Світ образотворчого мистецтва «населяють» знайомі нам із дитинства тварини, яких можна зустріти в довкіллі, у казках і піснях, — котики, песики, вівці, зайчики та багато інших. Здавна українські майстри й майстрині виготовляють і розписують кольоровими візерунками глиняних коників і баранців, що стали окрасою опішнянської та косівської кераміки. Колись фігурки, що зображували тварин чи птахів, належали до культових предметів (тотемів), їм поклонялися як захисникам роду. Згодом магічне значення було втрачене і вони побутували як дитячі забавки.

Статуетки півник, баранець (Косів, Опішня, Україна)

До найдавніших зразків скульптурної анімалістики належать крилаті людино-бики, яких ставили біля воріт палаців і міст Ассирії для захисту від злих духів. Давні єгиптяни зображували своїх богів з головами тварин. Наприклад, покровителя фараонів бога Гора з головою сокола, а богиню Бастет в образі кішки. Неповторний скіфський звіриний стиль утворили наші пращури, зображуючи оленів, коней, пантер, фантастичних істот в ювелірних виробах із золота.

1 — Крилатий бик (Ассирія); 2 — Богиня Бастет (Єгипет);

3 — Олень. Скіфська прикраса

Твори анімалістичного жанру поширені в станковій, декоративній і монументальній скульптурі. Статуетки належать до декоративної скульптури малих форм. Монументальним статуям тварин і декоративним рельєфам, якими прикрашали храми або будинки, притаманні великі розміри фігур і масштаби композицій, гармонія з архітектурною спорудою.

1 — Храм дракона (Таїланд); 2 — Храмовий рельєф (Індія);

3 — декор Будинку з химерами (Київ, Україна)

Будь-яка творчість в анімалістичному жанрі передбачає поєднання природничо-наукового і художнього поглядів на тварин. Адже завданням митця-анімаліста є не лише точність зображення тварини, а й створення художнього образу — виразного та емоційного.

Щоб правдиво відтворити образ певної тварини, треба уважно розглянути її форму, визначити об’єм, пропорції — співвідношення між розмірами частин тіла (голови, тулуба, лап, шиї, вух, хвоста тощо). Адже одна тварина струнка, у неї довга шия і неповторної краси роги, як в оленя. Інша — міцної статури, громіздка, з величезними вухами й хоботом, як у слона.

Різняться тварини не лише за зовнішнім виглядом, а й за характером, особливостями руху, звичками, манерою поведінки. Митці/мисткині нерідко наділяють ту чи іншу тварину властивими людям рисами, як героїв казок чи байок (вірний кінь, впертий баран, гордий лев, лютий дракон). Ці якості враховують скульптори, коли створюють і великі статуї, і маленькі статуетки.

З урахуванням матеріалу скульптори здатні передати фактуру поверхні — хутро лисиці чи ведмедя, голки їжака, шкіру крокодила, панцир черепахи.

Перегляньте відео-урок:

Візуальна грамота

Секрети майстерності

Скульптури тварин виготовляють із різних твердих і м’яких матеріалів: дерева, кістки, металу (бронзи, латуні, міді), каменю — натурального (мармур, граніт) або штучного (композит). Скульптори-початківці найчастіше ліплять із пластиліну або глини.

Глина — це природний матеріал. Вона пластична, добре формується. Просушений виріб має достатню міцність, зберігає форму, легко фарбується різними видами фарб. Глину зберігають і в сухому, й у вологому вигляді. Якщо глина пересохла, то її заливають водою на 5-6 годин або на добу. Перед замішуванням воду зливають і вимішують глину, щоб вона легко відставала від рук.

Пластилін — це штучний матеріал, який виготовляють із глини, змішаної з воском і фарбувальними речовинами. На відміну від глини, він завжди перебуває в пластичному стані, але за низьких температур стає твердим.

У світі зростає зацікавленість до пластичних виробів із недовговічних матеріалів: піску, льоду, рослин тощо. Майстри топіарі — старовинного мистецтва декоративної стрижки рослинності — створюють фігури тварин і птахів для прикрашання ландшафту садів і парків.