Конструктор уроків
11
8
210
14
0
3
Навчальна:
ознайомити учнів з основними етапами життя Т. Шевченка;
показати зв’язок біографії з творчістю;
проаналізувати ранні твори «Причинна», «Думи мої, думи мої…».
Розвивальна:
формувати навички аналізу ліричних і ліро-епічних творів;
розвивати критичне мислення.
Виховна:
виховувати повагу до історичного минулого України;
формувати національну свідомість.
У кожного народу є свій голос совісті й правди. Для українців таким голосом став Тарас Шевченко. Його поезія — це не лише слова, а крик серця, біль і надія. Уявіть собі юного поета, який щойно здобув свободу, але замість радості він відчуває глибоку тугу за рідним краєм і народом. Саме ці почуття народили його перші твори — балади й елегії, де реальне життя переплітається з фантастичними образами, а особистий біль стає болем усієї України.
Сьогодні ми спробуємо відчути, як у рядках Шевченка оживають його думи, як вони перетворюються на живих співрозмовників, і як фантастичні образи допомагають глибше зрозуміти трагедію людської долі.
1
Перегляньте відео.
Ознайомитися із життєвим та творчим шляхом поета та скласти хронологічну таблицю.
9 березня 1814 – народився в родині кріпака в с. Моринцях на Київщинінині (сьогодні це Звенигородський район, Черкаської області).
1816 – сім’я Шевченків повернулася до села Кирилівка
1823 – від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина
1824 – Тарас чумакував з батьком.
1825 – помер батько Шевченка, а Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського, який прибув із Києва, але скоро Тарас втік. Він наймитував і «вчився» малярства.
1828 – Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині). Служив в Енгельгардта.
Осінь 1828-початок 1831 — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні.
1831 – Шевченко з Енгельгардтом їде до Петербурга, пан віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва.
22 квітня 1838 – викуплений з кріпацтва (завдяки Карлу Брюллову і Василю Жуковському за 2500 рублів).
1838-1845 рік – став студентом Петербурзької академії мистецтв, а там — улюбленим учнем Брюллова.
1839 – Тарас Шевченко захворів на тиф.
1840 – вийшов “Кобзар” (8 поезій).
1839 – 1841 – працює над поемою “Гайдамаки”.
1841 – поема “Гайдамаки”.
1843 – Шевченко приїздив в Україну.
1845 – написав п’ять поем :”Кавказ”,”Єретик”,”Великий льох”,”Наймичка”, “І мертвим, і живим…” та “Заповіт”.
5 квітня 1847 рік – Шевченка заарештовано і відправлено до Петербурга.
Осінь 1847 – у вогких казематах Орської фортеці Шевченко захворів на ревматизм.
1848 рік – брав участь в науковій експедиції для вивчення опису Аральського моря.
1848-1858 – військова служба, в Окремому Оренбурзькому корпусі.
17 жовтня 1850 – переведено в Новопетровське укріплення.
2 серпня 1857 – поета було звільнено.
1858 рік – було видано дозвіл про виїзд до України.
Літо 1859 – Тарас Григорович поїхав в Україну, в рідне село Кирилівку.
1860 – Вийшов з друку «Кобзар» Шевченка.
10 березня 1861 – Шевченко помер. На кошти друзів його було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.
22 травня 1861 рік – тіло Кобзаря перевезене в Україну і перезахоронене в Каневі на Чернечій горі.
2
Які події життя найбільше вплинули на формування його світогляду?
Як кріпацтво позначилося на його творчості?
.png)
3
Період: 1837–1843 рр.
Літературний напрям – романтизм.
Рання творчість Шевченка належить до романтизму – напряму, що прагнув показати глибокі почуття, індивідуальність людини, звертався до народної творчості та історії.
Для романтизму характерні: культ героїчної особистості, інтерес до минулого, поєднання реального й фантастичного, емоційна насиченість.
Шевченко активно використовує образи й сюжети народних пісень, легенд, переказів.
У баладі «Причинна» бачимо русалок, віщі сни, народні вірування.
Це робить його поезію близькою до народу, зрозумілою та емоційно насиченою.
Поет звертається до минулого України, до героїчних сторінок козацької доби.
У ранніх творах звучить туга за втраченою свободою, ідеалізація минулого як джерела сили й надії.
В елегії «Думи мої…» особистий сум поета зливається з болем за долю народу.
Шевченко відчуває себе голосом нації, його «думи» – це не лише власні переживання, а й страждання всієї України.
У багатьох ранніх творах звучить тема самотності, відчуження, нерозділеного кохання.
Це особистий досвід поета, але він набуває загальнонаціонального звучання: самотність України серед народів, її покинута доля.
Перегляньте відео.
4
Прослухайте баладу.
Прочитайте твір.
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає.
Може, вийшла русалонька
Матері шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блукає:
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такеє робить.
Так ворожка поробила,
Щоб менше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Не китайкою покрились
Козацькії очі,
Не вимили біле личко
Слізоньки дівочі:
Орел вийняв карі очі
На чужому полі,
Біле тіло вовки з'їли, —
Така його доля.
Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав'яже,
Не на ліжко — в домовину
Сиротою ляже!
Така її доля... О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки;
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, — вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна ж голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума — заблудив.
Щаслива голубка: високо літає,
Полине до бога — милого питать.
Кого ж сиротина, кого запитає,
І хто їй розкаже, і хто теє знає,
Де милий ночує: чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напува,
Чи, може, з другою, другую кохає,
її, чорнобриву, уже забува?
Якби-то далися орлинії крила,
За синім би морем милого знайшла;
Живого б любила. Другу б задушила,
А до неживого у яму б лягла.
Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як бог нам дає:
Воно жить не хоче, не хоче журиться.
"Журись", — каже думка, жалю завдає.
О боже мій милий! така твоя воля,
Таке її щастя, така її доля!
Вона все ходить, з уст ні пари.
Широкий Дніпр не гомонить:
Розбивши вітер чорні хмари,
Ліг біля моря одпочить,
А з неба місяць так і сяє;
І над водою, і над гаєм,
Кругом, як в усі, все мовчить.
Аж гульк — з Дніпра повиринали
Малії діти, сміючись.
"Ходімо гріться! — закричали. —
Зійшло вже сонце!" (Голі скрізь:
З осоки коси, бо дівчата).
"Чи всі ви тута? — кличе мати.
Ходім шукати вечерять.
Пограємось, погуляймо
Та пісеньку заспіваймо:
Ух! ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила.
Місяченьку!
Наш голубоньку!
Ходи до нас вечеряти:
У нас козак в очереті,
В очереті, в осоці,
Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобровий;
Знайшли вчора у діброві.
Світи довше в чистім полі,
Щоб нагулятись доволі.
Поки відьми ще літають,
Поки півні не співають,
Посвіти нам... Он щось ходить!
Он під дубом щось там робить.
Ух! ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила".
Зареготались нехрещені...
Гай обізвався; галас, зик,
Орда мов ріже. Мов скажені,
Летять до дуба... нічичирк...
Схаменулись нехреіцені,
Дивляться — мелькає,
Щось лізе вверх по стовбуру
До самого краю.
Ото ж тая дівчинонька,
Що сонна блудила:
Отаку-то їй причину
Ворожка зробила!
На самий верх на гіллячці
Стала... в серце коле!
Подивилась на всі боки
Та й лізе додолу.
Кругом дуба русалоньки
Мовчки дожидали;
Взяли її, сердешную,
Та й залоскотали.
Довго, довго дивовались
На її уроду...
Треті півні: кукуріку! —
Шелеснули в воду.
Защебетав жайворонок,
Угору летючи;
Закувала зозуленька,
На дубу сидячи;
Защебетав соловейко —
Пішла луна гаєм;
Червоніє за горою;
Плугатар співає.
Чорніє гай над водою,
Де ляхи ходили;
Засиніли понад Дніпром
Високі могили;
Пішов шелест по діброві;
Шепчуть густі лози.
А дівчина спить під дубом
При битій дорозі.
Знать, добре спить, що не чує,
Як кує зозуля,
Що не лічить, чи довго жить...
Знать, добре заснула.
А тим часом із діброви
Козак виїжджає;
Під ним коник вороненький
Насилу ступає.
"Ізнемігся, товаришу!
Сьогодні спочинем:
Близько хата, де дівчина
Ворота одчинить.
А може, вже одчинила
Не мені, другому...
Швидше, коню, швидше, коню,
Поспішай додому!"
Утомився вороненький,
Іде, спотикнеться, —
Коло серця козацького
Як гадина в'ється.
"Ось і дуб той кучерявий...
Вона! Боже милий!
Бач, заснула виглядавши,
Моя сизокрила!"
Кинув коня та до неї:
"Боже ти мій, боже!"
Кличе її та цілує...
Ні, вже не поможе!
"За що ж вони розлучили
Мене із тобою?"
Зареготавсь, розігнався —
Та в дуб головою!
Ідуть дівчата в поле жати
Та, знай, співають ідучи:
Як проводжала сина мати,
Як бивсь татарин уночі.
Ідуть — під дубом зелененьким
Кінь замордований стоїть,
А біля його молоденький
Козак та дівчина лежить.
Цікаві (нігде правди діти)
Підкралися, щоб ізлякать;
Коли подивляться, що вбитий, —
З переполоху ну втікать!
Збиралися подруженьки,
Слізоньки втирають;
Збиралися товариші
Та ями копають;
Прийшли попи з корогвами,
Задзвонили дзвони.
Поховали громадою
Як слід, по закону.
Насипали край дороги
Дві могили в житі.
Нема кому запитати,
За що їх убито?
Посадили над козаком
Явір та ялину,
А в головах у дівчини
Червону калину.
Прилітає зозуленька
Над ними кувати;
Прилітає соловейко
Щоніч щебетати;
Виспівує та щебече,
Поки місяць зійде,
Поки тії русалоньки
З Дніпра грітись вийдуть.
[1837, С.-Петербург]
Проаналізуйте .
Особливості назви твору.
Причинна — жінка, яка втратила психічну рівновагу внаслідок того, що їй, за давніми народними уявленнями, «щось пороблено», в даному разі — ворожкою.
Паспорт твору.
Автор – Тарас Шевченко
Рік написання – 1837
Напрям – романтизм
Жанр - романтична балада.
Тема - розповідь про вірне кохання, розлуку і трагічну смерть закоханих.
Ідея - возвеличення щирого почуття кохання і водночас засудження жорстокого і злого світу, де неможливо зберегти сильні, чисті, справжні почуття.
Основна думка - людина, яка здатна сильно й істинно проявляти кохання, відданість, вірність, приречена на трагічний кінець.
Автор, реформуючи цей жанр, змінює традиційну ідейно-тематичну структуру твору: поряд із елементами фантастичного зображено реальних людей, їх реальні дії. Значно розширені межі поетики твору, більше використано засобів художньої виразності. Тому припускають, що «Причинна» за жанровою специфікою дуже близька до соціально-побутової поеми.
“Причинна” художні засоби
епітети: блідий місяць; сердитий вітер; «синє море», «біле тіло», «козаченько молоденький», «біле личко», «гай темний», «Дніпро широкий», «чисте поле», «дуб кучерявий»;
пестливі назви: «козаченько», «русалонька», «слізоньки», «дівчинонька»
порівняння: місяць, неначе човен, «з уст — ні пари», «кругом, як в усі, все мовчить».
уособлення: реве та стогне Дніпр; вітер завива.
метафори: горами хвилю підійма.
антитеза: то виринав, то потопав.
інверсія: додолу верби гне високі; горами хвилю підійма.
Образи у баладі “Причинна”
Сюжет балади «Причинна»
Сюжет твору простий, дуже близький до народної творчості. Молода дівчина покохала козака, а той поїхав на чужину й довго не вертався. На її думку, хлопець загинув. Але героїня-сирота настільки сильно переживає цю розлуку й чекання, що стає «причинною», втрачає розум. Винними в цьому вважаються «злі люди» (ворожка, яка зачарувала дівчину, щоб та менше тужила. Дівчина, зачарована, уночі гуляє берегом Дніпра («Реве та стогне Дніпр широкий») і оплакує смерть свого коханого.
У сюжет твору майстерно вплетені психологізовані пейзажні картини. Природа наче ілюструє, відгукується на зміни настрою героїні балади. Із води виходять на місяці погрітись русалоньки — то нехрещені діти і дівчата. Вони побачили сновиду, яка на дубі виглядала коханого, почекали, коли та спуститься і залоскотали її насмерть. Аж на світанку повертається коханий козак. Біля дуба він бачить тіло дівчини і спочатку думає, що вона заснула. А коли бачить, що кохана мертва, у відчаї «зареготавсь, розігнався — та в дуб головою!».
Невдовзі біля дуба проходили дівчата. Побачили коня, козака з дівчиною, хотіли їх злякати, але зрозуміли, що ті мертві,— і перелякані втекли. Козака і дівчину, як сиріт, поховали громадою. Насипали край дороги дві могили в житі, посадили над козацькою могилою явір та ялину, а над дівчиною — червону калину. На гілках дерев співають птахи, а коли сходить місяць — з Дніпра виходять русалки.
Композиція “Причинна”
Експозиція: пролог, знайомство з дівчиною, яка під впливом ворожіння стала причинною.
Зав’язка: очікування героїнею коханого козака, що обіцяв повернутися до неї з походу.
Кульмінація: смерть героїв.
Розв’язка: епілог (поховання закоханих).
Ознаки романтизму у творі “Причинна”
Підкреслена увага до людської особистості, внутрішнього світу людини.
Зображення виняткового характеру за виняткових обставин, людини, яку не розуміють більшість людей.
Культ почуттів, природи та природного стану людини. Заперечення раціоналізму.
Існування «двох світів»: світу ідеалу, мрії та світу дійсності. Між ними існує невиправний розлад. Це спричиняє настрій відчаю та безнадії, «світової скорботи»
Звернення до народних сюжетів, фольклору, зацікавленість історичним минулим, пошуки історичної свідомості.
5
Чому Шевченко поєднує фантастичне і реальне у баладі?
Як це впливає на емоційне сприйняття твору?
Чи допомагає фантастика глибше передати трагізм людської долі?
6
Прочитайте баладу «Причинна» та заповніть таблицю. Випишіть приклади з тексту, які належать до реального світу та до фантастичного. Кожен приклад коротко поясніть.
Елемент твору | Реальне чи фантастичне? | Пояснення |
|---|---|---|
Дівчина, яка чекає козака | ||
Русалки, що кружляють над водою | ||
Сон дівчини про козака | ||
Самотність і смерть дівчини | ||
Природа, що реагує на події | ||
Люди, які знаходять тіло дівчини |
7
Прослухайте елегію.
Прочитайте твір.
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози… чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу світом? «Нічого робить»,—
Не сказали б на сміх…
Дізнатися більше
Думи мої, думи
Думи мої, думи мої
Квіти мої, діти!
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав…
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи,—
Я більше не хочу.
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі…
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині…
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають —
Там широко, там весело
Од краю до краю…
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори,—
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засідала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило…
Лягла спочить… А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки,—
Бо дотепні… А я… а я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну…
А слова — немає…
А за лихо… Та цур йому!
Хто його не знає!
А надто той, що дивиться
На людей душою,—
Пекло йому на сім світі,
А на тім…
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється…
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачать,
То й не засміються…
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки… не засиплють
Чужим піском очі…
Отаке-то… А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, боже!
Дізнатися більше
Думи мої, думи
Думи мої, думи мої
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,—
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу…
Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.
[1839, С.-Петербург]
Проаналізуйте.
«Думи мої, думи мої…» вірш Тараса Шевченка – сповнений сумом за Батьківщиною, автор вболіває за українців, які знаходяться в панській неволі, терплять приниження та знущання.
Паспрт твору
Автор – Тарас Шевченко
Рік написання: 1839
Літературний рід – лірика
Жанр: громадянська лірика.
Літературний напрям – реалізм
Тема: звернення Т. Шевченка до своїх дум із сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників.
Ідея: тільки впевненість у щасливе життя, наполегливість допоможе змінити соціальний устрій; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.
Основна думка: думка про нещасливу долю свого народу не залишає поета протягом усього часу перебування на солдатчині.
Образи-символи – «чорний орел» , «ворон» , «соловейко»
Художні засоби “Думи мої, думи мої”
Епітети: мої думи, карі очі, чорнії брови, вишневий сад зелений, козацькая воля, добрим людям.
Звертання: думи мої, Боже, квіти мої, діти, ненько, моя Україно.
Порівняння: думка, як той ворон; Дніпр широкий –море , могили –море, думи – як свою дитину.
Віршовий розмір – хорей
Римування: суміжне, або парне (АА)
Проблематика
У цьому творі Тарас Шевченко порушив такі проблеми:
1. Людина і суспільство
2. Нерівноправність.
3. Кохання
Історія написання “Думи мої, думи мої”
Вірш «Думи мої, думи мої» був написаний Тарасом Шевченком у 1839 році в Петербурзі.
У Т.Шевченка є ще один вірш «Думи мої, думи мої» , написаний на засланні в Орській фортеці 1847 року. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України. Після арешту Т. Шевченка за участь в Кирило-Мефодіївському товаристві, ув’язнено в казематах Третього відділу. Незабаром було виголошено вирок — призначити солдатом в Оренбурзький окремий корпус.
З 1847 року стає рядовим в Орській фортеці, продовжує писати у «захалявні книжечки» (1847-1850). Солдатчина для поета була гірше від тюрми, був ненависним сам дух солдафонства, що лягав на живу душу. Тому Шевченко писав, ховаючись від усього світу в степ, за вали, на берег моря.
8
Випишіть рядки, де поет звертається до своїх дум як до живих істот.
Поясніть, чому Шевченко персоніфікує «думи».
9
1. Рядками «Реве та стогне Дніпр широкий…» розпочинається твір:
а) «Катерина»
б) «Причинна»
в) «Тополя»
г) «Думи мої, думи мої…»
2. Причиною трагедії головної героїні балади «Причинна» є:
а) зрада коханого
б) прокляття матері
в) розлука з коханим і туга
г) війна
3. Фантастичними образами у творі «Причинна» є:
а) козаки
б) батьки дівчини
в) русалки
г) чумаки
4. Поезія «Думи мої, думи мої…» за жанром є:
а) балада
б) елегія
в) історична поема
г) сонет
5. «Думи мої, думи мої…» є:
а) присвятою матері
б) вступом до першого «Кобзаря»
в) частиною поеми
г) історичною піснею
6. Провідний мотив поезії «Думи мої, думи мої…» – це:
а) щасливе кохання
б) захоплення природою
в) роздуми про долю поета й України
г) героїчна боротьба козаків
1 – б
2 – в
3 – в
4 – б
5 – б
6 – в
10
Виберіть колір:
🟢 – матеріал зрозумілий, можу пояснити іншим
🟡 – деякі моменти потребують уточнення
🔴 – маю труднощі, потрібна допомога
11
Вивчити напам’ять уривок із поезії «Думи мої, думи мої…» (на вибір)
Намалюйте ілюстрацію до одного з творів, використовуючи світлі чи темні тони для передачі настрою.
Рефлексія від 4 учнів
Сподобався:
Так: 4
Ні: 0
Зрозумілий:
Так: 4
Ні: 0
Потрібні роз'яснення:
Ні: 4
Так: 0