у сонній артерії рідко перевищує 40 мм.рт.ст. Завдяки компресіям грудної клітки невеликий, але критично важливий об’єм крові поступає до мозку та міокарду; завдяки цьому збільшується ймовірність успішної дефібриляції.

З 2005 року, коли були опубліковані стандарти, завдяки використанню пристроїв для контролю і спостереження за виконанням компресій грудної клітки з’явилися нові дані про пацієнтів з зупинкою кровообігу, що доповнилися дослідженнями на тваринах та манекенах. Рекомендації, засновані на цих доказових даних:

1. Щоразу, коли продовжуєте (розпочинаєте заново) компресії грудної клітки, необхідно негайно розмістити кисті рук в центрі грудної клітки.

2. Натискати на грудну клітку необхідно з частотою щонайменше 100 за 1 хв.

3. Глибина натискання на грудну клітку повинна складати щонайменше 5 см (для дорослих).

4. Грудна клітка повинна повністю розправитися після кожної компресії.

5. Необхідно витрачати приблизно однакову кількість часу як на стиснення, так і на розправлення грудної клітки.

6. Перерви між компресіями грудної клітки повинні бути мінімальними, щоб забезпечити постраждалим не менше 60 компресій за кожну хвилину (в середньому).

7. Відчуття пульсу на сонній або інших артеріях, не є показником ефективного артеріального кровотоку під час компресій грудної клітки.

Положення рук

При компресії грудної клітки у дорослих рятувальники мають розміщувати свої руки на нижній половині грудини. Існує ще простіший метод визначення місця компресій, а саме: «розмістити основу кисті в центрі грудної клітки, а на неї покласти кисть другої руки». Використовувати міжсоскову лінію як орієнтир для розміщення рук не надійно.

Частота компресій

Існує зв'язок між кількістю виконаних за хвилину компресій грудної клітки та шансами на успішну реанімацію. Хоча частота компресій (швидкість, при якій ми виконуємо 30 послідовних натискань на грудну клітку) має бути щонайменше 100 за 1хв, фактична кількість виконаних компресій протягом кожної хвилини СЛР буде нижчою внаслідок наявності перерв для проведення штучного дихання і аналізу ритму АЗД тощо. В середньому щохвилини слід виконувати принаймні 60 натискувань на грудну клітку.

Глибина компресій

Недостатньо глибокі, аніж рекомендовано, натискання на грудну клітку часто спричинені страхом заподіяти шкоду, втомою та недостатньою м’язовою силою рятувальників. Існують доказові дані, що компресії грудної клітки на глибину 5 см і більше призводять до збільшення частоти відновлень спонтанного кровообігу (ВСК) та більшого числа пацієнтів, госпіталізованих живими до лікарні, аніж при натисканні на глибину 4 см або менше. Немає прямих доказових даних, що пошкодження грудної клітки при компресіях пов'язані з глибиною компресій. Рекомендовано у дорослих осіб глибину натискання на грудну клітку не більше 6 см.

Пристрої спостереження за технікою компресій

Пристрої контролю і спостереження, які вбудовані в АЗД або у окремі прилади, допомагають рятувальникам досягати рекомендованої частоти та глибини компресій. Використання таких пристроїв контролю та спостереження, є частиною загальної стратегії покращення якості СЛР. Рятувальники мають усвідомлювати, що точність пристроїв, які вимірюють глибину натискання змінюється у залежності від жорсткості поверхні, на якій виконується СЛР (наприклад, підлога/матрац).

Співвідношення компресії і вентиляції

Математична модель передбачає, що співвідношення 30:2 забезпечує оптимальний компроміс між кровопостачанням та доставкою кисню. Співвідношення 30 компресій до 2 вентиляцій було рекомендовано стандартами 2005 року у випадках реанімації дорослого або дитини одним рятувальником на до госпітальному етапі. Винятком є навчений медичний працівник, якому дозволено використовувати співвідношення 15:2 при реанімації дитини. Це зменшує кількість перерв під час компресій та тривалість періодів без кровотоку, і знижує ймовірність гіпервентиляції. Проте ще недостатньо прямих доказових даних щодо підвищення виживання внаслідок впровадження наведених вище змін. Також, немає жодних нових доказових даних, які б дозволили стверджувати, що слід змінити рекомендоване співвідношення компресій та вентиляцій 30:2.

СЛР без вентиляції

Деякі медичні працівники, а також непрофесійні рятувальники, свідчать, що вони не хотіли б виконувати вентиляцію «рот-в-рот», особливо у невідомих потерпілих при зупинці кровообігу. Дослідження на тваринах показали, що в перші кілька хвилин після неасфіктичної зупинки кровообігу СЛР без вентиляції може бути настільки ж ефективною, як і поєднання вентиляції і компресій. Якщо дихальні шляхи прохідні, поодинокі вдихи і пасивне розправлення грудної клітки можуть забезпечити деякий повітрообмін, проте це може призвести до вентиляції лише мертвого простору. Дослідження на тваринах та математичні моделі показали, що при СЛР без вентиляції запаси кисню в артеріальній крові виснажуються за 2-4 хвилини.

У разі зупинки кровообігу, неасфіктичного генезу, у дорослих результати СЛР без вентиляції значно кращі, аніж результати в групі, де СЛР взагалі не проводиться.

Ризик для постраждалого під час СЛР

Багато свідків не розпочинають СЛР, оскільки стурбовані тим, що при виконанні компресій грудної клітки постраждалому з зупинкою кровообігу вони можуть спричинити йому серйозні пошкодження. У дослідженні проведення СЛР випадковими свідками (з телефонним інструктажем диспетчера), при якому у потерпілих, яким виконували натискання на грудну клітку, не було зупинки кровообігу – 12% потерпілих відчували дискомфорт, але тільки у 2% виявився перелом ребер. СЛР, що її виконують випадкові свідки, вкрай рідко призводить до серйозних ушкоджень у постраждалих.

Ризик для рятувальників під час проведення СЛР

Фізичні ефекти

При проведенні СЛР описані поодинокі випадки розтягнення м’язів, болю в спині, задишки, гіпервентиляція. Частота цих ускладнень дуже мала, тому тренування та виконання СЛР в реальних умовах є безпечним в більшості випадків. Осіб, що мають намір вчитися проводити СЛР, слід проінформувати про характер і ступінь фізичної активності, потрібної під час навчання.

Втома рятувальника

Кілька досліджень на манекенах виявили, що глибина компресії грудної клітки може зменшуватися вже через 2 хв після їх початку. Дослідження у стаціонарі показали, що при використанні поточного контролю і спостереження за якістю виконуваної СЛР, середня глибина натискання зменшується у часовому проміжку 1,5-3 хв від її початку. З цих міркувань рятувальникам рекомендовано змінюватися кожні 2 хвилини, для запобігання зниженню якості компресій внаслідок втоми. Зміна рятувальників не повинна переривати компресії грудної клітки.

Ризик при дефібриляції

Ураження рятувальника струмом при дефібриляції є вкрай рідкими. Попри це, рятувальники не повинні продовжувати компресії грудної клітки на час виконання розряду. До постраждалих не можна торкатися під час розряду. Слід уникати прямого контакту між рятувальником і постраждалим при дефібриляції.

Передача захворювань

Зафіксовані окремі випадки, коли виконання СЛР було пов'язане з передачею хвороб, а саме Salmonella infantis, Staphylococcus aureus, важкий гострий респіраторний синдром (SARS), менінгококовий менінгіт, Helicobacter pylori, вірус Herpes simplex, шкірна форма туберкульозу, стоматит, трахеїт, Shigella та Streptococcus pyogenes.

Ризик передачі хвороби впродовж навчання і фактичного виконання СЛР надзвичайно низький. Одягати рукавички на час проведення СЛР доцільно, але, якщо рукавичок немає, СЛР не слід відкладати або утримуватися від його виконання. Рятувальники мають вживати відповідних заходів безпеки, якщо відомо, що потерпілий має серйозне інфекційне захворювання (наприклад ВІЛ, туберкульоз, гепатит B або SARS).

Обструкція дихальних шляхів стороннім тілом середнього ступеня тяжкості

Кашель викликає стійке підвищення тиску в дихальних шляхах, що може виштовхнути стороннє тіло. Агресивні дії – удари по спині, абдомінальні поштовхи і компресії грудної клітки – можуть призвести до потенційно серйозних ускладнень і погіршити обструкцію дихальних шляхів. Ці методи прийнятні для потерпілих з ознаками тяжкої обструкції дихальних шляхів. Потерпілі з обструкцією дихальних шляхів середнього ступеня тяжкості повинні залишатися під безперервним спостереженням до поліпшення їх стану, оскільки згодом може розвитися тяжка обструкція дихальних шляхів.

Тяжка обструкція дихальних шляхів стороннім тілом

Для постраждалих зі збереженою свідомістю (дорослих і дітей старше 1 року) та повною обструкцією дихальних шляхів стороннім тілом ефективні удари по спині та абдомінальні поштовхи.

Проведені дослідження показали, що грудні поштовхи створюють вищий тиск у дихальних шляхах у порівнянні з абдомінальними поштовхами. Так як грудні поштовхи практично ідентичні компресіям грудної клітини, рятувальників слід навчати розпочинати СЛР у тому разі, якщо потерпілий з підтвердженою або ймовірною обструкцією дихальних шляхів втрачає свідомість. Мета компресій грудної клітки – передусім спробувати вилучити стороннє тіло з дихальних шляхів у потерпілого без свідомості і тільки в другу чергу - покращити кровообіг.

Отже, компресії грудної клітки слід виконувати навіть тоді, коли фахівці все ще визначають пульс. Якщо ступінь тяжкості обструкції не вдалося зменшити, може виникнути прогресуюча брадикардія та асистолія. Під час СЛР при удавленні, при виконанні стандартних прийомів з відновлення прохідності дихальних шляхів, слід швидко перевірити ротову порожнину потерпілого на предмет наявності стороннього тіла, яке частково могло бути виштовхнутим.

Пальцьове видалення стороннього тіла

Слід уникати виконання методу пальцьового видалення «всліпу», а стороннє тіло з дихальних шляхів видаляти вручну тільки тоді, коли воно частково або повністю візуалізується.

Подальше лікування і направлення на медичний огляд

Після успішного усунення обструкції дихальних шляхів певна частина чужорідного тіла може залишатися у верхніх або нижніх дихальних шляхах і викликати пізні ускладнення. Постраждалі з постійним кашлем, утрудненим ковтанням або відчуттям стороннього тіла в горлі повинні бути направлені для проходження медичного огляду. Абдомінальні поштовхи та компресії грудної клітки потенційно можуть призвести до внутрішніх ушкоджень, тому всіх постраждалих, яким успішно було надано допомогу із застосуванням цих заходів також необхідно обстежити.

Використання автоматичного зовнішнього дефібрилятора

Використання АЗД є безпечними і ефективними, що дозволяє дефібрилювати потерпілого набагато раніше прибуття професійної допомоги. Рятувальники повинні продовжувати СЛР з мінімальними перервами в натисканні грудної клітки при накладанні електродів АЗД і протягом часу його використання. Рятувальники мають зосередитися на негайному виконанні голосових підказок, зокрема продовжувати СЛР одразу ж після відповідної команди.

Програми громадського доступу до дефібриляції

Впровадження у позалікарняних умовах АЗД-програм є світовою практикою. АЗД розміщуються в громадських місцях, таких як аеропорти, спортивні заклади, офіси, казино і літаки, де зупинки серця, як правило, трапляються при свідках. АЗД-програми для непрофесійних рятувальників з коротким часом реагування та неконтрольовані дослідження з використанням офіцерів поліції як рятувальників першої ланки повідомляють про рівень виживання 49-74%.

При впровадженні програми АЗД, громадськість та керівники програми мають враховувати такі чинники, як стратегічне розташування АЗД, створення підрозділу, що відповідає за моніторинг та технічну підтримку пристроїв, програми підготовки та перепідготовки для осіб, які, ймовірно, використовуватимуть АЗД.

Логістична проблема для програм першочергового реагування полягає в тому, що рятувальник має прибути не просто раніше, аніж традиційна швидка допомога, а протягом 5-6 хв від виклику, щоб виконати дефібриляцію в електричній або циркуляторній фазі зупинки серця. При більш тривалій затримці знижуються переваги для виживання: виграш кількох хвилин в часі матиме незначний ефект, якщо перший рятувальник прибуває пізніше 10-ти хвилин після виклику, або якщо перший рятувальник прибуває не набагато швидше, аніж бригада швидкої допомоги.

1.2. Базові алгоритми

1.2.1. Базові реанімаційні заходи мають наступну послідовність :

1. Перед наданням допомоги необхідно переконатися, що Вам, постраждалому та іншим присутнім особам не загрожує небезпека.

Пам’ятайте: Ви повинні врятувати життя, але не ціною власного!

2. Якщо місце безпечне, визначте чи в свідомості постраждалий – обережно потрясіть за плече та голосно запитайте: «З Вами все гаразд? Як Ви себе почуваєте?». В жодному разі, з метою визначення свідомості, не тисніть постраждалому на очі, не коліть його гострими предметами.

Якщо постраждалий реагує:

- Якщо постраждалому нічого не загрожує, залиште його в попередньому положенні.

- Якщо можливо, з’ясуйте, що з ним сталося та викличте швидку медичну допомогу.

- Не залишайте постраждалого без нагляду, періодично оцінюйте його стан.

Якщо постраждалий не реагує:

3. Покличте на допомогу оточуючих осіб.

4. При необхідності поверніть постраждалого на спину, відновіть прохідність дихальних шляхів.

5. Підтримуючи дихальні шляхи відкритими, визначте наявність дихання, використовуючи потрійний прийом: «чути, бачити, відчувати». Визначати наявність дихання необхідно протягом 10 секунд. При нормальному диханні за цей час Ви почуєте не менше 2-3 вдихів.

Пам’ятайте: протягом декількох хвилин після зупинки серця у постраждалого може зберігатися слабке дихання або поодинокі гучні вдихи. Не сплутайте його з нормальним диханням. Якщо у Вас виникли сумніви, що дихання нормальне, вважайте, що його не має.

Немедикам для визначення життєвих показників немає необхідності перевіряти пульс, можна обмежитись тільки визначенням наявності дихання.

Якщо постраждалий дихає нормально (18-20 вдихів за хвилину):

• Попросіть когось або самостійно викличте швидку медичну допомогу.

• Переведіть його в стабільне положення.

• Не залишайте постраждалого без нагляду до приїзду медиків.

• Слідкуйте за життєвими показниками.

6. Якщо дихання відсутнє або порушене:

7. Попросіть оточуючих сходити за допомогою, якщо немає можливості – самостійно викличте швидку медичну допомогу, навіть якщо буде потрібно залишити постраждалого на певний час. Тільки після виклику швидкої медичної допомоги розпочніть проведення серцево-легеневої реанімації.

8. Виконайте 30 натискань на грудну клітку:

8.1. Станьте на коліна збоку від постраждалого.

8.2. Визначте місце компресії та розмістіть руки на грудній клітці.

8.3. Виконуйте компресії глибиною не менше 5 (не більше 6 см.), з частотою 100 (не більше 120) за хвилину.

Пам’ятайте: не відривайте рук від грудної клітки при виконанні компресій. При виконанні кожної наступної компресії дайте можливість грудній клітці повернутись в початкове положення (розправитись).

9. Виконайте 2 вдихи:

9.1. Відновіть прохідність дихальних шляхів.

9.2. Затисніть ніздрі постраждалого однією рукою.

9.3. Щільно охопіть губами рот постраждалого, для створення герметичності.

9.4. Зробіть рівномірний видих (як при звичайному диханні) в рот постраждалого протягом однієї секунди (одночасно слідкуючи за рухом його грудної клітки). Дайте можливість грудній клітці постраждалого повернутись в початкове положення та одразу виконайте другий вдих.

Пам’ятайте: виконувати штучне дихання можна тільки за наявності захисних засобів – маска-клапан, дихальна маска та ін. При відсутності захисних засобів штучне дихання можна не виконувати – проводьте тільки натискання на грудну клітку.

Виконання двох вдихів повинно займати не більше 5 секунд.

Одразу після виконування двох вдихів розпочніть натискання на грудну клітку відповідно до вищевказаних рекомендацій (30:2).

Важливо:

1. Якщо Ви виконуєте реанімацію не один, слід змінюватись кожні 2 хвилини, щоб запобігти перевтомленню.

2. Паузи між компресіями на грудну клітину повинні бути мінімальними.

3. Зупинку для оцінки стану постраждалого слід проводити тільки після відновлення дихання, свідомості або рухових функцій.

4. Ви можете припинити серцево-легеневу реанімацію за наступних умов:

• прибуття медиків,

• відновлення дихання/свідомості,

• Ваше фізичне виснаження.

1.2.2. Проведення серцево-легеневої реанімації з використанням АЗД

Заходи мають наступну послідовність :

1. Перед наданням допомоги необхідно переконатися, що Вам, постраждалому та іншим присутнім не загрожує небезпека.

Пам’ятайте: Ви повинні врятувати життя але не ціною власного!

2. Якщо місце події безпечне, визначте чи в свідомості постраждалий – обережно потрясіть за плече та голосно запитайте: «З Вами все гаразд? Як Ви себе почуваєте?». В жодному разі, з метою визначення свідомості, не тисніть постраждалому на очі, не коліть його гострими предметами.

Якщо постраждалий реагує:

- Якщо постраждалому нічого не загрожує, залиште його в попередньому положенні.

- Якщо можливо, з’ясуйте, що з ним сталося та викличте швидку медичну допомогу.

- Не залишайте постраждалого без нагляду, періодично оцінюйте його стан.

Якщо постраждалий не реагує:

Покличте на допомогу.

При необхідності поверніть постраждалого на спину.

3. Відновіть прохідність дихальних шляхів.

Підтримуючи дихальні шляхи відкритими, визначте наявність дихання, використовуючи потрійний прийом: «чути, бачити, відчувати».

Визначати наявність дихання необхідно протягом 10 секунд.

При нормальному диханні за цей час Ви почуєте не менше 2-3 вдихів.

Пам’ятайте: Протягом декількох хвилин після зупинки серця у постраждалого може зберігатися слабке дихання або поодинокі гучні вдихи. Не сплутайте його з нормальним диханням. Якщо у Вас виникли сумніви, що дихання нормальне, вважайте, що його не має.

Немедикам для визначення життєвих показників не має необхідності перевіряти пульс, можна обмежитись тільки визначенням наявності дихання.

Якщо постраждалий дихає нормально:

- Переведіть його в стабільне положення.

- Попросіть когось або самостійно викличте швидку медичну допомогу.

Не залишайте постраждалого без нагляду до приїзду медиків. Слідкуйте за життєвими показниками.

4. Якщо дихання відсутнє і нікого немає поруч – самостійно викличте швидку медичну допомогу та принесіть АЗД.

Якщо Ви надаєте допомогу не самостійно – попросіть оточуючих осіб або свідків події викликати швидку медичну допомогу та принести АЗД. Тим часом слід розпочати проведення СЛР відповідно до алгоритму 1, до моменту прибуття АЗД.

Проведення СЛР

Станьте на коліна збоку від постраждалого.

Визначте місце натискань, розмістіть руки на грудній клітці та виконайте 30 компресій.

Виконуйте компресії глибиною не менше 5 (не більше 6 см.), з частотою 100 (не більше 120) за хвилину.

Виконайте 2 вдихи:

Відновіть прохідність дихальних шляхів.

Затисніть ніздрі постраждалого однією рукою.

Щільно охопіть губами рот постраждалого, для створення герметичності.

Зробіть рівномірний видих (як при звичайному диханні) в рот постраждалого протягом однієї секунди (одночасно слідкуючи за рухом його грудної клітки). Дайте можливість грудній клітині постраждалого повернутись в початкове положення та одразу виконайте другий вдих.

Виконання двох вдихів повинно займати не більше 5 секунд.

Одразу після виконування двох вдихів розпочніть натискання на грудну клітку відповідно до вищевказаних рекомендацій (30:2).

Якщо Ви надаєте допомогу самостійно – одразу використовуйте АЗД.

5. Використання АЗД:

Відкрийте кришку. Як правило після цього, апарат вмикається самостійно, якщо ні - натисніть кнопку, щоб його увімкнути. Після того, як апарат увімкнувся, він одразу розпочне давати голосові команди – неухильно дотримуйтесь команд апарату.

Приклейте електроди на грудну клітину постраждалого та зачекайте доки апарат не здійснить аналіз ритму.

6. Аналіз ритму АЗД.

АЗД, проаналізувавши ритм, дасть відповідні голосові вказівки.

7. За вказівкою АЗД натисніть кнопку розряду для проведення дефібриляції (ритм дефібриляційний).

Пам’ятайте: не торкайтесь постраждалого, коли апарат проводить аналіз ритму та при проведенні дефібриляції. Проводьте дефібриляцію тільки після того, коли Ви впевнились, що ніхто не торкається постраждалого.

Одразу після виконання дефібриляції розпочніть проведення СЛР у співвідношенні 30:2, відповідно до вимог, вказаних в алгоритмі №1:

Через дві хвилини дефібрилятор автоматично проведе повторний аналіз ритму у постраждалого – дійте відповідно до його голосових підказок – при необхідності виконайте дефібриляцію. Якщо в моделі дефібрилятора не передбачено автоматичне вмикання через 2 хвилини (тобто після виконання 5-6 циклів СЛР 30:2), увімкніть його самостійно.

Якщо СЛР виконують два рятувальники – перший: розпочинає проведення СЛР 30:2; другий: приносить та готує автоматичний дефібрилятор до роботи.

Пам’ятайте: не припиняйте натискання на грудну клітину, доки інший рятувальник прикріплює електроди.

Припиніть натискування на грудну клітку під час аналізу ритму серця дефібрилятором, відповідно до його команди, незалежно від того яке по рахунку натискування Ви виконуєте.

Використовуйте час коли дефібрилятор аналізує ритм (через кожні 2 хвилини проведення СЛР), для того щоб змінитися: натискання на грудну клітину – фізично виснажлива маніпуляція.

Використовуйте АЗД протягом всього часу проведення СЛР – не має обмежень в кількості проведення дефібриляцій.

8. У випадку, коли після аналізу ритму серця дефібрилятор не рекомендує проведення дефібриляції - продовжуйте СЛР у співвідношенні 30:2, відповідно до вищевказаних рекомендацій.

Якщо у постраждалого відновилось дихання та самостійна робота серця – переведіть його в стабільне положення не знімаючи електроди. Уважно слідкуйте за станом постраждалого та при необхідності будьте готові продовжити СЛР.

1.2.3. Порушення прохідності дихальних шляхів – вдавлення

Заходи мають наступну послідовність :

1. Обструкція верхніх дихальних шляхів стороннім тілом, як правило, трапляється під час прийому їжі. Ознаки: зляканий вигляд, відсутність голосу, постраждалий жестами може показувати те, що він вдавився.

Пам’ятайте: важливо не сплутати цей невідкладний стан із втратою свідомості, інфарктом міокарду, судомами чи іншими станами, які можуть призвести до раптового порушення дихання, ціанозу або втрати свідомості.

2. Ознаки часткової непрохідності дихальних шляхів: на Ваше запитання «Ви вдавилися?» постраждалий відповідає, серед інших ознак – може говорити, кашляти, дихати.

3. Заохочуйте постраждалого продовжувати кашляти.

У випадку, якщо спроби відкашлятись були вдалими – огляньте постраждалого, при необхідності викличте швидку медичну допомогу.

Якщо у постраждалого з’явилися ознаки тяжкої обструкції перейдіть до надання відповідної невідкладної допомоги.

4. Ознаки повної непрохідності дихальних шляхів: на Ваше запитання «Ви вдавилися?» постраждалий не може відповісти, тільки киває головою, не може дихати, хрипить, безмовні спроби кашляти, може втратити свідомість.

Пам’ятайте: удари по спині, абдомінальні поштовхи і компресії грудної клітки – можуть спричинити серйозні ускладнення. Ці методи прийнятні для постраждалих з ознаками тяжкої обструкції дихальних шляхів.

5. Якщо у постраждалого наявні ознаки повної непрохідності дихальних шляхів (свідомість збережено):

5.1. Зробіть п'ять ударів по спині: станьте збоку і трохи позаду постраждалого; підтримуйте грудну клітку однією рукою і нахиліть постраждалого вперед, щоб при зміщенні стороннього тіла воно вийшло через рот, а не опустилося глибше у дихальні шляхи; нанесіть п’ять різких ударів між лопатками основою долоні Вашої іншої руки.

5.2. Якщо п’ять ударів по спині не зменшили ступінь обструкції дихальних шляхів, виконайте п’ять абдомінальних поштовхів: станьте позаду постраждалого та обхопіть руками верхню частину черевної порожнини; нахиліть постраждалого вперед; стисніть Ваш кулак та розмістіть його між пупком та грудною кліткою; захопіть цю руку іншою та різко натисніть досередини та догори; повторюйте п’ять разів.

5.3. Якщо ступінь обструкції не зменшився, почергово повторюйте п’ять ударів по спині, та п’ять абдомінальних поштовхів.

6. Якщо постраждалий втрачає свідомість:

6.1. Обережно вкладіть його на землю.

6.2. Розпочніть СЛР (див. алгоритм).

6.3. Негайно викличте швидку медичну допомогу.

1.3. Маніпуляції

1.3.1. Відновлення прохідності дихальних шляхів, перевірка наявності дихання

1. Закиньте голову і підніміть підборіддя – язик піднімається, що дає можливість повітрю вільно надходити до легень.

1.1. При підозрі на травму в шийному відділі хребта використовуйте метод висунення нижньої щелепи.

2. Для визначення дихання - нахиліть Ваше обличчя до рота та носа постраждалого, боковим зором дивіться на його грудну клітку протягом 10 секунд. Необхідно побачити екскурсію грудної клітки, вухом почути шум дихання, шкірою щоки відчути рух повітря при диханні.

1.3.2. Проведення натискання на грудну клітку та штучного дихання.

1. Станьте на коліна з боку від потерпілого. Визначте точку натиснення . Розмістіть руки складені в замок на грудній клітці. Виконайте 30 компресій.

2. Після 30 компресій - відновіть прохідність дихальних шляхів, затисніть ніздрі постраждалого однією рукою, щільно охопіть губами рот постраждалого, зробіть рівномірний видих, як при звичайному диханні, одночасно слідкуючи за рухом його грудної клітки, після повернення грудної клітки у висхідне положення, одразу виконайте другий видих.

3. Одразу після виконання двох вдихів розпочніть натискування на грудну клітку.

1.3.3. Використання автоматичного зовнішнього дефібрилятора (АЗД)

1. Відкрийте кришку АЗД. Як правило одразу після цього апарат включається самостійно, якщо ні – натисніть кнопку, щоб його увімкнути.

2. Після увімкнення неухильно дотримуватись голосових команд АЗД:

2.1. наклейте електроди на грудну клітку постраждалого;

2.2. зачекайте поки апарат здійснить аналіз ритму, при цьому не торкайтесь постраждалого;

2.3. у разі необхідності натисніть на кнопку розряду для проведення дефібриляції.

3. Одразу після виконання дефібриляції розпочніть проведення СЛР.

4. Через дві хвилини дефібрилятор автоматично проведе повторний аналіз ритму у постраждалого – дійте відповідно до його голосових вказівок.

1.3.4. Переведення постраждалого у стабільне положення.

1.Руку постраждалого, яка ближче до вас, розташуйте перпендикулярно до тулуба та зігніть під прямим кутом у ліктьовому суглобі

(фото 10);

2.Зігніть дальню від вас ногу постраждалого у колінному суглобі під прямим кутом (фото 11);

3.Дальню від вас руку зігніть в ліктьовому суглобі та заведіть тильний бік долоні під протилежну щоку постраждалого (фото 12);

4. Притискуючи долоню постраждалого до щоки (фіксація голови та шиї), іншою рукою за зігнуте коліно поверніть постраждалого на бік обличчям до себе (фото 13);

5. У позиції на боці розмістіть зігнуту в коліні ногу постраждалого під прямим до тулуба (фото 14);

6.слідкуйте за прохідністю дихальних шляхів постраждалого.

1.3.5. Прийом Хеймліка

1.Попросіть постраждалого максимально нахилитися вперед (при можливості тулуб повинен бути нахилений не менше ніж на 90º) (фото 15)

2.нанесіть п’ять різких, ковзних поштовхів між лопатками постраждалого основою долоні (фото 16).

3. Якщо не вдалося відновити прохідність дихальних шляхів, виконайте п’ять абдомінальних поштовхів:

3.1. станьте позаду постраждалого

3.2. долоню стисніть у кулак, розмістіть її по середині між пупком та грудиною постраждалого (фото 17-18);

3.3. захопіть кулак іншою долонею та виконайте п’ять поштовхів у напрямку досередини та вгору (фото 19-20).

4. При необхідності повторіть дії описані в пункті 2 та 3 декілька разів.