Тарас Шевченко.Геніальний поет,мислитель,пророк національного відродження в Україні.

Шевченко — основоположник нової української літератури 

Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ — початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їхні віковічні визвольні прагнення.

Попередники великого поета в українській літературі у своїх творах критикували окремі явища тогочасного життя, як-от: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і викривач усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний герой — борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щастя народу.

Значення творчості Шевченка

Т. Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності.

Тарас Шевченко — не лише поет і прозаїк, а й драматург. Написав він кілька п’єс, але повністю збереглися лише драма «Назар Стодоля» та уривок з історичної драми «Микита Гайдай», у якій ідеться про національно-визвольну війну українського народу проти польської шляхти під керівництвом Богдана Хмельницького. Устами сотника Микити Великий Kобзар закликав слов’янські народи до братерства.

Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури така сама, як роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.

Шевченко нікого не наслідує. Творчо перетопивши в собі численні історичні, фольклорні, літературні джерела кількох слов’янських літератур, він далеко відривається від попередників міццю поетичного таланту, відчуттям органічної спорідненості з козацтвом та гайдамацтвом, побратимства з ним.

Історичні поезії Шевченка пройняті волелюбними мотивами й надихані сучасністю. Вони мали збудити національну й соціальну самосвідомість українців, протиставити їхній громадянській пасивності героїчну боротьбу предків за волю.

Тарас Григорович Шевченко — видатний український поет, прозаїк, драматург, чия творчість зробила його не багато і не мало, а символом українського народу та однією з головних колон, на якій тримається вся наша українська культура.

Поезія Т. Шевченка здобула загальнонародне визнання, принесла її творцеві любов читачів і невмирущу славу. Але не менш багатою і цікавою є творчість Шевченка-художника.

Образотворча спадщина Шевченка дуже велика: нині відомо понад 1000 портретів, пейзажів, історичних та жанрових композицій, виконаних художником у техніці офорта, акватинти, сепією й олівцем, аквареллю та олійними фарбами.

Оцінюючи значення Шевченка як живописця, його сучасник і друг Л. М. Жемчужников відзначав: «І на цьому шляху він був одним з перших, хто звернувся до рідного… Тоді як інші ловили «красу» із спокійним духом, писали мирний куточок, весілля, ярмарок, його дух хвилювався, страждав і виливався гіркими сльозами, які потім оберталися на неспокійне обурення…» Особливу славу Шевченко здобув своїми графічними творами, виконаними в різних техніках. Гравюру художник вважав одним із найбільш доступних для народу видів у мистецтві.

1844 року він виконав серію офортів під назвою «Живописна Україна», у яких зобразив сцени із життя і побуту простого українського народу, його історичного минулого, а також мальовничі краєвиди рідної України: «Судня рада», «Старости», «У Києві», «Видубицький монастир» та ін.

ПРОСТО ПРОЧИТАТИ

«Літературного доробку Т.Шевченка»

(Запис у зошити)

Творчість Т.Г.Шевченка умовно поділяють на чотири періоди:

І.1837-1843 – рання творчість

ІІ.1843-1847 – період «Трьох літ»

ІІІ. 1847-1857 – період заслання

ІV.1857-1861 – пізній період

Законспектувати з підручника (переписати таблицю в зошит ст.219-220)