Склад і функції крові

Внутрішнє рідке середовище організму людини. Склад і функції крові

Внутрішнє середовище організму утворюють три рідини: кров, тканина (міжклітинна) рідина й лімфа.

Ці рідини просторово розділені в організмі: кров тече кровоносними, лімфа - лімфатичними судинами, а тканинна рідина - заповнює міжклітинний простір. Між ними існує тісний зв'язок. Капіляри є своєрідними філтрами, через них просочуються складові плазми і проникають лейкоцити. Утворюється міжклітинна рідина, що складається з води, іонів, молекул поживних речовин, кисню, гормонів, антитіл, лейкоцитів і т.д. З міжклітинної рідини до клітини надходять необхідні для них речовини, а з клітини в міжклітинну рідину - виділяються продукти метаболізму, зокрема і вуглекислий газ. Рідина, що надійшла у лімфатичні капіляри, і є лімфою.

Ткани́нна рідина́, міжклітинна рідина — рідина, що заповнює міжклітинні й навколоклітинні простори тканин і органів тварин і людини; разом з кров'ю і лімфою є внутрішнім середовищем організму. Функція тканинної рідини: омивати клітини організму, транспортує з крові до клітини кисень. Містить фібриноген і може зсідатися.

Лімфа (від лат. lympha — чиста вода, волога) — прозора рідина, за своєю структурою схожа на плазму крові, проте не містить еритроцитів, і тромбоцитів, але містить багато видів лімфоцитів, близько п'яти тисяч, та макрофагів (білі кров'яні тільця, що беруть участь в хімічному поглинанні чужорідних мікроорганізмів). В організмі людини міститься 1-2 літри лімфи.

Функції лімфи: 1) повернення білків, води і солей із тканин у кров, 2) бере участь у створенні імунітету, захищає організм від хвороботворних мікробів. Лімфатичними судинами при зневодненні та загальному зниженні захисних сил імунітету можливе поширення паразитів: найпростіших, бактерій, вірусів, грибків та ін., що називають лімфогенним шляхом розповсюдження інфекції, інвазії або метастазування пухлин.

Кров — рідка сполучна тканина організму тварин. Кров складається з рідкої частини плазми та різноманітних клітин. Вона циркулює системою судин (хребетні та частина безхребетних тварин) під дією сили ритмічних скорочень серця або судини, що його заміщує. Кров має зазвичай червоний колір (від блідо- до темно-червоного), яким вона зобов'язана гемоглобіну, що міститься в еритроцитах. У деяких молюсків і членистоногих кров має блакитний колір завдяки гемоціаніну. Плазма крові виконує роль міжклітинної речовини. Вона містить 90% води та розчинені в ній органічні (білки - 7-8%, вуглеводи - 0,12%, жири - 0,7-0,8%) й неорганічні речовини (близько 1%). Білки плазми крові беруть участь у зсіданні крові, підтриманні гомеостазу, захисних реакціях організму. Функції крові: 1) дихальна (гемоглобін переносить кисень, забираючи вуглекислий газ), 2) захисна (лейкоцити забезпечують фагоцитоз, здатність до згортання - припинення кровотечі, 3) терморегуляторна (підтримання нормальної температури тіла), 4) гомеостатична, 5) регуляторна - рознесення активних речовин.

Кількість крові: 5 - 6 літрів. Кількість глюкози в крові: 7 - 11 мг/л, білків у сироватці - 65-85 г/л.

Гомеостаз внутрішнього середовища організму

Гомеостаз внуртішнього середовища організму - забеспечує повноцінний обмін речовин у клітинах. Якщо, вміст солей у плазмі крові збільшується, вода починає виходити з еритроцитів, вони втрачають пружність і зморщуються. Унаслідок зменшення солей - вони наберають води і розбухають. В обох випадках клітини можуть загинути.

Роль імунної системи в регуляції гомеостазу

До порушення гомеостазу може призвести проникнення в організм чужорідного агенту. Відповідь на дію антигена забеспечує імунна система. Вона розпізнає антигени і за допомогою біологічно-активних речовин передає інформацію про них до нервової системи. Нервова система обробляє цей сигнал і підключає до роботи ендокринні залози. Ендокринні залози виробляють гормони, які регулюють роботу імунної системи. Результатом спільної роботи всіх регуляторних систем - є знищення чужерідного агенту. Участь імунної системи в забеспеченні гомеостазу особливо важлива на ранніх етапах розвитку людини. Під час розвитку ембріона виникає необхідність заміни одних тканин на інші(так хрящова тканина замінюється кістковою під час утворення кісток). Замінюються новими. С цих ситуаціях організм знищує неповноцінні клітини й продукти їх розпаду.

Хвороби крові

Хвороба Віллебранда — це спадкове захворювання, при якому порушується згортання крові. Характеризується недуга спонтанними кровотечами, які дуже схожі на такі при гемофілії. Вперше хвороба була описана вченим Віллебранда в 1926 році, який спостерігав сім’ю з геморагічним діатезом, що має спадковий характер.

Апластична анемія — хвороба, при якій кістковий мозок перестає виробляти клітини крові в потрібній кількості.Людина при цьому довгий час не звертається до лікаря, починаючи шукати рецепти «по підтримці тонусу», і випитуючи їх у «навчених досвідом» родичів і знайомих. При цьому втрачається дорогоцінний час, тому що підвищена стомлюваність, слабкість і відчуття недосипу можуть бути симптомами серйозної хвороб.

Пухлини системи крові або гемобластози (лейкози і лімфоми)

Лейкоз або лейкемія - це захворювання, яке характеризується розростанням кровотворних клітин пухлинного походження. Такі клітини називаються лейкозними. Спочатку лейкозні клітини розростаються у кістковому мозку, а згодом, з током крові виселяються в інші органи і тканини, де утворюють лейкозні інфільтрати. Існує багато факторів, які здатні викликати переродження (мутацію) нормальних клітин крові в пухлинні. Такі фактори називаються мутагенами. До них відносяться віруси, іонізуюче випромінювання, деякі хімічні речовини.

Лімфоми - До цієї групи захворювань відносять лімфосаркому, грибоподібний мікоз.

Тромбоцитопенії та тромбоцитопатії - Тромбоцитопенії - група захворювань, які характеризуються зниженням кількості тромбоцитів в крові. Причиною таких станів може бути підвищене руйнування або споживання тромбоцитів, а також їх недостатнє утворення. Розрізняють набуті та спадкові тромбоцитопенії. Морфологічним проявом тромбоцитопеній та тромбоцитопатій є геморагічний діатез - схильність до повторних кровотеч, які виникають самовільно або після незначних травм.