Основні принципи символізму вперше виникли у творчості французьких поетів. Нова поетична течія вела мистецтво в царство мрій і фантазій. Вона захопила також театр, музику, живопис і перетворилася на культурно-мистецький напрям, що одним з перших маніфестував модернізм. Поетів, художників і композиторів нерідко приваблювали схожі міфи, сюжети й символи. Живописці й музиканти знаходили джерела натхнення в поезії, а письменники запозичували деякі свої образи в картинах. Символу завжди притаманна невизначеність, тому що духовний зміст важко передати словами. Сим волісти розрізняють два світи: світ речей і світ ідей. Вони вважають, що за світом речей, який ми бачимо, існує інша — справжня дійсність, яку наш реальній світ лише невиразно відображає. Митець стає посередником між цими двома світами. Настає момент прозріння. Мистецтво, на думку символістів,— це ключ до осягнення таємниці, що виходить за межі повсякденного досвіду.

Змістом творів ставали виражені в образах символічні ідеї, тобто узагальнені уявлення про людину, сенс її життя, вічну красу. Символісти намагалися одухотворити дійсність, глибше показати душу людини, сповнену переживань, неясних відчуттів, скороминущих вражень. Живопис символістів часто пронизаний песимістичними настроями. Як і поети-символісти, художники й композитори часто зверталися до міфологічних і біблійних сюжетів, шукали натхнення в темах любові й страждання, захоплювалися містикою, використовували символи, алегорії, натяки, що надавало творам загадковості. Звичайно ж, символізм брав натхнення й у самій природі. Для всіх представників символізму характерні пошуки власної художньої мови. Одні приділяли особливу увагу декоративності, інші прагнули до майже примітивної простоти. Хтось малював нечіткі розмиті контури фігур на картинах, ніби силуети розчиняються в тумані. Але всі намагалися звільнити живопис «від кайданів достовірності», тому композиції будувалися на символах, яким належало центральне місце.

Тісно пов’язана із символізмом творчість П ’єра Пюві де Шаванна (1824-1898), хоч образна конкретність і відточеність малюнка деякою мірою позбавляли його твори витонченості, властивої цьому стилю. Проте метафоричність перетворювала його картини, за власним висловом митця, «у щось, паралельне натурі». До кращих творів французького живописця належить цикл панно для паризького Пантеону. Композиція «Свята Женев’єва, яка споглядає Париж» передає дух суворої шляхетності. Фігура святої заворожує ясним і лаконічним, як у статуї, силуетом, а панорама міста з річкою, ваза з квітами на передньому плані підкреслюють декоративність панно.

Існують художники, картини яких неможливо сплутати з творами інших, настільки вони оригінально і неповторно виражають естетику автора, його погляди на світ, внутрішню енергію. Саме до таких належать картини

Михайла Врубеля (1856- 1910)

український та російський художник-символіст дансько-польського походження. Визначний майстер акварельного і олійного малярства. Робив ілюстрації до книжок, монументальні роботи, портрети, захоплювався сценографією. У кожній з галузей мистецтва залишив шедеври.

Чимала частина життя і творчості Михайла Врубеля пов'язана з Києвом.

У 1884 в Академію мистецтв приїхав відомий київський археолог, історик мистецтв, професор Адріян Прахов і розповів Чистякову про намір створити візантійський іконостас та реставрувати фрески Кирилівської церкви. Потрібен був талановитий художник — а Чистяков умів розпізнавати таланти, художник мав бути молодий, тому що грошей на гонорари було обмаль. Чистяков порадив йому взяти з собою Врубеля. Так Михайлові і не довелось закінчити Академію, де він провчився з 1880 до 1884 року.

Втручання в стінописи Кирилівської церкви XII століття було досить стриманим. Наново створили фрески в тих місцях, де вони були повністю знищені. Перша ж проба Врубеля — зображення архангела на одному зі стовпів церкви — викликала загальне схвалення. Також для Кирилівської церкви Врубель створив фреску «Сходження Святого Духу на Апостолів» (1885). Звичайно ж, він малював не як художник XII століття, а як сучасний майстер, який знав досягнення малярства Західної Європи, але не зрікся візантизму.

Наприкінці 1885 повертається до Києва, де дає приватні уроки малювання, працює над ескізами для розпису Володимирського собору. У Володимирському соборі за ескізами Врубеля виконано орнаменти на внутрішніх стінах храму і арках двох нефів, однак ескізи великого розпису «Плач надгробний» та «Ангел з кадилом і свічкою» (1887) не були затверджені і реалізовані, оскільки були виконані в незвичній новаторській манері і не відповідали церковним канонам. Пізніше для розпису собору запросили молодого Васнецова.

Серед світських робіт київського періоду визначним твором став

«Портрет дівчини на тлі перського килиму», де Врубель дав волю своїм колористичним здібностям.