Зазвичай, коли ми чуємо слово «поема», то думаємо про літературу. Коли говоримо про малюнок чи ескіз, то одразу розуміємо, що мова йде про образотворче мистецтво.

А чи знали ви, що в музиці теж є поема та картина? До того ж симфонічна? Якщо ні, то це обов’язково зміниться.

Тож сьогодні дізнаємося, що таке симфонічна картина та ескіз, музична фантазія та навіть симфонічна поема.

Пригадаймо, яку музику ми називаємо симфонічною?

Симфонічна музика — поняття, що об’єднує великий перелік музичних жанрів та форм.

Усі симфонічні твори інструментальні та виконуються оркестром. Основний принцип симфонічного жанру — це гармонійне поєднання різних інструментів. Симфонічна творчість охоплює різні музичні жанри, написані для оркестру: симфонії, музичні фантазії, симфонічні картини й ескізи, концерти для інструментів соло та оркестру, симфонічні сюїти, поеми, увертюри та інші.

Оскільки симфонічна музика має різноманітну палітру виражальних засобів, композитори винайшли багато вільних форм, щоб передати свій задум. Музичні фантазії, симфонічні поеми та картини активно розвивалися в добу романтизму.

Усі ці твори одночастинні за структурою та виконуються симфонічним оркестром, хоча й можуть бути написані в різних музичних формах.

Одним із перших таких симфонічних жанрів стали музичні фантазії. Фантазія з латинської мови перекладається як «плід уяви».

У європейській музиці музична фантазія втілює ідею творчої свободи, яка найчастіше трактувалася як відмова від будь-якої однієї загальноприйнятої форми-конструкції.

Музична фантазія — це творчий експеримент із будь-якими техніками музичної композиції та залученням різних засобів музичної виразності (мелодії, гармонії, ритму, форми чи фактури).

Музична фантазія почала активно розвиватися за доби бароко.

Відомий бароковий композитор Йоганн Себастьян Бах почав створювати клавірні фантазії, що стали закінченими повноцінними та самостійними творами імпровізаційного характеру. Його органна фантазія та фуга соль мінор — твір, який утілює імпровізаційність та свободу творчого натхнення митця у першій частині, фантазії.

Музична фантазія як симфонічний жанр активно розвивалася й пізніше.

Найбільш яскраво за доби романтизму вона представлена у творчості Михайла Глінки, Петра Чайковського, Сергія Рахманінова.

Митці називали симфонічною фантазією програмні одночастинні оркестрові твори, які були подібними до увертюр.

Нерідко композитори на позначення таких жанрів використовували не лише поняття «симфонічна фантазія», а й «симфонічна поема» чи «симфонічна картина». Головною особливістю цих жанрів була програмність та яскрава образність.

Отож іще одним жанром, який ми сьогодні розглянемо, є симфонічна поема. Це також жанр симфонічної музики, який має одночастинну структуру.

Головна його особливість — звернення до літературного твору як джерела програми.

Засновником цього жанру вважається видатний угорський композитор Ференц Ліст, який написав 13 симфонічних поем.

Симфонічна поема — інструментальний твір, але в ній, як і в опері, проявляється прагнення до синтезу (тобто поєднання) різних видів мистецтва. Насамперед літератури та музики.

Однією з найвідоміших симфонічних поем Ференца Ліста є твір «Прелюди».

Цікаво, що симфонічну поему Ліст присвятив своїй цивільній дружині, княгині Кароліні Зайн-Вітґенштайн, з якою познайомився 1847 року в Києві. Цей музичний твір пов'язаний із віршем «Прелюдії» французького поета Альфонса Ламарті́на.

Поява та розвиток цього жанру були тісно пов'язані з розумінням мистецтва як важливого виховного та просвітницького чинника. Ця ідея була поширена в епоху романтизму.

Після Ліста в цьому жанрі працювали Каміль Сен-Санс, Бедржіх Сме́тана, Антонін Дво́ржак, Ріхард Штраус.

В український музиці жанр симфонічної поеми яскраво представлено у творчості Бориса Лятошинського. Це поеми «На берегах Вісли», поема «Возз'єднання», «Лірична поема пам'яті Рейнгольда Глієра». Симфонізму Лятошинського притаманні підвищена насиченість фактури, драматичність та музична мова, характерні для модернізму.

Симфонічна картина або ескіз — також жанр симфонічної музики. Для такого програмного твору характерна вільна, частіше варіаційна, форма.

На відміну від фантазії чи поеми, рисами цього жанру є некваплива оповідність із великою кількістю мальовничих деталей, а також наявність лірико-філософських сюжетів. Образи симфонічної картини часто пов'язані з пейзажем або жанровими, казково-фантастичними чи батальними сценами. Тобто це втілення живописного твору засобами музичної виразності.

Жанр «симфонічна картина» ввів у музичну практику російський композитор Микола Римський-Корсаков. Він створив симфонічну картину «Садко». Цей твір написано на мотив давньоруської билини. Основою симфонічної картини є мотив із трьох звуків, які за допомогою ефекту наростання створюють величну картину морських просторів.

Жанр симфонічної картини також широко представлений у творчості французького композитора Клода Дебюссі. Цей митець у своїх творах показав, що кожен звук, акорд чи тональність можуть бути почуті по-новому.

Дебюссі вважав, що музика подібна до природи своєю натуральністю, безпосередністю та багатоликістю форм. Він зазначав: «Музика — це мистецтво, найближче до природи… Тільки музиканти мають можливість вловити і втілити у звуках всю поезію ночі і дня, землі й неба, відтворити їхню атмосферу та ритмічно передати неосяжну пульсацію».

В українській музичній спадщині яскравим прикладом симфонічної картини є твір Віталія Губаренка «Купало». Ця композиція ілюструє картину українських фольклорних обрядів.

Слухач цього твору стає глядачем, що споглядає на власні очі (чи вуха) всі бурхливі події магічної купальської ночі.

Симфонічна творчість охоплює різні музичні жанри, призначені для оркестру. Серед найяскравіших жанрів — симфонічна фантазія, симфонічна поема, картина та ескіз. Усі ці твори одночастинні та виконуються оркестром.