Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.
Слово вчителя. Свій «Щоденник» О.П. Довженко розпочав вести під час війни. З його сторінок перед нами постає справжній митець, патріот. Як відомо, щоденники належать до епістолярного типу творів. І за життя письменників вони, як правило, не публікуються.
Теорія літератури:
ЩОДЕННИК – різновид мемуарної літератури, записи про переживання, думки й події в житті якоїсь людини, зроблені нею самою у хронологічній послідовності. (Такими є «Журнал» Т. Шевченка, «Записки студента» Є. Гребінки) Мемуари ( з фр. спогади) – твори, в яких автор розповідає про події з особистого та суспільного життя
Слово «езотеричний» означає той, що містить внутрішній, глибинний або таємний, прихований зміст:
О. Галич виділяє такі ознаки щоденника: відсутність єдиного сюжету, спільного ідейного змісту, розрізненість, різностильовість записів. Норма цього жанру — уривчастість оповіді, наявність якоїсь недомовленості. Особливістю Довженкового «Щоденника» є те, що в цій глибоко особистій речі ми не знаходимо розповіді про власне життя. Тут — роздуми про долю різного народу, про те, як допомогти йому в трагічний час, як застерегти від помилок.
Уперше «Щоденник» опубліковано у 1962 році в «Литературной газете» та журналі «Дніпро». Безперечно, це були записи з вилученням тих текстів, які цензура вважала занадто гострими чи необ’єктивними. «Щоденник» вийшов під спільною обкладинкою «Україна в огні».
Сто п’ятдесят папок Довженкового архіву відкрили лише у 2013 р. Та частина «Щоденників», яка писана в повоєнний час, не менш трагічна, ніж «Щоденник» воєнний.
Чимало записів письменника лягло в основу творів «Україна в огні», «Зачарована Десна», «Поема про море», «Ніч перед боєм», «Повість полум’яних літ».
«Щоденник» засвідчив світоглядну кризу Довженка, пошук виходу з неї і віднайдення його.
Зі сторінок «Щоденника» перед нами постає людина, яка бачила далеко й глибоко. Часто погляди митця розбігалися з офіційною точкою зору. Він засуджував тоталітарну систему, яка виховувала кар’єристів і підлабузників, людей підозрілих і недовірливих, що відмовлялися мислити самостійно. Жити в такій атмосфері творчій, мислячій людині було важко.
Багато розповідей про героїзм народу в роки війни. Автор пише про героїчні вчинки всього народу: від дітей до старих дідів.
«Щоденник» О. Довженка – це приклад мемуарної літератури, де письменник занотував свої переживання, думки, події власного життя та життя суспільства, у якому жив.
Митець роздумував над причинами масового зрадництва.
У «Щоденнику» майстерно поєднано авторське начало з публіцистикою.
Теорія літератури:
Публіцистичність — це сукупність ознак творів, у яких порушено актуальні світоглядні, політичні, духовні природоохоронні, етико-соціальні проблеми сучасності. Невід’ємними ознаками публіцистичності є: пафос, чітка авторська позиція; поєднання абстрактно-логічного й конкретно-образного мислення; злиття емоційного начала з раціональним; науковість прагнення всебічно осмислити явища; художня декларативність, полемічність з уявними опонентами, документальна точність факту й художня образність, метафоричність стилю, апеляція до образів-символів, вплив на громадську думку; лірико-публіцистичний висновок; філософський, етико-моральний, людинознавчий зміст. Публіцистичність є ознакою художніх творів, написаних під час війни або за складних політичних обставин (наприклад, у момент проголошення незалежності України) чи всенародної небезпеки й горя (наприклад у рік вибуху на ЧАЕС) на дуже важливі й животрепетні теми. До публіцистичних належать оповідання Довженка «Мати», «На колючому дроті», «Перемога», кіноповісті «Україна в огні» й «Повість полум’яних літ».
Головна тема «Щоденника» — Україна.
Мотив Довженкової філософії представлений у таких аспектах:
Україна гине, її майже нема.
Кожен крок відступу буде оплачений великою кров’ю.
Порятунок українського народу в добрі і милосерді.
Український народ позбавлений історії.
Роздуми О. П. Довженка про мистецтво.
Розкриття групами учнів аспекти мотивів Довженкової філософії.
Доповнення вчителя: У «Щоденнику» є запис, який стосується національної самокритики. Народились ці рядки внаслідок духовної кризи письменника, породженої відступом військ Радянської армії, обставинами особистого життя, втратами.
«...Ми дурний народ і невеликий, ми народ безцвітний, наша немов один до одного непошана, наша відсутність солідарності і взаємопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі і об’єктивно абсолютно не викликаючи до себе ні в кого добрих почуттів, бо ми їх не заслуговуємо.
У нас нема справжнього почуття гідності і поняття особистої свободи існує у нас, як щось індивідуальне, анархічне, як поняття волі, а не як народнодержавне розуміння свободи, як усвідомлення необхідності. Ми вічні парубки. А Україна наша — вічна вдова. Ми удовині діти».
Доповнення вчителя: У «Щоденнику» передано перепади настрою автора, його психологічний стан. Звертають на себе увагу ті записи, які стосуються самого автора безпосередньо: «...Я вмру в Москві, так і не побачивши України» Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі. Пошли, доле, щастя людям на поруйнованій, скривавленій землі! Зникни, ненависть! Щезни, убозтво! Часом мені здається, що я вже вмер і давно лежу в ямі, і кожна звістка з України падає на мої груди, як могильна земля, заступ за заступом, що мене не тільки вже нема, а наче й не було ніколи. Неначе не створювала мене зовсім українська земля п’ятдесят один рік тому, не годувала хлібом і медом, не поїла думками, почуттями, не купала у віруваннях і звичаях нашого народу, не вкладала в мою душу ні своїх гордих героїчних поем, ні любові до себе, ні плачу, коли плакала сама, як удова в неволі.
Так, попросивши один раз хліба поради і одержавши камінь осуду, я, народжений для добра, похитнувсь і мовчки впав, як падає мертвий, і кров моя запеклась і присохла до сивого мого волосся...»
Слово вчителя. Із записів випливає думка про великий гуманізм автора, його налаштованість на добро, а не на зло чи на ненависть, помсту. Зі «Щоденника» перед нами постає величний образ автора — людини з глибоким мисленням, різносторонньою обдарованістю, яка безмежно любила свій народ і вболівала за нього. Слова Довженка тривожать душу, будять сумління, закликають не повторювати помилок історії.
V. Узагальнення вивченого матеріалу.
Бесіда
Які риси характеру О. П. Довженка простежуються в його «Щоденнику»?
Чи вірить О. Довженко в щасливе майбутнє свого народу (на основі записів «Щоденника»)?
У чому полягає трагізм творчої долі митця (на основі «Щоденника»)?
Чи порушено в «Щоденнику проблему духовності»?
Який висновок можна зробити після опрацювання щоденникових записів О.П.Довженка?