Совість і серце української літератури - Ліна Костенко

Ліна Василівна пережила Голодомор, Другу світову війну, сталінські репресії. В 2015 році вона допомагала людям в зоні АТО. А в цьому році вона разом з нами переживає війну з Росією - страшну, криваву та безглузду.

Ліна Костенко - живий класик української літератури, поетеса-шістдесятниця, почесний професор "Києво-Могилянської академії" та один із регулярних лідерів різних рейтингів найвідоміших людей країни.

Поетеса народилася 19 березня 1930 року в Київській області. Першу поетичну збірку "Проміння землі" видала в 1957 році. З 1961 до 1977 року принципово не друкувалася. Серед її найвідоміших творів - "Берестечко", "Маруся Чурай", збірки поезій "Вітрила", "Проміння землі", "Сад нетанучих скульптур", прозовий роман "Записки українського самашедшого". (Джерело: https://censor.net/ua/n3406708)

Пройшло майже 50 років з публікації віршів легендарної поетеси, але кожне слово зараз дуже актуальне, сповнене нового змісту.

Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава.

Горіла хата. Ніч здавалась днем.

І захлиналась наша переправа

через Дніпро – водою і вогнем.

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.

Хрестилась баба, і кінчався хліб.

Двигтів отой вузесенький окопчик,

де дві сім’ї тулились кілька діб.

О перший біль тих не дитячих вражень,

який він слід на серці залиша!

Як невимовне віршами не скажеш,

чи не німою зробиться душа?!

Це вже було ні зайчиком, ні вовком –

кривавий світ, обвуглена зоря! –

а я писала мало не осколком

великі букви, щойно з букваря, –

той перший віршик, притулившись скраю,

щоб присвітила поночі війна.

Який він був, я вже не пам’ятаю.

Снаряд упав – осипалась стіна.