Соціалізація особистості

Соціалізація особистості .

Мета: Розкрити поняття соціалізації, які етапи соціалізації, суб’єкти соціалізації, соціалізація як ресурс формування громадянської ідентичності.

 Тип уроку: комбінований

Хід заняття

1. Організаційні моменти

2. Актуалізація опорних знань.

3. Вивчення нового матеріалу

План заняття

1.  Соціалізація та    фази соціалізації

2. Етапи соціалізації.

3. Суб’єкти соціалізації

4. Агенти соціалізації

 1. Соціалізація — це процес розвитку особистості протягом усього її життя; проходячи через кризи і долаючи їх, особистість отримує основу для подальшого зростання. 

  Соціалізація це процес засвоєння особистістю зразків поведінки групи і суспільства, цінностей, норм, установок; це процес формування особистості, її життєвої позиції на основі впливу на людину системи навчання і виховання, включаючи сім‘ю, ЗМІ, літературу, мистецтво.

Соціалізація не обмежується періодом становлення особистості, а продовжується все життя, охоплюючи діяльність людини в трудових колективах, політичних організаціях, неформальних об'єднаннях.

  Соціалізація - процес, що охоплює всі сфери діяльності особистості; процес становлення особистості, включення в соціум. До глибокої старості людина змінює погляди на життя, навички, смаки

  Фази соціалізації:

1. Соціальна адаптація (пристосування до нових умов) - вид взаємодії особистості із соціальним середовищем. Адаптація, як перша фаза соціалізації, є пристосуванням індивіда до нових умов, соціальних ролей, норм, соціальних спільностей, груп, інститутів, умов функціонування різноманітних сфер суспільства.

2. Інтеріорізація - процес формування внутрішньої структури людської психіки, тобто прийняття норм, цінностей у внутрішній світ людини.

У процесі соціалізації виокремлюють певні етапи, які часто співвідносять з віковою періодизацією життя людини. Так, на формування особистості впливають біологічні фактори, фізичне оточення, загальні культурні зразки поведінки в окремій соціальній групі. Але головними чинниками, які зумовлюють процес формування особистості, є груповий досвід і унікальний особистісний досвід

  Відповідно до вікової класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я: 25-44 років – молодий вік; 44-60 років – середній вік; 60-75 років – похилий вік; 75-90 років – старечий вік; Особи які досягли 90 років – довгожителі. Рання юність (14,5-15 – 17 років) та старший юнацький вік (18–25 років . 

    2. Етапи соціалізації. Процес соціалізації проходить відповідно до статі та етапів життя, які поділяються на:

1. Дитинство (Головне завдання — формування довіри до навколишнього світу завдяки батьківській турботі й любові.)

2. Раннє дитинство (Формування почуття самоцінності й автономії.)

3. Вік гри (5-7 років. Формування почуття ініціативи.)

4. Шкільний вік (Дитина вчиться досягати поставлених цілей.)

5. Юність (Виникає почуття власної неповторності.)

6. Молодість (Виникає потреба і здатність до психологічної близькості.)

7. Дорослість (Характеризується творчою діяльністю, продуктивною працею, піклуванням про інших, зокрема про своїх дітей.)

8. Зрілість (Почуття задоволення від виконаного обов'язку.)

  Дитинство. Соціалізація повинна починатися в дитинстві, коли приблизно на 70% формується людська особистість.. У дитинстві закладається фундамент соціалізації, і в теж час це самий незахищений її етап. Дитинство — найважливіший етап первинного навчання і соціалізації. Є 8 стадій у розвитку особистості, чотири з них припадає на дитинство. 

Воно включає такі стадії

- Перша стадія – від народження до одного року (період немовляти). Емоційне спілкування немовляти з дорослими є провідною діяльністю на цьому віковому етапі, впливає на розвиток його психіки й обумовлює позитивний чи негативний результат розвитку.

-Друга стадія – від року до трьох. Дитина починає активно пізнавати світ, випробувати невідоме. Батьки привчають її до охайності. Формується почуття сорому, впевненості в собі, гордості.

- Третя стадія – вік гри (3-6 років). У дитини формується ініціативність, активність, творчість, які закладаються у грі. Дитина засвоює взаємини між людьми, розвивається воля, пам`ять, мислення.

- Четверта стадія – молодший шкільний вік (6-11 років). Провідною діяльністю є навчання. Якщо дитина успішно оволодіває знаннями, новими навичками, вона вірить у свої сили, спокійна та впевнена в собі. 

    Юність. Юність завершує активний період соціалізації. До юнаків звичайно відносять підлітків і молодих людей у віці від 13 до 19 років. Їх ще називають тінейджерами. У цьому віці відбуваються важливі фізіологічні зміни ( одне з них - настання статевої зрілості), яке спричиняє визначені психологічні зрушення: поява потягу до протилежної статі, агресивність, яка нерідко невмотивована, виявляється схильність до необміркованого ризику і не уміння оцінити ступінь його небезпеки, підкреслене прагнення до незалежності і самостійності.

Вона асоціюється з трьома головними негативними рисами, явищами-символами: наркотиками, сексом і насильством.  Підлітковий період називають «важким віком», «переломним періодом». Його зміст полягає в зміні поведінкових характеристик: від майже повної слухняності, властивої малим дітям, юнаки переходять до стриманої слухняності - схованій непокорі батькам. Підлітки і юнаки більш сприйнятливі до негативних оцінок навколишніх, особливо якщо вони стосуються одягу, зовнішнього вигляду, манер поведінки, кола знайомств, тобто всього того, що складає соціальне середовище і соціальну символіку «Я»

 Батьківство. Взаємини, що складаються між батьками (матір'ю і батьком) і дітьми, є вирішальним моментом соціалізації. Вони виявляють себе в самий відповідальний момент - коли людина найбільш сприйнятлива до добра і зла, коли вона найбільш довірлива і відкрита усьому новому, а саме в період дитинства.

-Шоста стадія – молодість (від 20 до 25-30 років). Стадія молодості відповідає вступу людини в інтенсивне особисте життя і професійну діяльність; відповідає періоду становлення, самоствердження людини в любові, кар`єрі, сім`ї, суспільстві.

- Сьома стадія – дорослість, зрілість (від 30-65 років). Виокремлюються два кризові періоди: 1) 30-35 років, коли досягнувши певного соціального становища, людина підводить підсумки, далі йде період стабілізації (35-43 роки); 2) криза 45-55 років настає, коли з○6являються перші ознаки погіршення здоров`я, втрати краси і фізичної форми

Зрілий вік. У зрілому віці переборюється рольовий конфлікт (рольове безправ'я). Зрілий вік характеризує розквіт людської особистості. Це збірне поняття, яке охоплює кілька циклів людського життя, розділених найважливішими подіями: оволодіння професії, проходження армійської служби, початок трудової діяльності, чи одруження заміжжя, створення родини, народження дітей

- Восьма стадія (після 65 років). Людина переосмислює своє життя, усвідомлює своє «Я» в роздумах про прожиті роки, прагне використати шанси, надані життям.

    Старість. Конкретний вік, у тому числі літній, визначає придатність чи непридатність, до виконання соціальних ролей і видів діяльності. З виходом на пенсію завершується активний період соціалізації, зменшується потреба старших у родині. Літня людина перестає виконувати найголовнішу функцію - бути виробниками матеріальних цінностей. З виробника вона перетворюється в споживача, а тим самим в утриманця. 

  Перехід з фази зрілості у фазу старості стосується змін трудового статусу, змісту роботи, мотивації і відносини до життя, а також відносини до роботи як до джерела доходів і матеріального задоволення, працездатності, кола спілкування і самооцінки. Незвичний надлишок вільного часу, відхід з виробництва і поява нових ролей змушують літню людину заново проходити процес адаптації, хоча старіння людського організму виснажує резерви для повторної адаптації. У результаті виникає почуття непевності в завтрашньому дні і засобах існування.

У ході соціалізації виокремлюють певні кризи, коли люди відчувають розгубленість, тривогу. Життєві кризи можуть бути пов`язані з конкретними ситуаціями, наприклад одруженням, народженням дитини, зміною місця роботи, призовом до армії тощо.

В житті кожної людини виокремлюють три основні кризи:

- 16-17 років (закінчення школи, підготовка до вступу в ВНЗ чи пошук роботи; не вистачає знань, життєвого досвіду);

- 35-45 років (криза середини життя, людина оцінює пройдений шлях, співставляє ідеальне і реальне, часто виникає невдоволення; вкрай важко змінити професію, звичне життя);

- завершення трудової кар`єри і вихід на пенсію.

Соціалізація може бути

• Первинною

• Вторинною

Первинна соціалізація — охоплює дитинство, юність та молодість і є характерною тим що людина соціалізується через своє безпосереднє оточення (родина, друзі, родичі). Інститутами соціалізації є сім'я та освіта. Тут дитина поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі  певного  суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася).

Вторинна соціалізація — охоплює зрілість та старість і характеризується тим що людина соціалізується через вплив вторинних соціальних груп та соціальних інститутів. Інститутами соціалізації є ЗМІ (ЗМК), виробництво, культура, економіка, право тощо.

   3. Суб’єкти соціалізації

Людина стає повноцінним членом суспільства, будучи не тільки об'єктом а й, що надзвичайно важливо, суб'єктом соціалізації, засвоюючі норми і культурні цінності, проявляючи при цьому активність, саморозвиваючись і самореалізуючись в суспільстві Суб'єктом соціалізації людина завжди стає об’єктивно, бо на протязі всього її життя перед нею постають завдання, для вирішення яких вона більш або менш усвідомлено, а часом і не усвідомлено, ставить перед собою відповідні цілі, тобто проявляє свої суб'єктивність (позицію) і суб'єктивність (індивідуальну своєрідність).

  Будь-яка людина може розглядатися як об'єкт і суб'єкт соціалізації. Об'єктом вона виступає під час спрямованого впливу суспільства через його інститути. Оскільки суспільство зацікавлене в тому, щоб його члени успішно оволоділи ролями чоловіків та жінок (статева соціалізація), могли б і хотіли компетентно брати участь в економічному житті (економічна і професійні соціалізація), створити сім'ю (сімейна соціалізація), дотримуватися законів (правова і політична), то воно спрямовує зусилля і вплив на людину, як об'єкт соціалізації.  Суб'єктом соціалізації людина стає впливаючи на інших, засвоюючи соціальні норми та культурні цінності у єдності з реалізацією своєї активності та саморозвитком. Людина стає повноцінним членом суспільства, впливає на інших, а отже, є і суб'єктом соціалізації, який засвоює соціальні норми та культурні цінності у єдності з реалізацією своєї активності, саморозвитком у суспільстві.

Єдність об’єктності і суб’єктності у складному процесі соціалізації особистості знаходить відображення у завданнях соціалізації, що постають перед нею на кожному віковому етапі, які умовно поділяють на 3 групи:

- природно-культурні завдання полягають у досягненні на кожному віковому етапі певного рівня фізичного і сексуального розвитку та співвіднесення його з наявним культурним еталоном;

- соціально-культурні завдання включають пізнавальний, морально-стичний, ціннісно-смисловий розвиток особистості;

- соціально-психологічні завдання полягають у становленні самосвідомості особистості, її самовизначенні на сучасному етапі та у перспективі, самореалізації та самоствердженні

4. Агенти соціалізації — це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації.

 Агенти первинної соціалізації — люди, які становлять найближче оточення особи (батьки, родичі, друзі). Агенти первинної соціалізації виконують багато функцій (наприклад, батьки щодо дитини можуть бути водночас вихователями, друзями, опікунами, учителями тощо), їхні функції взаємозамінні (батько за певних умов може взяти на себе виконання функцій 5 матері щодо дитини). 

Агенти первинної соціалізації не отримують грошової винагороди за виконання своїх обов’язків (батьки виховують тебе, а друзі дружать із тобою не тому, що за це отримують зарплатню).

Агенти вторинної соціалізації — це представники адміністрації навчального закладу, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації, церкви тощо. Контакти із цими агентами є зазвичай нечастими, менш тривалими, а їхній вплив, як правило, слабший, ніж в агентів первинної соціалізації. Кожен із них виконує не більше однієї-двох функцій, які є спеціалізованими, а тому не можуть бути взаємозамінними (наприклад, функції поліцейського і священика). Особливістю цих агентів є те, що вони зазвичай отримують грошову винагороду за виконання своїх функцій.

 Установи, що впливають на процес соціалізації, спрямовують його, називають інститутами соціалізації. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана й небажана соціальна поведінка. Різноманітні формальні організації та офіційні установи, такі як школа, армія, суд, церква, засоби масової інформації, партії відповідають за набуття специфічно-рольового знання, коли ролі прямо або побічно пов’язані з трудовою діяльністю. 

Домашнє завдання :

Опрацювати матеріал з підручника( ст.13-15)

Основні визначення записати в зошит.