«Театр корифеїв». Іван Карпенко-Карий (І. Тобілевич). Основне про життєвий і творчий шлях митця

«ТЕАТР КОРИФЕЇВ». ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (І. ТОБІЛЕВИЧ). ОСНОВНЕ ПРО ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ МИТЦЯ

Запишіть

«Театр корифеїв» користувався величезною популярністю не тільки в Москві, а й у Санкт-Петербурзі. Його вважали навіть кращим за імперський.

       Театр проіснував сім років, до початку Першої світової, коли влада царської Росії закрила не тільки театр, а й усі українські газети, журнали та книгарні.

Марія Заньковецька, яка народилася 4 серпня 1854 року, стала легендою українського театру за життя. Її акторський талант цінували як українські селяни та інтелігенція, так і еліта Російської імперії, включно із Олександром ІІІ. Останній навіть пропонував значні гроші, якщо Заньковецька перейде в Імператорський театр. Та вона лишилась "охороняти" українське слово та національну свідомість.

Псевдонім акторка Заньковецька взяла від назви села Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії, де народилась і виросла. За плечима Заньковецької – більше 30 різних ролей. Серед них були як комедійні, так і драматичні.

Ось що про неї говорили:

• Російський письменник Антон Чехов: "Заньковецька – страшна сила!"

• Український політичний діяч та літературний і театральний критик Симон Петлюра: "Заньковецька є реальним втіленням ідеї страждання. Здається, показати всю силу, яку воно поки що має в нашому житті, вибрало ніжну, як мімоза, душу артистки, щоб понівечити її і в сценічній інтерпретації на очі кожному явити всю глибину того руйнуючого впливу, який вона має на людей. Вона – артистичний символ цього горя, сценічне втілення тих мук, які доводиться зазнавати українській нації".

• Російський театральний критик Олексій Суворін: "Це актриса з талантом великим, самостійним, оригінальним; натура, вся зіткана з найчутливіших нервів".

• Засновник Московського художнього театру Костянтин Станіславський: "Талант винятковий, свій, національний. Я сказав би – істинно народний".

• Український письменник і драматург Іван Карпенко-Карий: "Про неї слово талант – дуже слабеньке слово. Це геній сцени".

• Російський композитор Петро Чайковський на сцені Одеського театру подарував Заньковецькій лавровий вінок із надписом: "Безсмертній – від смертного".

• Український поет Максим Рильський: "Хто хоч раз чув її спів, то задушевно-смутний, то запально-веселий, завжди овіяний чарами народної пісенної манери, хто бачив, як майже буквально літає вона в огненному танці, той ніколи цього не забуде".

  Іван Карпенко-Карий. Життєвий і творчий шлях митця

  Запишіть

  ---

  Псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»).

  

  29 вересня 1845 – народився Іван Карпович Тобілевич в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі.

  1859 р. – працює писарчуком станового приставу в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи.

  1864 — на службі в повітовому суді.

  1865 — переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

  1870 — одружився з Надією Тарковською (у них було 3 дітей). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських.

  1881 — втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.

  1883 — оповідання «Новобранець» (під псевдонімом Гнат Карий). За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М. Старицького.

  1883 — одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького (мали 2 спільних дітей).

  1884 — заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

  1886–1887 — п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».

  1886 — вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого.

  1887 — отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну.

  1888 — з І.Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського.

  1890 — вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

  1897 — склав записку до з’їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з’їзду виголосив Панас Саксаганський.

  1899 — «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.

  1900–1904 — створив власну трупу, п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

  1906 — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна.

  15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.

  ---