2. Що спільного та в чому відмінність між технологією обробки конструкційних матеріалів пилкою та напилком?
3. Яка послідовність підготовки деталей до оздоблення за допомогою напилка?
4. Від чого залежить якість оброблення заготовки за допомогою напилка?

Шліфувáння — метод абразивної обробки поверхонь заготовок інструментом, що має вигляд тіла обертання, різальними елементами якого є безліч дуже твердих абразивних або алмазних зерен.

Щоб надати виробам привабливого зовнішнього вигляду, підготувати їх до оздоблення і при цьому досягти більш якісного оброблення, ніж напилками, поверхню виробів шліфують. Виконують таку технологічну операцію шліфувальною шкуркою. Це багаторізцевий різальний інструмент, який складається з наклеєних на поверхню цупкого паперу або тканини дуже твердих дрібненьких частинок у вигляді зерен з гострими вершинами (мал. 1).

Мал. 1. Шліфувальна шкурка: а - схематичне зображення; б - загальний вигляд

Матеріали, з яких виготовляються такі зерна, називають абразивами.

Під час руху шліфувальної шкурки по оброблюваній поверхні кожне зерно діє як клин різального інструмента, зрізуючи при цьому її нерівності.

Від розмірів та кількості твердих частинок, наклеєних на одному квадратному сантиметрі шліфувальної шкурки, залежить якість обробки. Що більша кількість зерен припадає на один квадратний сантиметр поверхні шліфувальної шкурки, то з більшою чистотою здійснюється обробка заготовки або виробу.

Для вищої якості обробки поверхні необхідно використовувати нову шліфувальну шкурку. На звороті аркуша або стрічки цього інструмента містяться певні написи: відомості про виробника, зернистість шкурки, умови її використання тощо (мал. 2).

Мал. 2. Позначення на шліфувальних шкурках

При виборі шліфувальної шкурки слід звернути увагу на зернистість, яка позначається числом або числом з літерою. Що більше число, то більша кількість зерен наклеєна на одному квадратному сантиметрі основи шліфувального паперу, то дрібніші зерна, а значить, з більшою чистотою можна оброблювати поверхню виробу. Для шліфування виробів з деревних матеріалів краще застосовувати шліфувальні шкурки з номерами 100...140.

Шліфують поверхню деревини чи фанери за допомогою шліфувальної колодки (шліфка) або спеціального пристрою, на яких кріпиться шліфувальна шкурка (мал. 3).

Мал. 3. Кріплення шліфувальної шкурки: а - на колодці (шліфку); б - на пристрої

Напрямок шліфування повинен збігатися з напрямком волокон деревини (мал. 85, а). Якщо шліфувати поперек волокон (мал. 85, б), утворяться подряпини. Спочатку вони будуть майже непомітними, але після покривання виробу лаком чітко вирізнятимуться й зіпсують зовнішній вигляд виробу.

Мал. 85. Напрямки шліфування: а - правильно; б - неправильно

Мал. 86. Прийоми шліфування деталей: а - дрібних; б - великих

Щоб зачистити дрібні деталі, їх рухають по шліфувальній шкурці. Великі деталі шліфують переміщенням бруска з шліфувальною шкуркою вздовж волокон деревини заготовки (мал. 86).

Нині великого поширення як на виробництві, так і в побуті набуло використання електрифікованих шліфувальних машин (мал. 87). Про будову, призначення та прийоми роботи такими інструментами ти дізнаєшся в подальшому на уроках трудового навчання.